ћовознавство > ѕро особливост≥ висв≥тленн¤ проблем мовноњ ≥мпл≥цитност≥ з лог≥чного погл¤ду

ѕро особливост≥ висв≥тленн¤ проблем мовноњ ≥мпл≥цитност≥ з лог≥чного погл¤ду

Ўироке й р≥зноман≥тне коло питань, що стосуЇтьс¤ ≥мпл≥цитного (прихованого) у мов≥ (мовленн≥), привертаЇ увагу досл≥дник≥в. Ќезважаючи на це, ЂнезТ¤сованими залишаютьс¤ питанн¤ психолог≥чних, лог≥чних, когн≥тивних та ≥нших основ ≥мпл≥цитност≥, механ≥зм≥в њњ ви¤вленн¤, тип≥в невираженост≥ њх сп≥вв≥дношенн¤, способ≥в ≥ законом≥рностей Ђкодуванн¤ї ≥мпл≥цитного мовцем та Ђдекодуванн¤ї слухачем ≥ багато ≥ншихї [4, с.106]. “акий стан досл≥дженн¤, зрозум≥ло, впливаЇ й на те, що саме пон¤тт¤ прихованост≥ не маЇ усталеного визначенн¤ у л≥нгв≥стичних словниках, енциклопед≥¤х [1, с.174; 21, с.219], по-р≥зному трактують терм≥нослова Ђ≥мпл≥цитнийї, Ђ≥мпл≥цитної, Ђ≥мпл≥цитн≥стьї у наукових прац¤х.

ѕростежимо, ¤к досл≥дники зТ¤совують сутн≥сть ≥мпл≥цитного, особливост≥ його конкретних л≥нгвальних про¤в≥в.

ћовна ≥мпл≥цитн≥сть справд≥ багатовим≥рне ¤вище, ¤ке охоплюЇ мовознавч≥ й лог≥чн≥ аспекти.

ƒе¤к≥ досл≥дники трактують мовну ≥мпл≥цитн≥сть з погл¤ду сп≥вв≥дношенн¤ форм мисленн¤ (пон¤тт¤, судженн¤) з в≥дпов≥дними мовними одиниц¤ми, причому йдетьс¤ про њх д≥¤льн≥сний звТ¤зок, що ви¤вл¤Їтьс¤ в п≥знавально-комун≥кативних процесах.

‘орми й закони мисленн¤ Ц це предмет лог≥ки [10, с.248], тому значною м≥рою л≥нгв≥стичний розгл¤д ≥мпл≥цитноњ семантики л≥нгвальних величин перетинаЇтьс¤ з розвТ¤занн¤м лог≥чних питань, що характерно, зокрема, дл¤ досл≥дженн¤ ¬.Ѕагдасар¤на Уѕроблема ≥мпл≥цитного (лог≥ко-методолог≥чний анал≥з)Ф [2]. ” досл≥дженн≥ розкриваЇтьс¤ загальне розум≥нн¤ ≥мпл≥цитного ¤к особливоњ форми вираженн¤ думки (у з≥ставленн≥ з експл≥цитним), роль прихованого у функц≥онуванн≥ мови. ѕом≥тне м≥сце в≥дведено власне лог≥чн≥й проблематиц≥ ≥мпл≥цитного, розгл¤дов≥ ¤коњ присв¤чено розд≥л Ђ≤мпл≥цитне ≥ де¤к≥ лог≥чн≥ пон¤тт¤ї [там само, с.66-121], де висв≥тлюютьс¤ сп≥вв≥дношенн¤ пон¤тт¤ й судженн¤, розширена теор≥¤ силог≥зму, не¤вне визначенн¤ пон¤тт¤, јр≥стотелеве трактуванн¤ основних закон≥в мисленн¤ та ≥нш≥ питанн¤, ¤к≥ не мають пр¤мого стосунку до зТ¤суванн¤ л≥нгвальноњ ≥мпл≥цитност≥.

–озгл¤немо повн≥ше т≥ моменти, ¤к≥ безпосередньо пов'¤зан≥ з л≥нгв≥стичним аспектом прихованост≥.

Ќасамперед зауважимо1, що ¬.Ѕагдасар¤н не послуговуЇтьс¤ терм≥ном Ђ≥мпл≥цитн≥стьї, а використовуЇ прикметник (часто субстантивований) Ђ≥мпл≥цитнийї. ѕозначуване ним пон¤тт¤ в≥н розкриваЇ у його з≥ставленн≥ з експл≥цитним: Ђ≈кспл≥цитним, або ¤вним, Ї те, що маЇ своЇ власне, повне, безпосереднЇ словесне вираженн¤, ≥мпл≥цитним же, чи не¤вним, Ї те, що не маЇ такого словесного вираженн¤, але домислюЇтьс¤ з опорою на експл≥цитне, виражаЇтьс¤ й сприймаЇтьс¤ адресатом за допомогою експл≥цитного, а також контексту та ≥нших чинник≥вї [там само, с.5]. ”точнюють наведене визначенн¤ ще так≥ твердженн¤: ≥мпл≥цитне Ђ≥снуЇ не на поверхн≥, а в глибин≥ мови, ¤к нижн≥й, прихований шар зм≥сту, воно Ї Ђщось несамост≥йне, залежне, пох≥днеї [там само, с.6].

ƒосл≥дник наголошуЇ також на функц≥ональному (мовленнЇвому) момент≥, зауважуючи, що Ђпроблема ≥мпл≥цитного стаЇ очевидною, коли ми ставимо так≥ питанн¤, ¤к: що говорить ц¤ людина ≥ що вона хоче сказати цим, [...] що вона маЇ на уваз≥,[...] ¤кий прихований смисл, п≥дтекст њњ сл≥вї [там само, с.8]. ѕроте мовленнЇвий аспект у нього значною м≥рою п≥дпор¤дкований лог≥чному. «а ¬.Ѕагдасар¤ном, Ђ≥мпл≥цитними можуть бути ¤к ц≥л≥ судженн¤ ≥ нав≥ть м≥ркуванн¤, так ≥ менш≥ одиниц≥ мисленнЇвого зм≥сту, вид≥лен≥ за ¤ким-небудь принципом. якраз перевага лог≥чного п≥дходу до ≥мпл≥цитного п≥дводить автора монограф≥њ до висновку, за ¤ким Ђекспл≥цитними чи ≥мпл≥цитними бувають думки, а не мовн≥ одиниц≥, але думки не сам≥ по соб≥, а в своЇму стосунку до засоб≥в мовного вираженн¤ї [там само, с.6]. Ќа цьому твердженн≥ зупинимос¤ детальн≥ше, бо воно не в усьому зб≥гаЇтьс¤ з л≥нгв≥стичним розум≥нн¤м прихованого.

” мовознавств≥ пон¤тт¤ ≥мпл≥цитного стосуЇтьс¤ не лише площини мовного зм≥сту (семантики), про що, наприклад, св≥дчать нав≥ть назви праць на зразок Ђ≤мпл≥цитний зм≥ст висловлюванн¤ї [6], а також ≥нш≥ досл≥дженн¤ [3; 15, с.142-159]. ƒо ц≥Їњ категор≥њ звертаютьс¤ в граматиц≥ [8, с.78-94; 17] у процес≥ розгл¤ду тексту [12, с.92-1 13], деривац≥йних процес≥в [22, с.51] тощо, а характеристику Ђ≥мпл≥цитнийї застосовують ≥ щодо л≥нгвоодиниць. Ќаприклад, у прац≥ Ђ–ос≥йськ≥ складн≥ реченн¤ асиметричноњ структуриї Ї розд≥л Ђ≤мпл≥цитн≥ складн≥ реченн¤ з в≥дношенн¤м 2: 3ї [9, с.48-85], у ¤кому розгл¤даютьс¤ так≥ Ђ≥мпл≥цитн≥ конструкц≥њ, в ¤ких [...] двом предикативним одиниц¤м в ≥мпл≥цитному висловлюванн≥ в≥дпов≥даЇ три предикативн≥ одиниц≥ в семантично тотожних експл≥цитнихї [там само, с.51]. Ќа терм≥носполученн¤ Ђ≥мпл≥цитн≥ конструкц≥њї натрапл¤Їмо у статт≥ ¬.≤. ононенка Ђѕрийменниково-субстантивний комплекс в аспект≥ синтаксисуї [4]. ѕон¤тт¤ ≥мпл≥цитноњ деривац≥њ (implizite Derivation) та ≥мпл≥цитних дериват≥в (implizite Derivate) в≥дшукуЇмо у ¬. ‘л¤йшера [22, с.51]. ”чений розмежовуЇ Ђпатрон≥ми експл≥цитн≥ (патрон≥м≥чн≥ деривати)ї й Ђпатрон≥ми ≥мпл≥цитн≥ (семантичн≥ утворенн¤)ї, в ¤ких Уформальн≥ показники патрон≥м≥чност≥ в≥дсутн≥Ф (√ончар, ћороз, ‘ранко), й ѕ. „учка [19, с.51].

ќтже, у мовознавств≥ простежуЇмо таке розум≥нн¤ ≥мпл≥цитност≥, ¤ке не повн≥стю узгоджуЇтьс¤ з тим, що випливаЇ з њњ трактуванн¤ ¬.Ѕагдасар¤ном. ѕравда, дехто з л≥нгв≥ст≥в, нав≥ть тих, хто серед р≥зних аспект≥в розгл¤ду ≥мпл≥цитност≥ (психолог≥чного, лог≥чного, ф≥лософського, комун≥кативного тощо) прагне обмежитись т≥льки л≥нгв≥стичним, також фактично зводить його до анал≥зу способу вираженн¤ смисловоњ структури висловлюванн¤ значною м≥рою з погл¤ду лог≥ки: Ђ ожне ≥мпл≥цитне висловлюванн¤ Ї зн¤те м≥ркуванн¤. «а називанн¤м факту тут завжди приховуЇтьс¤ лог≥чна мета умовивод≥в [...]ї [16, с.58]. ј з цього випливаЇ досить категоричний висновок: Ђ≤мпл≥цитн≥сть ¤к мовне ¤вище поширюЇтьс¤ т≥льки на висловлюванн¤, тобто на конструкц≥њ, що мають форму реченн¤. Ќе може бути ≥мпл≥цитност≥ у сфер≥ морфем, сл≥в ≥ словосполученьї [там само, с.58]. ≤з цим твердженн¤м важко повн≥стю погодитис¤. Ќе викликаЇ сумн≥ву те, що саме у висловлюванн≥ (реченн≥), ¤к мовленнЇв≥й одиниц≥, безпосередньо й найпом≥тн≥ше ви¤вл¤Ї себе можлива ≥мпл≥цитн≥сть компонент≥в його зм≥стовоњ структури (пор. ћи, безсумн≥вно, зустр≥немось завтра ≥ розгорнутий вар≥ант: я не сумн≥ваюсь, що зустр≥нус¤ з тобою завтра). ќднак, здатн≥сть комун≥кативних величин (висловлювань) зосереджувати й ви¤вл¤ти приховану додаткову ≥нформац≥ю не може не бути закладеною у певних властивост¤х мови ¤к ≥Їрарх≥чно структурованоњ знаковоњ системи, механ≥змах сп≥вв≥дношенн¤ план≥в зм≥сту й вираженн¤ на р≥зних р≥вн¤х њњ складноњ будови. “ому ми схил¤Їмос¤ до думки тих досл≥дник≥в ≥мпл≥цитност≥, що вкладають у це пон¤тт¤ достатньо широкий зм≥ст, ¤кий даЇ змогу охоплювати ним не т≥льки ви¤ви прихованоњ семантики мовних одиниць р≥зноњ структури, а й прихован≥сть деривац≥йних структурно-семантичних перетворень.

ƒо реч≥, ¬.Ѕагдасар¤н, ¤кий наголошуЇ на ≥мпл≥цитност≥ Ђдумки, а не мовноњ одиниц≥ї, стверджуЇ, що Ђ≥мпл≥цитне про¤вл¤Їтьс¤ ¤к законом≥рна, внутр≥шньо властива мов≥ форма функц≥онуванн¤ї ≥ ЂвиступаЇ специф≥чними способами на вс≥х р≥вн¤х мови (слово, словосполученн¤, реченн¤, мовленн¤)ї [2, с.135].

ўе одне м≥ркуванн¤ цього досл≥дника потребуЇ коментар≥в. —лушно вказуючи на важлив≥сть, необх≥дн≥сть вивченн¤ ≥мпл≥цитного, ¬.Ѕагдасар¤н, на наш погл¤д, дещо применшуЇ потребу зТ¤суванн¤ сутност≥ експл≥цитного. ƒл¤ нього питанн¤ Ђпро експл≥цитне в принцип≥ зб≥гаЇтьс¤ з питанн¤м про вираженн¤ думки в мов≥ взагал≥, у процес≥ ¤кого ≥мпл≥цитне Ї лише специф≥чним допом≥жним, додатковим аспектомї. ј Ђтому експл≥цитне не Ї науковою проблемою, на в≥дм≥ну в≥д ≥мпл≥цитногої [там само, с.6].

” зв'¤зку з цим одразу виникаЇ питанн¤: Ђ„ому експл≥цитне ¤к вираженн¤ думки в мов≥ взагал≥ не Ї науковою проблемою?ї јдже мовленн¤ Ц це, зрештою, не просто говор≥нн¤, а Ђспос≥б формуванн¤ ≥ формулюванн¤ думки за допомогою мовиї [7, с.72], кодуванн¤ ≥нформац≥њ мовними знаками, ¤к≥, власне, забезпечують вираженн¤ думки в мов≥, ≥накше кажучи, те, що ¬.Ѕагдасар¤н уважаЇ експл≥цитним.« огл¤ду на те, що експл≥цитний спос≥б вираженн¤ насл≥дк≥в мисленн¤ Ц це комплекс складних проблем, дл¤ розвТ¤занн¤ ¤кого лише складаютьс¤ певн≥ теоретичн≥ й експериментально-практичн≥ передумови [там само, с.12], ми не сприймаЇмо експл≥цитн≥сть ¤к самоочевидний факт, що не потребуЇ жодних по¤снень.  р≥м того, певна неч≥тк≥сть у трактуванн≥ експл≥цитного щодо ≥мпл≥цитного породжуЇ суперечност≥ в ≥нтерпретац≥њ останнього.

Ќаприклад, нульов≥ показники в мов≥ часто Ї характерною ознакою певного виду ≥мпл≥цитност≥ Ц поверхневоњ репрезентац≥њ одиниць синтаксичноњ структури реченн¤ за допомогою синтаксичного чи морфолог≥чного нул¤ [21, с.219]. ¬одночас висловлюЇтьс¤ протилежне: ЂЌульов≥ показники (нульова морфема, нульовий артикль) варто розгл¤дати швидше ¤к р≥вноправн≥ маркери пор¤д ≥з ненульовими в систем≥ опозиц≥йї [20, с.110]. ќднак у л≥нгв≥стиц≥ маркован≥сть стосуЇтьс¤ випадк≥в насамперед ¤вного (позитивного) вираженн¤ [1, с.223], зокрема вираженн¤ семантики за допомогою матер≥альних показник≥в звуковоњ форми. «ауважимо, що пон¤тт¤ експл≥цитност≥ мовних значень на противагу њх ≥мпл≥цитност≥ ¤краз ≥ розкриваЇтьс¤ ¤к безпосередн≥сть матер≥ального вираженн¤ цих значень. —аме так окреслюЇ перше з≥ згаданих пон¤ть ћ.Ќ≥к≥т≥н, ¤кий не т≥льки не оминаЇ питанн¤ експл≥цитност≥, а й подаЇ перел≥к тих значень, що в≥н у мовленн≥ визнаЇ експл≥цитними. ƒо них належать знаков≥ (кодиф≥кован≥) значенн¤ мовних одиниць, узуальн≥ значенн¤ невербальних, парал≥нгвальних засоб≥в тощо. ѕричому ус≥ вони експл≥цитн≥, бо в Ђних Ї матер≥альне вираженн¤ї [15, с.144].

1	2	3

Ќазва: ѕро особливост≥ висв≥тленн¤ проблем мовноњ ≥мпл≥цитност≥ з лог≥чного погл¤ду
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (1667 прочитано)