ћовознавство > ‘онетичний м≥н≥мум

‘онетичний м≥н≥мум

‘онетичний м≥н≥мум

ќсновою будь-¤коњ мови Ї звук. Ѕагато рок≥в мова ≥снувала лише у звуков≥й форм≥. ѕисьмовий код виник набагато п≥зн≥ше ¤к в≥дображенн¤ звуковоњ мови. ¬с≥ види ћƒ базуютьс¤ на звуках. –оль звукових компонент≥в дуже важлива ≥ в письмовому мовленн≥. ћоторна теор≥¤ мовленн¤ п≥дкреслюЇ роль к≥нестез≥й у письмовому мовленн≥: ми проговорюЇмо про себе те, що пишемо ≥ читаЇмо. ќволод≥нн¤ усним мовленн¤м та читанн¤м уголос взагал≥ неможливе без ст≥йких слуховимовних та ритм≥ко-≥нтонац≥йних навичок.

Ќавчанн¤ фонетичного матер≥алу передбачаЇ оволод≥нн¤ учн¤ми вс≥ма звуками ≥ звукосполученн¤ми виучуваноњ ≥ноземноњ мови, наголосом та основними ≥нтонац≥йними модел¤ми (≥нтонемами) найб≥льш поширених тип≥в простих ≥ складних речень.

≤снуЇ к≥лька критер≥њв в≥дбору фонетичного м≥н≥муму. «а ступенем трудност≥ фонетичного ¤вища об'Їктом спец≥ального засвоЇнн¤ при навчанн≥ вимови Ї лише т≥, що ¤вл¤ють дл¤ учн≥в певн≥ труднощ≥; за критер≥Їм в≥дпов≥дност≥ потребам сп≥лкуванн¤ до м≥н≥муму в першу чергу включаютьс¤ т≥ звуки та ≥нтонеми, що виконують у мовленн≥ смислорозп≥знавальну функц≥ю; за критер≥Їм нормативност≥ з фонетичного м≥н≥муму дл¤ середн≥х навчальних заклад≥в вилучаютьс¤ вс≥л¤к≥ в≥дхиленн¤ в≥д норми, а об'Їктом навчанн¤ виступаЇ повний стиль зразковоњ л≥тературноњ вимови (за еталон беретьс¤ вимова диктор≥в (коментатор≥в рад≥о ≥ телебаченн¤).

¬имоги до вимови учн≥в

ќсновними вимогами до вимови учн≥в Ї фонематичн≥сть та швидк≥сть. ‘онематичн≥сть передбачаЇ ступ≥нь правильност≥ фонетичного оформленн¤ мовленн¤, достатню дл¤ того, щоб воно було зрозум≥лим дл¤ сп≥врозмовника; швидк≥сть Ч ступ≥нь автоматизованост≥ вимовних навичок, ¤ка дозвол¤Ї учн¤м говорити в нормальному (середньо-нормальному) темп≥ мовленн¤ (дл¤ англ≥йськоњ мови Ч 130-150 сл≥в на хвилину).

¬ середн≥й школ≥ дуже важко дос¤гти безпомилковост≥ та аутентичност≥ вимови учн≥в. “ому вимоги до вимови учн≥в визначають, виход¤чи з принципу апроксимац≥њ, тобто наближенн¤ до правильноњ вимови. « ц≥Їю метою обмежуЇтьс¤ обс¤г фонетичного матер≥алу, що вивчаЇтьс¤, а також допускаЇтьс¤ де¤ке зниженн¤ ¤кост≥ вимови окремих звук≥в та ≥нтонац≥йних моделей. јпроксимована вимова Ч це така вимова, в ¤к≥й, ¤к ≥ в л≥тературн≥й вимов≥, в≥дсутн≥ фонолог≥чн≥ помилки, але ¤ка, на в≥дм≥ну в≥д л≥тературноњ вимови, допускаЇ нефонолог≥чн≥ помилки, тобто так≥, що не заважають розум≥ти усн≥ висловлюванн¤ та прочитане вголос ц≥Їю мовою.

ѕри навчанн≥ ≥ншомовноњ вимови сл≥д враховувати, що учн≥ вже волод≥ють звуковими засобами р≥дноњ мови та, в багатьох випадках, ≥ другоњ мови (в ”крањн≥ Ч украњнськоњ ≥ рос≥йськоњ, украњнськоњ ≥ польськоњ, украњнськоњ ≥ угорськоњ тощо). « одного боку, це допомагаЇ в оволод≥нн≥ вимовою новоњ (≥ноземноњ) мови, з ≥ншого - викликаЇ певн≥ труднощ≥, викликан≥ ≥нтерференц≥Їю р≥дноњ мови. “ак, типовою помилкою дл¤ украњномовних та рос≥йськомовних учн≥в Ї недотриманн¤ довготи голосних у н≥мецьк≥й та англ≥йськ≥й мовах, бо у р≥дн≥й мов≥ довгота не маЇ смислорозр≥зн¤льного характеру. ƒжерелом помилок в ≥нтонац≥њ Ї, наприклад, в≥дсутн≥сть в украњнськ≥й ≥ рос≥йськ≥й мовах високого початку та р≥зкого пад≥нн¤ у спадному тон≥, що характерно дл¤ англ≥йського мовленн¤. “аким чином, у план≥ навчанн¤ вимови вчитель повинен скоректувати т≥ фонетичн≥ навички, що вже Ї в учн≥в, у в≥дпов≥дност≥ до фонетичноњ системи новоњ мови та доповнити њњ тими елементами вимови, ¤к≥ в≥дсутн≥ в р≥дн≥й або друг≥й мов≥ учн≥в.

ƒл¤ нейтрал≥зац≥њ негативного впливу фонетичних навичок р≥дноњ мови навчанн¤ ≥ншомовноњ вимови маЇ будуватис¤ на основ≥ пор≥вн¤льного анал≥зу фонолог≥чних систем р≥дноњ та ≥ноземноњ мов, що Ї одним з важливих спец≥альних принцип≥в навчанн¤ фонетичного матер≥алу. ÷е дозвол¤Ї передбачити можлив≥ труднощ≥ ≥ тим самим знайти шл¤хи њх подоланн≥), ¤к≥ визначатимуть характер по¤снень учител¤ та вправи, що матимусь м≥сце у навчальному процес≥.

” зв'¤зку з тим, що репродукц≥¤ звукового потоку обовТ¤зково супроводжуЇтьс¤ контролем з боку слухового анал≥затора, у пам'¤т≥ того, хто говорить, мають бути на¤вн≥ в≥дпов≥дн≥ акустичн≥ образи. ÷е вимагаЇ одночасного створенн¤ слухових (акустичних) та мовномоторних образ≥в сл≥в.

¬раховуючи труднощ≥, з ¤кими зустр≥чаЇтьс¤ учень при оволод≥нн≥ вимовою ≥ноземноњ мови, у процес≥ навчанн¤ доц≥льно використовувати ≥м≥тативний та анал≥тичний методи одночасно (по¤сненн¤ та анал≥з сл≥д використовувати в так≥й м≥р≥, в ¤к≥й вони можуть бути корисн≥ учн¤м дл¤ розум≥нн¤ особливостей фонетичного ¤вища ≥ полегшенн¤ його засвоЇнн¤) “акий метод одержав назву анал≥тико-≥м≥тативного.

ћетою навчанн¤ фонетичного матер≥алу Ї формуванн¤ слухо-вимовних ≥ ритм≥ко-≥нтонац≥йних навичок (на апроксимованому р≥вн≥). ѕ≥д слуховимовними навичками мовленн¤ розум≥ють "навички фонемно правильноњ вимови вс≥х звук≥в у потоц≥ мовленн¤ та розум≥нн¤ вс≥х звук≥в при ауд≥юванн≥ мовленн¤".

–итм≥ко-≥нтонац≥йн≥ навички Ч це "навички ≥нтонац≥йно ≥ ритм≥чно правильного оформленн¤ мовленн¤ ≥, в≥дпов≥дно, розум≥нн¤ мовленн¤ ≥нших людей.

як випливаЇ з цього визначенн¤, фонетичн≥ навички передбачають ¤к автоматизовану рецепц≥ю звук≥в (так званий "фонематичний слух") та ≥нтонем (за аналог≥Їю з фонематичним Ч "≥нтонац≥йний слух"), так ≥ њх (ре) продукц≥ю Ч артикул¤ц≥ю та ≥нтонуванн¤.

¬с≥ навички вимови (так само ¤к граматичн≥ та лексичн≥) мають характеризуватис¤ ¤кост¤ми автоматизованост≥, гнучкост≥ й сталост≥ ≥ формуватис¤ поетапно.

Ќавчанн¤ вимови. Ќавчанн¤ вимови в початков≥ школ≥ Ц одне з основних завдань, оск≥льки на початковому етап≥ вивченн¤ ≥ноземноњ мови формуютьс¤ основн≥ механ≥зми легше, н≥ж у майбутньому коригувати фонетичн≥ помилки.

ѕ≥дкреслимо, що добре сформован≥ навички вимови мають велике значенн¤ не т≥льки в план≥ говор≥нн¤, але й розум≥нн¤ мовленн¤, оск≥льки той, хто сприймаЇ ≥нформац≥ю, спираЇтьс¤ на вже в≥дом≥ йому звуков≥ образи.

ƒо навчанн¤ вимови фонем англ≥йськоњ мови треба п≥дходити диференц≥йовано.

фонеми под≥бного р¤ду:

приголосн≥ Ч [m], [b], [g], [f], [v], [s], [z], [j];

дифтонг Ц [ei];

фонеми близького р¤ду:

приголосн≥ Ц [p], [k], [n], [t], [d], [I], [/], [з], [t/], [d3];

голосн≥ Ц [≥:], [≥], [е], [ ], [а:], [ ], [ ], [u], [u:], [л], [ ], [ ];

дифтонги Ц [ai], [au], [ ], [ou], [ ], [ ], [ ];

фонеми далекого р¤ду:

приголосн≥ Ц [ ], [ ], [ ], [w], [r], [h].

‘онеми под≥бного р¤ду хоча й не тотожн≥ фонемам р≥дноњ мови, проте за артикул¤ц≥Їю мало в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д них. ‘онеми близького р¤ду за де¤кими елементами артикул¤ц≥њ дуже под≥бн≥ до фонем р≥дноњ мови, а за де¤кими Ц значно в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д них. ‘онеми далеконого р¤ду не мають аналог≥в у р≥дн≥й мов≥.

Ќавчаючи англ≥йськоњ мови, сл≥д ураховувати особливост≥ фонем. “ак, фонеми можна включати у мовленн¤ учн≥в без спец≥альноњ роботи над ними. ¬вод¤чи групи, треба спиратис¤ на под≥бн≥ елементи, п≥дкреслюючи в≥дм≥нн≥сть м≥ж фонемами р≥дноњ та англ≥йськоњ мов. ÷≥ фонеми потребують особливоњ уваги, оск≥льки учн≥ часто п≥дм≥н¤ють њх фонемами р≥дноњ мови. ‘онеми третьоњ групи легко в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д звук≥в р≥дноњ мови при сприйманн≥ њх на слух, але дл¤ оволод≥нн¤ њх вимовою треба докладно по¤снити в≥дпов≥дний артикул¤ц≥йний уклад.

”чн≥ початковоњ школи мають зд≥бност≥ до ≥м≥тац≥њ, що широко використовуЇтьс¤ п≥д введенн¤ й опрацюванн¤ звук≥в англ≥йськоњ мови.

” робот≥ над окремим звуком дотримуютьс¤ такоњ посл≥довност≥: ауд≥юванн¤ слова з новим звуком Ц вид≥ленн¤ нового звука ≥ ауд≥юванн¤ його у пор≥вн¤нн≥ з под≥бними звуками Ц вимова звука в склад≥ слова Ц вимова ≥зольованого звука Ц вимова звука в склад≥ слова ≥ в мовленнЇвому потоц≥.

Ќавчанн¤ звук≥в ≥ноземноњ мови

«а ознакою схожост≥/розб≥жност≥ звук≥в ≥ноземноњ та р≥дноњ мови вс≥ звуки ≥ноземноњ мови умовно розд≥л¤ють на три групи.

ƒо першоњ групи в≥днос¤ть звуки, максимально наближен≥ до звук≥в р≥дноњ (украњнськоњ) мови за своњми акустичними особливост¤ми та артикул¤ц≥Їю (наприклад, англ.: [b, m, s, z, ]).

‘ормуванн¤ навичок вимови названих звук≥в не викликаЇ особливих труднощ≥в, оск≥льки маЇ м≥сце позитивний перенос навичок з р≥дноњ мови в ≥ноземну. ƒл¤ засвоЇнн¤ цих звук≥в можна обмежитис¤ ≥м≥тац≥Їю, н≥¤ких ≥нших вправ ц¤ група не потребуЇ.

ƒруга група включаЇ звуки, ¤к≥, на перший погл¤д, дуже схож≥ на звуки р≥дноњ мови, але в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д них за суттЇвими ознаками (наприклад, англ.: [е; ≤; h]).

—прийманн¤ та в≥дтворенн¤ звук≥в, що належать до другоњ групи, характеризуЇтьс¤ високим ступенем ≥нтерференц≥њ. ”чн≥ автоматично перенос¤ть навички вимови цих звук≥в з р≥дноњ мови в ≥ноземну, що призводить не т≥льки/до по¤ви акценту в мовленн≥, але й до помилок на р≥вн≥ зм≥сту. «вуки ц≥Їњ групи вимагають в≥д вчител¤ посиленоњ уваги та спец≥ального тренуванн¤ в р≥зноман≥тних вправах, особливо в тих, де Ї контрастуванн¤ з в≥дпов≥дними звуками р≥дноњ мови.

ƒо третьоњ групи вход¤ть звуки, ¤к≥ не мають артикул¤ц≥йних або акустичних аналог≥в у р≥дн≥й мов≥ учн≥в (наприклад, англ.: [ w, r, h ]).

«вуки ц≥Їњ групи також викликають значн≥ труднощ≥ при засвоЇнн≥, тому що маЇ м≥сце формуванн¤ абсолютно новоњ артикул¤ц≥йноњ бази.

“аким чином, належн≥сть звуку ≥ноземноњ мови до т≥Їњ чи ≥ншоњ ≥з трьох згаданих груп зумовлюЇ методику його засвоЇнн¤ Ч способи ознайомленн¤ учн≥в з ним, виб≥р ≥ к≥льк≥сть вправ, що потр≥бн≥ дл¤ оволод≥нн¤ даним звуком у рецепц≥њ та (ре) продукц≥њ.

ќзнайомленн¤ учн≥в з новими звуками ≥ноземноњ мови

Ќа думку багатьох сучасних методист≥в, ознайомленн¤ з новим фонетичним ¤вищем, в тому числ≥ й звуками, маЇ в≥дбуватис¤ у звуковому текст≥ (щоб учень "купавс¤" у звуках ≥ноземноњ мови!) шл¤хом наочноњ, трохи переб≥льшеноњ демонстрац≥њ його особливостей. “екст Ї природним середовищем дл¤ будь-¤кого мовного ¤вища, в тому числ≥ й фонетичного.

1	2	3	4	5

Ќазва: ‘онетичний м≥н≥мум
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (2129 прочитано)