ћовознавство > ’арактеристика присл≥вник≥в часу у творах ќльги  обил¤нськоњ

÷е присл≥вники, ¤к≥ в≥днос¤ть д≥ю до певного часу в межах доби: вдень (вднину), вноч≥ (вн≥ч), вранц≥, ввеч≥р (увеч≥р).

’оч вн≥ч, хоч вдень Ц вони держалис¤ враз [2, с.298]. ўо мучить мене вдень ≥ вноч≥, чого ще мен≥ забагаЇтьс¤? [1, с.104]. ¬ранц≥ повол≥клас¤ до т≥тки ≥ за¤вила, що п≥ду [1, с.105]. ѕеред тим л≥сом, хоч в≥н невеликий, боюс¤ ¤ все страшенно. ¬днину й вечором [2, с.75]. я все увеч≥р ходжу до стайн≥ та загл¤даю всюди [2, с.117]. ¬веч≥р п≥демо обидва з к≥ньми на леваду [2, с.54].

÷е вторинн≥ присл≥вники, сп≥вв≥дносн≥ ≥з знах≥дним в≥дм≥нком ≥менника з прийменником в(у).

¬≥дсутн≥сть будь-¤ких обмежень часовоњ парад≥гми з боку таких поширювач≥в структурноњ схеми по¤снюЇтьс¤, на нашу думку, позначенн¤м ними таких часових пром≥жк≥в, ¤ким властива пер≥одична повторюван≥сть ≥ незакр≥плен≥сть у певних точках на часов≥й ос≥ щодо моменту мовленн¤. ƒ≥¤, супроводжувана такою обставиною, може в≥дбуватис¤ у будь-¤к≥й часов≥й площин≥, тобто вона не локал≥зуЇтьс¤, а часов≥ детерм≥нанти не виконують функц≥ю локал≥затор≥в.

ƒосить характерним дл¤ мови твор≥в письменниц≥ Ї орудний часу в≥д ≥менника веч≥р. ќрудний часу в≥дтворюЇ значенн¤ часу загально, неточно, з виразним в≥дт≥нком триванн¤ д≥њ. јвторка широко вживаЇ форму вечором, що сп≥вв≥дносна з орудним в≥дм≥нком ≥менника.

ƒуже рано виходить в≥н вечором, тод≥ в≥н не гањть часу [2, с. 503]. ¬она ба¤лас¤ вечором з хати виходити [2, с. 501]. ¬ечором у рад≥сн≥м або в сумн≥м настроњ, вона опов≥дала все, що п≥дхопили њњ довг≥ погл¤ди [1, с.432].

«устр≥чаЇтьс¤ у творах ќльги  обил¤нськоњ орудний часу в≥д ≥менника н≥ч. ” сучасн≥й мов≥ цю модель майже повн≥стю заступив в+ м≥сцевий в≥дм≥нок.

јле ≥ ви слухайтеЕ веч≥рньою порою, а може, ≥ н≥ччю [1, с.420].

—истема присл≥вник≥в часу в≥дбиваЇ под≥¤ на пори року: весною, л≥том, восени, зимою, ¤ким характерна повна адверб≥ал≥зац≥¤.

ƒумала над тим т≥льки, чому весною цв≥туть дерева [2, с.66]. ’оч л≥том, хоч зимою, хоч погодою, хоч зливами, а все одностайн≥сть [2, с.207]. ¬осени хот≥в в≥н ними виорати пол¤, а пот≥м Ц продати [2, с.148]. “епер прийде знов х≥ба аж восени [2, с.153]. ћаЇ стати прозора ≥ чиста, ¤кою не буваЇ н≥коли н≥ весною, н≥ л≥том, а лиш п≥зньою ос≥нню [1, с.499].

‘орму ос≥нню письменниц¤ вживаЇ паралельно з присл≥вником восени, що сп≥вв≥дноситьс¤ з родовим в≥дм≥нком ≥менника з прийменником в.

ћи вс≥ ос≥нню жовкнем ≥ скидаЇмо лист¤ [1, с.496]. ѕ≥зньою ос≥нню припленталас¤ до них його старенька мати [1, с.48]. ¬осени мала њхати до ¬≥дн¤ [2, с.140].

” реченн¤х з цими присл≥вниками можуть вживатис¤ ¤к д≥Їслова руху, так ≥ д≥Їслова на означенн¤ р≥зноман≥тних в≥дт≥нк≥в статичноњ д≥њ.

ќльга  обил¤нська зам≥сть присл≥вник≥в ул≥тку, узимку вживаЇ вл≥т≥, взим≥, що сп≥вв≥дносн≥ з м≥сцевим в≥дм≥нком ≥менник≥в.

Ѕудемо ходити взим≥ в л≥тн≥й одеж≥, а вл≥т≥ у витерт≥й т≥й же [1, с.480]. ƒовкола бурде¤ пишалас¤ вл≥т≥ на широких отих просторах [2, с.30]. ћешканц≥ тих хатин, що звернен≥ лицем до р≥внини, дивл¤тьс¤ взим≥ в сумну, одностайну картину [2, с.7]. ¬л≥т≥ приведу њњ до тебе [2, с.116].

” творах ќльги  обил¤нськоњ Ї приклади редупл≥кац≥њ, ¤ку вживаЇ дл¤ п≥дсиленн¤ ознаки, конкретизац≥њ часу.

¬ нед≥лю рано-ранесенько п≥д УЅ≥лий кам≥ньФ п≥деЕ [2, с.463]. –ано-ранесенько, ¤к лиш в л≥с≥ розвидн≥лос¤, вона п≥дн¤лас¤ ≥ загл¤нула перед хату [2, с.348]. –≥к-р≥чно давала на служби щедр≥ дари [2, с.138].

ўе точн≥ше передано час присл≥вниками оп≥вноч≥, пополудн≥ в таких реченн¤х:

¬же п≥зно по оп≥вноч≥ прийшов до себе [2, с.78]. —е була п≥вн≥ч, а оп≥вноч≥ ход¤ть лиш розб≥йники або мерц≥ [2, с.348]. ќдного дн¤ Ц се було вже в грудн≥ Ц вернули ми об≥ пополудню додому [2, с.113].

ќц≥нно-часов≥ присл≥вники конкретизують час виконанн¤ д≥њ стосовно встановленого часу. Ќа своЇчасн≥сть-неспоЇчасн≥сть виконанн¤ д≥њ вказують присл≥вники вчасно, завчасу.

¬есна почалас¤ вчасно [2, с.163]. “ак вчасно настала весна ≥ так лаг≥дно [2, с.146]. „и не завчасу видумали його? [1, с.108].

2. ѕрисл≥вники меж≥ д≥њ

ѕрисл≥вники ц≥Їњ групи вказують у найб≥льш загальних рисах на часов≥ параметри д≥њ, тобто обмежують д≥ю стосовно њњ початку, к≥нц¤, тривалост≥ або вказують на необмежене триванн¤ д≥њ.

—емантично вони становл¤ть три групи:

Ц вказують на час, з ¤кого починаЇтьс¤ д≥¤;

Ц вказують меж≥ д≥њ стосовно њњ к≥нц¤;

Ц означають час, прот¤гом ¤кого в≥дбуваЇтьс¤ д≥¤.

Ќайб≥льшою Ї п≥дгрупа присл≥вник≥в, що вказують на час, з ¤кого починаЇтьс¤ д≥¤. ‘ормальн≥ њх показники Ц преф≥кси з-, в≥д-, що додаютьс¤ до р≥зних за значенн¤м присл≥вник≥в, ¤к≥ вказують, коли в≥дбуваЇтьс¤ д≥¤, або до де¤ких ≥менник≥в з темпоральним значенн¤м.

ѕрисл≥вники з формальним показником в≥д- переважно займенникового походженн¤. “ак≥ присл≥вники вживаЇ письменниц¤ дуже часто (в≥дразу, в≥днин≥, в≥дтепер, в≥дколи, в≥дтак, в≥ддавна, в≥дтод≥).

ј що не вм≥в лицем≥рити ≥ причаюватис¤, так завважав ≤ванка в≥дразу його смуток [2, с.118]. ≤ не в≥днин≥ вона така, а в≥дколи њњ знаЇ, бувала все така [2, с.419]. ўе б≥льша жура жде тебе ≥ твого чолов≥ка в≥дтепер [2, с.37]. јле в≥дколи ћихайло п≥шов, знаю се ще л≥пше [2, с.187]. ¬≥дтак ще одна хвилина ≥ Ц тихо [2, с.346]. я тебе люблю, јнно, вже в≥ддавна! [2, с.71]. ≤ вже в≥дтод≥ живе зимою в долах [2, с.386]. јле в≥дтепер вона хоче вже проживати в самот≥ [2, с.323].

„асове значенн¤ таких структур поширюютьс¤ на минуле в≥д моменту початку д≥њ та продовжуЇтьс¤ у майбутньому без вказ≥вки на його завершенн¤. ѕри д≥Їслов≥ майбутнього часу присл≥вники в≥дтепер, в≥днин≥ надають часовому значенню структури в≥дт≥нку наступност≥.

—к≥льки перем≥нилос¤, в≥дколи в≥н п≥шов, ≥ ск≥льки перем≥нитьс¤ ще в≥дтепер [2, с.115]. ўо в≥дтепер не пожуритьс¤ моЇю долею н≥хто на св≥т≥ [1, с.229]. ¬≥днин≥ не хочу й гл¤нути на тебе [1, с.514].

ƒ≥Їслова майбутнього часу не поЇднуютьс¤ з присл≥вниками, що вказують на початковий момент (зранн¤, здавна, змалку). ÷≥ присл≥вники означають момент часу в минулому.

«ранн¤ поб≥гла до худощавоњ ж≥нки писар¤, н≥би з ¤коюсь просьбою [2, с.129]. ѕрир≥с мен≥ до серц¤ змалку, ¤к грудка [2, с.23]. ¬она вже здавна знала, що в≥н мусив ≥ти [2, с.68]. я њњ не в≥д сьогодн≥ знаю, а змалку [2, с.487]. Ќеначе жаль до свого обличч¤ мала ще здавна, здавна [1, с.515].

ћежу д≥њ стосовно њњ к≥нц¤ встановлюють присл≥вники з преф≥ксами до-, по, ¤к≥ характеризуютьс¤ меншою словотворчою активн≥стю. ѕом≥ж присл≥вник≥в ц≥Їњ п≥дгрупи найпродуктивн≥ший присл≥вник дос≥.

 оли дос≥ не вернули, то певно, вже не вернуть[2, с.88]. ƒос≥ вона н≥коли не жал≥лас¤ на нерви, ба нав≥ть казала, що нервових слабостей зовс≥м нема [1, с.305]. ƒос≥ мала вона завс≥гди щаст¤ [1, с.419] ѕан≥ ћарко, котра займалась дос≥ лише моЇю особою, любила дос≥ найб≥льше мене [1, с.173]. я в≥дчуваю, що й ¤ не була дос≥ м≥цна, що сила будитьс¤ в мен≥ аж тепер [1, с.108].

” творах письменниц≥ зустр≥чаютьс¤ ≥нш≥ присл≥вники меж≥ д≥њ (дов≥ку, донедавна, дотепер, доки).

„и така вже мо¤ дол¤ дов≥ку? [1, с.174]. ƒонедавна була ще земл¤ мертва [2, с.159]. “ак, так, це лиш так≥ здогади могли зм≥нити настр≥й його душ≥, мен≥ ще донедавна так щиро прихильноњ! [1, с.195]. ј товариш≥, що спомагали його дотепер, б≥дн≥, ≥ в≥н не може приймати в≥д них н≥чого [1, с.84]. ѕлачу, аж доки не успокоюс¤ [1, с.87]. ƒоки буде земл¤ Ц будуть ≥ мужики [1, с.477].

 ≥лька присл≥вник≥в означають час, прот¤гом ¤кого в≥дбуваЇтьс¤ д≥¤: довго, в≥чно.

’одила ¤ ≥ блукала довго-довго по полю [1, с.174]. “ак довго ждав того дн¤, щоб њњ побачити, так довго [1, с.512]. ћати сто¤ла ще довго коло бурде¤ дивилас¤ за чимось [2, с.97]. ¬она в≥чно шукала гармон≥њ [2, с.106]. ’то њњ в≥зьме за ж≥нку, буде мен≥ в≥чно д¤кувати [2, с.51].

ќльга  обил¤нська у значенн≥ присл≥вника завжди вживаЇ д≥алектне завс≥гди, заЇдно.

Ќехай пише Ц завс≥гди ≥ п≥д вс¤кими усл≥вТ¤ми, бо в нењ Ї талант [1, с.522]. ¬≥н дл¤ мене завс≥гди такий прив≥тний ≥ ласкавий [1, с.522]. «авс≥гди була ненаситна ≥ невдоволена [1, с.455]. ¬≥н заЇдно говорив до нењ: У—лухай, ¤ тутФ [1, с.515].

3. ѕерспективно- та частотно-часов≥ присл≥вники.

ѕерспективно-часов≥ вказують на ¤кий час у майбутньому плануЇтьс¤ (оч≥куЇтьс¤) д≥¤ чи в≥днесено њњ результат. ÷е так≥ присл≥вники, ¤к нав≥ки, надовго, назавше, назавс≥гди, вов≥к-в≥ки.

«давалос¤, що –унг ≥ ћагура розд≥лен≥ нав≥ки [2, с.74]. ’олод тиснувс¤ жад≥бно коло шиб ≥ бажав усе нав≥ки заморозити [1, с.488]. јле в≥дчувала, що сил њњ нестане вже надовго [2, с.11]. ¬она назавше з книжками подружилас¤ [1, с.520]. Ѕо коли в≥н по поворот≥ до великого м≥ста забув њњ хутше, чим сам думав, - в њњ душ≥ оставс¤ образ б≥л¤венького хлопчини назавше [1. с.512]. Ќе в≥д сьогодн≥ до завтра, лиш на завс≥гди [2, с.133]. “и, мабуть, бабою останешс¤ вов≥к-в≥ки [1, с.29].

√рупу частотно-часових присл≥вник≥в у творах ќльги  обил¤нськоњ представл¤ють присл≥вники ≥нколи, ≥нод≥, часто, вр¤ди-годи, деколи, чимраз, часом (часами), щонед≥л≥, щохвил≥.

≤ гар¤ч≥ сльози котилис¤ чимраз густ≥ше й густ≥ше по його обличч≥ [2, с.109]. ѕол¤ розкривалис¤ чимраз б≥льше перед ним ≥ манили своњм тужливим смутком, мов у в≥чн≥сть [2, с.125]. ¬≥н приходив тепер довол≥ часто на панське об≥йст¤ [2, с.68]. ƒеколи обзиваЇтьс¤ в мен≥ голос, що житт¤ винно мен≥ ще багато [1, с.87]. я палкий, неспок≥йний, нав≥ть пристрастний, а деколи то н≥ з цього, н≥ з того не додержу в≥ри, мов та собака! [1, с.72].  азав, що буде щонед≥л≥ ходити [2, сю 146]. «≥ мною говорила, мен≥ зв≥рювалас¤, мене до себе запрошувала, щохвил≥ приб≥гала [1, с.44].

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: ’арактеристика присл≥вник≥в часу у творах ќльги  обил¤нськоњ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (1769 прочитано)