Музика > Життя і творчість Бетховена

Життя і творчість Бетховена

План

Формування світогляду Бетховена.

Громадянська тема у його творчості. Філософський початок. Проблема бетховенського стиля. Зв’язки з мистецтвом ХVІІ століття. Класициська основа бетховенської творчості.

Творчий шлях. Роки художнього формування. Ранні твори. Значення банського періоду. Ранній венський період. Період зрілого стилю. Критичні роки. Пізній Бетховен.

Фортепіанні сонати. Їх формально-конструктивні особливості. Характеристика Першої, “Патетичної”, “Місячної”, “Апасіонати”. Варіації.

Камерно-інструментальні твори Бетховена. “Фіделіо”, “Урочиста меса”. Вокальна лірика.

Бетховен – одно з величезних явищ світової культури. Його творчість займає місце в одному ряді з мистецтвом таких титанів художньої думки, як Толстой, Рембрандт, Шекспір. З сторони філософської, демократичної, мужності новаторства Бетховен не має собі рівних в музичній культурі Європи минулих століть.

У творчості цього композитора закарбувалось велике пробудження народів, героїка та драматизм революційної епохи. Звернення до всього людства, його музика була сміливим викликом естетиці феодальної аристократії.

Світогляд Бетховена формувався під дійством революційного руху, що розповсюдився в передових колах суспільства на межі XVIII-ХІХ століть. Протест проти соціального гноблення і деспотизму визначив провідне направлення німецької філософії та літератури, поезії, театру та музики.

Великий переворот у Франції дуже вплинув на Бетховена. Цей геніальний музикант, сучасник революції, народився в епоху, яка точно відповідає його таланту, його титанічній натурі. До наших днів мистецтво Бетховена залишається неперевершеним. Революційна тема ні в якому разі не вичерпує собою спадок Бетховена. Найвидатніші бетховенські твори відносяться до мистецтва героїко-драматичного плану. Основні риси його творів відображають тему боротьби і перемоги, прагнення вільного існування. “Героїчна”, П’ята та Дев’ята симфонії, увертюри “Коріолан”, “Егмонт”, “Леонора”, “Патетична соната” та “Апасіоната” – саме це коло творів майже одразу завоювали Бетховену велике світове визнання. Герой, який відображений у кожному музичному творі композитора – борець, володіє безмежною мужністю та пристрастю, разом з тим, наділений і багатим, тонко розвинутим інтелектом. Ніхто з попередників Бетховена не досяг подібної філософської глибини й масштабності думки. У його музиці широко виражено життя у всій його красі – бурні пристрасті та безкінечна мрійливість, театральна драматична патетика і лірична сповідь, картини природи та сцени буденного життя...

Попередники Бетховена були композитори-однодумці щодо написання своєї музики: рівновага та симетрія музичної мови, плавність ритміки, камерне прозоре звучання. А для Бетховена уява про прекрасне вимагала чистих почуттів. Він шукав інших інтонацій – динамічні і тривожні, різкі і завзяті. Звучання такої музики стало насиченим, щільним, драматичним; його теми набули небувалу тоді лаконічність, сурову простоту. Людям, які виховувались на музичному класицизмі ХVII ст. бетховенська манера вираження здавалась незвичною до такої міри, що композитору не один раз докоряли, що він прагне оригінальності, помічали в його нових вираженнях лише незрозумілу, ріжучу слух з дисонантним звучанням музику. Але й ця новизна у його творчості нерозривно пов’язана з культурою і класикою того періоду.

Найбільш тісно творчість Бетховена зв’язана з мистецтвом Німеччини та Австрії.

Насамперед у нього відчувається спільність з віденським класицизмом ХVIII ст. Не випадково Бетховен увійшов в історію культури як останній представник цієї школи. Він став на шлях своїх попередників – Гайдна, Моцарта, близько сприйняв героїко-драматичні образи глюківської музичної драми. Також Бетховен являється духовним спадкоємцем Генделя. Героїчні образи генделівських ораторій почали нове життя на інструментальній основі в сонатах і симфоніях Бетховена. Зв’язок композитора з філософською лінією в музичному мистецтві, які здавна получила розвиток у хорових та органних школах Німеччини став її типовим національним початком і досяг високого вираження в творчості Баха. Вплив філософської лірики Баха на весь стрій бетховенської музики глибоко і безперечно простежується від Першої фортепіанної сонати до Дев’ятої симфонії і останніх квартетів, створених незадовго до смерті.

Бетховенська творчість пов’язана з видами національної культури – традиційна німецька пісня, протестантський хорал, демократичний зінгшпіль та вуличні віденські серенади. Також у ній з’являються форми християнської пісенності і інтонація сучасного міського фольклору. Насправді, все національне в культурі Німеччини та Австрії знайшло відображення у сонатно-симфонічній творчості Бетховена.

Так само і французьке мистецтво внесло свій вклад у формування багатогранної творчості Бетховена. В його музиці відчутні відгуки русоїстських мотивів, які прийшли XVIII століття, втілення в французьку комічну оперу, починаючи з “Селянського чародія” самого Руссо і закінчуючи класичними творам у цьому жанрі Гретрі. Суворий характер масових революційних жанрів Франції залишив у ній слід, створивши розрив з камерним мистецтвом XVIII ст. Опери Керубіні внесли гостру патетику, безпосередність та динаміку пристрасті, близькі емоційності стилю Бетховена.

Від перших до останніх творів композитора незмінно притаманні ясність та раціональність мислення, рівновага між частинами цілого, які являються характерними признаками класицизму цілого, які являються характерними признаками класицизму в мистецтві взагалі, в музиці – частково. У цьому значенні Бетховена можна назвати прямим послідовником не тільки Глюка, Гайдна і Моцарта, а й самого основоположника класициського строю в музиці – француза Люлі, який творив за сто років до народження Бетховена. Найбільше себе проявив композитор у сонатно-симфонічних жанрах, які були розроблені музикантами епохи Просвітництва та досягли класичного рівня у творчості Гайдна та Моцарта. Він – останній композитор ХІХ ст., для якого класициська сонатність була найбільш природною, останньою, у якого внутрішня логіка музичної думки панує над зовнішнім, чуттєвим початком.

Бетховенська музика значно відрізняється від музики композиторів епохи Просвітництва. Їй притаманний величезний заряд енергії, накопичення почуттів та важлива риса бетховенської естетики, як і всіх композиторів-класиків ХVIII ст., - чуття гармонії з миром, зв’язок з людством та світом у цілому. Його творчість пройнята тією силою, вірою, радістю життя, які прийшли до кінця в музиці з початком “романтичної епохи”.

Завершуючи епоху музичного класицизму, Людвіг Ван Бетховен одночасно відкривав дорогу наступаючій епосі. Його музика вища усього, що було створено його сучасниками і наступаючим за ним поколінням, перегукуючись з пошуками ще більш пізнього часу. Погляди Бетховена у майбутнє дивовижні. До цього часу не вичерпні ідеї і музичні образи геніального бетховенського мистецтва.

Людвіг Ван Бетховен народився 15 грудня 1770 року у сім’ї придворних музикантів у м.Бон. Батько будучи обдарованою людиною: придворний тенорист, викладав вокал, теорію музики та гру на клавесині, - він скоріше шкодив, ніж розвивав здібності хлопчика. Помітивши його талант, батько вирішив зробити з дитини клависиста-вундеркінда, але зразу ж після перших концертів батько заспокоївся, тому що результати були невтішні.

Знаменитий композитор, органіст, письменник про музику, Крістіан Готліб Нефе по-справжньому вплинув на художнє формування юного Бетховена. Нефе ознайомив свого учня з великими німецькими композиторами минулого. Глибоке вивчення “Добре темперований клавір” І.С.Баха залишило слід на всю творчість Бетховена. Він постійно тягнувся до поліфонії – це було характерним для його музики. А ось до фуги композитор звернувся вже у останньому періоді творчості. Саме Нефе познайомив Бетховена з творами Генделя, які теж мали певний вплив на подальшу творчість.

Французькі та італійські комічні опери, які ставились при дворі, німецькі зінгшпілі також займають своє місце у ранній творчості Бетховена. Відголоски театральних вражень юності зустрічаються не тільки у варіаціях на теми арій з комічних опер, а навіть в бетховенській “Пасторальній симфонії”. Ще опери Глюка (“Орфея” і “Альцесту”) сильно вплинули на формування особистого стиля Бетховена.

Першими творами, які дійшли до слухачів, були: варіації на марш Дреслера c-moll, три сонати для клавесина, але особливо виділяється Друга, f-moll.

Бонський період життя не виділяється плодовитістю. Молодий композитор писав досить повільно. За десять років він написав не більше 50 творів. Але, не дивлячись на це, той період художнього формування був важливим для Бетховена. Він працював у різних жанрах, зумів знайти риси своєї творчої індивідуальності.

Бетховен був висококультурною особистістю, не дивлячись на те, що з 11 років він перестав відвідувати школу. Свій кругозір він розширив тільки дякуючи самовихованню. Він вивчив французьку, італійську мови, знав латинь і все життя поважав класичну літературу. Читав літературу грецьких письменників, знав напам'ять багато з Шекспіра. Також добре був знайомий і з німецькою літературою, ще з дитинства. До числа захоплень, вже пізніше, добавилась і персидська поезія, в тому числі філософські вірші Омара Хайями.

Велику роль у розвитку творчості Бетховена відіграли такі великі композитори як Моцарт та Гайдн. Вже з першого знайомства Моцарт був приємно вражений імпровізаціями Бетховена і запевнив перед своїми друзями, що це молодий музикант з великим майбутнім. А Гайдн, у свою чергу, коли бував у Боні, погодився керувати його заняттями. Він був у захваті від почутої кантати Бетховена. З того часу і до кінця життя творчість композитора була пов’язана з Віднем.

1	2	3	4

Назва: Життя і творчість Бетховена
Дата публікації: 2005-03-07 (2159 прочитано)