Музика > Людвіг ван Бетховен

Людвіг ван Бетховен

В історії європейської культури французька буржуазна революція 1789 року свідчила про початок нової ери. Ідеї революції безпосередньо впливали на всі сфери духовного життя: естетику, літературу, мистецтво. Для музики, як і для інших областей мистецтва, французька буржуазна революція стала рубежем, від якого бере свій початок музична культура нового часу.

Німеччина ІІ половини ХVIII століття переживає розквіт своєї класичної філософії, літератури, мистецтва. Серед передових імена Канта, Гегеля, Міллера, Гете. В цьому ж ряду Глюк, Гайдн, Моцарт, Бетховен. Особливо Бетховен. Художник, що стояв на грані двох епох. Його творчість опиралася на багатовіковий досвід і багаті національні традиції. Але, виникнувши і сформувавшись в революційну епоху, вона розкривала драматизму боротьби і радість перемоги; зверталась до мільйонних мас людей.

“Музика повинна викрисати вогонь з людських сердець”, - говорив сам композитор. Творчість для нього – вище призначення; засобами мистецтва він повинен передати світу полум’я любові до людей, до свободи. Бетховен вірив у здійснення своїх ідеалів, і мрій про майбутнє зазвучали в його музиці як заклик до дії. Мету свого мистецтва він бачив у служінні людству, а дійсність заставляла його обслуговувати вузьке коло аристократів; оспівуючи любов і щастя, сам він залишився без звичайних людських радостей.

Людвіг Ван Бетховен народився в сім’ї музикантів (і дід, і батько майбутнього композитора були придворними музикантами) і вже в ранньому дитинстві проявив своє обдарування. Спочатку музичні заняття Бетховена проводились безсистемно і змінились тільки з появою в Бонні нового директора придворної капели Християна Нефе. Один з передових людей свого часу, Нефе став справжнім наставником і вчителем Бетховена. Під керівництвом Нефе Бетховен вивчав гармонію, вдосконалював гру на органі. Нефе пробудив у свого учня інтерес до творчості Й.Баха і Генделя, допоміг йому знайти самостійну оцінку різноманітним явищам музичного життя, інтерес до проблеми культури, етики, естетики.

Бетховен береться за вивчення історії, літератури, філософії. Новий світ розкриває перед ним німецька поезія і література, він захоплюється Міллером, Гете, Шекспіром.

Так поступово формується світогляд юного музиканта, його відношення до світу, до людини, до самого себе. Особливий вплив на нього мала французька буржуазна революція 1789 року. Її ідеї глибоко проникли в його свідомість. Переконання про рівність всіх людей, ненависть до пригнічення людини людиною, заперечення соціальної нерівності – ось принципи, яким Бетховен залишився вірним назавжди.

Різноманітність робіт, які виконував Бетховен, сприяла широким знайомствам Бетховена в кругах боннської інтелігенції і любителів мистецтва. За короткий час Бетховен стає знаменитою фігурою в музичному світі міста, часто грає для місцевої аристократії.

Але зростаюча духовна і професійна зрілість пробуджувала почуття незадоволення провінційно обмеженим життям Бонна. Бетховен мріє про визнання найбільших музикантів, про заняття з Моцартом. І подолавши різноманітні трудності, Бетховен переїжджає у Відень.

Моцарт, захоплений роботою над “Дон-Жуаном”, все ж вислухав незнайомця. “Зверніть увагу на нього, він всіх заставить говорити про себе”, - так відгукнувся Моцарт про юного Бетховена. Однак хвороба і смерть матері змусила Людвіга повернутися до Бонна і стати головою сім'ї, піклуватися про молодших братів. Перебування у Бонні затягнулося, а Бетховен так мріє про зміну обстановки, про життя у великому місті, повне нових зустрічей і вражень.

Повертаючись з Лондона у Відень, на декілька днів у Бонні зупинилися Йозеф Гайдн, якому і представили Бетховена. Зацікавлений творами боннського музиканта, Гайдн обіцяє йому свою допомогу і рекомендує їхати у Відень. В цей час Бетховен був автором п’ятдесяти творів. Вже в боннський період проявилися в його творах такі риси як динамізм, цілеспрямованість, енергія і склалися основи світогляду, етичні і естетичні принципи, якими він керувався у подальшому житті.

Восени 1792 року Бетховен переїхав у Відень. Скінчилася пора юності, наступив новий етап – сходження до зрілості.

Серед віртуозів Відня Бетховен швидко зайняв одне з перших місць. Характер виконавства Бетховена був зовсім новим. Він створив монументальний і героїчний стиль, звернений до широких мас.

Для зміцнення своєї теоретичної підготовки і композиторської техніки Бетховен звернувся до найавторитетніших педагогів: Гайдна, Альбрехтсбергера, Сальері. Першим його вчителем у Відні був Гайдн. Він оцінив масштаби бетховенського таланту, але відчувалася різниця в світорозумінні композитора XVIII століття і представника молодого покоління. Більш успішними були заняття в Cальєрі. Вклад віденських педагогів в музичну освіту Бетховена був значним і реально відчутним: 19 фортепіанних сонат, 3 концерти для фортепіано з оркестром, 2 симфонії, 6 струнних квартетів, фортепіанні і струнні тріо і багато інших творів.

Кристалізація рис бетховенського стилю, що відбувається в цей період, підводить до зрілої творчості, яку ознаменовує Третя, Героїчна, симфонія.

В цей час на Бетховена падає страшне нещастя – він починає втрачати слух. Курс лікування, який пройшов Бетховен, не дав результатів. Думки про смерть не покидають композитора. І коли внутрішня криза досягла найвищої точки, зароджується ідея Героїчної симфонії. Любов до мистецтва, до життя перемагає особисту біль і відчай.

Героїчна симфонія знаменує душевний перелом, з якого починається найбільш інтенсивний період в творчому житті Бетховена. Наступає час зрілості і повного розквіту бетховенського генія.

Ідеї героїчної боротьби, проблеми героя і народу формують його задуми, пронизують всю його творчість. Життя в уяві Бетховена – це героїчна боротьба, її стимул – любов до людей, завоювання щастя для всього людства. Ці риси визначають найбільш відомі твори Бетховена: Третю і П’яту симфонії, оперу “Фіделіо”, фортепіанні сонати “Аврора” (ор.53) і “Апасіоната” (ор.57). Всі ці роки композитор інтенсивно працює. Створює монументальний П’ятий фортепіанний концерт, Сьому і Восьму симфонії, музику до “Егмонта”. Популярність Бетховена у Відні продовжує зростати. Його твори друкують в різних країнах, збільшується кількість творчих замовлень і пропозицій. Але все це знаходиться у кричущому протиріччі з його нестійким матеріальним становищем. Крім того життя ускладнює глухота, яка посилювалася. Він змушений був розлучитися з планом концертних поїздок, з мрією про подорож до Італії, зменшити виступи у віденських салонах і академіях. Єдиним джерелом існування – дуже ненадійним – залишається авторський гонорар.

В період з 1813 по 1818 рр. композитор творить повільно і мало, переважно твори, присвячені певній події. Відносна загальмованість була викликана складною реакцією на суспільно-політичні події, процесом психологічної перебудови, важкими пошуками нових образів і засобів їх втілення. Зміни, що відбувалися в творчій манері Бетховена, відбилися на творах останнього періоду.

Першим із ряду творів останнього періоду був цикл пісень “До далекої коханої”. Оригінальний по задуму і музичній композиції, він став раннім попередником романтичних вокальних циклів Шуберта і Шумана. Деякі з останніх його сонат для фортепіано і пізні квартети відрізняються складністю музичної мови, композиції. Бетховен відступає від закономірностей формоутворення, властивих класичній сонаті і підходить до риси, що відділяє його від музики композиторів-романтиків.

Над всіма творами останнього десятиліття височіє Д’евята симфонія, яка завершує творчий шлях Бетховена. Думка про Дев’яту симфонію зародилася ще в роки кризи, але до реалізації композитор приступив тільки в 1822 р., паралельно працюючи над “Урочистою месою”. Основна ідея симфонії – щастя людства можливе тільки при загальній рівності і братерстві. Щоб передати титанічний задум симфонії, Бетховен розширяє масштаби свого симфонічного твору і вводить у фінал хор і співаків-солістів і доручає їм слова із оди Міллера “До радості”, чим виражає свою найгуманнішу мрію.

Тяжка політична атмосфера і повна глухота доводять Бетховена до відчаю. Він все більше відчужується від людей, а з найближчими спілкується з допомогою “розмовних” зошитів. Матеріальне становище його теж незавидне. В Європі появляються нові віяння і творчість Бетховена не знаходила розуміння. За допомогою друзів було організоване виконання його Дев’ятої симфонії, але автор її вже зовсім не чув і тільки бачив захоплення на обличчях слухачів. Це була остання поява Бетховена перед великою публікою. Простудившись, він прохворів декілька місяців і помер.

Творчість Бетховена дуже різноманітна за жанрами, але переважно це симфонічні і інструментальні твори: 9 симфоній, 11 увертюр, концерти для фортепіано, скрипки, струнні квартети, квінтети, фортепіанні тріо, 32 сонати для фортепіано, сонати для скрипки і віолончелі; із сценічних творів – це опера “Фіделіо”, балет “Творіння Прометея” і музика до драми Гете “Егмонт”; хорові твори – “Месса” C-dur і “Урочиста месса”, ораторія “Ісус на Маслинній горі”, декілька кантат і хорів; коло 150 обробок народних пісень, коло 80 пісень у супроводі фортепіано, серед яких цикл “До далекої коханої”.

Увертюри – особлива частина симфонічної творчості Л.Бетховена. У творчості Глюка, Моцарта увертюра була найяскравішим класичним жанром програмної симфонічної музики, дуже доступним і найвпливовішим. Ці риси і розвивав у своїй творчості Бетховен.

Міфологічні сюжети не захоплювати Бетховена і кращі його увертюри (“Коріолан”, “Леонора”, “Егмонт”) написані на громадянсько-героїчні теми.

1	2	3

Назва: Людвіг ван Бетховен
Дата публікації: 2005-03-07 (2127 прочитано)