ћузика > ѕ≥ан≥ст √оровиц ¬олодимир —ам≥йлович

ѕ≥ан≥ст √оровиц ¬олодимир —ам≥йлович

 онцерт ¬олодимира √оровича завжди под≥¤, завжди сенсац≥¤. ≤ не т≥льки зараз, коли його концерти наст≥льки р≥дк≥, що кожний грозить стати останн≥м, але й у пору початку Ч завжди так було. « т≥Їњ провесни 1922 року, коли зовс≥м молодий п≥ан≥ст уперше з'¤вивс¤ на естрадах ѕетрограда ≥ ћоскви. ѕравда, найперш≥ його концерти в обох столиц¤х проходили при нап≥впорожн≥х залах Ч ≥м'¤ дебютанта мало що говорило публ≥ц≥. Ћише де¤к≥ знавц≥ ≥ фах≥вц≥ чули про цьому дивно талановит≥й молод≥й людин≥, що зак≥нчила в 1921 роц≥  ињвську консерватор≥ю, де його вчител¤ми були ¬. ѕухальский, —. “арновський ≥ ‘. Ѕлуменфельд. ј наступного дн¤ п≥сл¤ його виступ≥в газети одностайно пов≥домл¤ли ¬олодимира √оровича висх≥дною з≥ркою на п≥ан≥стичному обр≥њ.

«робивши к≥лька концертних поњздок по крањн≥, √орович у 1925 роц≥ в≥дправивс¤ Ђскор¤тиї ™вропу. “ут ≥стор≥¤ повторилас¤: на перших його виступах у б≥льшост≥ м≥ст - Ѕерлин, ѕарижев≥, √амбурз≥ Ч було присутнЇ небагато слухач≥в, на наступн≥ квитки бралис¤ з бою. ѕравда, на гонорарах це мало в≥дображалос¤: вони були м≥зерними. ѕочаток же гучн≥й слав≥ поклала, ¤к часто буваЇ, щаслива випадков≥сть. ” т≥м же √амбурз≥ до нього в номер готелю приб≥г захеканий антрепренер ≥ запропонував зам≥нити захвор≥лого сол≥ста в ѕершому концерт≥ „айковського. ¬иступати треба було через п≥вгодини. Ќашвидку випивши скл¤нку молока, √оровиц кинувс¤ в зал, де пристар≥лий диригент Ё. ѕабст т≥льки ≥ встиг сказати йому: Ђ—тежите за моЇю паличкою, ≥ бог дасть н≥чого страшного не случитьс¤ї. ”же через к≥лька такт≥в приголомшений диригент сам стежив за грою сол≥ста, а коли концерт ск≥нчивс¤, публ≥ка за п≥втори години розкупила квитки на його сольний виступ.

“ак тр≥умфально входив ¬олодимир √оровиц у музичне житт¤ ™вропи. ” ѕарижев≥ п≥сл¤ його дебюту журнал Ђ–евю мюзикальї писав: Ђ„асом усе-таки Ї артист, що волод≥Ї ген≥Їм ≥нтерпретац≥њ Ч Ћист, –уб≥нштейн, ѕадеревський,  рейслер,  асальс,  орто... ¬олодимир √оровиц належить до ц≥ категор≥њ артист≥в-корол≥вї. ј от ¤к описував критик вигл¤д молодого п≥ан≥ста: Ђ«давалос¤, що повернулис¤ прекрасн≥ дн≥ ѕадеревського. ÷ей кв≥тучий, стрункий юнак, що небагато нагадуЇ Ћиста в т≥м же юному в≥ц≥, волод≥Ї самою приголомшливою техн≥кою, ¤ку т≥льки можна у¤вити. “реба чути, ¤к в≥н граЇ Ђћефисто-вальсї чи Ђ∆алобний х≥дї Ћиста, щоб в≥ддати соб≥ в цьому зв≥т. —вою чудову техн≥ку в≥н ц≥лком в≥ддаЇ служ≥нню добутку, що виконуЇтьс¤, ≥, буквально, зачарувавши публ≥ку своЇю надзвичайною в≥ртуозн≥стю, викликаЇ сльози па очах, граючи з хвилюванн¤м, величч¤м ≥ простотою п≥днесене јнданте Ѕахаї.

Ќов≥ овац≥њ прин≥с √оровицу дебют на американському континент≥, що в≥дбувс¤ на початку 1928 року. ѕ≥сл¤ виконанн¤ спочатку  онцерту „айковського, а пот≥м сольноњ програми, йому була улаштована, за св≥дченн¤м газети Ђ“айм≥ї, Ђсама бурхлива зустр≥ч, на ¤ку може розраховувати п≥ан≥стї. ¬ наступн≥ роки, живучи в —Ўј, ѕарижев≥ ≥ Ўвейцар≥њ, √оровиц надзвичайно ≥нтенсивно гастролюЇ ≥ записуЇтьс¤. „исло його концерт≥в за р≥к дос¤гаЇ ста, а по к≥лькост≥ випущених пластинок в≥н незабаром перевершуЇ б≥льш≥сть сучасних п≥ан≥ст≥в. …ого репертуар широкий ≥ р≥зноман≥тний; основу складаЇ музика романтик≥в, особливо Ћиста, ≥ рос≥¤н композитор≥в Ч „айковського, –ахман≥нова, —кр¤б≥на.  ращ≥ риси виконавського вигл¤ду √оровица т≥Їњ, довоЇнноњ пори в≥дображаЇ його запис —≥-м≥норноњ —онати Ћиста, зроблений у 1923 роц≥. ¬она уражаЇ не т≥льки техн≥чним вихром, ≥нтенсивн≥стю гри, але ≥ глибиною почутт¤, ≥стинно листовською масштабн≥стю, рельЇфн≥стю деталей. ÷ими ж рисами в≥дзначен≥ ≥ листовск≥ рапсод≥њ, експромти Ўуберта, концерти „айковського (є 1), Ѕрамса (є 2), –ахман≥нова (є 3) ≥ багато чого ≥ншого.

јле пор¤д з достоњнствами критики справедливо знаходили в гр≥ √оровица ≥ поверхов≥сть, прагненн¤ до зовн≥шн≥х ефект≥в, до фраппированн¤ слухач≥в техн≥чними ескападами. ќт думка видного американського композитора ¬. “омпсона: Ђя не затверджую, що ≥нтерпретац≥њ √оровица в основ≥ своЇњ фальшив≥ ≥ невиправдан≥: ≥нод≥ вони так≥, ≥нод≥ Ч немаЇ. јле гот, хто н≥коли не слухав добутку, що виповнювалис¤ њм,, легко м≥г би укласти, що Ѕах був музикантом типу Ћ. —токовського, Ѕрамс Ч свого роду легковажним, працюючим у н≥чному клуб≥ √ершвином, а Ўопен Ч циганським скрипалемї. ÷≥ слова, звичайно, занадто р≥занн¤, але под≥бна думка не була одиничним. √оровиц ≥нод≥ виправдувавс¤, захищавс¤. ¬≥н говорив: Ђ‘ортеп≥анна гра складаЇтьс¤ з≥ здорового глузду, серц¤ ≥ техн≥чних кошт≥в. ¬се повинне бути розвито р≥вною м≥рою: без здорового глузду ви терпите ф≥аско, без техн≥ки ви дилетант, без серц¤ Ч машина. “ак що профес≥¤ тањть у соб≥ ≥ небезпекиї. јле коли в 1936 роц≥ через операц≥ю апендициту й ускладнень, що п≥шли, в≥н змушений був перервати концертну д≥¤льн≥сть, то зненацька в≥дчув: майже вс≥ докори не були необірунтованими.

ѕауза змусила його по-новому гл¤нути на себе ¤к би з боку, перегл¤нути своњ взаЇмини з музикою. “реба, щоправда, пом≥тити, що з юного рок≥в в≥н був далекий в≥д Ђвундерк≥ндскоњ обмеженост≥ї. Ђ оли вс≥ моњ однол≥тки в  иЇв≥ грали фуги Ѕаха,Ч згадував в≥н недавно,Ч ¤ грав ¬агнера. ” 9 рок≥в ¤ знав напам'¤ть партитуру Ђ«агибел≥ бог≥вї; ¤ вивчав вс≥ ≥нструменти ≥ вс≥ жанри музики, м≥г грати вс≥ опери Ч французьк≥, ≥тал≥йськ≥, рос≥¤ни, напам'¤тьї. ѕо все-таки безперервне концертуванн¤ призупинило його музичний р≥ст. Ђя виконував де¤к≥ п'Їси так часто,Ч визнававс¤ п≥ан≥ст,Ч що б≥льше не м≥г њх чути. Ќав≥ть тод≥ не чув, коли моњ пальц≥ њх виконували. ƒумаю, що ¤к художник ¤ за ц≥ змушен≥ кан≥кули вир≥с. ” вс¤кому раз≥, у моњй музиц≥ ¤ в≥дкрив багато новогої. —праведлив≥сть цих сл≥в п≥дтверджуЇтьс¤ пор≥вн¤нн¤м пластинок, записаних до 1936 ≥ п≥сл¤ 1939 юда, коли √оровиц на наст≥йну вимогу –ахман≥нова ≥ “оскан≥н≥ (на дочц≥ ¤кого в≥н одружений) повернувс¤ до ≥нструмента.

” цей другий, б≥льш зр≥лий пер≥од, що продовжувавс¤ 14 рок≥в, √оровиц значно розширюЇ св≥й д≥апазон « одного боку, в≥н з к≥нц¤ 40-х рок≥в пост≥йно ≥ вс≥ част≥ше граЇ сонати Ѕетховена ≥ цикли Ўумана, м≥н≥атюри ≥ велик≥ добутки Ўопена, прагнучи знайти своЇ трактуванн¤ музики великих композитор≥в; з ≥ншого боку Ч збагачуЇ своњ програми сучасною музикою. «окрема, п≥сл¤ в≥йни в≥н першим з≥грав в јмериц≥ 6-ю, 7-ю ≥ 8-ю сонати ѕрокоф'Їва ≥ 2-ю ≥ 3-ю сонати  абалевського, причому з≥грав з дивним блиском. √оровиц даЇ житт¤ де¤ким творам американських автор≥в, у тому числ≥ —онат≥ Ѕар-бера, ≥ пор¤д з цим включаЇ в концертний побут добутку  лементи ≥ „орни, що вважалис¤ тод≥ усього лише частиною педагог≥чного репертуару.

ƒ≥¤льн≥сть артиста в ту пору стаЇ дуже ≥нтенсивною. ћногим здавалос¤, що в≥н знаходитьс¤ в зен≥т≥ своњх творчих можливостей. јле в м≥ру того, ¤к Ђконцертна машинаї јмерики знову п≥дкор¤ла його соб≥, знову почали лунати ≥ голосу скептичн≥, а нер≥дко й ≥рон≥чн≥. ƒехто називаЇ п≥ан≥ста Ђфокусникомї, Ђкрисоловомї; знову говор¤ть про його творчий тупик, про байдужн≥сть до музики. Ќа естрад≥ з'¤вл¤ютьс¤ перш≥ насл≥дувач≥, точн≥ше, нав≥ть ≥м≥татори √оровица Ч чудово оснащен≥ техн≥чно, але внутр≥шньо порожн≥.

”чн≥в же, з ¤кими в≥н займавс¤ б систематично, у √оровица не було, за одним х≥ба що виключенн¤м: Ѕайрон ƒжайнис. ≤ даючи уроки, в≥н пост≥йно призивав його Ђкраще робити власн≥ помилки, чим коп≥ювати помилки ≥ншихї. јле т≥, хто коп≥ював √оровица, не бажали додержуватис¤ цього принципу: вони Ђставилиї на в≥рну карту.

јртист бол≥сно усв≥домлюЇ ознаки кризи. ≤ от, з≥гравши в лютому 1953 року урочистий концерт ≥з нагоди 25-р≥чч¤ з дн¤ його дебюту в Ђ арнег≥-хол≥ї, в≥н знову залишаЇ естраду Ч цього разу надовго.

ѕравда, повне мовчанн¤ музиканта продовжувалос¤ менше року. ѕот≥м потроху в≥н знову починаЇ записуватис¤ Ч переважно будинку, де ф≥рма Ђјр-—и-Ёйї обладнала ц≥лую студ≥ю. «нову виход¤ть одна за ≥ншоњ пластинки Ч сонати Ѕетховена, —кр¤б≥на, —карлатт≥,  лементи, рапсод≥њ Ћиста, твору Ўуберта, Ўумана, ћендельсона, –ахман≥нова, Ђ артинки з виставкиї ћусоргського, власн≥ транскрипц≥њ березн¤ ‘. —оузи Ђ«≥рки ≥ смугиї, Ђ¬ес≥льного маршуї ћендельсонаЧ Ћиста, фантаз≥¤ з Ђ арменї.. ” 1962 роц≥ артист пориваЇ з ф≥рмою Ђјр-—и-Ёйї, незадоволеноњ тим, що в≥н даЇ мало њж≥ дл¤ реклами, ≥ починаЇ сп≥вроб≥тничати з ф≥рмою Ђ оламб≥¤ї.  ожна нова його пластика переконуЇ, що п≥ан≥ст не утрачаЇ своЇњ феноменальноњ в≥ртуозност≥, по стаЇ ще б≥льш багнистим ≥ глибоким ≥нтерпретатором.

Ђ’удожник, що змушений пост≥йно сто¤ти в≥ч-на-в≥ч з публ≥кою, стаЇ спустошеним, нав≥ть не усв≥домлюючи цього. ¬≥н пост≥йно даЇ, не одержуючи зам≥сть. –оки в≥дмовленн¤ в≥д публ≥чних виступ≥в допомогли мен≥ зрештою ц≥лком знайти себе ≥ своњ власн≥, д≥йсн≥ ≥деали. ѕ≥д час божев≥льного рок≥в концертуванн¤ Ч там, тут ≥ всюди Ч ¤ в≥дчув, що н≥м≥ю Ч духовно ≥ художньої,Ч скаже в≥н п≥зн≥ше.

Ўанувальники артиста в≥рили, що ще зустр≥нутьс¤ з ним Ђв≥ч-на-в≥чї. ≤ д≥йсно, 9 травн¤ 1965 року √оровиц в≥дновив концертну д≥¤льн≥сть виступом у Ђ арнег≥-холл≥ї. ≤нтерес до його концерту був небачений, квитки розкупили за л≥чен≥ годинник. «начну частину аудитор≥њ складали молод≥ люди. Ђ¬≥н вигл¤дав точно так само, ¤к при своњй останн≥й по¤в≥ тут 12 рок≥в тому,Ч коментував √. Ўонберг.Ч ¬исок≥ плеч≥, корпус майже нерухомий, злегка нахилений до клав≥ш: д≥¤ли т≥льки руки ≥ пальц≥. ƒл¤ багатьох молодих людей у публ≥ц≥ це було майже так, н≥би грали чи Ћист –ахман≥нов Ч легендарний п≥ан≥ст, про ¤ке ус≥ говор¤ть, але ¤кого н≥хто не чувї. јле ще важлив≥ше, н≥ж зовн≥шн¤ незм≥нн≥сть √оровица, була глибока внутр≥шн¤ трансформац≥¤ його гри. Ђ„ас не зупинивс¤ дл¤ √оровица за т≥ 12 рок≥в, що пройшли з дн¤ його останнього публ≥чного виступу,Ч писав рецензент газети ЂЌью-…орк геральд тр≥бюнї јлан –≥ч.Ч —л≥пучий блиск його техн≥ки, неправдопод≥бна сила ≥ ≥нтенсивн≥сть виконанн¤, фантаз≥¤ њњ барвиста пал≥тра Ч усе це збереглос¤ недоторканим. јле разом з тим у його гр≥ з'¤вилос¤, так сказати, новий вим≥р. «розум≥ло, коли в≥н залишив концертну естраду у в≥ц≥ 48 рок≥в, це був ц≥лком сформувавс¤ артист. јле тепер у Ђ арнег≥-холл≥ї виступив б≥льш глибокий ≥нтерпретатор, ≥ новий Ђвим≥рї у його гр≥ може бути названо музичною зр≥л≥стю. ¬оно ви¤вл¤лос¤ в багатьох, але, мабуть, найб≥льше пом≥тно в п≥двищен≥й уваз≥ до вираженн¤ простих л≥ричних думок. ÷е стало ¤сно вже в пов≥льн≥й частин≥ “оккат≥ Ѕаха Ч Ѕузон≥, що в≥дкрила програму, а пот≥м у ‘антаз≥њ Ўумана, коли наст≥льки знайома п'Їса показалас¤ нам ожилоњ заново.

1	2

Ќазва: ѕ≥ан≥ст √оровиц ¬олодимир —ам≥йлович
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-07 (430 прочитано)