Народні промисли > Писанка

Олена Вінтоняк-Гриценко вміло користується тлом. Довгий час ним була біля поверхня виробу, на якому чітко виділялись яскраві кольори розпису. Художниця любить не поступові м’які переходи, а різкі й контрастні зіставлення. При білому тлі вона надає насичений колір, а коли, за задумом, має бути ніжніший, то відділяє його тло чіткою темною лінією. Любов до контрастності привела її до використання в писанці чорного кольору. Вироби Олени Вінтоняк-Гриценко останніх років (кінець 80-х – початок 90-х) – це чудово згармонізовані композиції трьох класичних кольорів: білого, чорного і червоного.

Коли мова заходила про Україну, то французи, часто-густо мали на увазі Росію або вважали, що Україна – це частина російської території. Щоправда, французи старшого покоління мають уяву, що королева нашої держави Анна мала український родовід, а наша молодь знає, що в Україні урожайній землі, і там росте багато пшениці. Дехто з любителів мистецтва може назвати кілька прізвищ українських художників, життя і творчість яких були пов’язані з Францією, а жителі Тулузи можуть захоплено розповідати про українське музичне мистецтво. Але ніде правди діти, що на сьогодні французи майже не обізнані ні з історією України, ні з її мистецтвом. Тому й відкриття торік першої української виставки у великодні дні в Ліоні, на якій були представлені писанки з різних регіонів України, для жителів міста пройшло непомітно.

Виставку цю організувало товариство “Україна” з Києва та колишнє товариство “Франція-СССР”, яке зараз іменується як центр “Дружба”. Доцільно зазначити, що представляв виставку у Франції Голова Всеукраїнської Координаційної Ради з питань вивчення і відродження писанкарства, заслужений майстер народної творчості України пан Дмитро Пожоджук, який разом із завідуючою відділом образотворчого та декоративного мистецтва Українського Центру Народної Творчості панею Людмилою Гурою підготував надзвичайно цікаву експозицію писанок з різник теренів України: Слобожанщини, Бойківщини, Гуцульщини, Полісся, Поділля, Лемківщини. Найбільше сприяли в організації такої виставки в Ліоні від товариства “Україна” пані Раїса Собко, а з нашого боку, від товариства “Дружба”, пані Клер Жіменез. Коли до нас приїхав пан Дмитро Пожоджук з такою унікальною виставкою, довелося в центрі “Дружба” зняти частину російських експонатів з виставки-продажу і зробити в тих вітринах виставку писанок. За наполяганням пана Дмитра Пожоджука у вітрині нашого центру було виставлено і українські вишивки, а в головній вітрині вікон – карту України, плакат з портретом Тараса Шевченка, значки з портретами українських гетьманів, журнал “Писанка”. А через кілька днів центр “Дружба” прикрасив і український жовто-блакитний стяг.

Одним словом, експозиція сама по собі була цікавою, але люди на виставку не йшли. Хочу підкреслити, що при центрі “Дружба” діють курси вивчення російської мови, які ведуть чотири викладачі. То ж природно, що першими відвідувачами виставки українських писанок в Ліоні стали слухачі цих курсів. Пан Дмитро Пожоджук приїхав до Франції в гуцульському костюмі і вже з перших днів свого проживання в готелі “Ібіс” привернув до себе увагу французів.. До того ж він добрий оповідач, цікаво розповідав про історію України, народні звичаї, символіку писанок. І коли йому навіть дехто намагався заперечити, що це російська культура, він переконливо доводив своє.

Особливо цікавим був випадок, коли митець Дмитро Пожоджук пояснював старовинний український притаманний Гуцульщині елемент на писанці “граблі”. “Коли у нас була засуха – підкреслив він, - українці малювали на яйці граблі, щоб в такий спосіб викликати дощ. Зубці граблів нагадують краплини дощу...”. Опісля відомий у світі писанкар розвідав, що блискавка – це символ небесного вогню, риба – символ життя і смерті, хрест – символ чотирьох сторін світу і чотирьох пір року, листя дуба – символ богів погоди, підкреслюючи, що всі ці символи походять ще з язичеських часів. Це особливо зацікавлювало французів. Вони давали панові Дмитрові Пожоджукові багато запитань, які заледве встигала перекладати перекладач пані Алла Найди. А наступного дня нашого гостя запросив до себе пан П’єр Реві. Він показував Дмитрові свій дім, обійстя. Зійшлися сусіди. І тут пан П’єр показав гостеві виноград, який посадив під вікнами, і забідкався, що має велику біду, бо у Франції вже кілька тижнів немає дощу, і він мусить поливати виноград. А потім спохватився і вигукнув: “Панове! У мене ж у гостях українець, а він розповідав нам, що в Україні, як довго не було дощу, то українці малювали на яйці граблі і цим самим викликали дощ. Ану і я спробую намалювати граблі на піску біля винограду і, може, піде дощ?!...”. Сусіди розсміялися від почутого і кивнули, що Т’єрові, мабуть, щось бракує, що він такі нісенітниці плете. Але пан Реві таки намалював граблі. Поки гості зібралися до столу, надворі пішов рясний дощ. Здивування всіх не було меж. Всі хвалили українця, який викликає дощ.

Ця звістка широко рознеслася по Ліону. Її підхопили журналісти. Наступного для вже на виставці писанок було багато людей. Вони хотіли пізнати Україну, її мистецтво. Подовгу спинялися біля писанок Тамари Гордової з Полісся, на яких красувалися жар-птиці, пави та голуби, диво-квіти на голубому та коричневому фоні, милувалися писанками космацьких писанкарок Олени Багрійчук, Параски Русинюк, Параски Полагняк, які вигравали жовтогарячими барвами, а також Вікторії Цівки та Ігоря Богославця з Івано-Франківська, Володимира Олещука з Тернополя, Івана Паращука з Криво рівні, Василини Сумаряк з Усть-Путили, Галини Яремчик з Іленців, Віри Дметришин з Корчина і юних львів’янок Оксани Білоус та Галини Іванець. Такого дива французи ще не бачили. То ж не випадковим було зацікавлення льонців процесом виготовлення писанок. І пан Дмитро Пожоджук відкрив для них в Ліоні своєрідну школу писанкарства.

До центру “Дружба” не переставали іти люди. Вони вчилися писати українські писанки, заучували заздалегідь українські слова, щоб привітатися з майстром чи подякувати йому українською мовою. Прекрасні писанки виготовили француженки Клер Жіменез, Паскалі Піно. Звістка про виставку писанок і майстра з України полинула за межі Ліону, і на виставку почали їхати люди з Марселя, Гренобля, Тулузи.

Відомою писанкаркою – українкою у Франції є Галина Хоткевич.

Ще двадцятирічною дівчиною виїхала майбутня майстриня на чужину. Її батька – уславленого письменника і актора, музиканта і фольклориста, громадського діяча – Гната Хоткевича арештували. Вже не сподівалася писанкарка повернутися на Україну, за якою так сумувала.

Але минули літа, ожила Україна новою пам’яттю про своїх синів і дочок. Згадали і Гната Хаткевича, святкували його ювілей. У гуцульському селі Красноїллі відродили Гуцульський театр, який свого часу тут організував був з неписьменних гуцулів Гнат Хоткевич. На святкування була запрошена і пані Галина.

В душі у неї вирувала невимовна радість. Здавалося, що неї виросли крила.

Далі були сердечні зустрічі у Львові, Чернівцях, Києві і на Гуцульщині, яку так любив Гнат Хоткевич.

На Гуцульщині пані Галині вперше подарувати космацькі писанки. Вона довго-довго ними милувалася і призналася, що й сама займається писанкарством з дитинства.

Спочатку не виготовляла писанки, бо писанка рів в Україні було багато, але дуже любила в батьківськім домі гортати книжку з малюнками писанок. Тільки у Франції пані Галина відчула потяг до рідного, українського.

Тоді й вирішила виготовляти писанки, які б веселили її душу. Технології їх виготовлення не знала. Узори малювала із пам’яті. Спочатку малювала пензлями і виходило щось на зразок мальованок, але дуже хотіла робити воскову техніку. Її син Богдан спробував першим цю техніку. І розписав на яйці гуцульську церковицю тремтячими жовтими лініями. Писальне-кистку зробили самі. Фарби брали які знаходили. Пробували рослинні барвники робити, але на чужині було важко відшукати трав подібних до українських. І не було кому підказати. Тільки пізніше, в 1969 р. отримала пані Галина книжку Е.Біляшівського “Українські писанки”.

Галина Хоткевич зараз не тільки пише писанки, але й популяризує їх через виставки, видавництво листівок з їх зображенням.

На витворах пані Хоткевич є дуже багато гуцульських символів. На одній з писанок на зеленому тлі зображено дерево життя. Доповнено воно червоними соковитими плодами. А під ними – два красені олені. Від цієї писанки віє карпатським краєм, і присвятила вона її пам’яті свого батька, який так любив Гуцульщину. На другій – на такому ж тлі писанкарка намалювала ніжну квітку і велике гроно винограду.

Є в пані Галини писанки і два і триколірні. Вони здебільшого на червоному тлі. В окремих випадках майстриня контури орнаменту наносить на білому яйці і опускає в червону фарбу, після чого обтирає віск, а в інших спочатку кладе яйце в жовту фарбу і робить по жовтому тлі восковий розпис, а відтак опускає в червону барву і обтирає віск. В обидвох випадках писанки оригінальні, на них пані Галина відтворює поширений мотив Гуцульщини “Сорок клинців”.

Нерідко для основного фону обирає художниця і чорний колір. Тоді тонкі контури орнаменту виділяє біла або жовта барви і між ними червоний колір. На таких писанках авторка виконує мотиви “дубові листя”, “вовчі зуби”.

Найбільше ж уваги пані Хоткевич приділяє дрібно орнаментальним писанкам. Для них вона використовує чорний, рідше вишневий фон. З основних мотивів найчастіше зустрічається “штерн”, “безконечник”, “колосок”, “решітка”, “олені”, “риби”, “коні”. В них особливо відчутно вплив космацьких писанок.

Галина Хоткевич в Греноблі та інших містах Франції напередодні Великодня щороку влаштовує невеликі виставки писанок, щоб французи знали про цей самобутній, оригінальний вид українського мистецтва.

1	2	3	4	5	6	7

Назва: Писанка
Дата публікації: 2005-03-07 (7023 прочитано)