Народні промисли > Писанка

Найбільше українську писанку люблять у Канаді. Тут споруджено пам’ятник Писанці. Тут писанки стали окрасою багатьох музеїв. Тут чудова писанкарка Одарка Онищук видала книгу-альбом про українські писанки. В ній досліджено і символіку гуцульської писанки.

Пані Онищук народилася в роки першої світової війни в родині вчителів. Мати Ольга Ганушевська походила з Лемківщини. Лемком був і батько Гавриїл Мерена. Коли він пішов на війну, мати мусила вчителювати в школі за нього і за себе.

Під час війни пані Ольга Ганушевська померла, а пан Гавриїл Мерена потрапив у неволю. У далекому Сибіру, Омську, Томську, Челябінську він мучився по більшовицьких таборах. Листи до родини не доходили. Юна Одарка в ті часи переховувалася у тітки Ключники, що походила з роду Меренів. В неї було четверо дітей, а Одарка – п’ята. Тільки в 1920 році пан Гавриїл Мерена повернувся з Сибіру, Одарку послали до школи у Новий Санч, а небавом – в інститут для дівиць в Перемишлі. Серце дівчини повнилося тугою за матір’ю. Згодом вона переїхала до вуйка Болеслава Ганушевського (поляка за національністю) до Львова, де продовжувала навчання. Опісля вчилася у Сам борі, де отримала диплом в 1934 році, так і не отримавши учительської роботи. Тому-то впродовж усього життя пані Одарка пише свою біографію на писанках, вміло використовуючи давні українські символи.

Чорний колір – то трагедія її року, то барви її дитинства і юності. Перша світова війна оповила смутком її дитинство, а друга – боляче торкнулася її юності. Саме в часі другої світової війни панна Одарка Мерена запізналася з паничем Ярославом Онищуком, який працював на той час редактором часопису “Українські вісті”.

Нелегко було в далекій чужині Одарці Онищук, як і тисячам українців, які пускалися за океанські мандри у пошуках шматка хліба. Вона з чоловіком та двома дітьми приїхала туди аж з трьома центами, що знайшли в дарованому одязі. Ось і весь маєток. Починали з нічого. Жили хвилево на фармі. Пан Ярослав як адвокат в Торонто не міг мати праці за фахом, треба було впродовж двох років вчитися, складати іспити. Зважився відкрити бюро асекурації і працював від зорі до зорі. Пані Одарка була його секретаркою. Син Богданчик пішов на той час до першого класу. Та грошей на прожиток не вистачає. Пані Одарка шиє для “Пласту” строї, заробляючи цим гроші. Так починалося нове життя на прибраній батьківщині. А в серці все жевріла надія, що прийде свята хвилина, коли Україна визволиться від більшовизму і стане незалежною країною, коли вона зустріне своїх синів і доньок з далеких чужин, зігріє їх материнським теплом. Пані Одарка твердо знала, що це буде не так швидко, і прискорити цю подію можуть в значній мірі українці на еміграції, які мають зарекомендувати урядам держав, де вони посилилися, що українці не лише працьовитий народ, а й народ з високою культурою, освітою.

Одарка Онищук вирішила відразу долучитися до прогресивних українських організацій і вступила до Ліги Українських Католицьких Жінок та Світової Федерації Українських Жінок. Маючи певні здібності до співу, а також організаторсько-педагогічний нахил, пані Одарка зорганізовує хор “Арфа” з українських дівчат, котрі приїхали в країну кленового листа. Цей дівочий колектив виступав на багатьох світських імпрезах, а також співав службу в церкві. Тут варто зазначити, що Ліга Українських Католицьких Жінок, окрім проведення різноманітних цікавих імпрез, ще й дбала про розвиток писанкарства, яке в той час продовжувало розвиватися в основному тільки на еміграції.

Пані Одарка мала щастя запізнатися з отцем Ярославом Елиївим, який мав альбоми з писанками. Він довго їздив по Канаді, США і збирав писанкові орнаменти й відомості про писанки. У Кіркленд Лейк Ярослав Елиїв з 1953 по 1956 роки намалював у своїх альбомах тисячу писанок, які планував видати. Зрештою, він видав 45 поштових пластових марок “Україна в писанках”. Прикро, але факт, що ще й понині Україна не має жодної марки з писанками, тоді як в далекій Канаді це зуміли зробити. Власне, пан Ярослав Елиїв настільки вплинув на Паню Одарку Онищук, що вона вже ніколи не розлучається з писанкарством. Брала участь у Києві в Першому Міжнародному З’їзді Писанка рів, який проходив у вересні минулого року. То було для української мисткині справжнє свято, свято повернення в Україну, у вільну європейську державу.

Вона приїхала в Україні зі своїм найдорожчим скарбом – книжкою про писанки. Книжка Одарки Онищук – це справжній скарб у нашій науці. Вона складається з таких розділів: “Що означає символ?”, “Київські писанки”, “Писанки Полтави”, “Волинська писанка”, “Вербна шутка”, “Ведмежі лапи”, “Символи сонця”, “Сорок клинків”, “Писанки Харківщини”, “Райське дерево” – “Дерево життя”, “Чернігівщина”, “Курськ”, “Херсонщина”, “Вовчі зуби”, “Чорний шлях”, “Сльоза”, “Писанки Одеси”, “Кубанщина”, “Циганські дороги”, “Подільські писанки”, “Буковинські писанки”, “Покуття”, “Гуцульські писанки”, “Центральна Галичина”, “Сокальські писанки”, “Пряшівщина, Північне Закарпаття”, “Лемківщина”, “Холмщина”, “Підляшшя”, “Писанка Полісся”... Цікавими для писанка рів є розділи: “Дослідники української писанки”, “Приготування до писання писанки”, “Розподіл яйця на площі”, “Як правильно писати писанку”, “Чому сонячні символи на яйці”, “Рослинні краски до писанок”, “Як приготовити краски до писанок”, “Символіка красок”, “Як випалювати писанки” тощо. Треба наголосити, що подані писанки на всіх кольорових таблицях в книзі виконані Одаркою Онищук. До речі, в альбомі подано і карту України, де позначено найвизначніші центри писанкарства. Резюме “Символіка української писанки” написане українською, англійською та французькою мовами. Книга не має собі аналогів у світі і заслуговує на те, щоб її перевидати в Україні.

Розказує пані Одарка про символіку гуцульських писанок, поділяючи їх на Космацькі і Верховинські. Хвалить писанку цього мальовничого регіону авторка за відчуття руху і ритму у неї, за її неповторне зіставлення візерунків, за її “працьовитий” характер, за їх гармонійне поєднання кольорів, за не перевантажену симетрію; за збережені символи і це є найголовнішим.

Важливим центром популяризації українського писанкарства у США є Український Музей у Нью-Йорку, де щороку перед Великоднем відбуваються вистави писанок із колекції Музею, яка начисляє більше, ніж 600 писанок зі всіх земель України, в тому числі немало є із Гуцульщини. У зв’язку з виставою відбуваються курси малювання писанок для дітей і для дорослих, які веде етнограф-лектор Любов Абрам’юк-Волинець.

Другим центром виробу писанок на терені Америки є українське поселення в Міннеаполіс, Мінесота, де за відродження українських писанок взялися жінки-мистецтвознавці: Йоганна Луців, Анна Кміт, Лоретка Луців і Люба Перчишин. Вони малюють писанки і пропагують це мистецтво серед українського й американського населення.

Згадані пані видали англійською мовою прегарні кольорові підручники до науки малювання писанок. Авторки розповідають у цих підручниках історію українських писанок, пояснюють символіку їх мистецьких мотивів і техніку малювання. Ці підручники видав у перекладі на німецьку мову швейцарський видавець Павло Гавот у Берні в 1981 році. Революцією англійських підручників є ілюстрації писанок, прикрашених мотивами трипільської культури, які майстерно виконала Люба Перчишин, в формі спіраль і хвилястих ліній.

Американський публіцист Роберт Р.Йордан зацікавився українськими писанками, поїхав в Міннеаполіс, де відвідав склеп і ательє писанок згаданих писанкарок. Христина Амброзяк і Люба Перчишин дали йому докладні інформації про їх виріб писанок. На основі цього матеріалу Йордан написав похвальний нарис про українські писанки, який прикрасив кольоровими світлинами найгарніших писанок з орнаментальними гуцульськими мотивами. Цей нарис появився у квітні в 1972 році у Вашингтоні під заголовком “Великодні поздоровлення від українців”. На світлинах автор зобразив також техніку малювання курячих яєць.

Заходом Українського інституту Америки в Нью-Йорку відбуваються щороку навесні вистави українського великоднього печива та писання писанок. Ці вистави влаштовують дівчата й жінки, які народилися в Америці, а штуку малювання писанок і печення пасок навчилися від своїх матерів. Українськими писанками зацікавилися також американські школи. Вони запрошують українських фахівців від писанок до ведення курсів у часі шкільного навчання.

До поширення писанкарства в Америці й Канаді причинилися Гуцульські Товариства. Гуцулки-емігратки займалися писанкарством вже в переходових таборах для переселенців у Німеччині по другій світовій війні. Багато гуцулів перебувало тоді в таборі в Авгсбургу, де космацька писанкарка Євдокія Кушнірчук разом з іншими жінками доставила на Великдень немало писанок для своїх і чужих. В таборі Регенсбур виготовляла мистецькі писанки шешорська писанкарка Параска Олексик з дому Ткачуків. Управа табору зробила гарний портрет, на якому Параска була зображена під час малювання писанок, і подарувала його директорові УНРРА, родом з Канади.

Відомою писанкаркою з США є Таня Осадца.

Походить вона з міста Копичинці на Тернопільщині із славної родини учителів. Любов до писанкарства в цьому роді починала ще бабуся Тані пані Параскевія з Поморянських Елиїв, яка зростала в селі Котівка біля містечка Копичинці, що на Тернопільщині. Вона навчила виготовляти писанки матусю Тані пані Павлину, і так починалася історія писанкових чудес у цьому роді.

Ще в дитинстві Таня Осадца мала змогу милуватися космацькими писанками, які запам’яталися їй на усе життя. Приносили їх на Тернопільщину гуцули з Космача перед Великодніми святами, і Таня завше з нетерпінням чекала цього дня. Та доля довго не колисала дівчинку в українських чебрецях та м’ятах, в рідних серцю околицях. Поляки вислали її батька, а з ними переїхали і дві їх донечки. Саме в Польщі матуся навчала доньок вперше писанкового ремесла, саме в Польщі – далеко від рідної хати – писанки нагадували дівчатам про Україну.

1	2	3	4	5	6	7

Назва: Писанка
Дата публікації: 2005-03-07 (7023 прочитано)