Наукознавство > Емпіричні факти та теоретичні узагальнення в наці

Емпіричні факти та теоретичні узагальнення в наці

У книзi "Логiчний синтаксис мови" (1934) Р.Карнап висловив те­­­зу, що фiлософськi проблеми виникли з неправильного розумiння мови i тому завдання фiлософiї полягає у її вивченнi. На його думку, це завдання краще за все може бути вирiшене шляхом строго вилучення з фiлософiї всiх посилань на сенс та ейдичне вiдношення думок до ре­­­чей, оскiльки такi посилання призводять до плутанини та безглуздя. Карнап вважав, що фiлософськi дискусiї слiд обмежити дослiдженням не сенсу, а синтаксису.

Слiд зазначити, що для Карнапа, за цiєю книгою, наука є засiб вираження знання про свiт, його будову та закони. Також вiн вва­­­жав, що логiчний аналiз взагалi, i логiчний аналiз науки в особли­­­востi, не був пов'язаний, як вважали його попередники, з аналiзом значення слiв i з демонстрацiєю первинної логiчної природи фактiв та законiв, якi встановленi наукою (тобто з демонстрацiєю того, що вони - це факти i закони, якi стосуються порядку подiй у досвiдi), а був пов'язаний лише з аналiзом мови науки i демонстрацiєю того, що вiн iменував "логiчним синтаксисом" цiєї мови.

Зазначене вимагає з'ясувати, чому емпiризм у розвинутiй формi самоусвiдомлючої себе фiлософiї науки саме синтаксис визнав своїм предметом?

Як було вище зазначено фiлософiєю науки, у безпосередньому ро­­­зумiннi цього термiну, став позитивiзм. Вiдомо, що позитивiзм пер­­­шим оголосив одним з своїх вихiдних принципiв неможливiсть iсну­­­вання фiлософiї у класичному розумiннi, тобто коли вона включає в себе певну теорiю буття та вiдношення до нього у виглядi деякого теоретичного свiтогляду. Спiльним для бiльшостi позитивiстiв є "сциєнтистська" теза Чарльза С.Пiрса, що "наука замiнює собою фiлософiю". Ця теза розумiлася таким чином, що наука повинна вiдмовитись вiд положень, якi не доводяться, i обмежитись описом зовнiшньої структури явища, вiдповiдаючи на питання "Як?" вiдбу­­­вається явище, а не на питання "Що?" являє собою сутнiсть явища.

Iсторично, не зважаючи на формулювання самовизначень пози­­­тивiстiв, прагматистiв i неопозитивiстiв, дана iндуктивiстська постановка задачi дозволила запропонувати емпiричний аналiз систе­­­ми знання як iнформацiї.

Поява позитивiзму, його засновником, Огюстом Контом пов'язуєть­­­ся з поєднанням iдей Бекона, Декарта i Галiлея. Завдання ж пози­­­тивної фiлософiї вiн вбачає у вивченнi "iснуючих методiв та голов­­­них результатiв" кожної позитивної науки, в дослiдженнi взаємних вiдношень наук.

Конт виходить з того, що поняття, котрi вiдповiдають принципам позитивного пiзнання, можуть бути побудованi лише при допомозi iндуктивного методу Ф.Бекона, а цей метод узагальнює саме данi досвiду без внесення до них чужорiдних суб'єктивних уявлень та по­­­нять, що можуть не узгоджуватися з вiдправними емпiричними даними.

Тiльки вже наявнi науки, як готовий результат здiйсненого пiзнання, можуть узагально подаватися з порушенням iндуктивного методу наукового пiзнання - дедуктивно: у виглядi класифiкацiї на­­­ук, де науки розташовуються у порядку слiдування вiд загального, легшого для вивчення та точного знання, до часткового, складнiшого для вивчення, а тому менш точного. Фактично, дедуктивному методу вiн вiдводив роль систематизатора одержаних за допомогою iндукцiї знань.

Таке визначення вiдмiнностi мiж методом наукового пiзнання (iндукцiя) та викладом отриманих наслiдкiв у виглядi дедуктивно впорядкованої системи знання, складає одну з перших змiстовних, а не формальних, спроб визначити взаємовiдношення та взаємовпорядку­­­вання рiзних методiв. Концепцiя впорядкування вiдносин мiж метода­­­ми, означення предмету та сфери застосування, яка була запропоно­­­вана О.Контом, започатковує дiйсно нову традицiю фiлософських дослiджень, яку iменують "методологiєю науки".

У даному разi, використовується вже традицiйне сьогоднi визна­­­чення методологiї як вчення про методи, їх взаємозв'язок та взає­­­мовiдношення.

Взагалi, всiх представникiв позитивiзму можна роздiлити по вiдношенню до сприйняття закону трьох стадiй. Конт i Мiлль визна­­­ють його за головний, В.Уевелл пропонує власний варiант закону, який не заперечує сутi закону Конта, Спенсер - займає позицiю за­­­перечення слушностi даного закону.

Так чи iнакше, сформульованi О.Контом "закон трьох стадiй" ево­­­люцiї пiзнання та "класифiкацiю наук" можна розглядати як започат­­­кування першого методологiчного вчення про визначальну роль iндукцiї у взаємовiдношеннi наукових методiв.

"Закон трьох стадiй" Конта був серйозно критикований навiть представниками самого позитивiзму, зокрема - Г.Спенсером, котрий вказував, що в iсторiї духовного розвитку людства не було тiєї змiни трьох стадiй. Вiн, можливо, правий в тому смислi, що до ви­­­никнення науки та фiлософiї панувало мiфологiчне пояснення явищ. Але виникнення фiлософiї чи метафiзики аж нiяк не привело до вiдмови вiд мiфiв чи теологiї, так само, як виникнення наукових знань i становлення науки не означало вiдмови вiд спроб тео­­­логiчного та метафiзичного пояснення.

Оскiльки контiвська фiлософiя обмежувала можливостi пiзнання сферою емпiричного сприйняття, свiт iдей i свiт речей визнався принципово вiдмiнним. Наприклад, Конт називав матерiальний свiт "втiленою абстракцiєю". Претендуючи на створення наукової фiло­­­софiї, Конт опрацював численнi природничонауковi матерiали; однак, на вiдмiну вiд енциклопедистiв XYIII ст., вiн пiдходив до цих ма­­­терiалiв зi скептичної точки зору, бо вважав, що "вивчення явищ, замiсть того, щоб стати коли-небудь абсолютним, повинно завжди за­­­лишатись вiдносним у залежностi вiд нашої органiзацiї i нашого по­­­ложення"[1. -с.28]. Саме послiдовне означення Контом вiдносностi властивостей суб'єкта пiзнання ми можемо оцiнити як визначальний крок до розбудови фiлософiї науки, котра вважає за свiй обов'язок здiйснення аналiзу, який дозволяє демаркувати науково доведене та обгрунтоване вiд сумнiвного та ненаукового.

Термiн "позитивний" вживався Контом у декiлькох вiдмiнних, але взаємопов'язаних значеннях. Пiд "позитивним" вiн розумiв дiйсне (або реальне), безперечне, точне, практично корисне, вiдносне (на противагу спекулятивно-абсолютному), певним чином стверджуване.

Особливостi позитивiзму яскраво проявляються i в контiвськiй класифiкацiї наук. Нагадаємо, що вiн розташував науки згiдно по­­­рядку слiдування вiд загального i такого, що легше вивчається, точного знання до окремого i складнiшого для вивчення, а тому менш точного, знання. Конт надав класифiкацiї наук "однолiнiйного ха­­­рактеру". Для його класифiкацiї характерними є протиставлення "те­­­оретичних" i "практичних" наук. Це проявилось, наприклад, у тому, що контiвська класифiкацiя наук обiймає в своїх основних рубриках винятково чисто теоретичнi науки. Конт зводив механiку до матема­­­тики, психологiю, а врештi - й соцiологiю - до бiологiї. Перше мiсце в енциклопедичному рядi наук повинна займати матема­­­тика, котра, на його думку, з часiв Декарта та Ньютона являє собою "справжню основу природної фiлософiї", абстрактна частина якої має виняткове значення знаряддя дослiдження i є не що iнше, як поши­­­рення природної логiки на вiдомий тип дедукцiй, а геометричнi та механiчнi явища, дослiджуванi математикою, є найпростiшими, за­­­гальними та абстрактними, тому й слугують основою для всiх iнших явищ.

У класифiкацiї наук Конта взагалi не знайшлось мiсця для логiки, оскiльки вона фактично була ототожнена з позитивним мето­­­дом. Тобто, логiка Контом розглядається у якостi засобу осмислення емпiричних даних, який незалежить вiд плинних чуттєвостей суб'єкта пiзнання, бо логiка пiдвладна принципам, законам, правилам, нор­­­мам, що створенi математикою. За такою поцизiї можна вважати цiлком прийнятною тезу, що "мiльярди разiв повторене на практицi осiдає в головi людини у виглядi фiгур логiки".

Слiд зазначити, що саме вчення О.Конта про логiку, математику та науковий метод, радянською iсторико-фiлософською традицiєю було найбiльше сфальсифiковано.

Аналiз сновоположень методологiчних мiркувань О.Конта, дозволяє побачити, що його iндуктивiзм обмежується "сенсуалiстським емпiризмом". Теорiя, згiдно з Контом, може стати самостiйним предметом наукового (позитивного) пiзнання, якщо вона стане емпiричним чуттєво наявним буттям (наприклад у виглядi тексту), яке вiдрiзняється вiд iнших схожих форм буття (наприк­­­лад: вiдмiннiсть базової теорiї класичної механiки вiд романiв Вальтера Скотта).

У цiлому, позитивiзм рiзницю мiж наукою Нового часу та наукою середнiх вiкiв зводить до змiни ролi iндукцiї та дедукцiї. Се­­­редньовiчна наука, наслiдуючи лiнiю арiстотелевської фiлософiї, притримувалась дедукцiї та оперувала шляхом висновкiв iз загальних правил для окремих фактiв, тодi як нова наука (пiсля 1600 року) починає з окремих фактiв, що спостерiгаються, i приходить до за­­­гальних принципiв за допомогою методу iндукцiї. Так, природничi науки - фiзика, хiмiя, бiологiя - отримали назву iндуктивних наук. Однiєю з найважливiших праць iндуктивiстiв з iсторiї природничих наук слiд назвати "Iсторiю iндуктивних наук" Вiльяма Уевелла.

Уевелл демонструє, що "нова наука" збирає окремi факти шляхом спостереження та експерименту i переходить вiд цих фактiв за допо­­­могою методу iндукцiї до загальних принципiв, тодi як Арiстотель починав iз загальних принципiв i шляхом логiчних умовиводiв (де­­­дукцiй) виводив з них окремi подiї, якi можна було спостерiгати. На його думку вiдмiннiсть мiж "давньою та новою наукою" полягала не у використаннi iндукцiї - давня наука так само грунтувалась на використаннi iндукцiї, як i нова, - а у критерiях, завдяки котрим вiдкритий принцип визнавався справедливим. Тепер метод "перевiрки" є iншим; бiльша увага придiляється узгодженню результатiв з емпiричними фактами, а не узгодженню принципiв iз прийнятою зазда­­­легiдь (апрiорно) картиною свiту.

1	2	3	4	5	6

Назва: Емпіричні факти та теоретичні узагальнення в наці
Дата публікації: 2005-03-07 (2573 прочитано)