Образотворче мистецтво > Глина – сировина керамічної промисловості, матеріал для виробництва художніх виробів та творів вжиткового мистецтва

де - зменшення одиниці об’єму взірця, висушеного до постійної ваги на відкритому повітрі;

- об’єм пор, віднесений до одиниці об’єму взірця, висушеного до постійного ваги на відкритому повітрі.

За степенем чутливості до сушки глини діляться на слідуючи класи:

глини малої чутливості при Кr 1,0;

глини середньої чутливості при Кr = 1,0 до 1,5;

глини високої чутливості при Кr 1,5.

Лінійне скорочення при випалі називається зменшення лінійних розмірів і об’єму висушеного взірця після випалення його.

Повне лінійне і об’ємне скорочення визначається як сума повітряного лінійного скорочення та лінійного скорочення при випалі. Повне лінійне скорочення може сягати від 8 до 12%.

3.1. Добування глини

Глина для виробництва керамічних виробів ведеться, в основному, механізованим способом в спеціально об лаштованих кар’єрах.

Для організації кар’єру необхідно виконати підготовчі роботи, що включають: проведення геологорозвідувальних робіт у відповідності з діючими методиками, затвердження запасів сировини в Комітеті по сировинних запасах України, складання проекту ведення гірничих робіт та календарного плану ведення гірничих робіт, розкриття родовища, створення забою для добування сировини (глини) та будівництво під’їзної дороги до кар’єру.

Добування глини – це процес відділення її від тіла масиву і навантаження на транспортні засоби. Переважна більшість родовищ глини розроблюються відкритим способом. Добування, переважно, ведеться при позитивних температурах.

3.2. Гомогенізація та зберігання глини

Добута глина із кар’єру, як правило, повинна проходити ряд процесів до того як поступити на механізовану та технологічну переробку.

Із-за строкатості хімічних, фізичних та технологічних показників глини як сировини для виготовлення керамічних виробів на практиці здійснюються такі заходи: вилежування, переморожування, літування та замочування.

Період виробництва керамічних виробів, дуже часто, довший чим період роботи кар'єру. Таке положення можливе при використанні сировини яка зберігається в запасниках. Запасники бувають відкриті у формі площадок і ям зберігання та механізованих великих запасників. Малі гончарні виробництва часто мають спеціальні приміщення для вилежування переробленої глини в формі заготовок або стрічкового бруса.

За літо і осінь ведеться заготовка глини на переморожування, а в весняний час заготовляється сировина на літування. Термін видержування від 6 до 12 місяців. Як переморожування так і літування організовується складанням в бурти і довготермінове вилежування. Висота бурта не повинна перевищувати 1 м.

При замерзанні та відтаюванні глини проходять процеси руйнування існуючих структур глини зростає пластичність та відбувається певний хімічний процес.

Такі ж процеси проходять при ліжуванні під дією дощів та дією сонячних променів та тепла. Розробка борта ведеться на всю висоту, що сприяє перемішуванню всіх шарів з яких складається бурт.

Замочування – дуже ефективний спосіб покращення технологічних властивостей глини. Він здійснюється в буртах, або в спеціальних ємкостях – бучильних ямах. При замочуванні до глини додається така кількість води, щоб разом з кар’єрною вологою сировини одержати масу, пригідну для дальшої механічної переробки.

4.1. Механічна переробка.

Механічна переробка глини полягає в тому, щоб якнайкраще розрушити структуру глини, що створилась геологічно механічно перемішати глину з водою яка необхідна для формовки виробів та з тими добавками які необхідні за технологічним процесом.

Переробка глини здійснюється на вальцях грубого розмолу. Разом з грубим розмолом проходить механічне виділення каміних та інших матеріалів, які є недопустимі в глині. На другій стадії проходить тонкий розмол на вальцях.

Тонко розмолота глина подається в лопатковий змішувач для зволоження і одержування формовочної маси.

5.1. Формовка виробів.

Формовка виробів здійснюється стрічковими, штанговими чи кривошипошатунними пресами, або вручну чи іншими механізованими засобами, які використовуються в цій галузі. Крім наведеної схеми є ще й шлікерний спосіб одержання виробів наливним способом та інш. Сформовані вироби підлягають сушінню і випад.

5.2. Сушка виробів

Сушка виробів, як технологічний процес, необхідна для того, щоб обезводнити міцності. На практиці, в весняно-літній і осінній час користуються навісами і приміщеннями з приточно-витяжною вентиляцією для сушки виробів.

Великі підприємства круглорічної дії сушать вироби в спеціальних сушарках з приміщенням примусового руху теплоносія – нагрітого повітря. Процес сушки ведеться у відповідності з технологічним регламентом. Здійснюється лабораторний і візуальний контроль.

Вироби, які пройшли сушку проходять розблоковку. Вироби які мають дефекти після сушки вибраковуються, а якісні вироби направляються на глазуровання або на випал.

6.1. Глазуровання

Глазуровання це процес покриття сухих виробів спеціальною суспензією для придання виробу непроникливості та зовнішнього оформлення в певний колір чи орнамент.

Глазур це легкоплавний матеріал, який наноситься на поверхню виробу в залежності від тих завдань які необхідно досягнути цим процесом.

Глазурі наносяться на вироби способом напилення тонким шаром, способом окунання, способом змочування за допомогою кісточки та способом глазурного розпису. Часто приміняють комбінований спосіб.

Глазуровання надає виробам значної механічної міцності, стійкості проти атмосферного і хімічного впливу, робить їх щільними для рідини і газів; крім того глазур надає поверхням виробу красивий блиск та колір.

Глазурі бувають прозорі (без кольору та кольорові) та глухі (не прозорі).

Глазурі по хімічному складу поділяються на свинцеві; лужні; лужно-свинцеві та на основі бури та борної кислоти та інш.

Основою для приготування глазурі служить кварц та каолін.

Спеціальними компонентами є:

Свинцевий глйот, свинцевий сурік, борна кислота, бура, безводна кальцинована сода (вуглекислий натрій), поташ (вуглекислий калій), як замінники вживають калієву силітру (азотокислу сіль калію) та натрієву силітру (азотокислу сіль натрію), кухонну сіль (хлористий натрій), крейду, мрамор, окись цинка, польовий шпат та ін.

Складові частини глазурі дозуються і розмолюються з водою для одержання суспензії. Після висихання, зняття надлишків глазурі вироби ідуть на випал.

7.1. Випал

Випал – це процес теплової обробки виробів з метою одержання методом спікання міцних. Щільних і естетичних виробів. За своїм характером випал є складним фізико-хімічним процесом, який включає виділення залишкової вологи, процесів дегідратації глинястих мінералів, декарбонізації та ряду хімічних процесів з утворенням складних хімічних сполук на основі складників сировини. Процес випалу проходить від розігріву виробів від температури навколишнього середовища до необхідної температури випалювання 800-980 С та охолодження до температури навколишнього середовища. Випалювання ведеться в печах періодичної або безперервної дії.

Якість одержання продукції підлягає лабораторному і візуальному контролю. Браковані вироби знищуються і в ужиток не допускаються.

Література

Воробйов В.А. Строительные материалы. Москва, Стройиздат, 1971 г.

Горянов К.Э., Дубецкий К.Н., Васильков С.Г. Попов Л.Н. Технология минеральных теплоизоляционных материалов и легких бетонов. Москва, Стройиздат, 1976 г.

Григорович М.Б. Минерально-сырьевая база промышлености строительных материалов. Москва «Недра», 1972 г.

Мельников Н.В. Краткий справочник по открытым горным работам. Москва, «Недра», 1968 г.

Микитчук В.И., Лепа В.С. Руками сельских умельцев. Киев «Урожай», 1989 г.

Семчишин Мирослав. Тисяча років української культури. Київ, 1998 г.

Фрай П.С. Всесвітня історія. Лондон, Нью-Йорк, Штудгарт, Москва, 1994 р.

1	2

Назва: Глина – сировина керамічної промисловості, матеріал для виробництва художніх виробів та творів вжиткового мистецтва
Дата публікації: 2005-03-17 (1317 прочитано)