Образотворче мистецтво > Малярство на склі та іконопис на Гуцульщині

Малярство на склі та іконопис на Гуцульщині

ПЛАН

Загальні історичні відомості про розвиток малярства на склі, зокрема на Гуцульщині.

Основні іконографічні сюжети.

Художньо-смислові ознаки гуцульської ікони.

Сучасні майстри малярства.

Технологічні особливості розпису на склі.

Ornamentum – “прикраса”.

Вплив звичаїв і традицій на композицію твору.

Висновок.

Ілюстративний матеріал.

Список ілюстрацій

Використана література.

Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості, явище соціально зумовлене. Як і інші форми суспільної свідомості, зокрема філософія, мораль. Релігія, політична і правова ідеологія, народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності.

Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предвічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи.

Стендель у своїй “Історії живопису в Італії” висловив таку думку: “Можна стати художником, запозичаючи правила з книжок, а не із серця. Лихо нашої епохи – те, що існують зібрання таких правил”. Французький письменник наче передчував наближення епохи масової культури, коли геніальний твір мистецтва породжує не лише наслідувачів, а й потрапляє під прес-форму масового тиражування, стає модною споживчою річчю.

Живопис Гуцульщини доби феодалізму розвивався на грунті вікових традицій і спільних творчих основ з мистецтвом усієї країни. В ХVІ- ХVІІІ ст. провідним видом малярства тут виступає традиційний іконопис на дереві; у ХІХ ст. поширюється живопис на склі, що став майже протягом віку пріоритетним видом образотворчого мистецтва. Ікона на склі поширилася в Галичині, Буковині й Закарпатті як українська інтерпретація західних традицій вітражів. Адже мистецтво кольорового засклення, вітражу й малювання на склі було відоме і в античному Римі. І в середньовічній Візантії, і в країнах Західної Європи доби поширення романського, готичного, ренесансного й барокового стилів. У народному мистецтві країн Заходу малювання на склі відродилося в ХVІІ- ХVІІІ ст. у зв’язку з розвитком виробництва гутного скла. У ХVІІІ ст.. малювання на склі входить у моду в Баварії, Чехії, Словаччині. Це були жанрові картинки, які прикрашали сільське й міське житло.

УХІХ ст. тематика малювання на склі поширюється на релігійні мотиви й іде в Україну. Подібно до міфології словесного фольклору у малювання х на склі яскраво виявилося народне розуміння явищ навколишнього світу. В переосмисленні релігійних сюжетів майстрами з народу виразного простежується не канонічне тлумачення догматів християнської віри.

Не дотримуючись вимог церковних приписів, кожен на склі, як правило, не займали місце у храмі, а призначалися для інтер’єру селянських хат. Чи висіли у скромних придорожніх каплицях. Відрізняючись декоративністю, вони вносили в інтер’єр напівтемного селянського житла живий відблиск скла і яскраву кольоровість, притаманну народному естетичному уподобанню.

Отже, ікона на склі – це порівняно нове явище в тисячолітній історії малярства. Але воно швидко прижилося. Стало традиційним насамперед на Покуття. Тобто в південній частині Прикарпаття, на Буковині, Закарпатті й у деяких частинах Галичини т Волині.

Звідси ікони на склі стали відомі й на Сході України, куди привозилися на продаж . Проте власних центрів малювання ікон на склі Наддніпрянська та Східна Україна не знає, хоч були окремі майстри, які намагалися наслідувати своїх західноукраїнських колег. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. живопис на склі помітно занепадає, не витримуючи конкуренції з друкованими тиражними олеографіями, що заполоняють ринок збуту і поступово витісняють твори народних майстрів, нав’язуючи споживачам нові смаки.

Пізніше, в спробі об’єднати декоративну яркість живопису з натуралізмом печатного зображення. Майстри стали наклеювати на скло невеликі репродукції культового змісту, обрамляючи їх розписними квітковими мотивами. В середині ХХ ст. живопис на склі позбавлений культового значення й існує в невеликих масштабах. Мальованими по склу рослинними і іншими орнаментами прикрашали сімейні фотографії, портрети фронтовиків.

В кожній країні витворилися власні традиції малювання на склі. Це стосується сюжетів, іконографії, стилю. Певні відмінності виступили і в творчості окремих локальних осередків у межах певної етнічної території. Малювання на склі набуло такої популярності, що в деяких країнах чи регіонах перетворилося на склі набуло такої популярності, що в деяких країнах чи регіонах перетворилося на масову продукцію, якою торгували і в найвіддаленіших місцевостях.

Довший час живопис на склі як вид народної творчості не викликав такого зацікавлення у мистецтвознавців, художників, музейних працівників, як вишивка, художня обробка дерева, писанкарство, кераміка, ткацтво. Але все ж дослідники його були. Перший на Україні оцінив художню вартість народного малювання на склі І.Свенціцький. З його ініціативи ікони на склі були показані на виставці галицького примітива ХVІІ-ХІХ ст. у 1939 році в залах Львівського музею українського мистецтва.

Ікона з її образною системою була підкорена суворим нормам творчості, строгим канонічним вимогам. Видатні майстри світського живопису, працюючи в царині іконопису і порушуючи канони, не породжували армії наслідувачів, бо створювали шедеври не духовного спрямування. Рафаелева Мадонна, образи Мікеланджело в Сікстинській капелі, врубелівські лики в іконостасі Кирилівської церкви викликають захоплення – захоплення красою духовності, майстерністю, спонукають до роздумів, але... аж ніяк не до молитви.

Іконографічний зміст гуцульських образів на склі також пов’язаний більше з народним світоглядом та фольклором, ніж з церковною догматикою. Народні майстри мало розумілись на церковній іконографії. Тому вони припускалися курйозних помилок, зображуючи двічі на одній образі розп’яття або розп’яття в товаристві святого Юрія – змієборця на білому коні. Складається враження, ніби майстри, враховуючи обмежені фінансові можливості селян. Старались як можна більше і повніше наповнити подіями невелику площину картини.

Пантеон святих, що користувалися поширенням у народному середовищі Гуцульщини і знайшли своє втілення у малюванні на склі. ДереворитаХ. Розписах кахлів, був досить обмежений. Активно побутували сюжети. Генетично пов’язані з давніми уявленнями про боротьбу добра і зла, з ідеєю заступництва, скотарськими обрядами.

В іконографії живопису на склі провідне місце займали образи Миколи, Юрія, Іллі, Петра і Павла. Чільне місце відводилося жіночим персонажам. Передусім це образ Марії з дитям – втілення патерства і добра, Параскеві П’ятниці, Варварі, Катерині. Рідне зустрічаються ікони “Страшний суд”, “Покрова”, “Притча про багача і бідного Лазаря” в якій відбився стихійний соціальний утопізм народних мас.

Популярність культу окремих святих в образотворчій іконографії Гуцульщини еквівалента їх прототипом у народній творчості. Тут виступає єдина структура органічно пов’язаних між собою окремих видів народного мистецтва. Кожен із різновидів народної творчості з властивими йому засобами виражав спільні ідейні та естетичні категорії.

Центральне місце у народному культі Гуцульщини належить образу св. Миколи. Християнський міф про Миколу був настільки переосмислений і пристосований до реальної дійсності, що до цього святого зверталися з усіма помислами як до покровителя та заступника у земних напастях та нещастях. З образом Миколи у народній уяві встановився тісний духовний контакт.

Улюблений народом святий угодник завжди представлений у погрудному зображенні в усталених регаліях, з незмінними атрибутами – одягнений у фелон, поверх якого - хрещатий омофор, на голові літра, лівою рукою він підтримує книжку.

У спрощеному образі Миколи важко дошукуватись того чи іншого психологічного виразу. Проте такі акценти композиції, як владний жест благословляючої правиці та зосереджено спокійний вираз обличчя, творили враження присутності заступника, наділеного мудрістю, добротою.

До улюблених сюжетів гуцулів належали також хрещення Ісуса в Йордані та їзда пророка Іллі по небі. Популярність останнього сюжету пояснюється тим, що влітку під час косовиці та жнив н Гуцульщині та суміжних землях трапляються сильні бурі з дощами, блискавками та громами. У народній уяві Ілля прийняв постать володаря дощу, блискавиць і грому, а також урожаю та погоди.

Образ святого Іллі на колісниці зображували як окрему сцену. Цей сюжет поєднувався на одній іконі з розп’яттям Христа, Миколаю і Богородицею обабіч або погрудним зображенням трьох святителів. Така ускладнена композиція ділилася на дві частини по горизонталі, де знизу завжди представлений Ілля.

Сцена із цим святим не позбавлена реальних колізій, дотепності і тонкого гумору. Ілля на колісниці, що скоріше нагадує вигадливої форми фаетон, сприймається добродушним, самозадоволеним панком, який сидить, опершись на поручні. Здиблені коні у такому пориві, що ними, як правило, управляють два, а й три ангели. Оди із них, на передньому сидінні, виступає у ролі кучера. Інші, в леті, помахують над гривами коней батіжками.

Не менш популярним на Гуцульщині був образ Юрія – змієборця. У народному середовищі Юрій сприймався, з одного боку, як образ воїна-вершина, переможця страшного змія, з другого – тісно пов’язувався із скотарськими обрядами. Народній уяві він позбавлений святості. Як і багато інших християнських святих, бере участь у землеробській праці:

1	2	3	4

Назва: Малярство на склі та іконопис на Гуцульщині
Дата публікації: 2005-03-17 (2035 прочитано)