ѕол≥толог≥¤ > ≈тапи та засади формуванн¤ об'Їднаноњ ™вропи

≈тапи та засади формуванн¤ об'Їднаноњ ™вропи

¬ступ

—учасний рух до об'Їднанн¤ ™вропи в межах Їдиноњ пол≥тичноњ та економ≥чноњ сп≥льноти часто вважають за нов≥тню геопол≥тичну Ђекспанс≥ю «аходуї чи, навпаки, цив≥л≥зац≥йне Ђповерненн¤ до Ївропейського домуї. Ќа нашу думку, найдоц≥льн≥ше окреслити нин≥шнЇ просуванн¤ ™вропейського —оюзу на сх≥д континенту ¤к процес добров≥льного запозиченн¤ крањнами ÷ентральноњ та —х≥дноњ ™вропи ц≥л≥сноњ сукупност≥ сучасних зах≥дних норм ≥ ц≥нностей, що уможливлюЇ њхню економ≥чну ≥нтеграц≥ю, а згодом Ч ≥нституц≥ональне приЇднанн¤ до ™вросп≥льноти. ” цьому контекст≥ зближенн¤ з ™— колишн≥х Ђв'¤зн≥в соц≥ал≥стичного таборуї ув≥брало в себе чотири взаЇмопов'¤зан≥ складов≥: стаб≥л≥зац≥ю, базову Ївропењзац≥ю, укладанн¤ асоц≥ац≥њ та набутт¤ членства в ™—. —аме анал≥зу цих головних етап≥в на шл¤ху до об'Їднаноњ ™вропи присв¤чений цей реферат.

—таб≥л≥зац≥¤

¬нутр≥шн¤ територ≥альна ц≥л≥сн≥сть ≥ дружн≥ в≥дносини з крањнами-сус≥дами закладають над≥йний фундамент дл¤ демократичноњ та ринковоњ трансформац≥њ в кожн≥й посткомун≥стичн≥й держав≥. ќднак стаб≥л≥зац≥¤ не обмежуЇтьс¤ усуванн¤м загроз збройних конфл≥кт≥в чи в≥докремленн¤ окремих рег≥он≥в (так зван≥ Ђважк≥ї загрози), а передбачаЇ д≥Їве державне управл≥нн¤, що даЇ змогу ефективно боротис¤ з орган≥зованою злочинн≥стю та корупц≥Їю всередин≥ крањни, забезпечувати над≥йний режим контролю кордон≥в ≥ запоб≥гати нелегальн≥й ем≥грац≥њ своњх громад¤н до ≥нших крањн (Ђслабк≥ї загрози). “аким чином, дос¤гненн¤ повноц≥нноњ стаб≥льност≥ вимагаЇ становленн¤ не т≥льки Ђсильноњї, а й правовоњ та заможноњ держави ≥з прозорим ур¤дуванн¤м, дотриманн¤м основних прав ≥ свобод громад¤н (зокрема прав нац≥ональних меншин), подоланн¤м соц≥ально-економ≥чноњ в≥дсталост≥ та б≥дност≥ населенн¤.

¬ибух м≥жнац≥ональних конфл≥кт≥в на теренах ёгослав≥њ та —–—–, на¤вн≥сть значних нац≥ональних меншин у крањнах ÷ентральноњ ™вропи, повсюдне поширенн¤ Ђслабкихї ризик≥в зробило стаб≥л≥зац≥ю одним ≥з пр≥оритетних завдань зах≥дноЇвропейськоњ сп≥льноти. Ќа практиц≥ ™вросоюз ≥н≥ц≥ював укладанн¤ ѕакт≥в стаб≥льност≥ дл¤ ÷ентрально-—х≥дноњ (1995р.) та ѕ≥вденно-—х≥дноњ (1999р.) ™вропи. —ьогодн≥ серйозн≥ завданн¤ базовоњ стаб≥л≥зац≥њ ще сто¤ть перед крањнами «акавказз¤ (невизначений статус јбхаз≥њ, Ќаг≥рного  арабаху, ѕ≥вденноњ ќсет≥њ), –ос≥йською ‘едерац≥Їю (в≥йна в „ечн≥), —ерб≥Їю-„орногор≥Їю (майбутнЇ  осово та „орногор≥њ), ћолдовою (проблема ѕридн≥стров'¤). Ѕосн≥¤ ≥ √ерцеговина дос¤гла перших усп≥х≥в на шл¤ху стаб≥л≥зац≥њ п≥д протекторатом м≥жнародноњ сп≥льноти. Ќатом≥сть майже вс≥ крањни «ах≥дних Ѕалкан та —Ќƒ постають ¤к джерела сутЇвих Ђслабкихї загроз.

Ѕазова Ївропењзац≥¤

ѕ≥д базовою Ївропењзац≥Їю сл≥д розум≥ти загальний процес пол≥тичноњ, економ≥чноњ, сусп≥льноњ трансформац≥њ, ¤кий дав змогу колишн≥м соц≥ал≥стичним крањнам зд≥йснити перех≥д до усталеноњ демократ≥њ, правовоњ держави та ринковоњ економ≥ки. ” цьому ракурс≥ базова Ївропењзац≥¤ охоплюЇ три складов≥:

докор≥нне реформуванн¤ р≥зноман≥тних сфер нац≥онального законодавства в≥дпов≥дно до зобов'¤зань, eз¤тих перед –адою ™вропи, —ќ“, ™— (зм≥ни правового пол¤);

д≥йсне застосуванн¤ нових правил гри в пол≥тиц≥ й б≥знес≥ (зм≥ни повед≥нки м≥сцевих пол≥тичних та економ≥чних агент≥в);

Ївропейська само≥дентиф≥кац≥¤ ел≥т та переважноњ б≥льшост≥ населенн¤, що ви¤вл¤Їтьс¤ в ор≥Їнтац≥њ не лише на цив≥л≥зац≥йну, а й сучасну пол≥тико-економ≥чну модель Ївропейського розвитку (зм≥ни колективноњ св≥домост≥). Iншими словами, процес базовоњ Ївропењзац≥њ пол¤гаЇ у зсув≥ геопол≥тичних кордон≥в Ївропейського пол≥тичного простору. як зазначаЇтьс¤ в допов≥д≥ Ђ рањни перех≥дного пер≥одуї, п≥дготовлен≥й американською неур¤довою орган≥зац≥Їю ЂFreedom Houseї у 2003р., ус≥ крањни ÷ентральноњ та ѕ≥вденно-—х≥дноњ ™вропи (кр≥м Ѕосн≥њ ≥ √ерцеговини) вже дос¤гнули р≥вн¤ усталеноњ чи частково усталеноњ демократ≥њ, тод≥ ¤к Ївропейськ≥ крањни —Ќƒ залишаютьс¤ перех≥дними режимами чи автократ≥¤ми (див. табл. 1). јби спри¤ти швидш≥й стаб≥л≥зац≥њ та Ївропењзац≥њ посткомун≥стичних крањн ™вросоюз запровадив дл¤ них рег≥ональн≥ програми ф≥нансовоњ допомоги (PHARE, TACIS, CARDS).

“аблиц¤ 1: ўабл≥ базовоњ Ївропењзац≥њ

ѕрим≥тка: –ƒ Ч рейтинг демократизац≥њ, –¬ѕ Ч рейтинг верховенства права.

“аблиц¤ 2: ўабл≥ економ≥чноњ ≥нтеграц≥њ Ївропейськоњ перифер≥њ

”кладанн¤ асоц≥ац≥њ

Iнститут асоц≥ац≥њ, що передбачений статтею 310 ”годи про заснуванн¤ ™≈—/™—, часто прир≥внюють до статусу асоц≥йованого членства в ™вросоюз≥. Ќасправд≥ йдетьс¤ про асоц≥йоване партнерство, ¤ке зд≥йснюЇтьс¤ через спец≥ально створен≥ органи (–ади, ком≥тети асоц≥ац≥њ/партнерства) ≥ зводитьс¤ в основному до запровадженн¤ р≥зних форм економ≥чноњ ≥нтеграц≥њ: приЇднанн¤ до Ївропейського Їдиного ринку, утворенн¤ митного союзу чи зони в≥льноњ торг≥вл≥ з ™— (див. табл. 2). « огл¤ду на це угоди про партнерство та сп≥вроб≥тництво з крањнами —Ќƒ потр≥бно вважати за найнижчий ступ≥нь асоц≥ац≥њ, що вказуЇ лише на можлив≥сть створенн¤ в майбутньому зони в≥льноњ торг≥вл≥ з –ос≥йською ‘едерац≥Їю, ћолдовою та ”крањною (залежно в≥д м≥ри просуванн¤ економ≥чних реформ у цих крањнах). ” ц≥лому ж укладанн¤ ™вросоюзом угод про асоц≥ац≥ю слушно ототожнити ≥з зсувом його геоеконом≥чних кордон≥в.

Ќе менш хибним видаЇтьс¤ поЇднанн¤ асоц≥йованого партнерства з процедурою набутт¤ членства в ™—.Ѕезперечно, приЇднанню до ™вропейського —оюзу маЇ передувати економ≥чна л≥берал≥зац≥¤, ¤ка, своЇю чергою, вимагаЇ в≥д крањни-партнера ™— впровадженн¤ багатьох елемент≥в acquis communautaire, покликаних забезпечити р≥вн≥ та чесн≥ умови конкуренц≥њ (гармон≥зац≥њ антимонопольного законодавства, корпоративного права, режиму наданн¤ державних субсид≥й, норм захисту прав ≥нтелектуальноњ власност≥ та прав споживач≥в тощо). јсоц≥йоване партнерство також, без сумн≥ву, спри¤Ї економ≥чн≥й модерн≥зац≥њ асоц≥йованих крањн та њхньому загальному зближенню з ™вросоюзом.¬одночас, власне факт укладанн¤ угоди про асоц≥ац≥ю маЇ обмежений вплив на ≥н≥ц≥юванн¤ процедури ≥нституц≥онального приЇднанн¤ до ™—, де значно важлив≥шим Ї формальне визнанн¤ ™вросоюзом Ђкандидатськогої статусу крањни та поданн¤ ц≥Їю крањною оф≥ц≥йного проханн¤ про вступ. Iнакше кажучи, реал≥зац≥¤ асоц≥йованого партнерства та процедура набутт¤ членства Ї р≥зними, хоч ≥ пов'¤заними процесами, ¤к≥ можуть в≥дбуватис¤ паралельно, ¤к ≥ сталос¤ у випадку крањн Ѕалт≥њ чи —ловен≥њ.

ѕодеколи угоди про асоц≥ац≥ю виступають радше ≥нструментом в≥дсуванн¤ ймов≥рного членства (перш≥ ЂЇвропейськ≥ї угоди з ѕольщею та ”горщиною, створенн¤ митного союзу з “уреччиною), альтернативою самому членству (угода про ™≈«, можлив≥ сус≥дськ≥ угоди з крањнами —Ќƒ) або й просто формою прив≥лейованих в≥дносин ≥з колишн≥ми крањнами-колон≥¤ми ѕ≥вденного —ередземномор'¤, “роп≥чноњ јфрики чи Ћатинськоњ јмерики. «агалом, ¤к ≥ у випадку геопол≥тичноњ ™вропи, сх≥дний геоеконом≥чний кордон ™вросп≥льноти поки що зупинивс¤ на зах≥дних межах —Ќƒ.

Iнституц≥ональне приЇднанн¤

« огл¤ду на складн≥сть та вагом≥сть процедури приЇднанн¤ до ™вропейськоњ сп≥льноти, вона може тривати в ц≥лому в≥д 3Ч4 (прим≥ром, дл¤ ‘≥нл¤нд≥њ, Ўвец≥њ) до 10-ти й б≥льше рок≥в (дл¤ крањн нин≥шнього розширенн¤). ѕроцедура вимагаЇ залученн¤ багатьох ≥нституц≥ональних актор≥в та проходить низку пром≥жних етап≥в, починаючи з дати поданн¤ оф≥ц≥йного проханн¤ про вступ ≥ зак≥нчуючи набутт¤м оф≥ц≥йного членства в —п≥льнот≥: п≥дготовка ™вроком≥с≥Їю детального зв≥ту про стан готовност≥ крањни-кандидата; ухваленн¤ ™вропейською –адою р≥шенн¤ про початок переговор≥в з ц≥Їю крањною на основ≥ зв≥ту  ом≥с≥њ; веденн¤ самих переговор≥в про приЇднанн¤ м≥ж представниками —п≥льноти та крањни-кандидата; п≥дписанн¤ угоди про приЇднанн¤ за попередньоњ згоди ™вропарламенту; зрештою, ратиф≥кац≥њ такоњ угоди крањною-кандидатом та вс≥ма крањнами-членами. ”с≥ р≥шенн¤ про розширенн¤ –ада ™— ухвалюЇ за принципом одностайност≥, що надаЇ кожн≥й крањн≥-члену можлив≥сть накласти вето на кандидатуру т≥Їњ чи ≥ншоњ крањни або принаймн≥ ефективно блокувати проходженн¤ р≥зних етап≥в вступноњ процедури [6]. ¬≥дтак стаЇ зрозум≥лою важлив≥сть оф≥ц≥йного, хоча й ≥нституц≥онально необов'¤зкового визнанн¤ з боку ™вропейськоњ –ади перспективи членства в ™— дл¤ крањни-претендента, що п≥дтверджуЇ сп≥льну пол≥тичну волю держав-член≥в прийн¤ти цю крањну до —оюзу за умов дотриманн¤ нею критер≥њв вступу.

як в≥домо, процедура набутт¤ членства в ™вросп≥льнот≥ грунтуЇтьс¤, передус≥м, на нин≥шн≥й статт≥ 49 ”годи про ™— (колишн¤ статт¤ 237 ”годи ™≈—/™—), ¤ка визначаЇ три головн≥ вимоги до крањн-кандидат≥в на вступ:

1.Ѕути географ≥чно Ївропейською державою

ѕопри тривал≥ дискус≥њ щодо ф≥зичних меж ™вропейського континенту, пол≥тична географ≥¤ досить ч≥тко визначаЇ ¤к≥сть ЂЇвропейська державаї з певними застереженн¤ми лише стосовно двох Ївраз≥йських крањн: а) “уреччини, 3% територ≥њ ¤коњ знаходитьс¤ в ™вроп≥, а решта в јз≥њ, та 2) –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ, ¤ку умовно под≥л¤ють на Ївропейську та аз≥атську частини.  рањни ѕ≥вденного —ередземномор'¤ беззастережно в≥днос¤ть до јфрики чи јз≥њ, тод≥ ¤к 15 колишн≥х республ≥к –ад¤нського —оюзу под≥лилис¤ на нов≥ Ївропейськ≥ (крањни Ѕалт≥њ, «акавказз¤, ”крањна, ћолдова, Ѕ≥лорусь) та аз≥атськ≥ (крањни —ередньоњ јз≥њ) держави. ¬иход¤чи з нев≥дпов≥дност≥ базовому географ≥чному критер≥ю, –ада м≥н≥стр≥в ™≈— в≥дхилила свого часу проханн¤ щодо членства ћарокко (1987р.). ј у своЇму нещодавньому посланн≥ Ђ–озширена ™вропа Ч —ус≥дствої ™вропейська  ом≥с≥¤ п≥дтвердила неможлив≥сть вступу до ™— вс≥х його ЂнеЇвропейських середземноморських партнер≥вї та водночас в≥дкрит≥сть такоњ перспективи дл¤ тих ЂЇвропейських крањнї на —ход≥ ™вропи, ¤к≥ Ђч≥тко висловили бажанн¤ приЇднатис¤ до —оюзуї .

1	2	3

Ќазва: ≈тапи та засади формуванн¤ об'Їднаноњ ™вропи
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (2007 прочитано)