ѕол≥толог≥¤ > ≤сторичне кор≥нн¤ украњнського л≥берал≥зму

≤сторичне кор≥нн¤ украњнського л≥берал≥зму

”крањна переживаЇ непрост≥ часи формуванн¤ громад¤нського сусп≥льства. ÷е зумовлюЇ радикальн≥ перетворенн¤ в пол≥тичн≥й, економ≥чн≥й та духовн≥й сферах нашого житт¤.

ѕоверненн¤ ”крањни в русло загальноцив≥л≥зац≥йного розвитку бачитьс¤ виключно на шл¤ху ринку, демократ≥њ, широких особистих прав ≥ свобод громад¤н. ≤ншого шл¤ху просто немаЇ. ѕрийшов час р≥шуче ≥ назавжди в≥дмовитис¤ в≥д утоп≥чних м≥ф≥в про св≥тле соц≥ал≥стичне майбутнЇ.

¬ ц≥й ситуац≥њ неминуче п≥двищуЇтьс¤ ≥нтерес до ≥деолог≥њ та ц≥нностей л≥берал≥зму, р≥вно ¤к до д≥¤льност≥ л≥берально-демократичних парт≥й, що ≥снували в ”крањн≥. ÷е очевидно ≥ ц≥лком законом≥рно, адже т≥льки обТЇктивний анал≥з минулого даЇ можлив≥сть певною м≥рою передбачити майбутнЇ.

¬≥домо, що ≥сторично дл¤ украњнського народу було характерним прагненн¤ до ≥ндив≥дуальноњ свободи ≥ р≥вноправност≥ в громадському житт≥. “ому Ї достатньо причин припускати, що украњнськ≥ нац≥ональн≥ традиц≥њ виступали в ¤кост≥ одн≥Їњ з умов виникненн¤ л≥беральних ≥дей в ”крањн≥, бо вони в≥добразилис¤ на ментал≥тет≥ њњ народу. « другого боку, л≥беральн≥ погл¤ди формувалис¤ ≥ еволюц≥онували паралельно з≥ св≥домим л≥берал≥змом та демократизмом, що розвивалис¤, на думку ћихайла ƒрагоманова, не ст≥льки на ≥сторико-нац≥ональному, ск≥льки на загальноЇвропейському грунт≥. ¬ ”крањн≥ ц≥ ≥дењ перепл≥талис¤, зм≥шувалис¤ з м≥сцевою традиц≥Їю пол≥тичних вольностей ≥ державноњ автоном≥њ.

¬ роботах ≥сторик≥в 20-40-х рр. ’≤’ ст. вже ¤сно прогл¤дають загальнол≥беральн≥ ≥дењ, котр≥ розповсюджувалис¤ на ”крањну з «аходу. —в≥дченн¤м цього виступають УроздумиФ ј.ћартоса, що м≥ст¤ть висловлюванн¤ про пол≥тичн≥ свободи, республ≥ку та конституц≥ю.

≤сторична традиц≥¤, п≥д≥гр≥та патр≥отичними почутт¤ми ≥ ов≥¤на л≥берально-демократичними ≥де¤ми свого часу, спри¤ли украњнському нац≥ональному в≥дродженню.

Ќац≥онально та л≥берально налаштована украњнська ≥нтел≥генц≥¤ виступила з критикою оф≥ц≥йноњ рос≥йськоњ ≥мперськоњ ≥деолог≥њ, за пол≥тичн≥ та нац≥ональн≥ права народу. ¬она обгрунтовувала необх≥дн≥сть реформ шл¤хом мирного вир≥шенн¤ вс≥х громад¤нських конфл≥кт≥в. Ѕ≥л¤ виток≥в формуванн¤ л≥берально-демократичних погл¤д≥в сто¤ли так≥ письменники та громадськ≥ д≥¤ч≥ ¤к √. в≥тка-ќсновТ¤ненко, ™.√реб≥нка, ≤.—резневський, ћ.ћаксимович, ƒ.ƒухнович, на погл¤ди ¤ких значною м≥рою вплинули ≥дењ Ўелл≥нга про те, що свою ≥сторичну м≥с≥ю може виконати лише той народ, котрий вн≥с в ≥стор≥ю найкращу ≥дею, ¤ка в≥дображуЇ його дос¤гненн¤. “ому головн≥ зусилл¤ вони прид≥л¤ли вивченню та пропаганд≥ ≥стор≥њ ”крањни, њњ мови, л≥тератури та перспектив сусп≥льного розвитку ≥ готували громадськ≥сть до њх правильного сприйн¤тт¤.

¬ажливо в≥дзначити, що в 40-в≥ роки ’≤’ ст. пор¤д з л≥беральною, сформувалас¤ ≥ революц≥йна сусп≥льно-пол≥тична теч≥¤. Ќапевно, саме з цього пер≥оду почалис¤ розб≥жност≥ м≥ж представниками цих двох напр¤м≥в, що в майбутньому призвели до протисто¤нн¤ л≥беральноњ та революц≥йноњ теч≥й. ¬оно тривало б≥льш н≥ж п≥втора стол≥тт¤ ≥ завершилос¤ перемогою л≥берал≥зму. ÷е сьогодн¤ доведено. Ѕ≥льш того, ц¤ перемога ≥сторично законом≥рна та соц≥ально-психолог≥чно виправдана. Ћ≥беральна ≥деолог≥¤, ор≥Їнтована на шл¤х поступових реформ, повн≥стю п≥дтвердила свою життЇв≥сть. ѕобудоване на њњ основ≥ кап≥тал≥стичне сусп≥льство продемонструвало свою силу ≥ здатн≥сть до оновленн¤ та вдосконаленн¤. ≤сторичний досв≥д св≥дчить, що л≥берал≥зм забезпечуЇ необх≥дний баланс влади та громадського контролю над нею. ≤, навпаки, комун≥стична ≥деолог≥¤ не зум≥ла в≥рно вир≥шити питанн¤ про сп≥вв≥дношенн¤ прав окремого громад¤нина, сусп≥льства ≥ держави, про допустим≥ меж≥ державного втручанн¤ в приватне житт¤ ≥ необх≥дне узгодженн¤ ≥ндив≥дуального ≥нтересу з громадським, на основ≥ ¤кого Їдино можливий поступ сусп≥льства ≥ забезпеченн¤ пол≥тичних свобод особистост≥. ѕрактика комун≥стичноњ доктрини в ”крањн≥ показала, що в≥дсутн≥сть свободи ≥ зниженн¤ ≥ндив≥дуального ≥нтересу призвод¤ть до економ≥чноњ, пол≥тичноњ ≥ соц≥альноњ кризи.

 риза в ус≥х колишн≥х соц≥ал≥стичних крањнах Ц це природн≥й ф≥нал реал≥зац≥њ утоп≥њ. ≤стор≥¤ не терпить насильства ≥ жорстоко мститьс¤ за намаганн¤ штучно прискорити њњ розвиток. ƒо реч≥, академ≥к ¬.¬ернадський завжди бачив в соц≥ал≥зм≥ насильство над людською особист≥стю ≥ вважав, що в ньому немаЇ ≥ не може бути поваги до людини.

ѕриречен≥сть ≥деолог≥њ ≥ практики побудови соц≥ал≥зму Ї доконаним фактом. “аким Ї п≥дсумок довгого протисто¤нн¤ двох ≥деолог≥й ≥ двох п≥дход≥в до розвитку сусп≥льства, ¤ке розпочалос¤ ще у 40-х рр. минулого стор≥чч¤.  омун≥зм програв ’’ стол≥тт¤ л≥берал≥зму, а соц≥ал≥зм Ц кап≥тал≥зму. “акою Ї реальн≥сть.

јле поверн≥мось до еволюц≥њ л≥берально-демократичних ≥дей. ѕросв≥тницька д≥¤льн≥сть л≥берально налаштованоњ ≥нтел≥генц≥њ привела до створенн¤ у с≥чн≥ 1846 р.  ирило-ћефод≥њвського товариства. Ќа приклад≥ д≥¤льност≥ ц≥Їњ орган≥зац≥њ можна просл≥дкувати весь розвиток л≥берально-демократичних ≥дей в ”крањн≥.

 ирило-ћефод≥њвське товариство Ц перша украњнська пол≥тична орган≥зац≥¤, в ¤к≥й значну роль грала л≥беральна ≥нтел≥генц≥¤. —еред них були: ≥сторик ћ. остомаров, письменник ѕ. ул≥ш, викладач ¬.Ѕ≥лозерський, ќ.ћаркович, ƒ. ѕильчиков ≥ “арас Ўевченко. ѕрограма товариства була викладена  остомаровим у в≥дом≥й У низ≥ бит≥¤ украњнського народуФ. ÷ей тв≥р пронизаний ≥де¤ми свободи, христи¤нства, украњнського визволенн¤ та словТ¤нського братства. ≤деалом кирило-мефод≥њвц≥в було створенн¤ украњнськоњ держави ¤к демократичноњ республ≥ки, виключенн¤ будь-¤ких обмежень свободи слова, орган≥зац≥й, в≥роспов≥данн¤. Ќайважлив≥шим напр¤мком роботи вони вважали розповсюдженн¤ осв≥ти серед народу, дос¤гненн¤ соц≥альноњ гармон≥њ (Упримиренн¤ пан≥в ≥ сел¤нФ).

Ћ≥берал≥зм погл¤д≥в кирило-мефод≥њвц≥в, особливо ћиколи  остомарова, ¤скраво про¤вл¤Їтьс¤ в пр≥оритетному ставленн≥ до людини та њњ ≥нтерес≥в у пор≥вн¤нн≥ з ≥нтересами держави, вимогах децентрал≥зац≥њ держави, захист≥ прав ≥ свобод украњнського народу, збереженн≥ та розвитку його культури.

ѕ≥сл¤ реформ 1861 р. в ”крањн≥, разом з розвитком кап≥тал≥стичних в≥дносин, посилюЇтьс¤ й л≥беральний рух, що отримуЇ орган≥зац≥йне оформленн¤ у вигл¤д≥ громад. ќсновними напр¤мами њхньоњ д≥¤льност≥ стала орган≥зац≥¤ гуртк≥в просв≥ти, вивченн¤ та попул¤ризац≥¤ ≥стор≥њ, етнограф≥њ, фольклора украњнського народу, виданн¤ та розповсюдженн¤ л≥тератури. „ленами громад були в основному л≥берально налаштован≥ ≥нтел≥генти. ѕогл¤ди громад≥вц≥в знайшли в≥дображенн¤ в першому украњнському сусп≥льно-пол≥тичному журнал≥ УќсноваФ (Ѕ≥лозерський,  остомаров,  ул≥ш, јнтонович). јле в 1863 р., п≥сл¤ валуЇвського указу, громади в ”крањн≥ було закрито, а њхн¤ просв≥тницька д≥¤льн≥сть заборонена. ¬ украњнському л≥беральному рус≥ настав пер≥од спаду.

« початку 70-х рок≥в проф. ¬олодимир јнтонович створюЇ нелегальну У—тару громадуФ, в ¤ку вв≥йшли ƒрагоманов, ∆итецький, „убинський, ћихальчук, Ћисенко, –усов, —тарицький, Ќечуй-Ћевицький Ц ц≥ла пле¤да видатних д≥¤ч≥в украњнськоњ культури.  ињвська громада придбала газету У ињвський телеграфФ, ¤ка стала органом украњнськоњ думки, а також створила наукове товариство п≥д назвою Уѕ≥вденно-«ах≥дна ф≥л≥¤ рос≥йського географ≥чного това-ристваФ. ƒ≥¤льн≥сть цих ≥нституц≥й було припинено емським указом 1876 р., ¤кий заборонив друкуванн¤ книг та постановку театральних пТЇс украњнською мовою. як писав ¬.¬ернадський, Упер≥од ≥нтенсивноњ боротьби з украњнським рухом тривав, з де¤кими коливанн¤ми ≥ перервами, б≥льше 50 рок≥вЕФ

¬арто в≥дзначити, що саме в цей час на украњнських земл¤х, що знаходилис¤ у склад≥ јвстро-”горщини, в Ѕесараб≥њ та на Ѕуковин≥, представництво м≥сцевоњ Ќац≥онально-л≥беральноњ парт≥њ (ЌЋѕ) очолив видатний науковий та громадський д≥¤ч  . “омащук. «авд¤ки його зусилл¤м та неодноразовим депутатським запи-там до ¬≥денського парламенту вдалос¤ вир≥шити питанн¤ про в≥дкритт¤ ун≥верситету в „ерн≥вц¤х. «годом “омащука оберуть першим ректором цього, в≥домого не лише на Ѕуковин≥, але й в ус≥й ™вроп≥, наукового центру.

Ќа √аличин≥ л≥беральний рух пол≥тично оформивс¤ в 1889 р. ¤к Ќац≥онально-ƒемократична парт≥¤, що п≥зн≥ше, у 1925-1939 рр., реформувалас¤ у Ќац≥онал-ƒемократичний јль¤нс. (ѕ≥сл¤ рад¤нськоњ окупац≥њ «ах≥дноњ ”крањни Ќƒј був розпущений).

ќднак л≥беральна украњнська думка продовжувала розвиватис¤ ≥ в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. Ќеперес≥чним представником л≥берального руху був ћихайло ѕетрович ƒрагоманов (1841-1895). ¬≥н вважав, що завданн¤ кожноњ людини, ¤к ≥ народу, в п≥знанн≥ себе ≥ в прагненн≥ йти до цив≥л≥зац≥њ разом з цив≥л≥зац≥Їю, тобто п≥дх≥д ƒрагоманова пол¤гав у необх≥дност≥ повТ¤зати украњнський нац≥ональний рух та його програму з Ївропейськими л≥берально-демократичними концепц≥¤ми. јле п≥знанн¤ себе вимагаЇ високоњ нац≥ональноњ самосв≥домост≥, а р≥вень цив≥л≥зованост≥ народу наст≥льки низький, що не дозвол¤Ї йому п≥дн¤тис¤ до самосв≥домост≥, а, отже, до прагненн¤ в≥дродити свободу. ¬≥н писав, що украњнц≥ багато втратили, бо коли б≥льша частина народ≥в ™вропи створювали своњ держави, нам це не вдалос¤. Ћ≥берал≥зм ƒрагоманова визначаЇтьс¤ ¤к доктрина, в≥д-пов≥дно до ¤коњ людська ≥ндив≥дуальн≥сть Ї вищою ц≥нн≥стю. ѕол≥тично це виражаЇтьс¤ перш за все у розширенн≥ та зм≥цненн≥ ≥ндив≥дуальних прав. ƒрагоманов в≥рить, що ≥стор≥¤ свободи Ї ≥стор≥Їю обмеженн¤ державноњ влади. Ќедоторканн≥сть особистоњ сфери важлив≥ша за участь у створенн≥, формуванн≥ колективноњ пол≥тичноњ вол≥, а ≥ндив≥д з його волею Ї основою вс≥х можливих соц≥альних пор¤дк≥в.

1	2	3

Ќазва: ≤сторичне кор≥нн¤ украњнського л≥берал≥зму
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (1666 прочитано)