ѕол≥толог≥¤ > ѕол≥тика, ¤к мистецтво

2) в≥дчудженн¤, чи аном≥ю, що характеризуЇтьс¤ розривом зв`¤зк≥в м≥ж людиною та пол≥тичною владою, концентрац≥Їю на реал≥зац≥ю власних ≥нтерес≥в. Ќорми, ¤к≥ регулюють сусп≥льне житт¤, з тих чи ≥нших причин тут втрачають св≥й вплив на людину, не розгл¤даютьс¤ ним ¤к авторитетн≥ ≥нстанц≥њ, що мають регулювати його повед≥нку. ¬ аном≥њ необх≥дно розр≥зн¤ти р≥зн≥ стани. ¬она може бути викликана ¤к неспроможн≥сть вплнути на х≥д пол≥тичного житт¤, так ≥ непогодженн¤м з ними, може наступати внасл≥док добров≥льного вибору чи бути вимушеним станом;

3) повне злитт¤ людини з пол≥тичною структурою, п≥дкоренн¤ особистого житт¤ њњ потребам ≥ ритму зм≥н, розщипленн¤ ≥ндив≥дуального житт¤ в бутт≥ пол≥тичному. —аме тод≥ формуЇтьс¤ специф≥чний тип авторитарноњ особистост≥.

¬иди пол≥тичноњ повед≥нки.

¬очевидь, що в пол≥тиц≥, ¤к ≥ в будь-¤к≥й ≥нш≥й сфер≥, люди повод¤тьс¤ по-р≥зному. ¬ залежност≥ в≥д пол≥тичноњ повед≥нки учасники пол≥тики под≥л¤ютьс¤ на наступн≥ категор≥њ:

л≥дери, котр≥ очолюють пол≥тичний рух та здатн≥ зд≥йснити нам≥чен≥ плани завд¤ки свойому авторитету та позитивним впливом;

актив≥сти Ч посередники м≥ж л≥дерами та посл≥довниками. ¬они орган≥зовують учасник≥в руху, пост≥йно несуть ≥нформац≥ю дл¤ л≥дер≥в про дос¤гненн¤ та труднощ≥, внос¤ть вагом≥ коррективи в стратег≥ю та тактику повед≥нки мас;

посл≥довнки. ѓх повед≥нка характеризуЇтьс¤ р≥зною активн≥стю та участю в орган≥зац≥¤х, вони п≥дтримують мету, що була висунута л≥дерами, вважають њх своњми ≥нтересами, що й стимулюЇ њх участь в пол≥тичн≥й д≥¤льност≥;

л≥дери думки, не впливаючи на повед≥нку учасник≥в руху з точки зору його орган≥зац≥њ, своЇю ≥нтелектуальною д≥¤льн≥стю, насамперед в публ≥цистиц≥, засновують Упол¤Ф емоц≥йноњ й йнтелйектуальноњ напруги навколо тих чи ≥нших проблем, робл¤ть њх об`Їктом загальноњ уваги; до них звертаютьс¤ за порадою, але не за директивою дл¤ д≥њ.

–егул¤ц≥¤ пол≥тичноњ повед≥нки.

Ќайважлив≥шим стимулом дл¤ пол≥тичноњ д≥¤льност≥ служить зац≥кавленн≥сть, в њњ основ≥ лежить та чи ≥нша проблема в житт≥ пол≥тичноњ сп≥льност≥, розум≥нн¤ гостроњ необх≥дност≥ њњ вир≥шенн¤. јле дл¤ того, щоб факт розум≥нн¤ вир≥с в полвтичну д≥ю, необх≥дна нова ланка Ч психолог≥чний ≥мпульс готовност≥ до д≥њ, котрий складаЇтьс¤ з бажанн¤ прийн¤ти участь у д≥њ та з упевненност≥ в можлив≥сть усп≥ху. ƒвигунами ц≥Їњ ланки Ч в≥д проблеми до њњ вир≥шенн¤ Ч можуть бути р≥зн≥ мотиви: громад¤нське зобов`¤занн¤, ≥нформац≥¤, незадоволенн¤ чи прагненн¤ зд≥йсненн¤ мети. ¬ залежност≥ в≥д дом≥нуванн¤ основного мотиву ≥ формуЇтьс¤ характер пол≥тичноњ повед≥нки: вона може бути чисто емоц≥йним в≥дгуком на ту чи ≥ншу под≥ю, може бути продуманою, прагматичною акц≥Їю з посл≥довною реал≥зац≥Їю прийн¤тоњ програми чи розгл¤датис¤ виконавц¤ми ¤к зд≥йсненн¤ визначеноњ м≥сс≥њ по УвизволеннюФ, УзавойовництвуФ, Ув≥дновленнюФ.

Ќа характер пол≥тичноњ повед≥нки впливають не т≥льки зац≥кавленн≥сть та мотивац≥¤, кот≥р≥ виникають на його основ≥, але й зовн≥шн≥ фактори:

роль Ч форма повед≥нки, котру обираЇ учасник пол≥тичноњ д≥њ чии котра йому в≥дводитьс¤ обставинами або другими учасниками;

статус чи сукупн≥сть можливих, припущених, бажаних дл¤ даного суб`Їкту моделей, тип≥в пол≥тичноњ повед≥нки, функц≥й, котр≥ в≥н готовий на себе прйин¤ти в пол≥тиц≥;

належн≥сть до групи, соц≥альноњ чи пол≥тичноњ сп≥линост≥, що виникаЇ на основ≥ установленн¤ пом≥ж њњ членами визначеного виду соц≥альних в≥дносин;

участь в орган≥зац≥њ Ч груп≥, створен≥й дл¤ зд≥йсненн¤ визначених ролей в пол≥тиц≥.

–егул¤ц≥¤ пол≥тичноњ повед≥кни повинна носити володарюючий характер, використовувати механ≥зми примусу й авторитету, але вона не може бути упод≥бленою технолог≥чн≥й операц≥њ сл≥дкуванн¤ та пост≥йного контролю, жорсткого дом≥нуванн¤ при м≥н≥м≥зац≥њ ≥н≥ц≥ативи та самост≥йност≥ суб`Їкт≥в.

як т≥льки контроль за пол≥тичною повед≥нкою стаЇ тотальним, ≥н≥ц≥атива, а всл≥д за нею участь й активн≥сть йдуть, поступаючись м≥сцем кволому виконанню вказ≥вок, чи взагал≥ зам≥нюютьс¤ пол≥тичною ов≥дчуджден≥стю. “ому регул¤ц≥¤ обов`¤зково повинна залишати м≥сце ≥н≥ц≥атив≥ та самост≥йности, н≥ в ¤кому раз≥ не зводитись до жорстокост≥ та тиску. ѕри цьому в повн≥й м≥р≥ повинна враховуватис¤ коллективна природа пол≥тичноњ повед≥нки, њњ масов≥сть, взаЇмод≥¤ рац≥ональних та ≥ррац≥ональних момент≥в, значна залежн≥сть в≥д стану ≥ динам≥ки коллективноњ психолог≥њ.

—пециф≥ка масовоњ повед≥нки в пол≥тиц≥.

¬ б≥льшост≥ пол≥тичних процес≥в люди приймають участь, ¤кк правило, не поодинц≥, а сполученими в однор≥дн≥ й орган≥зова≥н≥ групи (класи, нац≥њ, профес≥йн≥ сп≥льноти, сусп≥льн≥ орган≥зац≥≥ и т.≥нш.). ¬ ¤кост≥ под≥бноњ групи можуть виступати й випадков≥, тимчасов≥ новотворенн¤ (натовп на вулиц≥, учасники збор≥в або м≥тинг≥, демонстрац≥њ, аудитор≥¤ т≥Їњ чи ≥ншоњ передач≥, гл¤дач≥ пол≥тичноњ передач≥). Ћюди, знаход¤чись в такому стан≥, набувають специф≥чних властивостей маси:

статистичн≥стъ Ч масса не Ї ц≥л≥сним творенн¤м, ¤кий в≥др≥зн¤вс¤ б в≥д елемент≥в, з ¤коњ вона складаЇтьс¤;

стохастичн≥сть, ймов≥рн≥сть. ¬ мас≥ випадков≥сть, невпор¤дкован≥сть в≥дносин пом≥ж людьми, њњ меж≥ розмит≥, а склад непост≥йний, зм≥нюваний;

ситуативн≥сть Ч характер д≥й маси повн≥стю визначаЇтьс¤ м≥сцем, часом, приводом утворенн¤, видом њњ д≥¤льност≥ чи сп≥лкуванн¤;

р≥зноман≥тн≥сть складу, його м≥жгрупова природа;

аморфн≥сть Ч в≥дсутн≥сть внутр≥шньоњ орган≥зац≥њ, структури;

анон≥мн≥сть Ч членам маси не ц≥кав≥ ≥ндив≥дуальн≥ властивост≥, особист≥сн≥ ¤кост≥ один одного.

÷≥ властивост≥, ≥ насамперед випадков≥сть утворенн¤, неоднор≥дн≥сть складу, обумовлюють специф≥чну манеру пол≥тичноњ повед≥нки людей, з`Їднаних в так≥ сп≥льноти. ¬она виражаЇтьс¤ у пригн≥ченн≥ рац≥ональност≥, р≥зк≥й переваз≥ почутт≥в над розумом, що веде до втрати особистоњ в≥дпов≥дальност≥.

ѕри оц≥нюванн≥ та прогнозуванн≥ характеру можливоњ поведенки маси необх≥дино звертати увагу на на¤вн≥сть двох њњ основних тип≥в.

ѕо-перше, це публ≥ка, сформована на основ≥ ≥нтелектуальноњ взаЇмод≥њ. ѓѓ складають, наприклад, читачи одн≥Їњ газети, слухачи ¤коњсь одн≥Їњ передачи, люди, зац≥кавлен≥ тим чи ≥ншим видом досугу або профес≥Їю. “ип зв`¤зку, ¤кий складаЇтьс¤ за таких умов, в достатн≥й м≥р≥ випадковий, але в≥н пост≥йний, больш чи менш усталений.

ѕо-друге, цей натовп, що виникаЇ осередком ф≥зичноњ взаЇмод≥њ людей, наприклад на м≥тингу, можливий в будь-¤кому сусп≥льному м≥сц≥, де њх затримують будь-¤к≥ зовн≥шн≥ обставини.

” публ≥ки в≥дсутн¤ спец≥альна орган≥зац≥¤, вона рфзнор≥дна, складаЇтьс¤ з представник≥в р≥зних соц≥альних груп, прив≥д ≥њ утворенн¤ достатньо випадковий, але практично завжди вона формуЇтьс¤ на больш-менеш ст≥йк≥й, рац≥ональн≥й основ≥, нею, ¤к правило, ¤вл¤Їтьс¤ або загальна ≥нформац≥¤, або загальний ≥нтерес.

Ќатовп не маЇ усталених фактор≥в сп≥льноти, що практично блокуЇ здатн≥сть в≥дгуку на зв`¤зну, лог≥чну аргументац≥ю, в≥н њњ просто виводить з зхиткоњ емоц≥йноњ р≥вноваги та, навпаки, робить можливою швидку в≥дпов≥дь на ≥мпульсивну, эмоц≥йну д≥ю.

¬исновок.

ѕол≥тика за своЇю природою Ї ц≥леспр¤мованою д≥¤льн≥стью, котра використовуЇ дл¤ дос¤гненн¤ конкретних ц≥лец сп≥вв≥дносн≥ засоби.

ћета в пол≥тиц≥ Ч це ≥деальний, оч≥куваний результат, заради ¤кого зд≥йснюЇтьс¤ пол≥тичнка д≥¤льн≥сть.

«асоби в пол≥тиц≥ - це ≥нструмент дос¤гненн¤ ц≥лей, перетворенн¤ ≥деальних стремл≥нь в реальн≥ д≥њ та результати. ÷е сукупн≥сть можливостей зд≥йснювати пол≥тику та владу й використовувати њх в ≥нтересах сусп≥льства чи ¤кихось пол≥тичних сил.

„асто в пол≥тичному житт≥ використовуютьс¤ так≥ засоби, ¤к забастовки, пропагандиськ≥ кампан≥њ, озброЇн≥ д≥њ, попул≥с≥к≥ об≥ц¤нки, критика пол≥тичних опонент≥в, зал¤куванн¤ людей, м≥тинги, демонстрац≥њ, вибори, референдуми, этичн≥ та правов≥ норми, традиц≥њ ≥ т.д. ¬они можуть бути жорстокими (крайн≥ми), нац≥леними на швидке отриманн¤ бажаного результату, без затримки на пром≥жних етапах, та м`¤к≥ (пом≥рн≥), використанн¤ котрих даЇ багато пром≥жних результат≥в, потребуЇ б≥льше уваги та не стаЇ причиною ст≥лькох гострых конфл≥кт≥в, ¤к перший тип засоб≥в.

ћ≥ж ц≥л¤ми та засобами ≥снуЇ взаЇмозалежн≥сть, така соб≥ сп≥впрац, взаЇмод≥¤. « одного боку, мета багато в чому стаЇ визначним моментом дл¤ того, ¤к≥ засоби будуть використовуватис¤ дл¤ њњ зд≥йсненн¤, а з ≥ншого боку, засоби, вплваючи на дос¤гнений результат, визначають реал≥стичн≥сть або утоп≥чн≥сть мети, корректують њњ основн≥ параметри, аж до в≥дмови в≥д тих ≥деал≥в, котр≥ опинились недос¤жними дл¤ сьогоденн¤.

ќтже, виход¤чи з усього цього, з упевнен≥стю можна сказати, що мистецтво пол≥тики базуЇтьс¤ на вм≥нн≥ правильно сп≥вставл¤ти мету та засоби њњ дос¤гненн¤, в ум≥нн≥ оптимально правильно використовувати т≥ чи ≥нш≥ методи дл¤ дос¤гненн¤ визначенних ц≥лей. ќднак, зрозум≥ло ж, що дл¤ реал≥зац≥њ пол≥тичних ц≥лей п≥дход¤ть далеко не будь-¤к≥ засоби,тимпаче що пол≥тична культура Ї найб≥льш консервативний елемент пол≥тичноњ системи ≥ стабiлiзацi¤ пол≥тичного процесу в ”крањн≥, багато в чому залежатиме в≥д перетворень в полiтико-культурн≥й сфер≥.ќтже, необх≥дно формуванн¤ ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й, настанов та моделей повед≥нки, ¤к≥ б в≥дпов≥дали вимогам становленн¤ та збереженн¤ демократичноњ держави.

—писок використаноњ л≥тератури:

ќснови пол≥толог≥њ курс лекц≥й / ѕ≥д ред. проф. Ќ.≤. —азонова. Ц ’арк≥в, 199« .

ќснови пол≥толог≥њ ( урс лекц≥й): Ќавч. пос≥бник. Ц ’арк≥в: ’ƒ“”—√. Ц 1996.

1	2	3	4	5

Ќазва: ѕол≥тика, ¤к мистецтво
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (3545 прочитано)