ѕол≥толог≥¤ > Ўл¤хи розв¤занн¤ пол≥тичних конфл≥кт≥в

ƒл¤ подальшоњ локал≥зац≥њ конфл≥ктогенного пол¤ дуже важливо знати ≥ вм≥ти вибрати способи ≥ стиль повед≥нки в конфл≥ктн≥й ситуац≥њ. “ут Ї к≥лька п≥дход≥в, њх можна умовно под≥лити на морально-правовий, примусово-перегов≥рний, си≠ловий, ≥деал≥стичний. ’арактеристику њм дають ¤к заруб≥жн≥, так ≥ в≥тчизн¤н≥ фах≥вц≥: ј. ‘≥лл≥, –. ƒаль, ћ. јмстутц, ѕ. Ўаран, ќ. „умиков та ≥н. «упинимос¤ на стисл≥й характеристиц≥ зм≥сту даних п≥дход≥в, оск≥льки детальне њх вивченн¤ й застосуванн¤ Ї досить перспективним в ”крањн≥.

ћорально-правовий (нормативний п≥дх≥д) робить можли≠вим врегулюванн¤ конфл≥кту з допомогою вибору правових ≥ моральних норм. –езультативн≥сть залежить в≥д того, чи Ї м≥ж сторонами згода стосовно цих норм.

—иловий п≥дх≥д використовуЇтьс¤, коли за нер≥вност≥ партнер≥в сильн≥ша сторона намагаЇтьс¤ придушити слабшу й на≠в'¤зати њй свою волю. јле використанн¤ цього способу призво≠дить до досить складних насл≥дк≥в: здеб≥льшого причина не усуваЇтьс¤, тому збер≥гаЇтьс¤ загроза нового загостренн¤, до того ж слабка сторона може не п≥дкоритис¤ ≥ чинити пасивний оп≥р, що криЇ загрозу виникненн¤ Ђподв≥йногої, Ђзаблоковано≠гої конфл≥кту. ѕеремога з використанн¤м силовоњ модел≥ маЇ перех≥дний характер, коли за певних умов переможець може стати переможеним. “акими засобами користувавс¤ тотал≥та≠ризм, намагаючись фактично розправитис¤ з конфл≥ктами. ÷ей п≥дх≥д веде до поглибленн¤ конфл≥кт≥в, зростанн¤ њх к≥лькост≥ та складност≥, а тому викликаЇ активний оп≥р ≥ моральний осуд у масов≥й св≥домост≥ й повед≥нц≥.

„и означаЇ це, що силова модель взагал≥ не може викорис≠товуватись? Ќ≥. –. ƒаль вважаЇ, що в умовах демократ≥њ за≠стосуванн¤ сили можливе, але т≥льки щодо меншин, ¤к≥ не мають сол≥дарноњ п≥дтримки в сусп≥льств≥. Ѕудь-¤ка держава волод≥Ї первинною функц≥Їю застосуванн¤ насильства у ви≠падках порушенн¤ закон≥в, захисту чест≥ й г≥дност≥ окремих громад¤н, сусп≥льства в ц≥лому. ÷ей силовий механ≥зм не лише перешкоджаЇ, а й служить п≥дтримц≥ сусп≥льноњ св≥домост≥. јле треба враховувати й таке: ¤кщо дл¤ д≥ючоњ влади (¤к ≥ дл¤ будь-¤коњ пан≥вноњ структури) сила стаЇ засобом дос¤гненн¤ поставленоњ мети, вона врешт≥-решт перетворюЇтьс¤ на ≥нстру≠мент, з допомогою ¤кого опозиц≥¤ скидаЇ цю владу. Ќа п≥дтвер≠дженн¤ цього можна назвати науковий проект зах≥дних учених „. ќ. √ондр≥ха ≥ “.  аплоу, ¤к≥ провели досл≥дженн¤ тенденц≥њ виникненн¤ ≥ врегулюванн¤ конфл≥кту на основ≥ пор≥вн¤льного анал≥зу у —Ўј, ‘ранц≥њ та Ќ≥меччин≥. ¬они д≥йшли висновку, що анал≥з даних про конфл≥кти, отриманих у процес≥ досл≥д≠женн¤ у трьох пров≥дних ≥ндустр≥альних крањнах, засв≥дчив тен≠денц≥ю до вит≥сненн¤ насильницьких форм вир≥шенн¤ конфл≥к≠т≥в ненасильницькими. “ому мирне пристосуванн¤ Ї не лише гуманним, а й конструктивним способом вир≥шенн¤ конфл≥кт≥в.

–еал≥стичний п≥дх≥д називають ≥ще методом торгу, або при≠мусово перегов≥рним. —уть конфл≥кту за такого п≥дходу роз≠гл¤даЇтьс¤ ¤к вроджене прагненн¤ людини до пануванн¤. ќс≠к≥льки вс≥ панувати не можуть, в≥дбуваЇтьс¤ примус з боку тих, хто пануЇ. ѕрихильники даного п≥дходу розум≥ють, що миру не може бути н≥коли, т≥льки перемир'¤, що довготрива≠лоњ стаб≥льност≥ в≥н не приносить, бо в≥дбуваЇтьс¤ не вир≥шен≠н¤, а тимчасове врегулюванн¤ проблеми. ƒаний п≥дх≥д Ї акту≠альним з огл¤ду на суперечлив≥ кол≥з≥њ становленн¤ нових еко≠ном≥чних в≥дносин в ”крањн≥.

≤деал≥стичний п≥дх≥д маЇ м≥сце, коли вс≥ зац≥кавлен≥ сто≠рони, незалежно в≥д стану ≥ статусу, встановлюють взаЇмов≥д≠носини, прийн¤тн≥ дл¤ вс≥х, що в≥дпов≥дають ≥ндив≥дуальним погл¤дам кожного. «а основу беретьс¤ визнанн¤ того, що на даний момент ус≥ сторони зазнають небажаних втрат, але зреш≠тою вс≥ виграють. «адоволенн¤ ≥нтерес≥в в≥дбуваЇтьс¤ без ¤в≠ного чи прихованого примусу, що забезпечуЇ Ђсамоп≥дтримкуї дос¤гнутоњ ситуац≥њ. ≤снуЇ чимало теоретичних рекомендац≥й щодо застосуванн¤ даного п≥дходу, зокрема ј. ‘≥лл≥ та ѕ. Ўарана. Ѕагато в≥тчизн¤них пол≥тик≥в к≥нц¤ 80-х Ч початку 90-х рр. вважали такий спос≥б, ¤к компром≥с, найкращим дл¤ розв'¤занн¤ конфл≥кт≥в.

≤нтегративний спос≥б передбачаЇ, що кожна з≥ стор≥н, за≠буваючи про своњ попередн≥ ц≥л≥ й ц≥нност≥, знаходить нов≥ вза≠Їмоприйн¤тн≥. ” процес≥ реал≥зац≥њ цього способу важливо зро≠зум≥ти: оск≥льки виб≥р ц≥лей ≥ засоб≥в њх дос¤гненн¤ теоретично безмежний, то обов'¤зково знайдетьс¤ виб≥р неконфл≥ктного характеру.

ќстанн≥м часом досл≥дники особливу увагу звертають на анал≥з малозивченоњ проблеми вибору повед≥нки в конфл≥ктн≥й ситуац≥њ. ¬ир≥зн¤ють так≥ типи повед≥нки: пр¤ме протиборство чи конкуренц≥¤; ухиленн¤; пристосовництво; уступки; сп≥вро≠б≥тництво. ¬ажливу роль в ефективному врегулюванн≥ кон≠фл≥кту в≥д≥граЇ також вивченн¤ принцип≥в ≥ стад≥й управл≥нн¤ конфл≥ктним процесом. —еред стад≥й називають так≥: ≥нституц≥онал≥зац≥¤, ≥нтернац≥онал≥зац≥¤, рац≥онал≥зац≥¤. ћожна за≠пропонувати дещо ≥ншу стад≥йн≥сть управл≥нн¤ конфл≥ктним процесом. ѕершою д≥Їю з управл≥нн¤ конфл≥ктом сл≥д вважа≠ти його ≥нституц≥онал≥зац≥ю Ч встановленн¤ ч≥ткоњ процедури врегулюванн¤ цього конфл≥кту. ѕерв≥сний конфл≥ктний анал≥з маЇ отримати подальший розвиток у р≥шенн¤х державних ор≠ган≥в ≥ в нормативних актах. ” такий спос≥б л≥кв≥дуЇтьс¤ роз≠рив м≥ж владними структурами й наукою. ¬ даному раз≥ мова повинна йти про конфл≥ктний мон≥торинг, тобто про ≥нфра≠структуру досл≥дницьких центр≥в, лаборатор≥й, громадських служб, процедур в≥дстеженн¤ й нейтрал≥зац≥њ вибухонебезпеч≠них ситуац≥й.

Ќаступний етап Ч лег≥тим≥зац≥¤ конфл≥кту: в≥н маЇ пока≠зати, наск≥льки добр≥ чи поган≥ норми та правила, що виступа≠ють у форм≥ закон≥в, указ≥в, протокол≥в, меморандум≥в.

ѕодальший етап управл≥нн¤ конфл≥ктом Ч структуруванн¤ конфл≥ктуючих груп.

Ќа етап≥ реформуванн¤ пол≥тичноњ системи ”крањни варто зважити на висновки —. Ћ≥псета, ¤кий пропонуЇ не протид≥¤ти,

а допомагати оформленню нових парт≥й, рух≥в ≥ под≥бних орга≠н≥зац≥й. «в≥сно, вони стануть конфл≥ктною силою дотично до груп, ¤к≥ репрезентують ≥нш≥ ≥нтереси, але водночас Ч ≥ посе≠редницькими структурами, що об'Їднають ≥ндив≥д≥в у сп≥втова≠риства. Ќеорган≥зован≥ ≥ндив≥ди потенц≥йно Ї небезпечн≥шим дже≠релом п≥дтримки екстрем≥стських сил л≥воњ чи правоњ ор≥Їнтац≥њ, н≥ж т≥, що належать до орган≥зованих дл¤ конфл≥кту груп.

«авершальний етап управл≥нн¤ конфл≥ктом Ч редукц≥¤, тобто посл≥довне ослабленн¤ конфл≥кту завд¤ки переведенню його на ≥нший р≥вень. як базовий ≥нструмент дл¤ реал≥зац≥њ даноњ процедури використовуЇтьс¤ шкала, що охоплюЇ мож≠лив≥ р≥вн≥ напруженост≥ конфл≥кт≥в. «астосовуютьс¤ так≥ вар≥≠анти: Ђдруг Ч союзник Ч партнер Ч сп≥вроб≥тник Ч супер≠ник Ч противникї ≥ т. д. ‘ранцузький досл≥дник ∆. ‘ове ви≠р≥зн¤Ї так≥ р≥вн≥, ¤к Ђв≥дносини сп≥вроб≥тництва Ч в≥дносини протид≥њ Ч в≥дносини суперечностей Ч непримиренн≥ в≥дноси≠ниї. јмериканський пол≥толог ћ. јмстутц, розгл¤даючи дина≠м≥ку конфл≥кту ¤к рух в≥д незначних несум≥сностей до знач≠них, включаЇ в прост≥р конфл≥кту так≥ етапи: напружен≥сть Ч незгода Ч суперництво Ч суперечка Ч ворожнеча Ч агре≠сивн≥сть Ч в≥йна. ÷е потр≥бно дл¤ того, аби зрозум≥ти, наск≥льки реальним Ї завданн¤ редукц≥њ конфл≥кту, а також дл¤ того, щоб зац≥кавлений соц≥альний суб'Їкт зм≥г розм≥стити на певн≥й шкал≥ на¤вний у його пол≥ зору спектр особистостей чи орган≥зац≥й ≥ визначити перспективу конфл≥ктних взаЇмов≥дносин ≥з ними.

«аслуговуЇ на увагу також проблема вибору оптимальноњ процедури дл¤ вир≥шенн¤ конфл≥кту. ≤снують ≥ спец≥альн≥ конфл≥ктолог≥чн≥ процедури: парламентськ≥ дебати, узгоджувальн≥ ком≥с≥њ, громадський та арб≥тражний суди, адм≥н≥стративний процес, крим≥нальне судочинство, конституц≥йний суд.

Ћ≤“≈–ј“”–ј

јг. ј. ¬ведение в теорию конфликтов. ѕолитологи¤ вчера й сегодн¤. Ч ¬ьш. 3. Ч ћ., 1991.

јнискевич ј.—. ѕолитический конфликт. Ч ¬ладивосток, 1994.

Ѕекешк≥на ≤.≈.  онфл≥ктолог≥чний п≥дх≥д до сучасноњ ситуац≥њ в ”крањн≥. Ч  , 1994.

ƒейнекин Ќ.ћ., ћарченко ј.Ќ. ѕрофилактика конфликтов на национальной основе. Ч ћ., 1991.

ƒеркач ј., ¬еретенников —., ≈рмолаев ј. Ѕесконечно дл¤щеес¤ насто¤щее. ”крайна: четыре года пути. Ч  ., 1995.

ƒжаконини ¬. ƒарендорф: теори¤ конфликта. ѕолитологи¤ вчера й сегодн¤. Ч ¬ьш. 2. Ч ћ., 1990.

ƒмитриев ј.¬.,  удр¤вцев ¬.Ќ.,  удр¤вцев —.¬. ¬ведение в общую теорию конфликтов. Ч ћ., 1993.

«дравомыслов ј.√. —оциологи¤ конфликта. Ч ћ., 1995.

»ванов я.Ќ., —моленский ¬.√.  онфликты й конфликтологи¤. Ч ћ, 1995.

 онфликты Ѕ обществе // ќбщественньње науки. Ч 1995. Ч є 1.

 ульчар  . ѕолитический конфликт // ѕолитологи¤ вчера й сегодн¤. Ч ¬мп. 3. Ч ћ., 1991.

ћац≥Ївський ƒ. ƒе¤к≥ проблеми теор≥њ конфл≥кт≥в та насильст≠ва // √енеза. Ч 1995. Ч є 3.

Ќебоженко ¬.—. —оц≥альна напружен≥сть ≥ конфл≥кти в укра≠њнському сусп≥льств≥. Ч  ., 1994.

ѕазенок ¬.—. —оц≥альний конфл≥кт ≥ соц≥альна злагода // ѕол≥≠тика ≥ час. Ч 1991. Ч є 17Ч18.

1	2	3

Ќазва: Ўл¤хи розв¤занн¤ пол≥тичних конфл≥кт≥в
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (3571 прочитано)