Психологія > Емпатія і комунікація

Емпатія і комунікація

Фе­но­мен ем­па­тії ті­с­но по­в’я­за­ний з емо­цій­но-­пі­з­на­валь­ни­ми та пси­хо­ло­гі­ч­ни­ми яко­с­тя­ми осо­би­с­то­с­ті і про­яв­ля­є­ть­ся на­сам­пе­ред у спіл­ку­ван­ні. У ба­га­то­пла­но­во­му про­це­сі спіл­ку­ван­ня ви­о­к­ре­м­лю­ють най­го­ло­в­ні­ші фун­к­ції: ко­му­ні­ка­ти­в­ну, ін­терак­ти­в­ну та пе­р­це­п­ти­в­ну.

Ко­му­ні­ка­ти­в­на фун­к­ція за­без­пе­чує об­мін ін­фор­ма­ці­єю ін­ди­ві­ду­аль­но чи че­рез за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції (ЗМІ) без об­ме­жень у ча­сі та про­с­то­рі і є не­об­хід­ною умо­вою на­сту­п­но­с­ті роз­ви­т­ку ге­не­ра­цій, сві­то­во­го про­гре­су. Об­мін ін­фор­ма­ці­єю пе­ре­дба­чає і пе­в­ний вплив на лю­дей, їх по­ве­дін­ку, ха­рак­тер ді­я­ль­но­с­ті, су­с­пі­ль­ну сві­до­мість, тобто ре­а­лі­зо­ву­є­ть­ся фун­к­ція впли­­ву або ін­терак­ти­в­на фун­к­ція. Про­б­ле­ма ефе­к­ти­в­но­с­ті впли­ву ЗМІ на ау­ди­то­рію, ін­ди­ві­да є од­ні­єю з про­ві­д­них у су­ча­с­ній те­о­рії ма­со­вої ко­му­ні­ка­ції. Під цим по­нят­тям най­ча­с­ті­ше ро­зу­мі­ють змі­ну по­ве­дін­ки, уяв­лень, ду­мок чи­та­ча, слу­ха­ча чи те­ле­гля­да­ча, які ви­к­ли­ка­ні ді­єю ЗМІ. У від­кри­тих сус­пі­ль­с­т­вах ЗМІ впли­ва­ють на­сам­пе­ред об’єктивністю по­дан­ня но­вин та іні­ці­ю­ван­ням дис­ку­сій. В Укра­ї­ні, за сло­ва­ми Оле­к­сан­д­ра Май­бо­ро­ди (га­зе­та “День”), “надто ба­га­то га­зет і жу­р­на­лів ста­ли ру­по­ра­ми суб’єктивних по­гля­дів сво­їх спон­со­рів та упе­ре­дже­ни­ми уча­с­ни­ка­ми дис­ку­сій”. Згі­д­но з опи­ту­ван­ням, яке про­вів Ки­їв­сь­кий центр по­лі­тич­них до­слі­джень і кон­ф­лі­к­то­ло­гії, по­над 67 від­со­т­ків жу­р­на­лі­с­тів у ре­гі­о­нах вва­жа­ють, що ма­ють ре­аль­ні, хо­ча й об­ме­же­ні, мо­ж­ли­во­с­ті впли­ву на мі­с­це­ву по­лі­ти­ку. А тих, хто ві­рить у мо­ж­ли­вість сво­го впли­ву на гро­мад­сь­ку ду­м­ку, — 92 від­со­т­ки. Та­ким чи­ном, осо­би­с­тість са­мо­го жу­р­на­лі­с­та і йо­го роль у ЗМІ є над­то ва­го­ми­ми у здій­с­нен­ні на­сту­п­ної фун­к­ції спіл­ку­ван­ня — пе­р­це­п­ти­в­ної (фун­к­ції сприй­нят­тя), тобто, ана­лі­зу­ю­чи по­да­ну ін­фор­ма­цію в пре­сі чи те­ле/ра­діо­пе­ре­да­чі, лю­ди­на сприй­має по­чу­те че­рез об­раз са­мо­го жу­р­на­лі­с­та, йо­го ін­те­ле­к­ту­аль­но-­пси­хо­ло­гі­ч­ні яко­с­ті, вну­т­рі­ш­ній світ, ста­в­лен­ня йо­го до по­дій. У свою чер­гу, пе­р­це­п­ти­в­на фун­к­ція в су­ча­с­ній пси­хо­ко­му­ні­ка­ти­ві­с­ти­ці пе­ре­дба­чає та­кож зда­т­ність жу­р­на­лі­с­та сприй­ма­ти світ очи­ма ін­ших, ро­зу­мі­ти йо­го так, як во­ни, ана­лі­зу­ва­ти фа­к­ти з їх по­зи­цій, ви­сло­в­лю­ва­ти свої оцін­ки і на­да­ва­ти мо­ж­ли­вість про­ди­с­ку­ту­ва­ти по­да­ну ним ін­фор­ма­цію. От­же, мо­ва йде про од­ну з най­го­ло­в­ні­ших гра­ней жу­р­на­лі­ст­сь­кої твор­чо­с­ті — фе­но­ме­ну ем­па­тії — зда­т­но­с­ті ро­зу­мі­ти ду­м­ки, по­чут­тя і по­тре­би лю­дей, чу­т­ли­во за­гли­б­лю­ва­тись у суть по­дії, яви­ща то­що, гли­бо­ко від­чу­ва­ти стан ін­шої осо­би чи гру­пи лю­дей, сприй­ма­ти і ро­зу­мі­ти їх вчин­ки.

Сло­во “емпатія” по­хо­дить від гре­ць­ко­го “patho”, що озна­чає гли­бо­ке, си­ль­не, чу­т­ли­ве по­чут­тя (від­чут­тя), бли­зь­ке до стра­ж­дан­ня. Пре­фікс “еm” озна­чає спря­мо­ва­ний (ске­ро­ва­ний) усе­ре­ди­ну. Ем­па­тію вивча­ли та­кі ав­то­ри­те­т­ні до­слі­д­ни­ки, як К.Роджерс, К.Рудестам, Є.Мелибруда, Г.Андре­є­ва, Г.Перепечина та ін. Во­ни од­но­стай­ні в то­му, що ем­па­тія про­яв­ля­є­ть­ся на­сам­пе­ред у спіл­ку­ван­ні. Єди­но­го ви­зна­чен­ня да­но­го по­нят­тя в на­у­ко­вих роз­від­ках не­має. Г.Перепечина під­кре­с­лює, що най­ча­с­ті­ше по­вто­рю­ю­ть­ся чо­ти­ри де­фі­ні­ції ем­па­тії: 1) ро­зу­мін­ня по­чут­тів, по­треб ін­ших; 2) гли­бо­ко чу­т­ли­ве сприй­нят­тя по­дії, при­ро­ди, ми­с­те­ц­т­ва; 3) аф­фе­к­ти­в­ний зв’язок з ін­ши­ми; від­чут­тя ста­ну ін­шої осо­би чи гру­пи; 4) вла­с­ти­вість (ри­са) пси­хо­те­ра­пев­та.

Вивчен­ням ем­па­ти­ч­них зді­б­но­с­тей до не­да­в­ньо­го ча­су пе­ре­ва­ж­но займа­лись до­слі­д­ни­ки со­ці­аль­ної пси­хо­ло­гії та пси­хо­те­ра­пії. В остан­ні ро­ки фе­но­мен ем­па­тії роз­г­ля­да­ють як ва­ж­ли­вий чин­ник про­фе­сі­о­на­лі­з­му жу­р­на­лі­с­та. Роз­рі­з­ня­ють ем­па­тію ко­г­ні­ти­в­ну та емо­цій­ну. У жу­р­на­лі­ст­сь­кій ді­я­ль­но­с­ті від­да­ють пе­ре­ва­гу ко­г­ні­ти­в­ній (ін­те­ле­к­ту­аль­ній), оскіль­ки емо­цій­на ем­па­тія обов”язково пе­ре­дба­чає спів­пе­ре­жит­тя та спів­чут­тя, що, на ду­м­ку де­яких до­слі­д­ни­ків, зу­мо­в­лює суб’є­к­ти­в­ний під­хід до ви­сві­т­лен­ня те­ми. Важ­ко по­го­ди­тись з ці­єю те­зою, оскіль­ки жу­р­на­ліст зав­жди апе­лює не тіль­ки до ро­зу­му кон­к­ре­т­ної лю­ди­ни, але й має на ме­ті впли­ну­ти на її по­чут­т­тя, ін­фор­му­ю­чи, на­при­к­лад, про вій­ну у Че­че­нії, еко­ло­гі­ч­ні про­б­ле­ми, люд­сь­кі тра­ге­дії то­що. Ін­фор­ма­ція без будь-­яко­го ана­лі­зу уже сво­їм змі­с­том ви­кли­кає пе­в­ні емо­ції, фор­му­ю­чи во­д­но­час пе­в­не ста­в­лен­ня до по­ві­до­м­лю­ва­но­го.

До­слі­джен­ня в об­ла­с­ті ем­па­тії умо­в­но по­ді­ля­ють на ді­а­г­но­с­ти­ч­ні (ви­мі­рю­ють рі­вень ем­па­ти­ч­них зді­б­но­с­тей) і пси­хо­те­х­ні­ч­ні (роз­ро­б­ля­ють ме­то­ди­ки роз­ви­т­ку ем­па­ти­ч­них зді­б­но­с­тей). Пра­к­ти­ч­не за­сто­су­ван­ня цих резуль­та­тів на фа­куль­те­тах жу­р­на­лі­с­ти­ки спри­я­ти­ме са­мо­вдо­с­ко­на­лен­ню та са­мо­ви­хо­ван­ню май­бу­т­ніх фа­хі­в­ців. На фа­куль­те­ті жу­р­на­лі­с­ти­ки Львів­сь­ко­го на­ці­о­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Іва­на Фран­ка ме­то­ди­ки те­с­тів, які дозво­ля­ють про­сте­жи­ти ди­на­мі­ку пси­хо­ло­гі­ч­них фе­но­ме­нів осо­би­с­то­с­ті, рі­вень ем­па­ти­ч­них зді­б­но­с­тей та їх роз­ви­ток, ак­ти­в­но ви­ко­ри­с­то­ву­ю­ть­ся в навчаль­но­му про­це­сі.

Від­чут­тя та сприй­ман­ня на­ле­жать до ва­ж­ли­вих пі­зна­валь­них про­це­сів. Від­чут­тя роз­ви­ва­ю­ть­ся в он­то­ге­не­зі (тер­мін увів ні­ме­ць­кий біо­лог Е.Гек­кель. Гре­ць­ке on (ontos) озна­чає єс­т­во і … ге­нез — ін­ди­ві­ду­аль­ний роз­ви­ток ор­га­ні­з­му, су­ку­п­ність пе­ре­тво­рень, яких за­знає ор­га­нізм від за­ро­джен­ня до кі­н­ця жит­тя) й мо­жуть удо­ско­на­лю­ва­ти­ся під ді­єю спе­ці­аль­них вправ. Сприй­ман­ня іс­то­т­но від­рі­з­ня­є­ть­ся від від­чут­тів. Йо­му вла­с­ти­ві пре­д­ме­т­ність, ці­лі­с­ність, кон­с­тан­т­ність, стру­к­ту­р­ність і на­віть уза­галь­не­ність.

До ви­щих пі­зна­валь­них про­це­сів на­ле­жать ми­с­лен­ня, уява, мо­в­лен­ня, які зна­ч­ною мі­рою ви­зна­ча­ють сві­до­мість осо­би­с­то­с­ті. Пси­хо­ло­ги роз­ро­би­ли те­с­ти до­слі­джен­ня ана­лі­ти­ч­но­с­ті та ре­ф­ле­к­си­в­но­с­ті ми­с­лен­ня, про­ду­к­ти­в­но­с­ті та ін­ди­ві­ду­аль­них осо­б­ли­во­с­тей уяви, твор­чої уяви, ри­гі­д­но­с­ті мо­в­лен­ня, тем­пу ус­ної мо­в­ної ді­я­ль­но­с­ті, его­ти­з­му ді­а­ло­гі­ч­но­го мо­в­лен­ня, рі­в­ня его­цен­т­ри­з­му, емо­цій­но­го від­гу­ку­ван­ня, ро­зу­мо­вих зді­б­но­с­тей та ін. Біль­шість з на­зва­них ме­то­дик да­ють мо­жи­вість роз­ви­ва­ти ем­па­ти­ч­ну зда­т­ність сту­ден­тів-­жу­р­на­лі­с­тів за умо­ви їх ефе­к­ти­в­но­го за­сто­су­ван­ня.

МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ ТА ЇХ ФОРМУВАННЯ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ПСИХОЛОГІВ-ПРАКТИКІВ

Cоціально-економічні перетворення в Україні зумовлюють значні зміни у системі професійної освіти. “Наше сьогодення вимагає від національної вищої школи взагалі і від кожного навчального закладу, спираючись на кращі традиції і досягнення професійної освіти та психолого-педагогічної науки, кардинально переглянути сам підхід до організації навчально-виховного процесу, до змісту фахової підготовки і виховання студентської молоді, до розробки і впровадження перспективних технологій навчання”(1,C.226). У зв’язку з вирішенням завдань реалізації ідеї створення національної системи соціально-психологічної служби актуальною є підготовка висококваліфікованих фахівців у галузі практичної психології. Особливості суспільного життя ставлять жорсткі вимоги до особистісних та професійних якостей психолога-практика. Проблема освітньо-кваліфікаційної характеристики сучасного психолога, побудова моделі його особистості активно досліджуеться науковцями (2,3,4,5,6).

Наявна система підготовки практикуючого психолога зорієнтована головним чином на оволодіння ним певною системою теоретичних знань, спеціальних умінь і технік. Однак успіх професійної діяльності психолога залежить у великій мірі від його особистісних характеристик:системи цінностей, психологічної культури, самосвідомості, соціально-перцептивного інтелекту тощо. Тому поряд із світоглядною та професійною підготовкою майбутніх фахівців особливого значення набуває особистісна підготовка психолога-практика, метою якої є формування професійно значущих якостей особистості, її гуманістичної спрямованості,психологічної культури,здатності до професійної ідентифікації (6,С.242-248).

Розробка особистісного підходу-дуже складна теоретична і практична проблема. Гуманістичний підхід дає можливість сприймати людину як ”відкриту можливість” самоактуалізації.В рамках гуманістичного напрямку людина розглядається як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується. Гуманістичний підхід у розумінні сутності особистості пов’язаний з іменами К.Гольдштейна, А.Маслоу, Дж.Олпорта, К.Роджерса, Р.Мея, Е.Фрома, К.Хорні, В.Франкла та ін. Сучасні вимоги до формування особистісного підходу представлені у дослідженнях таких відомих психологів, як К.О.Абульханова-Славська, В.В.Давидов, В.О.Моляко, Л.М.Проколієнко, І.С.Якиманська, О.Г.Асмолов, В.В.Столін, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін. Питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях В.О.Сухомлинського, І.С.Кона, А.В.Петровського, Б.О.Федоришина, І.Д.Беха та ін.

1	2	3	4

Назва: Емпатія і комунікація
Дата публікації: 2005-03-22 (4417 прочитано)