ѕсихолог≥¤ > ≈мпат≥¤ ≥ комун≥кац≥¤

ќсобист≥сний п≥дх≥д все наст≥йлив≥ше утверджуЇтьс¤ ¤к ключовий психолого-педагог≥чний принцип орган≥зац≥њ навчально-виховного процесу. ќднак р≥вень його науково-методичного обгрунтуванн¤ не задовольн¤Ї педагог≥в ≥ психолог≥в (1,—.58-59). ќсобист≥сний п≥дх≥д Ї своЇр≥дним методолог≥чним ≥нструментар≥Їм, основу ¤кого становл¤ть сукупн≥сть вих≥дних концептуальних у¤влень, ц≥льових установок, методика психод≥агностичних та психолого-технолог≥чних засоб≥в, ¤к≥ забезпечують б≥льш глибоке, ц≥л≥сне розум≥нн¤ п≥знанн¤ особистост≥, њњ розвиток. ќсобист≥сно ор≥Їнтована осв≥та реал≥зуЇтьс¤ через д≥¤льн≥сть, метою ¤коњ Ї саморозвиток субТЇкт≥в навчального процесу, розкритт¤ њх внутр≥шнього творчого потенц≥алу. «м≥на зм≥сту осв≥ти на сьогодн≥шньому етап≥ розвитку вищоњ школи веде до зм≥ни њњ технолог≥й, надаЇ њй особист≥сноњ спр¤мованост≥.

—еред р≥зноман≥тних особист≥сно ор≥Їнтованих технолог≥й ефективним щодо вир≥шенн¤ проблем фаховоњ п≥дготовки психолог≥в-практик≥в Ї використанн¤ груповоњ психокорекц≥њ у вигл¤д≥ методу активного соц≥ально-психолог≥чного навчанн¤(ј—ѕЌ), розробленого проф. “.—.яценко (7,8). ј—ѕЌ легко вписуЇтьс¤ у реальний навчально-виховний процес у вуз≥, Ї гуман≥стичним за своЇю суттю, результативним з точки зору оптим≥зац≥њ особист≥сних та профес≥йно значущих ¤костей майбутн≥х фах≥вц≥в у галуз≥ практичноњ психолог≥њ. ѕсихокорекц≥йний процес у груп≥ ј—ѕЌ забезпечуЇ зТ¤суванн¤ глибинних психолог≥чних передумов труднощ≥в сп≥лкуванн¤, спри¤Ї розвитку рефлексивного потенц≥алу субТЇкта.

ѕрофес≥онал≥зм психолога-практика у велик≥й м≥р≥ залежить в≥д р≥вн¤ його соц≥ально-перцептивноњ компетентност≥. ƒл¤ фах≥вц¤ у галуз≥ практично≥ психолог≥њ здатн≥сть обТЇктивного сприйманн¤ плинного соц≥ально-перцептивного матер≥алу,¤к зазначаЇ “.—.яценко, Ї одн≥Їю з найважлив≥ших. У“акою Ї перша й доконечно потр≥бна умова, аби психолог став практиком.≤ це зрозум≥ло,бо в≥н працюЇ з тим, що бачить, чуЇ, сприймаЇ, в≥дчуваЇФ (7,—.7). ќднак на¤вн≥сть деструкц≥й у субТЇкта призводить до викривлень реальност≥, до спотвореного сприйн¤тт¤ обТЇктивноњ д≥йсност≥. « ≥ншого боку, психолог повинен звертати увагу й обТЇктивно ≥нтерпретувати факти розб≥жност≥ декларованих устремл≥нь ≥ реальноњ повед≥нки.

¬ир≥шити проблему п≥двищенн¤ точност≥ м≥жособист≥сного сприйманн¤ традиц≥йними методами п≥дготовки фах≥вц≥в неможливо.” звТ¤зку з цим особливого значенн¤ у систем≥ п≥дготовки майбутн≥х психолог≥в-практик≥в набуваЇ особист≥сна психокорекц≥¤,¤ка забезпечуЇ глибинно-особист≥сне самоп≥знанн¤, слугуЇ пол≥пшенню взаЇмод≥њ у процес≥ сп≥лкуванн¤.

ѕрактикуючий психолог маЇ безоц≥нно сприймати кл≥Їнта, ор≥Їнтуватис¤ не на власн≥ моральн≥ у¤вленн¤,стереотипи св≥тосприйманн¤ й повед≥нки, а на систему ц≥нностей кл≥Їнта. ‘еномен УприЇднанн¤Ф до позиц≥њ кл≥Їнта створюЇ атмосферу дов≥ри, забезпечуЇ продуктивн≥сть наданн¤ квал≥ф≥кованоњ психолог≥чноњ допомоги.

 ультура сп≥лкуванн¤ психолога передбачаЇ вм≥нн¤ використовувати р≥зноман≥тн≥ засоби й методи впливу на кл≥Їнта,адекватно сприймати й розум≥ти його, налагоджувати ефективну взаЇмод≥ю, ор≥Їнтуватис¤ на партнера ¤к р≥вноправного субТЇкта сп≥лкуванн¤. —правжн¤ культура сп≥лкуванн¤ Ц це й знанн¤ про на¤вн≥ стереотипи взаЇмод≥њ (6,—.243). —п≥лкуванн¤ передбачаЇ взаЇморозум≥нн¤ м≥ж його учасниками, ¤ке базуЇтьс¤ на взаЇмосприйманн≥, з≥ставленн≥, ≥нтерпретац≥њ особист≥сних характеристик повед≥нки. ¬се це становить зм≥ст перцептивноњ сторони сп≥лкуванн¤. “ерм≥н Усоц≥альна перцепц≥¤Ф був запропонований ƒж.Ѕрунером. ” загальному вигл¤д≥ в≥н означаЇ формуванн¤ у св≥домост≥ людини образу ≥ншого. ƒосл≥дженн¤ соц≥альноњ перцепц≥њ зосереджен≥ на вивченнн≥ двох блок≥в проблем: анал≥зов≥ особливостей субТЇкта й обТЇкта м≥жособист≥сного сприйманн¤ й анал≥зов≥ його механ≥зм≥в. —оц≥альна перцепц≥¤ Ї передус≥м п≥знавальним процесом. Ќев≥дТЇмною частиною будь-¤кого соц≥ально-перцептивного процесу Ї емоц≥йно-мотивац≥йний та повед≥нковий аспекти життЇд≥¤льност≥ особистост≥ (9,—.95).«м≥ст пон¤тт¤ Фсоц≥альна перцепц≥¤Ф включаЇ сприйманн¤ не т≥льки ф≥зичних властивостей обТЇкта, а також його внутр≥шн≥х характеристик: нам≥р≥в, думок, зд≥бностей, емоц≥й, установок, ц≥нностей тощо. ѕередбачаЇ ≥нтерпретац≥ю та оц≥нку на ц≥й п≥дстав≥ вчинк≥в ≥ншоњ людини, розум≥нн¤ њњ ¤к особистост≥. ¬иход¤чи з цього, виокремлюють дв≥ стад≥њ м≥жособист≥сного розум≥нн¤-стад≥њ конкретно- чуттЇвого та абстрактно-лог≥чного в≥дображенн¤. —утн≥сть ≥нтерпретац≥њ, ¤ка в≥дбуваЇтьс¤ на стад≥њ абстрактно-лог≥чного в≥дображенн¤, пол¤гаЇ в поЇднанн≥ сприйн¤тих елемент≥в-ознак зовн≥шност≥ ≥з семантичним зм≥стом досв≥ду та знань субТЇкта.

ѕроцес ≥нтерпретац≥њ маЇ переважно оц≥нний характер. јкт оц≥нки входить у структуру п≥знавальних процес≥в, результатом ¤ких Ї образ-у¤вленн¤ про ≥ншу людину. ќбраз-у¤вленн¤ усв≥домлюЇтьс¤ ¤к певне враженн¤, вербал≥зуЇтьс¤ в пон¤тт¤, на основ≥ ¤ких виникаЇ судженн¤ ¤к психолог≥чна ≥нтерпретац≥¤ (10,—.486-487).¬ оц≥нц≥ в≥дображене ставленн¤ субТЇкта до ≥ншоњ людини. Ѕ.‘.Ћомов зазначаЇ, що терм≥н Уставленн¤Ф передбачаЇ не ск≥льки обТЇктивний звТ¤зок особистост≥ з њњ оточенн¤м, а в першу чергу, њњ субТЇктивну позиц≥ю в цьому оточенн≥ (11,—.326). “акий ≥нтегральний характер ставлень особистост≥ розроблений в прац¤х ¬.Ќ.ћ¤сищева, ƒ.Ќ.”знадзе, ќ.ћ.ЋеонтьЇва та ≥нших вчених.

ќсобист≥сть в≥дображаЇ реальн≥сть характерним дл¤ нењ чином. ¬ субТЇктивному ставленн≥ представлена соц≥альна позиц≥¤ конкретноњ людини, њњ потреби, установки, погл¤ди та ≥н. ѕриродньо в ставленн¤ особистост≥ Фвпл≥таютьс¤Ф емоц≥њ. —аме вони Ї нев≥дТЇмною частиною вс≥Їњ сфери ставлень людини, надають њњ структур≥ ≥ндив≥дуальноњ своЇр≥дност≥. ’арактерним дл¤ ставлень Ї в≥дносна ст≥йк≥сть, що дозвол¤Ї говорити про њх особливост≥: активн≥сть, обТЇм, сп≥вв≥дношенн¤ компонент≥в (св≥домого, несв≥домого, рац≥онального та ≥ррац≥онального) та ≥н. (12). —аме обТЇктивн≥стю по¤снюЇтьс¤ розб≥жн≥сть в оц≥нках, судженн¤х р≥зних людей стосовно одних ≥ тих же феномен≥в. як слушно зазначаЇ ќ.ќ.Ѕодальов, в≥д того, ¤к люди в≥дображають та ≥нтерпретують зовн≥шн≥сть ≥ повед≥нку, оц≥нюють можливост≥ один одного, багато в чому залежить характер ≥ результати њхньоњ взаЇмод≥њ. ÷е св≥дчить про те, що соц≥альна перцепц≥¤ виконуЇ функц≥ю регул¤тора сп≥лкуванн¤ (13). ¬иб≥р людиною т≥Їњ чи ≥ншоњ л≥н≥њ повед≥нки в кожн≥й конкретн≥й ситуац≥њ передбачаЇ сприйманн¤ та оц≥нку головних њњ елемент≥в: партнера, самого себе ≥ ситуац≥њ контексту загалом. “аке д≥агностуванн¤ на¤вноњ ситуац≥њ через оц≥нку стану њњ головних елемент≥в утворюЇ найсуттЇв≥ший результат соц≥альноњ перцепц≥њ (9,—.95).

ќдн≥Їю з ознак м≥жособист≥сного розум≥нн¤ Ї його адекватн≥сть, ¤ка передбачаЇ точн≥сть ≥ обТЇктивн≥сть в≥дображенн¤ псих≥чного образу ≥ншоњ людини. јдекватн≥сть сприйманн¤ у профес≥йн≥й д≥¤льност≥ психолога Ї основою психод≥агностики й усп≥ху психокорекц≥њ. –озум≥нн¤ часто ускладнюЇтьс¤ деф≥цитом ≥нформац≥њ, ¤кий обумовлюЇ каузальну атрибуц≥ю. ÷ей феномен Ї своЇр≥дним засобом ≥нтерпретац≥њ та оц≥нки субТЇктом ≥нших на основ≥ буденного, житЇйського досв≥ду.  аузальна атрибуц≥¤ передбачаЇ заповненн¤ ≥нформац≥йних прогалин шл¤хом характеристик, причин повед≥нки на основ≥ минулого досв≥ду.

ƒо зниженн¤ точност≥ м≥жособист≥сного сприйманн¤ та розум≥нн¤ ≥ншого призводить ¤вище стереотип≥зац≥њ. ¬оно обумовлюЇ спрощенн¤ процесу п≥знанн¤ ≥ншоњ людини або упередженн¤ у њњ сприйманн≥. —тереотип≥зац≥¤ повТ¤зана з приписуванн¤м психолог≥чних рис, так званих Уоц≥нних стреотип≥вФ (10,—.489) субТЇкту, на основ≥ його приналежност≥ до певноњ соц≥альноњ сп≥льноти, визначенн¤ його соц≥ального статусу, рол≥ та ≥н. Ќа чуттЇвому й лог≥чному р≥вн¤х виникаЇ установка на подальшу ф≥ксац≥ю в людин≥ певних властивостей. ÷≥кав≥ експериментальн≥ досл≥дженн¤ про регулюючий вплив установки на процес в≥дображенн¤ ≥ взаЇмод≥њ представлен≥ в роботах ќ.ќ.Ѕодальова. ¬ процес≥ м≥жособист≥сного сприйманн¤ на грунт≥ стереотип≥зац≥њ виникають ефекти ореолу, первинност≥, новизни. ¬они призвод¤ть до схематизму, спрощеност≥ людського сприйманн¤.

ѕроведен≥ досл≥дженн¤ дають п≥дставу твердити, що точн≥сть м≥жособист≥сного сприйманн¤ залежить в≥д набутого соц≥ального досв≥ду, ≥ндив≥дуальних властивостей особистост≥, р≥вн¤ нейротизму, егоцентризму, в≥ку, стат≥ тощо.

ѕроблема адекватност≥ м≥жособист≥сного розум≥нн¤, точност≥ сприйманн¤ виникла передус≥м ¤к практична проблема. ѓњ розробка та актуальн≥сть повТ¤зан≥ з необх≥дн≥стю п≥двищенн¤ соц≥ально-психолог≥чноњ компетентност≥ прац≥вник≥в у сфер≥ Улюдина-людинаФ. ќсобливого значенн¤ набуваЇ ц¤ проблема при п≥дготовц≥ майбутн≥х психолог≥в практик≥в.—оц≥ально-перцептивна п≥дструктура особистост≥ психолога-практика маЇ своњ особливост≥. —пециф≥ка вимагаЇ в≥д спец≥ал≥ста глибокого психолог≥чного розум≥нн¤ життЇвоњ ситуац≥њ кл≥Їнта, механ≥зм≥в м≥жособист≥сноњ взаЇмод≥њ, осособливостей власного образу в очах кл≥Їнта та розвиненоњ особист≥сноњ рефлекс≥њ (6,—.51).

“очн≥сть м≥жособист≥сного спийманн¤ забезпечуЇтьс¤ д≥Їю певних психолог≥чних феномен≥в. ѕередус≥м мова йде про ≥дентиф≥кац≥ю. ÷е пон¤тт¤ виражаЇ той факт , що одним ≥з найпрост≥ших способ≥в розум≥нн¤ ≥ншоњ людини Ї упод≥бненн¤ себе до нењ. ” реальних ситуац≥¤х взаЇмод≥њ люди користуютьс¤ цим прийомом, коли припущенн¤ про внутр≥шн≥й стан партнера по сп≥лкуванню будуЇтьс¤ на п≥дстав≥ спроби поставити себе на його м≥сце. ≤дентиф≥кац≥¤ виступаЇ одним ≥з механ≥зм≥в п≥знанн¤ та розум≥нн¤ ≥ншого (9,—.97-98). ‘≥лософський зм≥ст цього пон¤тт¤ походить в≥д латинського Ц тотожн≥сть, однаков≥сть, р≥внозначн≥сть, под≥бн≥сть процес≥в, ¤вищ або пон¤ть . ‘еномен У≥дентиф≥кац≥¤Ф був описаний «.‘рейдом ≥ з ≥нтересом вивчавс¤ багатьма вченими. ” сучасн≥й психолог≥њ трактуЇтьс¤ по-р≥зному. «г≥дно з визначенн¤м Ѕ.ѕариг≥на, ≥дентиф≥кац≥¤ означаЇ взаЇмне упод≥бненн¤ ≥ндивид≥в один до одного. Ќа думку ј.Ѕандури, це процес - модель коп≥юванн¤ субТЇктом почутт≥в, думок, д≥й ≥ншого. ƒ.√ерв≥тц вважаЇ, що ≥дентиф≥кац≥¤ Ц це набутт¤ або засвоЇнн¤ ц≥нностей, ≥деал≥в, ролей, моральних ¤костей ≥ншоњ людини, особливо батьк≥в. « точки зору –.јдамека ≥ Ѕ.ƒейгера, коли один субТЇкт ≥дентиф≥куЇтьс¤ з ≥ншим (моделлю), в≥н розгл¤даЇ модель ¤к значущого ≥ншого, в≥дчуваЇ до модел≥ почутт¤ симпат≥њ, засвоюЇ њњ норми ≥ ц≥нност≥, позитивно сприймаЇ пр¤мий контроль модел≥ над собою. ћ.√ерберт розгл¤даЇ ≥дентиф≥кац≥ю ¤к процес, за допомогою ¤кого один субТЇкт упод≥бнюЇтьс¤ до ≥ншого, переймаючи ц≥нност≥, погл¤ди,установки ≥ життЇвий досв≥д модел≥, а також специф≥чн≥ форми њњ повед≥нки. ≤дентиф≥кац≥¤ буквально означаЇ ототожненн¤ себе з ≥ншим, упод≥бненн¤ йому, ≥нколи цей феномен визначають ¤к ум≥нн¤ Устати на м≥сцеФ ≥ншоњ людини, Уприйн¤тиФ њњ точку зору. ќднак в д≥йсност≥, ¤к зазначаЇ √.ћ.јндрЇЇва, механ≥зм ≥дентиф≥кац≥њ не такий простий, ¤к може здатис¤. —л≥д розр≥зн¤ти два значенн¤ терм≥на Урозум≥нн¤Ф. ¬ окремих випадках зрозум≥ти ≥ншу людину Ц д≥йсно означаЇ сп≥вчутливо до нењ поставитис¤ (це визначаЇтьс¤ терм≥ном Уемпат≥¤Ф) ≥ прийн¤ти њњ повн≥стю такою, ¤ка вона Ї. ¬ даному випадку доц≥льно говорити про ≥дентиф≥кац≥ю: ситуац≥¤ ≥ншого при цьому не ск≥льки УпродумуЇтьс¤Ф ск≥льки Ув≥дчуваЇтьс¤Ф. ≤ хоча такий спос≥б сприйманн¤ ≥ншого ≥снуЇ, навр¤д чи його можна вважати ун≥версальним. У«розум≥ти ≥ншу людинуФ не завжди означаЇ повн≥стю прийн¤ти њњ позиц≥ю ≥ нав≥ть перейти на нењ. ¬ багатьох реальних життевих ситуац≥¤х Урозум≥нн¤Ф ≥ншого передбачаЇ не лише афективний, а в б≥льш≥й м≥р≥ когн≥тивний процес (14,—.48).

1	2	3	4

Ќазва: ≈мпат≥¤ ≥ комун≥кац≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (4417 прочитано)