ѕсихолог≥¤ > ћ≥жособист≥сне розум≥нн¤

ћ≥жособист≥сне розум≥нн¤

–еальний механ≥зм взаЇмод≥њ можна зрозум≥ти на ос≠нов≥ анал≥зу того, ¤к виникаЇ взаЇморозум≥нн¤ м≥ж њњ учас≠никами. ¬≥д ступен¤ розум≥нн¤ людини людиною залежать њхн≥ сп≥льн≥ д≥њ. якщо стратег≥¤ взаЇмод≥њ визначаЇтьс¤ кон≠текстом соц≥альноњ д≥¤льност≥, то ѓѓ тактика залежить в≥д р≥вн¤ м≥жособист≥сного розум≥нн¤.

—тад≥њ м≥жособист≥сного розум≥нн¤

ѕроцес м≥жособист≥сного розум≥нн¤ (≥нша його по≠ширена назва Ч соц≥альна перцепц≥¤) у загальному вигл¤д≥ можна визначити ¤к формуванн¤ у св≥домост≥ людини обра≠зу ≥ншоњ людини. ÷е передус≥м п≥знавальний процес. ¬≥н починаЇтьс¤ з в≥дображенн¤ зовн≥шност≥. јле вже на цьому етап≥ б≥льш≥сть людей робить висновки про особист≥сн≥ ри≠си, ¤к≥ не ви¤вл¤ютьс¤ безпосередньо на р≥вн≥ сприйманн¤. ¬ключенн¤ у псих≥чний образ властивостей особистост≥, ¤к≥ не даютьс¤ безпосередньо ¤к ф≥зичн≥ властивост≥, Ї харак≠терною ознакою цього процесу. ќсобист≥сний зм≥ст ≥ншоњ людини встановлюЇтьс¤ шл¤хом ≥нтерпретац≥њ елемент≥в зов≠н≥шност≥, повед≥нки та д≥¤льност≥. ¬иход¤чи з цього, можна вид≥лити дв≥ стад≥њ м≥жособист≥сного розум≥нн¤ Ч стад≥њ конкретно-чуттЇвого та абстрактно-лог≥чного в≥дображенн¤.

Ќа стад≥њ абстрактно-лог≥чного в≥дображенн¤ людина ≥нтер≠претуЇ повед≥нку ≥нших людей. —утн≥сть такоњ ≥нтерпретац≥њ пол¤гаЇ в поЇднанн≥ сприйн¤тих елемент≥в-ознак зовн≥ш≠ност≥ ≥з семантичним зм≥стом, що визначаЇтьс¤ власним досв≥дом сп≥лкуванн¤ та системою знань.

” ситуац≥њ сп≥лкуванн¤ образ ≥ншоњ людини виникаЇ ¤к результат комун≥кац≥њ й виконуЇ функц≥њ регул¤тора сп≥л≠куванн¤. «м≥ст цього образу та його регул¤тивне значенн¤ зумовлен≥ особливост¤ми взаЇмод≥њ в конкретн≥й ситуац≥њ, а сам≥ ситуац≥њ визначаютьс¤ характером ≥ результатом д≥¤ль≠ност≥. ≤нша людина постаЇ перед нами не т≥льки ¤к суб'Їкт певного в≥ку, стат≥, а й ¤к особист≥сть, що маЇ певн≥ ха≠рактеролог≥чн≥ властивост≥, емоц≥йн≥, вольов≥ та ≥нтелекту≠альн≥ риси. ’арактеристика цих властивостей ≥ншоњ людини даЇтьс¤ нам не безпосередньо, ¤к, скаж≥мо, властивост≥ њњ зовн≥шност≥. –озкритт¤ цих властивостей становить головне завданн¤ м≥жособист≥сного розум≥нн¤. ¬ них в≥дображаЇтьс¤ особист≥сний зм≥ст людини, ¤ку ми сприймаЇмо, що вста≠новлюЇтьс¤ завд¤ки ≥нтерпретац≥њ елемент≥в зовн≥шност≥, по≠вед≥нки та д≥¤льност≥ ¤к ознак психолог≥чних властивостей особистост≥.

ѕроцес ≥нтерпретац≥њ маЇ переважно оц≥нний характер. јкт оц≥нки входить у структуру п≥знавальних процес≥в, ¤к≥ результуютьс¤ в образ≥ - у¤вленн≥ про ≥ншу людину. ќбраз-у¤вленн¤ усв≥домлюЇтьс¤ ¤к певне враженн¤, вербал≥зуЇтьс¤ в пон¤тт¤, на основ≥ ¤ких виникаЇ судженн¤ ¤к психо≠лог≥чна ≥нтерпретац≥¤.

¬ оц≥нц≥ в≥дображаЇтьс¤ ставленн¤ суб'Їкта розум≥нн¤ до ≥ншоњ людини. ќдин ≥з чинник≥в розб≥жностей в оц≥нках пов'¤заний з ≥ндив≥дуальн≥стю оц≥нюючоњ людини. ÷е сут≠тЇво впливаЇ на судженн¤. ƒосл≥дженн¤ показали, що ≥н≠терпретац≥¤ розгортаЇтьс¤ п≥сл¤ встановленн¤ належност≥ об'Їкта п≥знанн¤ до певноњ соц≥альноњ сп≥льност≥ й визна≠ченн¤ його соц≥альноњ рол≥, статусу та ≥н. “аким чином, процес формуванн¤ знанн¤ про ≥ншу людину ¤к особист≥сть -, Ї процесом утворенн¤ узагальнень, що, в свою чергу, спи≠раютьс¤ на ран≥ше сформован≥ узагальненн¤ (ќ. Ѕодальов). –оль узагальнень, у ¤ких акумульован≥ враженн¤ людини в≥д особистих зустр≥чей з ≥ншими, в п≥знанн≥ цих людей дуже значна. ќц≥нюючи особливост≥ ≥ншоњ людини, ми пост≥йно спираЇмос¤ на так≥ узагальненн¤, хоча вони не завжди в≥д≠пов≥дають д≥йсност≥. —итуац≥¤, коли з обмеженн¤м сфери сп≥лкуванн¤ з ≥ншою людиною та в≥дображенн¤м лише частини притаманних њй властивостей не берутьс¤ до увага ≥нш≥ властивост≥ особистост≥, у практиц≥ сп≥лкуванн¤ людей Ї швидше правило, н≥ж вин¤ток. ¬ у¤вленн≥, ¤ке формуЇтьс¤ в людини про ≥ншу особист≥сть, не в≥дображен≥ вс≥ притаманн≥ ц≥й особистост≥ властивост≥ та њњ ≥ндив≥дуальна неповторн≥сть. „асто п≥знанн¤ ≥ншоњ людини зводитьс¤ до в≥днесенн¤ њњ на п≥дстав≥ оц≥нки повед≥нки лише до певноњ категор≥њ, соц≥альноњ групи. “аке неповне п≥знанн¤ залишаЇ поза увагою риси ≥ властивост≥ особистост≥, що характери≠зують њњ ¤к ≥ндив≥дуальн≥сть.

” в≥дображенн≥ зовн≥шност≥ та повед≥нки ≥ншоњ людини певн≥ ознаки в≥дбиваютьс¤ грунтовно й точно, ≥нш≥ Ч неви≠разно, помилково, а на де¤к≥ зовс≥м не зважаЇтьс¤. “ому через недостатню ф≥ксац≥ю властивостей, притаманних ≥н≠ш≥й людин≥, розум≥нн¤ часто схематичне ≥ спрощене. —исте≠ма загальних у¤влень, у ¤к≥й заф≥ксовано певний досв≥д сп≥лкуванн¤ з людьми, м≥стить, по-перше, узагальненн¤, що ф≥ксують стал≥ залежност≥ м≥ж зовн≥шн≥стю, повед≥нкою лю≠дей та певними рисами особистост≥; по-друге, узагальненн¤, що насправд≥ в≥дображають лише випадков≥ зв'¤зки; по≠трете, Ђузагальненн¤ї, що ф≥ксують не≥снуюч≥ зв'¤зки.

јдекватн≥сть розум≥нн¤ повед≥нки ≥нших людей

” буденному житт≥ люди здеб≥льшого не знають справжньоњ причини повед≥нки ≥ншоњ людини або знають њњ недостатньо. “ому через деф≥цит ≥нформац≥њ вони почина≠ють приписувати ≥ншим ¤к причини повед≥нки, так ≥ сам≥ зразки њњ або ¤к≥сь б≥льш узагальнен≥ характеристики. ÷е в≥дбуваЇтьс¤ через зб≥г повед≥нки особи з ¤ким-небудь ≥н≠шим зразком минулого досв≥ду людини або на п≥дстав≥ пе≠ренесенн¤ власних мотив≥в повед≥нки в аналог≥чн≥й ситу≠ац≥њ. —истема засоб≥в ≥нтерпретуванн¤ Ї одним ≥з ви¤в≥в пов≠с¤кденноњ психолог≥њ. ” науков≥й психолог≥њ це називаЇтьс¤ каузальною атрибуц≥Їю (в≥д лат. causa Ч причина, atributiо Ч над≥л¤ю).

ƒосл≥дженн¤ Ђбуденних узагальненьї, на ¤к≥, часом не усв≥домлюючи цього, спираютьс¤ в повс¤кденному сп≥лку≠ванн≥ люди, показали, що на п≥дстав≥ першого враженн¤ люди, ¤к≥ мали окул¤ри або високе чоло, сприймалис¤ ¤к розумн≥, старанн≥, так≥, що заслуговують на дов≥ру. ќгр¤дн≥ чолов≥ки зр≥лого в≥ку сприймалис¤ ¤к люди над≥йн≥, впев≠нен≥ у соб≥, ¤к так≥, що з в≥дпов≥дальн≥стю ставл¤тьс¤ до свого слова.

” кожноњ людини п≥д час сп≥лкуванн¤ формуютьс¤ за≠гальн≥ морально-естетичн≥ вимоги до ≥нших людей, а також конкретн≥ еталони, що узагальнюють њњ баченн¤ та оц≥нку ≥нших людей. “ак≥ еталони в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д наукових по≠н¤ть. ‘ормуванн¤ еталон≥в в≥дбуваЇтьс¤ п≥д впливом сус≠п≥льства, Ї здеб≥льшого стих≥йним ≥ неусв≥домлюваним про≠цесом.

 р≥м еталон≥в, що виконують при розум≥нн≥ ≥ншоњ лю≠дини роль певних Ђм≥рокї ≥ дають змогу Ђкласиф≥куватиї й Ђтип≥зуватиї, можуть ви¤вл¤тись ≥ певн≥ набори психоло≠г≥чних властивостей, приписуваних тим особам, Ђкласї ¤ких, ¤к здаЇтьс¤, установлений. ÷е ¤вище приписуванн¤ певноњ низки рис ≥нш≥й людин≥ через в≥днесенн¤ њњ за вид≥леними певними рисами до певного Ђкласуї або групи людей по¤с≠нюЇтьс¤ фактом Ђнеусв≥домленого структуруванн¤ особис≠тост≥ї й маЇ назву стереотип≥зац≥њ, а низка приписуваних психолог≥чних рис названа Ђоц≥нними стереотипамиї.

явище стереотип≥зац≥њ розгортаЇтьс¤ п≥сл¤ встановленн¤ належност≥ людини до певноњ соц≥альноњ сп≥льноти, визна≠ченн¤ њњ соц≥ального статусу, рол≥ та ≥н. ¬и¤вленн¤ причет≠ност≥ ≥ншоњ людини до в≥дпов≥дного Ђкласуї, тилу, групи людей т¤гне за собою створенн¤ певноњ установки на по≠дальшу ф≥ксац≥ю в людини певних властивостей. ”становка може виникнути ¤к на чуттЇвому, так ≥ на лог≥чному р≥вн≥ в≥дображенн¤. ƒосл≥дженн¤ школи ќ. Ѕодальова показали, що завд¤ки д≥њ вербальноњ установки, що характеризуЇ соц≥≠ально-психолог≥чну сутн≥сть людини, можна зм≥нити думку суб'Їкта (нав≥ть на протилежну) про особист≥сн≥ риси одн≥Їњ ≥ т≥Їњ самоњ людини (наприклад, при демонстрац≥њ фотогра≠ф≥чного зображенн¤ т≥Їњ самоњ людини у двох експеримен≠тальних групах давалис¤ р≥зн≥ вербальн≥ установки: вчений ≥ злочинець). ќтже, установка може справл¤ти регулюючий вплив на процес в≥дображенн¤ ≥ взаЇмод≥њ.

Ќа п≥дстав≥ досл≥дженн¤ ¤вища каузальноњ атрибуц≥њ ви≠д≥л¤ють чотири основн≥ засоби ≥нтерпретац≥њ в процес≥ м≥ж-особист≥сного розум≥нн¤:

1) анал≥тичний, коли кожний з елемент≥в зовн≥шност≥ пов'¤зуЇтьс¤ з конкретною психолог≥чною властив≥стю осо≠бистост≥ (високе чоло Ч розумна людина);

2) емоц≥йний, коли особист≥сн≥ властивост≥ припису≠ютьс¤ людин≥ залежно в≥д естетичноњ принадност≥ њњ зовн≥ш≠ност≥;

3) перцептивно-асоц≥ативний, коли людин≥ приписують≠с¤ властивост≥ ≥ншоњ людини, зовн≥ на нењ схожоњ;

4) соц≥ально-асоц≥ативний, коли людин≥ приписуютьс¤ властивост≥ того соц≥ального типу, до ¤кого вона в≥днесена на п≥дстав≥ сприйманн¤ њњ зовн≥шност≥.

ќдн≥Їю з суттЇвих ознак м≥жособист≥сного розум≥нн¤ Ї його адекватн≥сть, п≥д ¤кою розум≥ють точн≥сть ≥ об'Їктив≠н≥сть в≥дображенн¤ псих≥чного образу ≥ншоњ людини. јдек≠ватн≥сть характеризуЇ насамперед результат процесу м≥ж≠особист≥сного розум≥нн¤ ≥ маЇ не т≥льки теоретичне, а й практичне значенн¤.

ѕроблема впливу в≥ку та стат≥ на точн≥сть сприйманн¤ ≥ розум≥нн¤ Ї складною ≥ неоднозначною. ¬становлено, що з в≥ком зб≥льшуЇтьс¤ обс¤г пон¤ть та висновк≥в, використову≠ваних дл¤ характеристики ≥нших людей. ∆≥нки загалом точ≠н≥ше в≥дображають риси зовн≥шност≥, н≥ж чолов≥ки.

ƒосл≥дженн¤ особливостей зв'¤зку такого феномена, ¤к Ђабстрактн≥сть Ч конкретн≥стьї мисленн¤, з адекватн≥стю сприйманн¤ людей визначило, що конкретн≥сть мисленн¤ веде до менш точного сприйманн¤. ¬ивченн¤ впливу схиль≠ност≥ до управл≥нн¤ людьми на точн≥сть њх сприйманн¤ ви¤≠вило, що особи, схильн≥ до управл≥нн¤, б≥льш адекватно сприймають та оц≥нюють ≥нших людей: Ћюди, ¤к≥ б≥льше сконцентрован≥ на власному Ђяї, характеризуютьс¤ низь≠ким р≥внем адекватност≥ м≥жособист≥сного розум≥нн¤. Ћюди з високим р≥внем нейротизму схильн≥ до частих ви¤в≥в не≠рвового напруженн¤ та конфл≥ктноњ повед≥нки, у них зни≠жуЇтьс¤ точн≥сть сприйманн¤. Ќеавторитарн≥ суб'Їкти точ≠н≥ш≥ в сприйманн≥ й оц≥нц≥ ≥нших. ќсобам ≥з спрощеною когн≥тивною структурою властива вища схильн≥сть до про≠екц≥њ власних стан≥в ≥ нижча точн≥сть сприйманн¤. «агалом простежуЇтьс¤ залежн≥сть адекватност≥ м≥жособист≥сного розум≥нн¤ в≥д набутого соц≥ального досв≥ду. ќднак з в≥ком зб≥льшуютьс¤ ≥ндив≥дуальн≥ в≥дм≥нност≥ в ≥нтерпретац≥њ по≠вед≥нки ≥нших людей.

1	2	3

Ќазва: ћ≥жособист≥сне розум≥нн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (2385 прочитано)