ѕсихолог≥¤ > —труктура загальноњ психолог≥њ ¤к науки

—труктура загальноњ психолог≥њ ¤к науки

ѕлан:

1. ¬изначенн¤ психолог≥њ ¤к науки.
2. ќсновн≥ етапи ≥стор≥њ психолог≥њ.
3. Ўколи, напр¤мки , концепц≥њ у психолог≥њ.

1. ¬изначенн¤ психолог≥њ ¤к науки

« найдавн≥ших час≥в знанн¤ самоњ людини, розум≥нн¤ властивостей ≥ механ≥зм≥в њњ повед≥нки, закон≥в њњ псих≥чноњ д≥¤льност≥, факт≥в ≥ умов њњ розвитку та формуванн¤, складали ≥ складають по сьогодн≥шн≥й день одну з найб≥льш необх≥дних частин профес≥йних знань учител¤, одну з основ його педагог≥чноњ д≥¤льност≥.
¬ розв'¤занн≥ цього важливого завданн¤ велика роль належить психолог≥њ.
ўо таке психолог≥¤? ѕерш за все це наука, ¤ка Ї найскладн≥шою, досить ц≥кавою ≥ важливою дл¤ людини наук. “им б≥льше, що вона Ї одн≥Їю з найдивн≥ших наук. ѕравда, в наш час здивувати людину чим-небудь не так вже й легко. јдже наше сьогоденн¤ наповнене вражаючими дивовижними в≥дкритт¤ми ≥ звершенн¤ми в соц≥альн≥й, науков≥й, пол≥тичн≥й та економ≥чн≥й сферах. ≤ все таки, найзагадков≥ш≥ далеко ще не вивчен≥ до к≥нц¤ таЇмниц≥ знаход¤тьс¤ в сам≥й людин≥ ≥ особливо в њњ псих≥чн≥й д≥¤льност≥. ¬думаймось, наск≥льки дивн≥ духовн≥ сили людини, ¤к≥й вдалос¤ в≥дкрити ≥ обірунтувати р≥зноман≥тн≥ законом≥рност≥ людського бутт¤, законом≥рност≥ загадкового всесв≥ту. ћабуть, найб≥льш загадковим ≥ надал≥ залишаЇтьс¤ мозок людини маленька крих≥тка в пор≥вн¤нн≥ з всесв≥том, ¤ка вм≥щуЇ в соб≥ весь цей всесв≥т ≥з ус≥ма його чудесами, законами, властивост¤ми ≥ силами. ќсь, чому ми кажемо, що з≥ вс≥х чудес, ¤к≥ нам в≥дом≥ це сама людина. “ому заклик "п≥знай самого себе", ¤кий був звернений до людей ще древньогрецьким ф≥лософом —ократом, залишаЇтьс¤ одним з найактуальн≥ших ≥ дл¤ людей ’’≤ стол≥тт¤.
"ѕсихолог≥¤" вживаЇтьс¤ в повс¤кденному, життЇвому розум≥нн≥. ѕсихологом називають людину, ¤ка завд¤ки життЇвому досв≥ду може багато в≥дчути, побачити, зрозум≥ти ≥ нав≥ть передбачити в ≥нших люд¤х. ¬ такому розум≥нн≥ кожний з нас Ї психологом ≥ займаЇтьс¤ психолог≥Їю. јдже ми пост≥йно взаЇмод≥Їмо з ≥ншими в р≥зноман≥тних сферах людського житт¤. ѕри цьому ми так чи ≥накше змушен≥ формувати дл¤ себе в≥дпов≥дн≥ у¤вленн¤ про внутр≥шн≥й св≥т ≥ особливост≥ особистост≥ цих людей, про њх ставленн¤ до нас ≥ оточуючого середовища, про њх нам≥ри, думки та ≥нше.
Ќаше ставленн¤ до ≥нших людей, наш≥ реакц≥њ на њхн≥ д≥њ, наш≥ д≥њ по в≥дношенн≥ до них визначаЇтьс¤ цим нашим тлумаченн¤м внутр≥шнього, психолог≥чного розум≥нн¤ ≥ зм≥сту повед≥нки людей, з ¤кими ми зустр≥чаЇмось на всьому життЇвому шл¤ху. ≤ таке тлумаченн¤, таке розум≥нн¤ ≥нших людей беретьс¤ головним чином з набутого досв≥ду людських стосунк≥в. ѕроте, в≥д таких ≥нтуњтивних узагальнень ≥ висновк≥в ≥з власного особистого часткового досв≥ду ще далеко до справжньоњ науки.

ƒл¤ того, щоб вс≥ ц≥ частков≥ висновки ≥з факт≥в перетворились в науку, необх≥дно нашим знанн¤м про них набути де¤ких особливих властивостей. ѕерш за все, при цьому потр≥бно в≥дштовхуватись не в≥д того, що хтось щось сказав, а в≥д досл≥дженн¤ самих факт≥в. ≤накше кажучи, наука починаЇтьс¤ лише там, де зам≥сть того, щоб запитувати авторитети, ми запитуЇмо саму природу ≥ шукаЇмо у нењ з допомогою наукового методу в≥дпов≥д≥ на наш≥ запитанн¤. ѕри цьому необх≥дно керуватись науковими законами, за ¤кими в≥дпов≥дн≥ ст≥йк≥ зв'¤зки мають м≥сце завжди при на¤вност≥ в≥дпов≥дних умов, що в свою чергу даЇ можлив≥сть не лише констатувати те, що Ї, але ≥ передбачити те, що може бути.

«'¤суванн¤ специф≥чних особливостей ¤вищ, ¤к≥ вивчаЇ психолог≥¤, ¤вл¤Ї собою значну, велику трудн≥сть. —аме розум≥нн¤ цих ¤вищ в багато чому злежить в≥д св≥тогл¤ду людини. “рудн≥сть пол¤гаЇ перш з все в тому, що ¤вища, ¤к≥ вивчаЇ психолог≥¤ з давн≥х давен вид≥л¤лись людським розумом ≥ в≥дмежовувались в≥д ≥нших про¤в≥в житт¤ ¤к особлив≥ ¤вища. ѕсих≥чн≥ ¤вища це пост≥йн≥ регул¤тори д≥¤льност≥, що виникають у в≥дпов≥дь на подразники, ¤к≥ д≥ють в даний момент часу (в≥дчутт¤, сприйманн¤), або т≥, ¤к≥ були в минулому досв≥д≥ (пам'¤ть), узагальнюючи ц≥ виливи ≥ передбачаючи результати, до ¤ких вони приведуть (мисленн¤, у¤ва), п≥дсилююч≥ чи послаблююч≥, взагал≥ актив≥зуюч≥ д≥¤льн≥сть п≥д впливом одних чинник≥в ≥ гальмуюч≥ њњ п≥д впливом ≥нших (почутт¤, вол¤), ви¤вл¤ючи в≥дм≥нн≥сть в повед≥нц≥ людей (темперамент, характер, зд≥бност≥). ѕо¤снити псих≥чн≥ ¤вища це означаЇ розкрити њх взаЇмн≥ зв'¤зки, залежн≥сть њх в≥д життЇвих умов, що њх породжують, з'¤сувати ц≥ законом≥рност≥, ¤ким вони п≥дл¤гають. «начить, предметом психолог≥њ Ї псих≥чн≥ ¤вища. “ому психолог≥ю можна визначити ¤к науку, ¤ка вивчаЇ умови, властивост≥ ≥ закони псих≥чних ¤вищ, маючи при цьому на уваз≥, що псих≥ка Ї особлива властив≥сть особливим способом орган≥зованоњ матер≥њ, суть ¤коњ пол¤гаЇ у в≥дображенн≥ реальноњ д≥йсност≥. ѕсихолог≥¤ ¤к наука, вивчаЇ псих≥ку людини ≥ тварин. «агальна психолог≥¤ вивчаЇ псих≥чну д≥¤льн≥сть дорослоњ нормальноњ людини.

2. ќсновн≥ етапи ≥стор≥њ психолог≥њ

ѕредмет психолог≥њ визначивс¤ не в≥дразу. ¬≥н маЇ свою ≥стор≥ю становленн¤. —лово "психолог≥¤" походить в≥д двох старогрецьких сл≥в: psyche, що означаЇ диханн¤, душа ≥ logos, що означаЇ наука. ƒосл≥вно: психолог≥¤ наука про душу. ѕроте, в наш час н≥хто так не визначаЇ психолог≥ю ¤к науку.
¬ своњх першоджерелах пон¤тт¤ про душу носило матер≥ал≥стичний характер. “ак, матер≥ал≥стичн≥ ф≥лософи (ƒемокр≥т, Ћукрец≥й, ≈п≥кур) розум≥ли душу людини ¤к р≥зновидн≥сть матер≥њ, ¤к т≥лесне утворенн¤, ¤ке виникаЇ ≥з кулькопод≥бних, др≥бних ≥ найб≥льш рухливих атом≥в. ј ф≥лософ ≥деал≥ст ѕлатон розум≥в душу людини ¤к щось божественне, ¤ке в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д т≥ла. ƒуша, перш н≥ж потрапити в т≥ло людини, ≥снуЇ в≥докремлено у вищому св≥т≥, де п≥знаЇ ≥дењ в≥чну ≥ незм≥нну суть. ѕопавши в т≥ло, душа починаЇ згадувати бачене до народженн¤. “обто, нематер≥альна душа Ї нос≥Їм ≥ причиною псих≥чного житт¤ людини њњ думок, переживань ≥ вол≥. ≤деал≥стична теор≥¤ ѕлатона, ¤ка трактувала т≥ло ≥ псих≥ку ¤к два самост≥йних ≥ антагон≥стичних начал, поклала основу дл¤ вс≥х наступних ≥деал≥стичних теор≥й.
–ел≥г≥¤ на основ≥ глибокоњ в≥ри внесла в пон¤тт¤ про душу рел≥г≥йний зм≥ст. «а рел≥г≥йним розум≥нн¤м, душа це нематер≥альна, безт≥лесна ≥стот, ¤ка н≥би-то покидаЇ т≥ло людини в момент њњ смерт≥ ≥ продовжуЇ ≥снувати в потойб≥чному св≥т≥.
¬еликий ф≥лософ јр≥стотель в трактат≥ "ѕро душу" вид≥лив психолог≥ю ¤к своЇр≥дну сферу знань ≥ вперше висунув ≥дею нерозд≥льност≥ душ≥ ≥ живого т≥ла. ƒуша, псих≥ка про¤вл¤ютьс¤ в р≥зноман≥тних здатност¤х до д≥¤льност≥: чуттЇв≥й, рухлив≥й, розумн≥й ≥ ≥н., вищ≥ здатност≥ виникають ≥з нижчих ≥ на њх основ≥. ѕервинна п≥знавальна здатн≥сть людини в≥дчутт¤, воно приймаЇ форми чуттЇво сприйманих предмет≥в без њх матер≥њ, под≥бно до того, ¤к "в≥ск приймаЇ в≥дбиток печатки без зал≥за ≥ золота". ¬≥дчутт¤ залишають сл≥д у вигл¤д≥ у¤влень образ≥в тих предмет≥в, ¤к≥ ран≥ше д≥¤ли на органи чутт¤. јр≥стотель показав, що ц≥ образи з'Їднуютьс¤ у трьох напр¤мах: за под≥бн≥стю, за сум≥жн≥стю ≥ за контрастом, тим самим вказав на основн≥ види зв'¤зк≥в асоц≥ац≥њ в псих≥чн≥й д≥¤льност≥.
“аким чином, на першому етап≥ свого становленн¤ психолог≥¤ ≥снувала ¤к наука про душу. “аке визначенн¤ було дано б≥льше ¤к 2000 рок≥в тому. Ќа¤вн≥стю душ≥ намагалис¤ по¤снити вс≥ незрозум≥л≥ ¤вища в житт≥ людини. —ама душа упод≥бнювалась ≥з т≥лом людини, що стало основою антропоморф≥зму. јле так ¤к душа нечувана ≥ небачена, то залишаЇтьс¤ лише в≥рити в њњ ≥снуванн¤. ј все те, що побудоване на в≥р≥ не Ї наукою, а Ї р≥зновидн≥стю рел≥г≥њ.
« подальшим розвитком природничих наук, психолог≥¤ ¤к наука про душу не задов≥льн¤Ї вчених. “ому, що все те, що стверджуЇ психолог≥¤ душ≥ неможливо довести, так ¤к його неможливо об'Їктивно спостер≥гати та практично анал≥зувати. ј тому залишаЇтьс¤ т≥льки в≥рити. ¬ченн¤, ¤ке засноване лише на в≥р≥, воно в т≥й чи ≥нш≥й м≥р≥ Ї формою рел≥г≥йного в≥дношенн¤ до св≥ту, а не наукового.
¬ результат≥ виникаЇ ≥нший спос≥б по¤сненн¤ д≥йсност≥. ÷ей спос≥б д≥став назву теор≥њ захованих властивостей ≥ субстанц≥й. ÷е мало св≥й в≥дпов≥дний вплив ≥ на психолог≥ю. ¬ результат≥ перестали говорити про душу, а почали про ≥нше. Ћюдина, чи людський мозок маЇ особливу властив≥сть, завд¤ки ¤к≥й вона здатна думати, в≥дчувати, бажати ≥ таке ≥нше. ÷¤ властив≥сть д≥стала назву св≥домост≥. “ак ≥сторично виникло друге визначенн¤ предмету психолог≥њ. Ќа зм≥ну психолог≥њ душ≥ прийшла так звана психолог≥¤ св≥домост≥, тобто другий етап розвитку психолог≥чноњ науки.
ѕсихолог≥¤ св≥домост≥ вже заснована на спостереженн≥, б≥льше того, в н≥й нав≥ть стаЇ можливим експеримент, завд¤ки чому вона нагромадила значний матер≥ал про властивост≥ ≥ законом≥рност≥ внутр≥шнього псих≥чного житт¤ людини. ѕроте, у всьому цьому матер≥ал≥ Ї одна суттЇва особлив≥сть в≥н з≥браний за допомогою методу, ¤кий маЇ суб'Їктвний характер. “обто, психолог≥¤ св≥домост≥ використовуЇ спостереженн¤ людини над самим собою, над власними внутр≥шн≥ми станами, переживанн¤ми, думками, бажанн¤ми, ≥ таке ≥нше. “аке специф≥чне спостереженн¤ д≥стало назву ≥нтроспекц≥њ. ѕри ≥нтроспекц≥њ спостережуван≥ ¤вища "видим≥" т≥льки т≥й людин≥, в "душ≥" ¤коњ вони прот≥кають. ј тому ми не можемо перев≥рити, чи правильно усв≥домлюЇ людина т≥ псих≥чн≥ процеси, ¤к≥ њй на¤вн≥. ћи не можемо бути впевненими, що втручанн¤ самоспостереженн¤ не зм≥нюЇ сам характер прот≥канн¤ псих≥чних процес≥в. ” зв'¤зку з цим багато вчених на початку ’’ стол≥тт¤ прийшли до висновку, що психолог≥¤, щоб стати наукою повинна взагал≥ викинути ≥з свого предмету питанн¤ про св≥дом≥сть, а залишити лише те, що можна безпосередньо побачити ≥ заф≥ксувати. ¬ результат≥ наступаЇ трет≥й етап розвитку психолог≥њ психолог≥¤ ¤к наука про повед≥нку. ÷ей етап д≥став назву б≥хев≥оризм. «овн≥ предмет психолог≥њ, запропонований б≥хев≥ористами, н≥би-то строго в≥дпов≥даЇ вимогам науки. јдже повед≥нка, реакц≥њ це те, що можна безпосередньо спостер≥гати, контролювати ≥ вим≥рювати. “обто, вс≥ вимоги науки тут мають м≥сце. —постер≥гаючи повед≥нку, реакц≥њ, ми д≥йсно досл≥джуЇмо об'Їктивн≥ факти. јле ц¤ об'Їктивн≥сть ≥люзорна ≥ поверхова. —ама повед≥нка, сам≥ реакц≥њ, д≥њ ≥ вчинки людини визначаютьс¤ њњ думками, почутт¤ми, бажанн¤ми, тобто, в≥дпов≥дними мотивами. ≤ ¤кщо ми не враховуЇмо ц≥ мотиви, то ми тим самим втрачаЇмо можлив≥сть зрозум≥ти ≥ саму повед≥нку. ¬ результат≥ психолог≥¤ повед≥нки викидаЇ ≥з психолог≥њ саму психолог≥ю, а залишаЇ лише одну повед≥нку.
як бачимо, шл¤х становленн¤ психолог≥њ ¤к науки надзвичайно складний. Ќа цьому шл¤ху одна криза зм≥нюЇ другу. Ќа початку криза психолог≥њ душ≥, пот≥м криза психолог≥њ св≥домост≥, а тепер криза психолог≥њ повед≥нки. ≤ кожен раз, коли з'¤совувалась помилков≥сть або обмежен≥сть шл¤ху, вибраного психолог≥Їю, знаходились скептики, ¤к≥ за¤вл¤ли, що психолог≥¤ взагал≥ не може бути наукою. ѕри цьому посилались на те, що вона займаЇтьс¤ невидимими внутр≥шн≥ми процесами в голов≥ людини, що "душа" не п≥знавана, що њњ науково досл≥дити не можна. ¬ чому помилков≥сть таких тверджень? —права в тому, що на всьому шл¤ху становленн¤ вчен≥ нев≥рно розв'¤зували основн≥ дл¤ психолог≥њ питанн¤ про в≥дношенн¤ м≥ж бутт¤м ≥ св≥дом≥стю, м≥ж суб'Їктивним ≥ об'Їктивним, духовним ≥ матер≥альним, м≥ж псих≥кою ≥ повед≥нкою. ќдн≥ з них розв'¤зували вс≥ питанн¤ з позиц≥њ ≥деал≥зму, де св≥дом≥сть, псих≥чне це особливост≥ особливого нос≥¤ душ≥ або духа, ¤к≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д матер≥њ ≥ не залежать в≥д нењ. ƒруг≥ розв'¤зували т≥ ж сам≥ питанн¤ з позиц≥њ вульгарного матер≥ал≥зму, дл¤ них псих≥чне н≥чим не в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д матер≥ального.
як одн≥, так ≥ друг≥ твердженн¤ протир≥чать ≥ сучасним даним науки ≥ основам наукового п≥дходу до д≥йсност≥.
¬их≥д з цього тупика було знайдено на четвертому етап≥ розвитку психолог≥чноњ науки, коли вдалось довести, що м≥ж псих≥чним ≥ матер≥альним ≥снуЇ не протир≥чч¤ ≥ не тотожн≥сть, а Їдн≥сть. ѕсих≥ка ¤вл¤Ї собою функц≥ю, тобто спос≥б д≥њ, в≥дпов≥дноњ форми високо орган≥зованоњ матер≥њ нервовоњ системи ≥ в вищому њњ про¤в≥ мозку. Ќос≥Їм псих≥чного Ї матер≥¤. “аким чином психолог≥¤ це наука про законом≥рност≥ виникненн¤, розвитку ≥ про¤ву псих≥ки взагал≥ ≥ людськоњ св≥домост≥ зокрема.

1	2	3

Ќазва: —труктура загальноњ психолог≥њ ¤к науки
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (6707 прочитано)