–ел≥г≥¤ > ≤стор≥¤ ≥нкв≥зиц≥њ

≤стор≥¤ ≥нкв≥зиц≥њ

—ќ÷≤јЋ№Ќј —»“”ј÷≤я ѕ≈–≈ƒ ”“¬ќ–≈ЌЌяћ ≤Ќ ¬≤«»÷≤ѓ

Ћюдству завжди приходилос¤ не солодко, а у час, ¤кий передував утворенню ≥нкв≥зиц≥њ, люд¤м було ≥ зовс≥м погано. ¬еличезн≥ побори феодал≥в церковна дес¤тина ≥ збори з боку держави примушували людей, ¤к≥ належали до класу, п≥зн≥ше названому трет≥м станом, трудитис¤ в пот≥ чола щоб здобути соб≥ хл≥б насущний. ≤ в≥дразу поруч ≥снував шар людей, ¤к≥ належали до христи¤нськоњ церкви. „енц≥, св¤щеники, Їпископи, абати, кардинали, ди¤кони ≥ безл≥ч ≥нших ≥снували ¤к би в окремому св≥т≥. ¬они не платили зовн≥шньому св≥ту абсолютно н≥¤ких податк≥в, були в≥льн≥ в≥д феодальних повинностей ≥ неп≥дсудн≥ св≥тським судам. Ѕ≥льш того ≥снувало таке вираженн¤: "ќстанн≥й служитель церкви коштуЇ набагато б≥льше будь-¤кого государ¤". ” початковий пер≥од свого ≥снуванн¤ церква була гнана, посл≥довники њњ дуже фанатичн≥, але в б≥льш п≥зн≥ стол≥тт¤ свого ≥снуванн¤ церква перетворилас¤ з гнаноњ секти одн≥Їњ з≥ сх≥дних рел≥г≥й у величезну тотал≥тарну орган≥зац≥ю. ј тотал≥таризм у будь-¤кому про¤в≥ не терпить н≥¤кого ≥накомисленн¤. ¬ епоху феодальноњ роздробленост≥ безл≥ч Їпископ≥в по вс≥й ™вроп≥, особливо в н≥мецьких кн¤з≥вствах, було св≥тськими государ¤ми. ÷е спричинило за собою ц≥лий р¤д зловживань, ≥ в остаточному п≥дсумку привело до р≥зкого пад≥нн¤ авторитету церкви. (не випадково величезна частина н≥мецьких держав з рад≥стю прийн¤ло протестантизм, на противагу „ех≥њ, що зберегла в≥рн≥сть католицтву не дивл¤чись на хрестов≥ походи проти гусит≥в).

≤снуЇ чимало приклад≥в в ≥стор≥њ, коли шл¤хетна справа почате групою фанатично набудованих подвижник≥в у ф≥нал≥ вироджувалис¤ через навалу людей, що приЇднанн¤м до цього починанн¤ пересл≥дували своњ особист≥ корислив≥ ц≥л≥. “ак в≥дбулос¤ ≥ з католицькою церквою, у м≥ру становленн¤ величезною всеЇвропейською орган≥зац≥Їю усе б≥льше ≥ б≥льше служител≥в ви¤вл¤лос¤ порочними, корисливими лицем≥рами. ÷е не означаЇ, що не залишилос¤ в церкв≥ людей под≥бних св. ‘ранциску чи св. ƒом≥н≥ку, але њхн¤ к≥льк≥сть у загальн≥й мас≥ ви¤вилос¤ незначним. ѕад≥нн¤ вдач серед служител≥в церкви дос¤гло небувалого розмаху. Ѕагат≥ прелати мали в п≥дпор¤дкуванн≥ ц≥л≥ арм≥њ, вели в≥йни ≥з сус≥дн≥ми феодалами, грабували околишнЇ населенн¤ непом≥рними податками привод¤чи у виправданн¤ —в¤щенне ѕисанн¤ (написане на латин≥ ≥ недоступне в той час б≥льшост≥ населенн¤), мали гареми ≥ взагал≥ поводилис¤ не зг≥дно ≥з саном. ¬ ≥нших м≥сц¤х навпаки ≥снувала практика пограбуванн¤ Їпископ≥в нижчесто¤щими св¤щениками, ¤к приклад можна привести такий факт один з Їпископ≥в Ћангедока був примушений сам мити годувати ≥ запр¤гати свого мула, у ¤кому складалос¤ все його майно. ¬арто згадати так само про практику продажу церковних посад. Ќайвищ≥ положенн¤ в церковн≥й ≥Їрарх≥њ займали люди абсолютно неварт≥ под≥бноњ чест≥. ≤снувала можлив≥сть зд≥йсненн¤ пока¤нн¤ за дорученн¤м, також можна було вступити за дорученн¤м у шлюб. „ернеч≥ ордена б≥льше нагадували розб≥йницьк≥ кубла, тому що будь-¤кий, нав≥ть самий закорен≥лий злочинець м≥г уникнути в≥дпов≥дальност≥ за вчинене шл¤хом вступу в той чи ≥нший чернечий орден. як справедливо зауважуЇ √енр≥ „арльз „≥ у своњй книз≥ "≤стор≥¤ ≤нкв≥зиц≥њ" чернецьк≥ ордена були наст≥льки багаточисленн≥ ≥ впливов≥ що ≥ на них лежить в≥дпов≥дальн≥сть у под≥бному пад≥нн≥ норов≥в. ѕриймаючи в увагу все перераховане вище не дивно що св¤щеннослужител≥ довго пручалис¤ цел≥бату (повн≥й безшлюбност≥). ѕод≥бна розпуста зустр≥чала активне неприйн¤тт¤ з боку населенн¤. ÷ерква, що пропов≥дувала запов≥д≥ ≤суса ’риста, сама ж ≥ порушувала њх у першу чергу. —аме по цьому Їресь у момент свого виникненн¤ зустр≥ла дуже гарний прийом ≥з сторони м≥сцевого населенн¤.

™–≈—№

÷ерква, що сто¤ла так далеко в≥д свого ≥деалу ≥ так що недбало в≥дносилас¤ до своњх обовТ¤зк≥в опинилась перед новою, гр≥зною небезпекою, ¤ка загрожувала у корен≥ п≥д≥рвати њњ могутн≥сть. ÷¤ небезпека пробудженн¤ св≥домост≥ в масах. ÷ей рух починаЇтьс¤ вже в XII стол≥тт≥, п≥зн≥ше воно зробило ™вропу центром науки, мистецтва ≥ взагал≥ одним з основних центр≥в св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ. —амо собою цей розвиток не могло не супроводжуватис¤ виникненн¤ сумн≥в≥в ≥ критики ≥снуючого пор¤дку. як т≥льки люди почали розгл¤дати й обговорювати питанн¤, нав≥ть згадувати про ¤к≥ ран≥ш не приходило в голову, вони з неминучою очевидн≥стю в≥дзначили величезну пр≥рву, що лежала м≥ж навчанн¤м ÷еркви ≥ д≥¤нн¤ми њњ служител≥в, м≥ж поводженн¤м св¤щеник≥в ≥ ченц≥в ≥ даними ними об≥тниц¤ми. ” кращих школах ™вропи учн≥ вивчали давньогрецьк≥, арабськ≥, древнЇЇврейському рукопису ≥ черпали з цих щедрих джерел нов≥ ≥дењ, пон¤тт¤, знанн¤. ’рестов≥ походи теж з≥грали в ц≥й справ≥ немаловажну роль. ƒревн≥ рукописи, що перевозилис¤ через море, витвори мистецтва ≥ культури усе з≥грало свою немаловажну роль у ц≥й спроб≥ в≥дродженн¤. ¬≥дбувс¤ могутн≥й сплеск ≥нтересу до наук: таким ¤к ф≥зика, х≥м≥¤, геометр≥¤, астроном≥¤. ÷ерква прекрасно розум≥ла всю небезпеку, що несе ≥з собою розвиток наук. јле ще велику небезпеку ¤вл¤ло собою в≥дродженн¤ –имського права. Ћюди з подивом побачили що ≥снуЇ разюче проста й у теж час справедлива система правосудд¤ з, що не йшли н≥ в ¤ке пор≥вн¤нн¤ гром≥здка, несистематизована система канон≥чного права ≥ груба подоба правосудд¤ феодального звичайного права.

ўо з'¤вилис¤ в цей час Їрес≥ р≥зко в≥др≥зн¤лис¤ в≥д ран≥ше ≥снувавн≥й Їресей, вигаданих високовченими богословами за допомогою схоластичних прийом≥в. ™ресь цього пер≥оду спочатку поширювалас¤ в масах простого народу ≥ вже п≥зн≥ше порозум≥валас¤ й улаштовувалас¤ ученими Їретиками. ј тому що, що природно, б≥дна ≥ пригноблена маса складала велику частину параф≥¤н, те й удар нанесений злиденними пропов≥дниками був особливо сильний.

”с≥ Їрес≥ т≥Їњ епохи можна було п≥дрозд≥лити на двох частин:

сектанти, що твердо дотримували основних положень христи¤нства, заперечуючи ≥нститут св¤щеник≥в,

ман≥хЇњ.

—еред сектант≥в прийн¤то вид≥л¤ти катар≥в, вальденцев ≥ альб≥г≥йц≥в. ќстанн≥ були практично знищен≥ п≥д час хрестового походу проти них.

¬альденц≥

÷ив≥л≥зац≥¤ на п≥вдн≥ ‘ранц≥њ дуже в≥др≥зн¤лас¤ в≥д вс≥Їњ ≥ншоњ ™вропи ¤к по расовому так ≥ по культурному склад≥. Ѕуло в на¤вност≥ зм≥шанн¤ вс≥х мислемих народ≥в, включаючи нав≥ть араб≥в. « цього виникала вин¤ткова в≥ротерпим≥сть ≥ така ж недбал≥сть дух≥вництва в питанн¤х чистоти рел≥г≥њ. ™ресь вальденц≥в це б≥льш строгий, аскетичний вар≥ант христи¤нства пропров≥дувавший чистоту житт¤. “ак само передбачалос¤ в≥дмовленн¤ в≥д ≥нституту св¤щенництва, право пропов≥д≥ дл¤ ус≥х, взаЇмна спов≥дь ≥ вегетер≥анство. ” вальденц≥в ≥снувало своЇ дух≥вництво в≥доме ¤к «роблен≥ (Majorales). јле взагал≥ розходженн¤ м≥ж дух≥вництвом ≥ мир¤нами у вальденц≥в було зведено до м≥н≥муму. «роблен≥ ц≥лком в≥дмовл¤лис¤ в≥д ус≥л¤коњ власност≥, залишали житло, щоб наблизитис¤ ¤к т≥льки можливо близько до образа апостол≥в. ¬они повчали в≥рних ≥ залучали нових в≥руючих, ≥снували ж вони на пожертвуванн¤ населенн¤, серед ¤кого вони жили. ѕропов≥дники вальденц≥в дуже швидко здобули соб≥ величезну попул¤рн≥сть ≥ любов серед простих людей, що утомилис¤ в≥д розпусти дух≥вництва. ÷¤ секта була поширена на простор≥ в≥д „ех≥њ до јрагон≥њ ≥ складалас¤ переважно з простих людей, ¤к насл≥док малис¤ невелик≥ розб≥жност≥ в догматичних питанн¤х (Ќа початкових етапах запереченн¤ тањнства залученн¤). ÷ерква швидко усв≥домила виходила в≥д вальденц≥в небезпека ≥ призвала до боротьби з ними, але Їретиками вона њхн≥й не вважала. ” б≥льш п≥зн≥х документах ≥нкв≥зиц≥њ можна зустр≥ти посиланн¤ на "Їретик≥в ≥ вальденц≥в" бачивши п≥д Їретиками катар≥в ¤к б≥льш Їретичне навчанн¤. ќдин ≥нкв≥зитор близько знайомий з вальденським навчанн¤м описував њх так: "÷≥ Їретики в≥др≥зн¤ютьс¤ вдачами ≥ мовою, тому що вони скромн≥ ≥ пом≥рн≥ в мовах. ¬они не ви¤вл¤ють суЇтност≥ в од¤з≥, що завжди простий ≥ чиста. ¬они н≥коли не пускаютьс¤ в торг≥влю, бо¤чись що њм доведетьс¤ обманювати ≥ порушувати своЇ слово, вони вол≥ють жити особистою працею ¤к прост≥ роб≥тники. ¬они не збирають багатств ¤к, задовольн¤ючи необх≥дним. ¬они пом≥ркован≥ у њж≥ й у питв≥. ¬они не в≥дв≥дують н≥ шинк≥в, н≥ бал≥в, н≥ ≥нших ¤ких-небудь м≥сць розваги. ¬они вм≥ють стримувати св≥й гн≥в. «авжди знайдете ви њх за роботою, а тому що вони те учатьс¤, те учать, те в них не залишаЇтьс¤ часу на молитву. ўе њх можна дов≥датис¤ по ¤сност≥ ≥ лаг≥дност≥ њхн≥х виражень, вони уникають у розмов≥ жарт≥в, пересуд≥в, бож≥нн¤, непристойних виражень ≥ неправди. ¬они нав≥ть не говор¤ть vere ≥ certe вважаючи це р≥вносильним кл¤тв≥"[1] јле оф≥ц≥йна пропаганда того часу обвинувачувала њх у брудних полових зносинах, у т≥м що вони лицем≥рно ховали своњ в≥руванн¤ справно ход¤чи до об≥дн≥ ≥ виконуючи ≥нш≥ католицьк≥ обр¤ди. √енр≥ „арльз „и розпов≥даючи про свою роботу згадуЇ що дуже складно зберегти об'Їктивн≥сть тому що практично вс¤ л≥тература Їретик≥в була спалена на багатт¤х ≥нкв≥зиц≥њ ≥ Їдине джерело ≥нформац≥њ про сектант≥в це документи ≥ св≥дченн¤ залишен≥ њхн≥й, повними ненавист≥, ворогами ≥ недоброзичливц¤ми. ” вальденц≥в мавс¤ так само повний переклад Ѕ≥бл≥њ на простонародну мову, на ¤кий вони спиралис¤ у своњх пропов≥д¤х ≥ це було одним з найдужчих матив≥в пересл≥дуванн¤ њх з боку церкви. ѕроти вальденц≥в так само були випущен≥ едикти св≥тськоњ влади, у ¤ких ус≥ Їретики ¤вл¤лис¤ ворогами держави, ≥ це було одним з перших приклад≥в пересл≥дуванн¤ Їретик≥в з боку держави.

1	2

Ќазва: ≤стор≥¤ ≥нкв≥зиц≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (1310 прочитано)