–ел≥г≥¤ > –ел≥г≥њ ƒавнього  итаю

—в≥т, за  онфуц≥Їм, Ї упор¤дкованим, гармон≥йним, в≥ч≠ним началом. «авданн¤ людини пол¤гаЇ в тому, щоб знай≠ти своЇ м≥сце у ц≥й в≥чн≥й гармон≥њ. ј це можливо лише внасл≥док пост≥йного прагненн¤ до досконалост≥, гармо≠н≥йних в≥дносин з  осмосом, насл≥дуванн¤ ≥деалам. “а≠ким ≥деалом дл¤ людства Ї Ђмудрецьї, Ђблагородний мужї, ¤кому властив≥ об≥знан≥сть, обов'¤зков≥сть, чутт¤ м≥ри, законослухн¤н≥сть, самовимоглив≥сть, п≥дпор¤дкуванн¤ своњх помисл≥в ≥ д≥й вел≥нню Ќеба, думкам мудре≠ц≥в ≥ великих людей. —аме мудрецю сл≥д дов≥р¤ти велик≥ справи.

Ќа протилежному полюс≥ конфуц≥анство розгл¤даЇ про≠столюдина, налаштованого, ¤к би виг≥дн≥ше пристосувати≠с¤ в житт≥, ¤кий презирливо ставитьс¤ до великих людей, ≥гноруЇ слова мудрих, приск≥пливий до ≥нших ≥ невимог≠ливий до себе. ¬елик≥ справи дов≥р¤ти йому не можна. якщо ¤кост≥ благородноњ людини можуть пол≥пшуватис¤ завд¤ки осв≥т≥, то простолюдина може спонукати до вдос≠коналенн¤ лише страх перед покаранн¤м.

Ќа думку  онфуц≥¤, кожна людина здатна знайти в соб≥ етичн≥ правила власного житт¤. ” стосунках з ближ≠н≥ми головним маЇ бути намаганн¤ не робити н≥кому того, чого не хочетьс¤, щоб вчинили тоб≥.

¬ основ≥ вс≥х справ маЇ бути принцип справедливост≥. Ќав≥ть ¤кщо людина прагне пос≥сти бажане дл¤ себе м≥с≠це, де б то не було Ч в с≥м'њ, сусп≥льств≥, на державн≥й служб≥, вона повинна намагатис¤ бути достойною його. ƒл¤ того потр≥бно вдосконалювати св≥й характер, що потребуЇ очищенн¤ серц¤, думок, розширенн¤ знань.

Ќайважлив≥шим критер≥Їм людськоњ велич≥ Ї любов, що зобов'¤зуЇ до взаЇмоповаги вдома, старанност≥ на робо≠т≥, правдивост≥ у стосунках з оточуючими. ќсобливо важ≠ливою Ї любов ≥ повага до влади, батьк≥в. —≥м'ю конфуц≥≠анство вважаЇ основою пол≥тичноњ та соц≥альноњ структу≠ри сусп≥льства. Ќав≥ть володар держави повинен чинити, ¤к батько в с≥м'њ. ≤нтереси с≥м'њ конфуц≥анство вивищуЇ над ≥нтересами людини.

ƒосконал≥сть людини неможлива без њњ гармон≥йноњ д≥¤льност≥. як розвиток цього положенн¤ конфуц≥анство запропонувало концепц≥ю серединного шл¤ху, що унемо≠жливлюЇ крайнощ≥ в думках ≥ вчинках. —пов≥дуванн¤ йо≠го налаштовуЇ людину на пост≥йне пристосуванн¤ до об≠ставин, що зм≥нюютьс¤, п≥дкоренн¤ влад≥.

ћаючи в основ≥ антропоцентричну ≥дею служ≥нн¤ лю≠д¤м, конфуц≥анство ¤к рел≥г≥йна система стримане щодо служ≥нн¤ духам, ≥дењ загробного житт¤, рел≥г≥йного м≥сти≠цизму, маг≥њ. Ѕайдуже воно ≥ до проблем космогон≥њ. ј сам  онфуц≥й, хоч ≥ брав участь у присв¤чених духам ритуальних д≥йствах, вважав: Ђћудр≥сть пол¤гаЇ в тому, щоб серйозно в≥ддаватис¤ обов'¤зкам, ¤к≥ стосуютьс¤ лю≠дей, ≥, шануючи дух≥в, триматис¤ в≥д них подал≥ї.

 онфуц≥й не зм≥нив рел≥г≥йних обр¤д≥в, а збирав, об'Їд≠нував обр¤дов≥ правила ≥ норми, шанував традиц≥њ, вважавс¤ знавцем культу, виконував ус≥ обр¤ди ≥ привчав до цього ≥нших. ¬≥н визнавав тогочасну сусп≥льну структуру непорушною, ≥снуючий сусп≥льний лад Ч досконалим. Ќа його думку, людина маЇ суворо дотримуватись сусп≥льних пор¤дк≥в. ƒержава, ¤ка забезпечуЇ цей лад, Ч вища над усе, особа Ч н≥що перед державою.

ƒуже важливим у конфуц≥анств≥ Ї вченн¤ Ђпро ≥ме≠наї: будь тим, хто ти Ї за своњм становищем у сусп≥льств≥: хл≥бороб маЇ бути хл≥боробом, чиновник Ч чиновником, раб Ч рабом.  ожна соц≥альна група маЇ дотримуватис¤ визначених дл¤ нењ норм повед≥нки (л≥). ƒержаву повинн≥ очолювати мудр≥ люди ≥ особистим прикладом виховува≠ти п≥длеглих. «а потреби вони мус¤ть Ђвиправл¤ти ≥ме≠наї, тобто ставити кожного на своЇ м≥сце в сусп≥льств≥. ¬≥дм≥нн≥сть м≥ж вищими станами ≥ простолюдом не може бути стертою: Ђўо то за держава, ¤кщо в н≥й панство ≥ прост≥ люди будуть р≥вн≥? «натн≥ люди Ч мудр≥ люди. —аме Ќебо надало њм владу. ј прост≥ люди Ч нерозумн≥. ¬они мають працювати на ланах ≥ годувати шл¤хетних пан≥вї. Ѕлагородна людина маЇ бути налаштована на спра≠ведлив≥сть, дотриманн¤ морал≥. Ђћалаї людина б≥льше зо≠р≥Їнтована на здобутт¤ вигоди ≥ багатства.

ќсновою сусп≥льних в≥дносин  онфуц≥й вважав гуман≠н≥сть. ƒл¤ впор¤дкованост≥ сусп≥льства, бездоганност≥ д≥й дер≠жави потр≥бно посл≥довно впроваджувати принципи гуман≠ност≥ Ч жень.  онфуц≥й старанно анал≥зуЇ њх сутн≥сть. ÷е, по-перше, с¤о Ч повага до батьк≥в. ѕот≥м Ч т≥ Ч повага до старших за в≥ком ≥ вищих за сусп≥льним становищем; чжун Ч в≥рн≥сть, в≥ддан≥сть; шу Ч прощенн¤; л≥ Ч добро≠чесн≥сть; чж≥ Ч знанн¤; юн Ч хоробр≥сть; гун Ч шаноб≠лив≥сть; куань Ч великодушн≥сть; с≥нь Ч в≥рн≥сть; м≥нь Ч км≥тлив≥сть; чуй Ч доброта. ÷≥ моральн≥ риси облагороджу≠ють людину, оск≥льки в них закладен≥ принципи загально≠людськоњ морал≥, що забезпечило конфуц≥анству стаб≥льний авторитет прот¤гом двох ≥з половиною тис¤ч рок≥в.

–ел≥г≥йно-ф≥лософське вченн¤  онфуц≥¤ спершу адре≠сувалос¤ державним службовц¤м, згодом м≥цно вкорени≠лось у св≥дом≥сть китайського сусп≥льства, зумовило спо≠с≥б мисленн¤ китайц≥в. ” його лон≥ сформувалос¤ до вось≠ми шк≥л.

–озвиток вченн¤  онфуц≥¤ продовжив його учень ћен-цзи (прибл. 372Ч289 до н.е.), ¤кий обм≥ркував проблему Ђсправедливого володар¤ї, що в основ≥ пол≥тичноњ кон≠цепц≥њ конфуц≥анства. –озвиваючи њњ, ћен-цзи визнавав за народом право зм≥нити правител¤, д≥њ ¤кого спр¤мован≥ проти нього. Ќародом вважав землевласник≥в, чинов≠ник≥в, монах≥в.

ћало вченн¤  онфуц≥¤ й опонент≥в. ќдин ≥з них Ч ф≥лософ ћо-цзи (479Ч381 до н.е., за ≥ншими даними, 468Ч 376 до н.е.) заперечував ученн¤ про ≥мена, л≥, твердив, що в основ≥ всього маЇ бути принцип всезагальноњ любов≥ Ч цз¤нь-ай, хоч теж виправдовував сусп≥льний под≥л на б≥д≠них ≥ багатих, визнавав владу Ќеба. ѕосл≥довники ћо-цзи, ¤к≥ розвивали матер≥ал≥стичн≥ тенденц≥њ його вченн¤ (моњс-ти), вели ≥дейну боротьбу з конфуц≥анц¤ми.

 ритикували конфуц≥анство ≥ так зван≥ законники (лег≥-сти). ќдин з них, Ўан ян (390Ч338 до н.е.) написав у IV ст. до н.е. трактат ЂЎан цзюнь шуї (Ђ нига правител¤ област≥ Ўанї), де обірунтував принципи необмеженоњ монарх≥њ, за≠суджував осв≥ту народу, схвалював в≥йни ¤к найкращий за≠с≥б вир≥шенн¤ економ≥чних ≥ пол≥тичних проблем. «апек≠лим противником конфуц≥анства був ≥мператор ÷≥н ѕ≤≥-хуан (259Ч210 до н.е.), ¤кий у 213 р. до н.е. закопав живцем 460 посл≥довник≥в  онфуц≥¤ ≥ спалив конфуц≥анськ≥ книги.

“а все ж конфуц≥анський ≥деал покори, суворого до≠триманн¤ сусп≥льноњ ≥Їрарх≥њ, сусп≥льного консерватизму забезпечив його авторитет серед правл¤чоњ верх≥вки. ” II ст. до н.е. конфуц≥анство зближуЇтьс¤ з лег≥змом. ƒал≥ воно стаЇ оф≥ц≥йною рел≥г≥йно-ф≥лософською, правовою системою  итаю. ƒо його заслуг, очевидно справедливо, приписують економ≥чний злет у друг≥й половин≥ II ст. Ђчо≠тирьох малих дракон≥вї Ч √онконгу, ѕ≥вденноњ  орењ, —ин-гапуру, “айваню, де рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ ц≥нност≥ конфу≠ц≥анства стали нев≥д'Їмним елементом вихованн¤, спосо≠бу мисленн¤, господарськоњ д≥¤льност≥.

ƒаосизм

ƒаосизм ¤к одна з пров≥дних рел≥г≥йно-ф≥лософських теч≥й  итаю виник приблизно одночасно з конфуц≥анст≠вом (VII ст. до н.е.), а ¤к ц≥л≥сна рел≥г≥йно-ф≥лософська система склавс¤ в IVЧIII ст. до н.е. «асновником його вважають давньокитайського ф≥лософа Ћао-цзи (Ђ—тара ди≠тинаї), хоч багато синолог≥в (китаЇзнавц≥в) сумн≥ваютьс¤, що така особа ≥снувала насправд≥. «а легендою, мати носи≠ла його к≥лька дес¤тк≥в рок≥в, народивши старим. Ђ÷зиї, щоправда, означаЇ ≥ Ђф≥лософї.

ќсобливост≥ рел≥г≥йно-ф≥лософськоњ системи даосиз≠му. ” рел≥г≥йно-ф≥лрсофськ≥й систем≥ даосизму окресли-

178

ѕ≥зн≥ нац≥ональн≥ рел≥г≥њ

лос¤ дв≥ тенденц≥њ: ф≥лософська, що згодом розвинулас¤ в неодасизм, ≥ рел≥г≥йна, що охоплювала алх≥м≥ю, демоноло≠г≥ю, л≥кувальну практику. ѕров≥дна ≥де¤ його пол¤гаЇ в тому, що природа, сусп≥льство, кожна людина окремо п≥д≠кор¤ютьс¤ не Ќебу, а всезагальному закону Ч дао Ч не≠видимому, всюдисущому закону природи, сусп≥льства, по≠вед≥нки людини, ¤кий Ї нев≥дд≥льним в≥д матер≥ального св≥ту, управл¤Ї ним. ƒао Ї об'Їктивною силою. ѕорушенн¤ його вносить дисгармон≥ю. ќсобливо це пом≥тно в житт≥ сусп≥льства, коли нерозумний правитель забуваЇ про дао. ƒао Ч не божество, а щось близьке до розуму, природи, шл¤ху чи закону. ¬оно не персон≥ф≥коване, але передуЇ вс≥м особам. ƒао н≥хто не створював, навпаки Ч воно першо≠джерело всього, в тому числ≥ й неба, з нього все починаЇтьс¤ ≥ ним все зак≥нчуЇтьс¤, воно регулюЇ все ≥снуюче. ƒао при≠сутнЇ всюди ≥ у всьому. ÷е Ч загальний закон природи, джерело матер≥ального ≥ духовного бутт¤. …ого неможливо сприймати безпосередньо, воно поза в≥дчутт¤ми людини. “ому все, що людина в≥дчуваЇ, Ч це не дао, а лише його ви¤в. ѕ≥знанн¤ дао може бути дано т≥льки самим дао.

Ћюдин≥ важливо зрозум≥ти сутн≥сть дао. ќск≥льки воно спершу ≥снувало абсолютно, але не виразно, а з певного часу його сутн≥сть розкрита дл¤ людей мислител¤ми, вони му≠с¤ть п≥знати дао ≥ жити в≥дпов≥дно до його вимог. “ак буде добре ≥ дл¤ людей, ≥ дл¤ держави. ” пол≥тичному сенс≥ дао Ї вищим законом управл≥нн¤ державою. ¬оно Ї ≥ найви≠щим моральним законом, основою моральност≥ людини.

ѕ≥знанн¤ дао в≥дбуваЇтьс¤ через насл≥дки його д≥й, що ви¤вл¤ютьс¤ через доброчесн≥сть. “ам, де вона Ї, д≥Ї дао; хто доброчесний, той виконуЇ закон дао. ¬насл≥док п≥знанн¤ дао в≥дбуваЇтьс¤ поверненн¤ людини до св≥товоњ гармон≥њ, злит≠т¤ њњ з природою. ¬се ненормальне, що ви¤вл¤Їтьс¤ в при≠род≥ (посуха, повен≥, непогода тощо), Ї насл≥дком порушенн¤ њњ гармон≥њ. Ќесправедлив≥сть, сусп≥льний розлад Ч теж по≠рушенн¤ гармон≥њ, але в сусп≥льств≥. ”сунути њх можна т≥ль≠ки внасл≥док д≥њ дао. ¬тручанн¤ людини у св≥тову гармо≠н≥ю неприпустиме. ¬она повинна дотримуватис¤ принци≠пу Ђнед≥¤нн¤ї. “ому даосизм схвалюЇ пустельництво, пасивне житт¤, ¤ке в≥ддаЇ людину влад≥ стих≥йного розвит≠ку под≥й. Ћюдина, ¤ка спромоглас¤ з'Їднатис¤ з дао, може перемогти смерть. “аким Ї даоське вченн¤ про безсмерт¤.

1	2	3

Ќазва: –ел≥г≥њ ƒавнього  итаю
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (4797 прочитано)