Релігія > Розвиток християнства до розколу 1054 року
Населення неохоче прийняло нову релігію, і князеві Володимиру доводилося застосовувати силу. Ось як про це розповідає літописець у 988 році: “Володимир прийняв нову віру і охрестився. Потім він велів охрестити своїх синів, який мав дванадцять. За синами були охрещені бояри. Після того він послав гінців по місту і наказав, щоб вранці всі жителі Києва прийшли до Дніпра. А той, хто не зявиться, буде ворогом князя. Коли вранці Володимир зі священниками підійшов до річки, то побачив силу-силенну народу. Всім було наказоно зайти у воду. Одні стояли у воді по шию, другі – по пояс. Діти – біля берега. Немовлят тримали на руках дорослі. Священники стояли біля берега на дошках і читали молитви, необхідні при хрещенні. Вони давали нові імена людям і веліли тричі занурюватися у воді. Як церемонія скінчилася, усім новохрещеним одягали хрести. Після хрещення звелів Володимир поскидати зображення словянських богів у річку. Поступово була охрещена вся Русь”. Проте запровадження християнства мало і позитивне значення: воно прискорювало обєднання всіх словянських земель в єдину державу. Значно розширилися культурні зв’язки Русі з Візантією, де давно панувала християнська релігія, і країнами Західної Європи. До Києва прибуло багато грецьких діячів культури – архітекторів, живописців, вчених, а також проповідників християнської віри. Після прийняття християнства почали будувати церкви. Найбільшою була Десятинна церква в честь Богородиці (на утримання духовенства князь призначав десяту частину свого майна, від того пішла і назва). Поки при церквах розпочали відкриватися школи, де навчалися діти князів і бояр. У Х – ХІ ст.. на Русі зявилося багато переписувачів книжок. Охрещено було і жителів інших земель держави. Проте люди ще довго опиралися новій релігії, таємно поклонялися давнім богам. Та християнство поступово набирало сили. Після смерті Володимира його сини довго боролися за батьківську спадщину. В ХІ – ХІІ століттях християнська церква в Західній Європі досягла великої могутності. Вони мали великий вплив на життя європейських народів і держав. До середини ХІ століття християнська церква вважалася єдиною. Але в Західній Європі главою церкви був римський папа, а в Візантії – константинопольський патріарх, який підлягав імператору. Ви вже знаєте, що від Візантії християнську віру перейняли деякі народи Східної Європи. Але римський папа прагнув підкорити церкву в цих країнах своїй владі. Візантійська церква чинила опір втручанню папи у її справи. þЗа панування над християнською церквою поділ доходів між папою і патріархом точилася гостра боротьба. У 1864 році під час чергового конфлікту папа і патріарх прокляли один одного. Відбувся остаточний поділ християнської церкви на західну і східну. Відтоді західна церква почала називатися католицькою (що означає “всесвітньою”), а східна – православною (тобто “правильної віри”). Після подулі обидві церкви стали цілком самостійними.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА Г.Г. Літаврін, О.В. Рогов та інші “Прийняття християнства народами Центральної і Південно-Східної Європи і хрещення Русі”. Москва, “Наука”, 1988 р. О. Кузьмін “Падіння Перуна, становлення християнства на Русі”.. Москва. “Молода гвардія”, 1988 р. “Як була хрещена Русь”. Політвидав. 1988 Оксана Карліна “Історія середніх віків”. Київ, “Генеза”, 1998 рік
Назва: Розвиток християнства до розколу 1054 року
Дата публікації: 2005-03-22 (3011 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
