–ел≥г≥¤ > ÷ерковне христи¤нство

Ѕагато своЇр≥дного Ї ≥ в католицькому культ≥. Ўироко ви≠користовуютьс¤ засоби емоц≥йного впливу на почутт¤ в≥рую≠чих. ѕишн≥сть ≥ урочист≥сть притаманн≥ католицькому куль≠ту,богослуж≥нн¤ супроводжуЇтьс¤ органною музикою, сольними та хоровими сп≥вами. Ѕогослуж≥нн¤ в ка≠толицькому культ≥ ведетьс¤ латинською мовою, незрозум≥≠лою б≥льшост≥ в≥руючих. Ќадзвичайно велику роль у католицтв≥ в≥д≥граЇ культ Ѕогоро≠диц≥, або мадонни. ’ристи¤нство запозичило цей культ у б≥льш древн≥х рел≥г≥й, де Ѕогородиц¤ шанувалась ¤к Ѕогин¤-мати, Ѕо≠гин¤ родючост≥. ¬ христи¤нськ≥й рел≥г≥њ Ѕогородиц¤ була пере≠творена в м≥ф≥чну д≥ву ћар≥ю, що народила в≥д Ђсв¤того духаї дитину ≤суса, сина Ѕожого. ¬ католицтв≥ шануванн¤ Ѕогородиц≥ п≥днесено до догмата, а њњ культ до певноњ м≥ри нав≥ть в≥дсунув на другий план культ Ѕога-отц¤ ≥ самого ’риста.  ульт ћадон≠ни допомагаЇ католицтву впливати на м≥льйони в≥руючих ж≥нок.  атолицька церква нав≥юЇ ж≥нкам, що в д≥в≥ ћар≥њ вони мають свою заступницю перед Ѕогом, що ћадонна може допомогти њм у вс≥х життЇвих труднощах.

Ќа третьому ¬селенському —обор≥ (≈фес, 431 р.) в≥дбулос¤ визнанн¤ ћар≥њ Ѕогородицею, а в 1854 р. було прийн¤то догмат про њњ Ђнепорочне зачатт¤ї та т≥лесне вознес≥нн¤ на небо.

«начного поширенн¤ в католицизм≥ пор¤д ≥з вшануванн¤м Ѕогородиц≥ набуваЇ культ св¤тих, поклон≥нн¤ рел≥кв≥¤м та мо≠щам. «а час ≥снуванн¤ католицькоњ церкви було проголошено близько 20 тис. Ђсв¤тихї ≥ майже 200 тис. Ђблаженнихї. ѕапа ѕ≥й XI оголосив за 17 рок≥в свого понтиф≥кату 34 Ђсв¤тихї ≥ 496 Ђблаженнихї, а ѕ≥й XII проголошував кожного року в середньому по 5 Ђсв¤тихї ≥ 40 Ђблаженнихї.

 атолицька ≥деолог≥¤ надзвичайно рухома. ÷е ¤скраво про¤вилос¤ в р≥шенн¤х другого ¬атиканського собору, ¤кий пере≠гл¤нув чимало у¤влень, що перестали в≥дпов≥дати завданню збе≠реженн¤ рел≥г≥њ. Ќа —обор≥ внасл≥док чотирир≥чних суперечок прийн¤то 16 документ≥в, котр≥ розкривають суть сучасного ка≠толицького модерн≥зму. ¬ ѓх числ≥ необх≥дно вид≥лити чотири Ђ онституц≥њї: Ђѕро л≥тург≥юї, Ђѕро церквуї, Ђѕро одкровен≠н¤ї , Ђ“ринадц¤ту схемуї, а також дев'¤ть декрет≥в: про екумен≥зм, про пастирський обов'¤зок Їпископ≥в, про сх≥дн≥ католицьк≥ церкви, про чернецтво та ≥н.

—оборна конституц≥¤ про л≥тург≥ю дозвол¤Ї спрощенн¤ бага≠тьох обр¤д≥в ≥ пристосуванн¤ њх до особливостей м≥сцевих умов. «окрема, було дозволено частину меси проводити не латинню, а м≥сцевою мовою з використанн¤м нац≥ональноњ музики.  он≠ституц≥¤ рекомендуЇ б≥льше часу в≥дводити пропов≥д¤м, а бого≠служ≥нн¤ проводити дек≥лька раз≥в на день, щоб особи, зайн¤т≥ на виробництв≥, могли в≥дв≥дати њх у зручний час. —обор вин≥с рекомендац≥њ щодо включенн¤ до католицького культу елемент≥в м≥сцевих рел≥г≥й, зближенн¤ з ≥ншими христи≠¤нськими церквами, визнанн¤ тањнств ≥ обр¤д≥в, зд≥йснених над католиками в ≥нших христи¤нських конфес≥¤х. «окрема, визна≠но д≥йсним хрещенн¤ католик≥в у православних храмах, а право≠славних Ч у

12

католицьких. Ќав≥ть католикам  итаю дозвол¤лос¤ поклон¤тис¤  онфуц≥ю, вшанову-вати за китайським звичаЇм своњх предк≥в тощо.

Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥нших напр¤м≥в у христи¤нств≥, католицизм маЇ м≥жнародний центр управл≥нн¤ Ч ¬атикан ≥ главу католицькоњ церкви Ч папу –имського, що обираЇтьс¤ дов≥чно. ўе в 756 р. на невелик≥й територ≥њ сучасноњ ≤тал≥њ виникла церковна держа≠ва Ч папська область. ¬она про≥снувала до 1870 р., коли в процес≥ об'Їднанн¤ ≤тал≥њ њњ було включено до ≤тал≥йськоњ держави. ѕ≥сл¤ першоњ св≥товоњ в≥йни папство вступило в союз з ≥сную≠чим в ≤тал≥њ режимом. ѕ≥й XI (1922Ч 1939) у 1929 р. уклав з ур¤≠дом ћуссол≥н≥ Ћатеранськ≥ угоди, зг≥дно з ¤кими в≥дроджувала≠с¤ папська держава Ч ¬атикан.

¬атикан Ч самост≥йна держава на територ≥њ ≤тал≥њ, розташована на ¬атиканському горб≥, де знаходитьс¤ собор св¤того ѕавла, два папських палаци, резиденц≥¤ папи, ≥ замок Ђсв¤того ангелаї (церковна тюрма). √лава держави ¬атикан обираЇтьс¤ з кардинал≥в Ч вищих пред≠ставник≥в дух≥вництва Ч на колег≥њ (конклав≥) кардинал≥в. ѕапа в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д свого ≥мен≥ ≥ приймаЇ нове. «бори кардинал≥в в≥дбуваютьс¤ в надзвичайних випадках, в основному дл¤ вибор≥в нового папи.

≤Їрарх≥¤ католицькоњ церкви спираЇтьс¤ на сувору централ≥за≠ц≥ю ≥ безумовну п≥длегл≥сть нижчих церковних орган≥в вищим. ќчолюЇтьс¤ католицька ≥Їрарх≥¤ Ђ—в¤щенною колег≥Їю карди≠нал≥вї.  ардинал Ч це вища духовна особа п≥сл¤ папи.  ар≠динал≥в призначаЇ папа. ѕост≥йною установою ¬атикану Ї дер≠жавний секретар≥ат. ¬≥н в≥даЇ дипломатичними в≥дносинами з крањнами, з ¤кими ¬атикан маЇ стосунки.

ќрдени ченц≥в мають особлив≥ статути. —творен≥ дл¤ посилен≠н¤ впливу католицькоњ церкви, вони мають суворо централ≥зо≠вану структуру. ќрдени очолюють Ђгенералиї, Ђгенеральн≥ маг≥стриї, котрим п≥дпор¤дковуютьс¤ Ђпров≥нц≥алиї (пров≥нц≥альн≥ пр≥ори), Ђмаг≥стриї, а останн≥м Ч абати ≥ конвентуальн≥ пр≥ори. Ќад цими особами Ч генеральний кап≥тул, тобто з≥бранн¤ кер≥в≠ник≥в р≥зних ранг≥в, що збираЇтьс¤ раз на к≥лька рок≥в. ќрдени п≥дпор¤дковуютьс¤ безпосередньо пап≥ –имському . ќдним з перших католицьких ор≠ден≥в Ї орден бенедиктинц≥в, заснований в ≤тал≥њ в VI ст. Ѕенедиктом Ќур≥йським. ќсобливим впливом орден користувавс¤ в ’Ч’≤ ст. —ьогодн≥ бенедиктинц≥ ≥снують у р¤д≥ крањн ™вропи ≥ јмерики, мають своњ школи й ун≥верситети, пер≥одичн≥ видан≠н¤. ¬ XIЧXIII ст. з'¤вл¤Їтьс¤ багато чернецьких орден≥в.

—еред чернецьких орден≥в важливе м≥сце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. св¤тим ‘ранциском; ƒом≥н≥-канському. ќрдени кармел≥т≥в, августинц≥в повинн≥ в≥дмовитис¤ в≥д особистого майна ≥ жити на пода¤нн¤. «аснований ‘ранциском јсизьким орден францисканц≥в отримав р¤д прив≥лењв в≥д папи Ч право пропов≥д≥ ≥ звершенн¤ тањнств, в≥льного викладенн¤ в ун≠≥верситетах. ќрден дом≥н≥≠канц≥в, або Ђбрат≥в пропов≥дник≥вї, заснований у 1215 р. ƒом≥н≥ком був покликаний розгорнути боротьбу проти середньо≠в≥чноњ Їрес≥, насамперед проти альб≥гойц≥в Ч учасник≥в Їретич≠ного руху XIIЧXIII ст. у ‘ранц≥њ, спр¤мованого проти пан≥вного становища католицькоњ церкви в економ≥чному й духовному житт≥ середньов≥чного м≥ста.

” 1534 р. виник орден Їзуњт≥в (товариство ≤суса), заснований ≤гнат≥Їм Ћойолою (1491Ч1556) дл¤ боротьби з –еформац≥Їю, ¤кий Ї одн≥Їю з войовничих орган≥зац≥й католицькоњ церкви. ќрден зд≥йснював непримиренну боротьбу проти Їресей, пересл≥дував учених, боровс¤ з в≥льнодумством, складав ≥ндекс заборонених книг, активно спри¤в закр≥пленню необмеженоњ папськоњ влади.

™зуњти кр≥м трьох чернецьких об≥тниць (безшлюбн≥сть, послух, б≥дн≥сть) дають зарок абсолютноњ покори пап≥ –имському. ¬они нав≥ть в думках не можуть п≥ддавати сумн≥ву вимоги папи. ” статут≥ ордену записано,- що щоб не помилитис¤ в

13

житт≥, необ≠х≥дно б≥ле називати чорним, ¤кщо того вимагаЇ церква. Ќа ос≠нов≥ цього положенн¤ орден Їзуњт≥в розробив норми морал≥. ¬ њх основ≥ лежать принципи:

1) пробаб≥л≥зм Ч кожний вчинок людини можна вважати мо≠ральним, ¤кщо в≥н може бути виправданий посиланн¤м на —в¤≠щенне писанн¤;

2) право помилки в думц≥ Ч даЇ змогу виправдати так≥ д≥¤нн¤, що засуджуютьс¤ (кл¤твов≥дступництво, хибна прис¤га). “ут вже посиланн¤м на —в¤щенне писанн¤ виправдатис¤ не можна. якщо Їзуњт у думц≥ скаже слово Ђнонї (Ђн≥ї) перед хибною прис¤гою, то в≥н перед Ѕогом буде чистим;

3) принцип кер≥вного нам≥ру Ч вс¤кий аморальний вчинок може бути виправданий, ¤кщо в≥н зд≥йснюЇтьс¤ задл¤ високоњ мети, ≥нтерес≥в церкви.

™зуњтський орден в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших орден≥в тим, що не вимагаЇ в≥д своњх член≥в жити в монастир¤х ≥ носити монастир≠ський од¤г. ¬они можуть бути таЇмними членами ордену.

”станови ¬атикану включають у себе 9 конгрегац≥й (об'Їднань);« трибунали й дек≥лька —екретар≥ат≥в.  онгрегац≥њ Ч своЇр≥дн≥ м≥н≥стерства, ¤к≥ очолюютьс¤ групою кардинал≥в (3Ч4 чол.) ≥ главою Ч префектом.

—еред них найважлив≥шими Ї: 1) конгрегац≥¤ св¤щенноњ канце≠л¤р≥њ; 2) конгрегац≥¤ пропаганди в≥ри Ч веде м≥с≥онерську д≥¤льн≥сть головним чином у крањнах јз≥њ та јфрики. ÷е найзаможн≥ша кон≠грегац≥¤, ¤ка отримуЇ дотац≥њ в≥д правл¤чих к≥л: б≥знес≠мени-католики, представники ≥нших рел≥г≥йних напр¤мк≥в (наприклад, баптисти) подають значну матер≥альну допомогу.

—учасне католицтво. «а майже тис¤чол≥тт¤ свого ≥снуванн¤ ка≠толицтвом накопичено значний досв≥д пристосуванн¤ своњх ≥нсти≠тут≥в, ≥деолог≥њ та форм д≥¤льност≥ до соц≥ально-економ≥чних, пол≥тичних та культурних умов сусп≥льства, що зм≥нюютьс¤.  атолицтво усп≥шно Ђвписалос¤ї в ≥ндустр≥альне ≥ пост≥ндустр≥альне сусп≥льство. ѕристосовуванн¤ церкви до умов зр≥лого кап≥тал≥зму було за≠початковано папою Ћьвом XIII в енцикл≥ц≥ Ђѕро нов≥ реч≥ї, що була, власне, першою соц≥альною енцикл≥кою. ¬ н≥й сформу≠льовано ставленн¤ католицькоњ церкви до нових реальностей, що склались в ≥ндустр≥альному сусп≥льств≥ наприк≥нц≥ XIX Ч на початку XX стор≥чч¤ з засудженн¤м класовоњ боротьби, проголо≠шенн¤м приватноњ власност≥ та њњ недоторканост≥; йшлос¤ також про заступництво церкви щодо ос≥б найманоњ прац≥ тощо.

Ќов≥ соц≥альн≥ реал≥њ, що склалис¤ в середин≥ XX ст., в≥дбули≠с¤ в д≥¤льност≥ папи ≤оанна XXIII. ѕапа виступив за заборону ¤дерноњ зброњ, в п≥дтримку сп≥льних д≥й на захист миру в≥руючих ≥ нев≥руючих. ѕоза увагою католицькоњ церкви не лишаЇтьс¤ ≥ с≥м'¤. —учасне католицтво Ч впливова сила в св≥т≥. ¬ивченн¤ його д≥¤льност≥ конче необх≥дне дл¤ розум≥нн¤ нашого сьогоденн¤.

” сучасн≥й церкв≥ пануЇ надто великий консерватизм. ÷ерковн≥ власт≥ –иму, здаЇтьс¤, б≥льше схильн≥ до поверненн¤ у добр≥ стар≥ часи, н≥ж до реаль≠ного розум≥нн¤ ситуац≥њ сучасного св≥ту ≥ людства. ћи не дос¤гли ще синтезу м≥ж ≥стинною духовн≥стю ≥ реальною в≥дпов≥даль≠н≥стю перед св≥том, ¤кому загрожуЇ катастрофа. Ќе будемо, од≠нак, забувати про те, що церква Ч це ц≥лий св≥т, що вона об'Їд≠нуЇ сотн≥ м≥льйон≥в в≥руючих. ƒл¤ багатьох з них рел≥г≥йний ≥деал продовжуЇ залишатис¤ найвищою духовною культурною ц≥нн≥стю, ≥ в ньому вони вт≥люють своњ земн≥ прагненн¤. Ќа пороз≥ третього тис¤чол≥тт¤ серед католик≥в пост≥йно зростаЇ прагненн¤ до виробленн¤ найширшоњ платформи дл¤ об'Їднан≠н¤ вс≥х людей доброњ вол≥ на основ≥ загальнолюдських ц≥нностей дл¤ вр¤туванн¤ ≥ збагаченн¤ духовноњ культури людстваї.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: ÷ерковне христи¤нство
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (5187 прочитано)