–ел≥г≥¤ > —ередньов≥чне в≥льнодумство

—ередньов≥чне в≥льнодумство

¬становленн¤ феодального ладу у р≥зних народ≥в в≥дбувалось не од≠ночасно: в  итањ Ч у IIIЧII ст. до н. е., в ≤нд≥њ Ч перш≥ стол≥тт¤ нашоњ ери, у «акавказз≥ та —ередн≥й јз≥њ Ч у IVЧVI ст., у «ах≥дн≥й ™вроп≥ Ч у VЧVI ст., в ”крањн≥ Ч у IX ст. ÷е був пер≥од остаточного форму≠ванн¤ б≥льшост≥ сучасних рел≥г≥й. –ел≥г≥йна ≥деолог≥¤ стала загальновизнаною ≥деолог≥Їю феодал≥зму. «а феодальних час≥в нав≥ть виступи проти рел≥г≥њ часто мали рел≥г≥йну форму. ќднак, незважаючи на виклю≠чне становище рел≥г≥њ у феодальному сусп≥льств≥, роз≠виток в≥льнодумства не припинивс¤.

Ќа —ход≥ визначним його представником був та≠джицький вчений, поет ≥ ф≥лософ ќ. ’ай¤м (бл. 1040Ч1131 рр.), ¤кий заперечував ≥стинн≥сть св¤щен≠них книг ≥сламу ≥ високо оц≥нював науку. ¬≥рш≥ ’ай¤ма "–убањ" не т≥льки глибоко проникають у св≥т почутт≥в людини, вони сповнен≥ ф≥лософських розду≠м≥в ≥ в≥двертого в≥льнодумства. ’ай¤м висм≥юЇ рел≥≠г≥йний заклик в≥дмовитись в≥д земних благ на користь благ, що чекають людину в потойб≥чному св≥т≥. ѕоет часто повторюЇ ≥ дотепно ≥люструЇ думку, що Їдиною реальною д≥йсн≥стю Ї д≥йсн≥сть земна, лише вона маЇ ц≥нн≥сть.

¬же наприк≥нц≥ X Ч початку XI ст. видатний син таджицького народу ≤бн —≥на (јв≥ценна, 980Ч 1037 рр.) Ч вчений, ф≥лософ, поет, л≥кар Ч висуваЇ теор≥ю "дво¤коњ ≥стини", намагаючись довести неза≠лежн≥сть науки ≥ ф≥лософ≥њ в≥д богослов'¤ ≥ цим самим зв≥льнити розвиток науковоњ думки в≥д контролю ду≠ховенства. ” своњх прац¤х в≥н заперечував божественну ≤дею створенн¤ св≥ту, стверджуючи, що св≥т маЇ дв≥ субстанц≥њ Ч матер≥альну й ≥деальну. …ого теор≥¤ "дво¤коњ ≥стини" мала на той час прогресивне значенн¤. ≤дењ ≤бн —≥ни знайшли св≥й подальший розвиток у погл¤дах ≥ншого видатного мислител¤ арабського св≥≠ту про в≥чн≥сть матер≥ального св≥ту, що дов≥в пану≠ванн¤ в ньому сувороњ необх≥дност≥, в≥дкидаючи, таким чином, чудеса ≥ втручанн¤ Ѕога у звичайний переб≥г под≥й. ѕродовжуючи розвивати теор≥ю "дво¤коњ ≥сти≠ни", ≤бн –ошд вважав, що шл¤х до вдосконаленн¤ людини лежить через науково-ф≥лософське знанн¤, а не через м≥стику й аскетизм, ¤к тверд¤ть бого≠слови.

„ерез араба ≤бн –ощда (1126Ч1198 рр.), ¤кий на≠родивс¤ ≥ займавс¤ наукою ≥ ф≥лософ≥Їю у завойова≠н≥й арабами ≤спан≥њ, вченн¤ про "дво¤ку ≥стину" по≠трапл¤Ї до ≥нших Ївропейських крањн, де воно стаЇ в≥домим п≥д назвою аверроњзму. Ќезважаючи на пере≠сл≥дуванн¤ аверроњзму католицькою церквою, на його оф≥ц≥йне засудженн¤ у 1513 р. на Ѕеневентському со≠бор≥, аверроњзм поклав початок тому "просв≥титель≠ському в≥льнодумству", ¤ке п≥дготувало матер≥ал≥зм XVIII ст.

«начну роль у розвитку в≥льнодумства ≥ матер≥≠ал≥зму епохи середньов≥чч¤ в≥д≥грав англ≥йський ф≥ло≠соф ≥ природознавець –. Ѕекон (1214Ч1294 рр.). ¬≥н Ї передв≥сником досл≥дноњ науки Ќового часу. –. Ѕекон вказував на безпл≥дн≥сть в≥д≥рваного в≥д житт¤ схолас≠тичного методу, пропагував значенн¤ досв≥ду та експерименту в розвитку наукового знанн¤. Ќа його думку, ф≥лософ≥¤ повинна спиратис¤ на досв≥д, конкретн≥ науки, особливе м≥сце серед ¤ких в≥н в≥дводив ф≥зиц≥ й математиц≥. «начне м≥сце в творах Ѕекона пос≥даЇ розкритт¤ неуцтва й аморальност≥ христи¤нського ду≠ховенства. Ќезважаючи на те, що Ѕекон утримувавс¤ в≥д критики рел≥г≥йних догмат≥в, церква вбачала в його ф≥лософських ≥ антиклерикальних погл¤дах не≠безпеку. «а наказом духовних властей його було ув'¤знено на 14 рок≥в.

Ќезважаючи на те, що в ™вроп≥ VЧXIV ст. па≠нували теолог≥¤ ≥ церковна схоластика, видатн≥ вчен≥, мислител≥ боролис¤ за зв≥льненн¤ ф≥лософ≥њ з-п≥д влади рел≥г≥њ.

«начну роль у поширенн≥ ≥дей в≥льнодумства у се≠редньов≥чч≥ в≥д≥грали численн≥ народн≥ антикле≠рикальн≥ рухи (павл≥кани Ч у ¬≥зант≥њ, богом≥ли Ч у Ѕолгар≥њ, катари Ч в п≥вденн≥й ‘ранц≥њ та ≤тал≥њ, лол-ларди Ч в јнгл≥њ, таборити Ч в „ех≥њ та ≥н.). ¬≥добра≠жаючи в рел≥г≥йн≥й форм≥ соц≥альний протест понево≠леного сел¤нства й м≥ських низ≥в проти феодальноњ експлуатац≥њ, ц≥ рухи п≥ддавали критиц≥ державну ре≠л≥г≥ю, ¤ка сто¤ла на сторож≥ ≥нтерес≥в двор¤нства ≥ духовенства.

ѕродуктом народного в≥льнодумства Ї анон≥мн≥ твори "ѕро трьох обманщик≥в", ¤к≥ набули значного поширенн¤ вже у XIII ст.

¬ –ос≥њ в ту епоху до матер≥ал≥зму ≥ в≥льнодумства наближалис¤ окрем≥ групи Їретичних теч≥й: стри-гольник≥в (70-т≥ роки XIV ст.) ≥ новгородськ≥ Їрес≥ (к≥нець XV ст.). ” 40-х роках XVI ст. ≥дењ в≥ль≠нодумства знаходимо у висловлюванн¤х 1. ѕересвЇ-това, ¤кий байдуже ставивс¤ до —в¤того ѕисьма ≥ ви≠ступав проти рел≥г≥йного гн≥ту. ќднак найб≥льш вида≠тними в≥льнодумц¤ми XVI ст. були ћ. Ѕашк≥н ≥ ‘.  осой. ћ. Ѕашк≥н заперечував р¤д догмат≥в пра≠вослав'¤, виступав проти кр≥посництва ≥ за це його запроторили до монастир¤. ‘.  осой був ченцем, але зр≥кс¤ чернецтва ≥ став на шл¤х запереченн¤ потойб≥≠чного житт¤ й безсмерт¤ душ≥, а також багатьох ≥нших положень православ'¤. ¬ченн¤ ‘.  осого викли≠кало по¤ву численних богословських трактат≥в, з ¤ких до нас ≥ д≥йшли в≥домост≥ про нього.

ѕредставником в≥льнодумства в ”крањн≥ був один з видатних вчених п≥знього середньов≥чч¤ ёр≥й ƒрогобич (1450Ч1494 рр.) Ч вчений енциклопедист, доктор ф≥лософ≥њ, медицини ≥ в≥льних мистецтв, ма≠г≥стр астроном≥њ, професор р¤ду ун≥верситет≥в ™вро≠пи. ё.ƒрогобич мав великий вплив на багатьох д≥¤≠ч≥в епохи ¬≥дродженн¤, в тому числ≥ й на  оперника. ќдним з перших спри¤в поширенню гуман≥стичних ≥дей в ”крањн≥.

“аким чином, хоча виступи проти рел≥г≥њ в пер≥од середньов≥чч¤ були майже неможлив≥, окрем≥ ≥дењ в≥≠льнодумства знайшли поширенн¤ в ус≥х крањнах ™в≠ропи. ÷≥ ≥дењ п≥дготували грунт дл¤ нового, б≥льш роз≠винутого ступен¤ в≥льнодумства Ч в≥льнодумства бур≠жуазного сусп≥льства.

”.«. ¬≥льнодумство епохи ¬≥дродженн¤ ≥ пер≥оду ранн≥х буржуазних революц≥й. –озвиток в≥льнодумства у «ах≥дн≥й ™вроп≥ продовжувавс¤ в пер≥од розкладу феодального сусп≥льства ≥ початку формуванн¤ кап≥≠тал≥стичних в≥дносин. ÷ей пер≥од припадаЇ на XVЧ XVI ст.

¬иникненн¤ кагатал≥стичного укладу супровод≠жувалос¤ розвитком науки, особливо природознав≠ства, що спри¤ло посиленню матер≥ал≥стичноњ тен≠денц≥њ в ф≥лософ≥њ. ÷¤ обставина, а також загостренн¤ класовоњ боротьби у феодальному сусп≥льств≥ спри¤ли в≥дродженню античного в≥льнодумства ≥ п≥днесенню його на новий, вищий щабель.

¬иступи проти католицькоњ церкви в≥дбувалис¤ в рел≥г≥йн≥й форм≥. “ак, XIVЧXV ст. в јнгл≥њ мав м≥сце рух проти папства, теоретиком ¤кого виступав ƒ. ”њк-л≥ф (1320Ч1384 рр.) Ч рел≥г≥йний реформатор, св¤≠щеник. ќбмежена критика католицькоњ церкви ƒ. ”шг≥-фом була сприйн¤та народом з певною антирел≥г≥йною спр¤мован≥стю, зовс≥м не так, ¤к в≥н того бажав.

XV ст. ознаменувалос¤ в „ех≥њ могутн≥м рухом проти церкви, в≥домим п≥д назвою гуситського. ян √ус (1371Ч1415 рр.), ¤кий очолив цей рух, виступав проти авторитету церкви ≥ протиставл¤в "—в¤тому ѕисьму" людський розум ≥ досв≥д.

” XVI ст. у зах≥дноЇвропейських крањнах ан≠тифеодальний рух ≥ боротьба проти католицькоњ церк≠ви набули найвищого виразу в –еформац≥њ, ¤ка зд≥й≠снила буржуазний ≥деал "дешевоњ церкви".

јнтикатолицьк≥ настроњ труд¤щих ¤скраво ви¤≠вилис¤ п≥д час —ел¤нськоњ в≥йни в Ќ≥меччин≥ (1524Ч ф525 рр.). ќдним з вожд≥в ц≥Їњ в≥йни був “. ћюнцер (1490Ч1525 рр.), ¤кий був пантењстом, п≥ддавав кри≠тиц≥ не лише католицизм, а й усе христи¤нство. ¬≥н не визнавав Ѕ≥бл≥њ ≥ засуджував вигадки про "царство Ѕоже". ¬ченн¤ “. ћюнцера за суттю було революц≥й≠ним, хоча за формою Ч рел≥г≥йним.

¬ епоху ¬≥дродженн¤ в≥льнодумн≥ ≥дењ набули до≠сить значного поширенн¤. ƒо них звертаютьс¤ ф≥ло≠софи, вчен≥, письменники, публ≥цисти. «агаль≠нов≥домим Ї тв≥р "ƒекамерон" ≥тал≥йц¤ Ѕоккаччо (1313Ч1375 рр.). ¬ ньому автор не т≥льки в≥дверто ви≠словлюЇ своЇ вороже ставленн¤ до поп≥в ≥ ченц≥в, а й пр¤мо виступаЇ проти рел≥г≥њ. “ак, в новел≥ про три к≥льц¤ Ѕоккаччо проводить думку, що ≥удањзм, ≥слам ≥ христи¤нство за своЇю суттю однаков≥.

Ќ≥мецький гуман≥ст ”. •уттен (1488Ч1523 рр.), не≠зважаючи на те, що сам належав до пом≥ркованого крила реформ≥зму, своњми творами об'Їктивно спри¤в поширенню в≥льнодумства, бо перевершив своњх су-I часник≥в у сатиричному викритт≥ богословських не-≥ доречностей.

” цей самий пер≥од добре в≥домий ѕ. ѕомпонацц≥ (1462Ч1524 рр.) з ѕадуњ, посилаючись на матер≥ал≥зм, в≥дкинув догмат про безсмерт¤ душ≥ ≥ протиставив йому твердженн¤ про зв'¤зок мисленн¤ з чуттЇвим сприйн¤тт¤м природних ¤вищ.

ƒо в≥льнодумц≥в того часу належав ≥ ген≥альний ≥тал≥йський художник, вчений, ≥нженер ≥ ф≥лософ Ће-онардо да ¬≥нч≥ (1452Ч1519 рр.)-  атолицьку церкву в≥н називав "крамницею обман≥в", р≥зко критикуючи теолог≥ю ≥ марнов≥рства. ¬икористовуючи б≥бл≥йн≥ сю≠жети ≥ теми, Ћеонардо да ¬≥нч≥ у своњх творах про≠пагував реал≥зм ≥ рад≥сть житт¤.

 олоритною ф≥гурою в≥льнодумства XVI ст. був французький ф≥лософ ћ≥шель де ћонтень (1533Ч 1592рр.). ¬иход¤чи з принцип≥в скептицизму, ћон≠тень висм≥юЇ ≥дею безсмерт¤ душ≥, марнов≥рство ду≠ховенства, рел≥г≥йну мораль ≥ рел≥г≥йний догматизм, хоч в ц≥лому в≥н ≥ визнавав ≥снуванн¤ Ѕога.

Ќайб≥льшого значенн¤ в розвитку ≥ обгрунтуванн≥ в≥льнодумства в епоху ¬≥дродженн¤ набула наукова д≥¤льн≥сть ћ.  оперника ≥ ƒ. Ѕруно.

ћ.  оперник (1473Ч1543 рр.) п≥ддав критиц≥ гео≠центричну систему ѕтолеме¤, зг≥дно з ¤кою центром ¬сесв≥ту вважалас¤ «емл¤, навколо ¤коњ н≥бито руха≠лись —онце ≥ планети. ¬≥н дав науков≥ докази ге≠л≥оцентричноњ системи, за ¤кою центром нашоњ пла≠нетноњ системи Ї —онце. ÷е був в≥дчутний удар по б≥бл≥йному вченню про ¬сесв≥т. ѕосл≥довники харак≠теризували наукову д≥¤льн≥сть ћ.  оперника ¤к рево≠люц≥йний акт, ¤ким природознавство за¤вило про свою незалежн≥сть в≥д теолог≥њ.

1	2

Ќазва: —ередньов≥чне в≥льнодумство
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (1456 прочитано)