Релігія > Середньовічне вільнодумство

Д. Бруно (1548—1600 рр.) рішуче відкинув непо­слідовність вчення про "двоякість істини". Істина на­лежала лише науці, говорив Бруно. За його вченням, Всесвіт єдиний, матеріальний, вічний і нескінченний. Церква з виключною ворожістю ставилася до наукової діяльності Д. Бруно. Вимушений поневірятися по чужих країнах, Д. Бруно був схоплений інквізиторами і після восьмирічного ув'язнення засуджений до стра­ти. 17 лютого 1600 р. в Римі на Площі квітів Д. Бруно було спалено.

Така сама доля спіткала й Л.Ваніні (1585— 1619 рр.). Його твори і виступи не були такими оригі­нальними, як у Д. Бруно, він не пішов далі пантеїзму. Але в історії назавжди страшним обвинуваченням ін­квізиції залишилася його мужня смерть. В похорон­ному савані і з факелом в руці його вели по вулиці, потім тягли конем, як труп самовбивці, після чого відрізали язик і спалили на вогнищі.

Нове піднесення вільнодумства пов'язане з роз­витком матеріалізму в період ранніх буржуазних революцій в країнах Західної Європи (кінець XVI— XVII ст.). Це був час інтенсивного зростання про­дуктивних сил суспільства, посилення зв'язків між народами, нових успіхів і перемог науки. Розвиток природознавства потребував визволення науки від опіки церкви.

Вільнодумство цього періоду розвивалося під впливом геніальних ідей Г.Галілея (1564—1642 рр.), наукова діяльність якого була особливо разючою для релігії. Він одержав нові, ґрунтовніші підтвердження геліоцентричної системи М. Коперника і піддав кри­тиці вчення про принципову відмінність "земного" від "небесного".

Галілей критично ставився до релігії, хоч зму­шений був це приховувати. "Тільки з смертю дог­ми, — писав вчений, — починається наука". Своє критичне ставлення до релігії він прикривав теорією "двоякої істини" і не міг відійти від деїзму.

За боротьбу проти релігійних догм Г. Галілей пе­реслідувався церквою і змушений був погодитися на принизливу процедуру відречення від вчення Г. Ко­перника. Проте після відречення він сказав про Землю: "А все ж таки вона крутиться!"

Сучасником Г. Галілея був мислитель Ф. Бекон (1561—1626 рр.) — родоначальник англійського мате­ріалізму і експериментальної науки. Ф. Бекон домага­вся звільнення від теології, від помилок, що закрива­ють від нас дійсність. Об'єктивно сприяючи розвитку вільнодумства, він, однак, ніде не заявив про нього. Бекон не зміг піднятися вище теорії "двоякої істини".

Більш рішучий характер мало вільнодумство спів­вітчизника Ф. Бекона Т. Гоббса (1588—1679 рр.), який вів наполегливу боротьбу за витіснення релігії з філо­софії і науки, виступав проти теорії "двоякої істини", заперечував ідею бога і безсмертя душі.

Ще більш послідовно виявив свої вільнодумні погляди П. Гассенді (1592—1665 рр.) — французький вчений. Він написав ряд праць із природознавства, листувався з Г. Галілеєм, був прибічником і пропа­гандистом атомістичного вчення Епікура.

Видатною фігурою вільнодумства XVII ст. був Б. Спіноза (1632—1677рр.). 1670 р. Б. Спіноза видав "Богословсько-політичний трактат", в якому докладно виклав свої матеріалістичні і вільнодумні переко­нання. На його думку, основою всього світу є вічна, нескінченна субстанція, яку він ототожнював з при­родою. Спіноза доводив, що людина здатна пізнати природу, що наукове знання є єдиною формою знан­ня. Ототожнюючи, як і Д. Бруно, бога з природою, Спіноза був, по суті, пантеїстом. Значною його за­слугою є аналіз Біблії. Дослідник виявив у Старому Заповіті велику кількість суперечностей, довів, що Мойсей, якому богословська традиція приписувала авторство перших п'яти книг Біблії, не міг бути їхнім автором. Своїм "Богословсько-політичним трактатом" Спіноза викликав вороже ставлення до себе з боку ортодоксів. Завдяки цьому творові він уславився як вільнодумець, що поклав початок науковому аналізу Біблії.

Таким чином, XVI і XVII ст. ознаменувалися но­вими кроками в розвитку вільнодумних поглядів. Ви­ступи з критикою релігії в переважній більшості мас­кувалися пантеїзмом і деїзмом.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Авиценна. Книга знання // Избр. филос. произведения. — М., 1990.

Анаксимандр // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.

Анаксимен // Там само,

Бейль П. І/ Исторический й критический словарь. — М., 1968. - Т. 1-2.

Бекон Ф. Новий Орган // Сочинения. — М., 1972. — Т. 2. Боккаччо Дж. Декамерон. — М., 1980. Бруно Дж. О бесконечности Вселенной й мира. — М., 1936. Ван Чун /І Антология мировой философии. — М., 1969. — Т. 1. Вольтер. Философские произведения. — М., 1988. Гельвеций К. Об уме // Сочинения. — М., 1974. — Т. 1. Гераклит // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.

Герцен А. Письма об изучении природні // Сочинения. — М., 1985. -1.1.

258

Гоббс Т. Основи философии // Сочинения. — М., 1989. — Т. 1.

Гольбах П. Система природи // Избр. филос. произ­ведения. — М., 1964.

Дарвин Ч. Происхождение человека й половой отбор // Со­чинения. — М., 1953. — Т. 5.

Демократ // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. І.

Дидро Д. Племянник Рамо // Сочинения. — М., 1991. — Т. 2.

Дрогобич Юрій // Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. — К., 1997. — С. 83—84.

Знгельс Ф. Анти-Дюринг // Сочинения. — Т. 20.

Знгельс Ф. К истории первоначального христианства // Со­чинения. — Т. 22.

Зпикур І/ Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.

Історія і теорія релігій та вільнодумства. — К., 1996.

Коллинз А. Философское исследование человеческой свобо­ди // Английские материалисти XVIII в. — М., 1967. — Т. 2.

Коперник Н. Очерк нового механизма мира // Антология мировой литератури. — М., 1970. — Т. 2.

Ксенофан Ц Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.

Ламетри Ж. Опит о свободе вьісказьшания мнений. — М., 1983.

Ленин В. Об отношениях рабочей партии к религии // ПСС. - М., 1967. - Т. 15.

Лукиан. Избранное. — М., 1952.

Лукреций Кар. О природе вещей. — М.; Л., 1945.

Маркс К. К критике гегелевской философии права // Сочи­нения. — М., 1970. — Т. 1.

Мелье Ж. Завещание. — М., 1954. " Монтень М. Опити. — М., Л.; 1960.

Ницше Ф. Антихристиашга // Сумерки богов. — М., 1990.

Рассел Б. Почему я не христианин. — М., 1987.

Свободомьісяие й атеизм в древности, средние века й в зпоху Возрождения. — М., 1986.

Спиноза Б. Богословско-политический трактат. — М., 1968.

Стоун Й. Происховдение. — М., 1985.

Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М., 1980.

Фалес // Фрагменти ранних греческих философов. — М.,

1989. - Ч. 1.

Фейербах Л. Сущность христианства // Избр. филос. произ­ведения. — М., 1955. — Т. 2.

Флоренский П. Столп й утверждение истини. — М., 1990.

Фрейд 3. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов. — М.,

1990.

Черньаиевский Н. Суеверия й правила логики // Сочи­нения. - М., 1986. -Т. 1.

Штраус Д. Жизнь Иисуса. — М., 1992.

1	2

Назва: Середньовічне вільнодумство
Дата публікації: 2005-03-22 (1456 прочитано)