–иторика, ораторське мистецтво > ƒревн¤ √рец≥¤ ≥ риторика

ƒревн¤ √рец≥¤ ≥ риторика

Ћюбов до красивого слова, великоњ ≥ пишноњ мови, що бу¤Ї р≥зноман≥тними еп≥тетами, метафорами, пор≥вн¤нн¤ми, пом≥тна вже в самих ранн≥х творах грецькоњ л≥тератури Ч в Ђ≤л≥ад≥ї ≥ Ђќд≥ссењї.

” промовах, виголошених геро¤ми √омера, пом≥тне милуванн¤ словом, його чар≥вною силоюЧ так, воно там завжди Ђкрилатеї ≥ може вражати, ¤к Ђоп≥рена стр≥лаї.

” поемах √омера широко використовуЇтьс¤ пр¤ма мова в њњ найб≥льш драматичн≥й форм≥ Ч д≥алоз≥. ѕо обс¤гу д≥алог≥чн≥ частини поем набагато перевершують опов≥дальн≥. “ому героњ √омера здаютьс¤ незвичайно балакучими, достаток ≥ повнота њхньоњ мови часом сприймаЇтьс¤ сучасним читачем ¤к розт¤гнут≥сть ≥ надм≥рн≥сть.

—ам характер грецькоњ л≥тератури спри¤в розвитку ораторського мистецтва. ¬она була набагато б≥льш Ђусноюї, ¤кщо так можна виразитис¤, б≥льш розрахованою на безпосереднЇ сприйн¤тт¤ слухачами, шанувальниками л≥тературного таланту автора.

” √рец≥њ класичноњ епохи, дл¤ соц≥ального ладу ¤коњ типова форма м≥ста-держави, пол≥са, у його самому розвитому вид≥ Ч рабовласницькоњ демократ≥њ, створилис¤ особливо спри¤тлив≥ умови дл¤ розкв≥ту ораторського мистецтва. ¬ерховним органом у держав≥, Ч принаймн≥ ном≥нально Ч були Ќародн≥ збори, до ¤кого пол≥тичний д≥¤ч звертавс¤ безпосередньо. ўоб привернути увагу народних мас (демосу), оратор повинен був представити своњ ≥дењ найб≥льш привабливим чином, переконливо спростовуючи при цьому доводи своњх супротивник≥в. ” так≥й ситуац≥њ форма мови ≥ мистецтво виступаючого грали, мабуть, не меншу роль, чим зм≥ст самоњ мови. Ђ“≥Їю могутн≥стю, ¤кою волод≥Ї на в≥йн≥ зал≥зо, у пол≥тичному житт≥ волод≥Ї слової,Ч стверджував ƒеметр≥й ‘алерк≥й.

ѕрактичними потребами грецького сусп≥льства була породжена теор≥¤ красномовства, ≥ навчанн¤ риториц≥ стало вищою ступ≥нню античноњ осв≥ти. 3адачам цього навчанн¤ в≥дпов≥дали створюван≥ п≥дручники ≥ наставл¤нн¤. ¬они стали з'¤вл¤тис¤ з V стол≥тт¤ до н.е., але до нас майже не д≥йшли.

” IV стол≥тт≥ до н.е. јристотель уже намагаЇтьс¤ узагальнити теоретичн≥ дос¤гненн¤ риторики з ф≥лософськоњ точки зору. ¬≥дпов≥дно до јристотел¤, риторика досл≥джуЇ систему доказ≥в, застосовуваних у мов≥, њњ склад ≥ композиц≥ю: риторика мислитьс¤ јристотелем ¤к наука, т≥сно зв'¤зана з д≥алектикою (тобто лог≥кою). јристотель визначаЇ риторику ¤к Ђздатн≥сть знаходити можлив≥ способи переконанн¤ щодо кожного даного предмета. ¬≥н под≥л¤Ї вс≥ мови на три види: дорадч≥, судов≥ ≥ епидиктичн≥ (урочист≥). —права мов чи схил¤ти в≥дхил¤ти, судових Ч чи обвинувачувати виправдувати, еп≥диктичних - хвалить чи ганьбити. “ут же визначаЇтьс¤ тематика дорадчих промов - це ф≥нанси, в≥йна ≥ мир, захист крањни, вв≥з ≥ вив≥з продукт≥в, законодавство.

«≥ згаданих трьох жанр≥в публ≥чноњ мови в класичн≥й античност≥ найб≥льш важливим був жанр дорадчий, чи, ≥ншими словами, пол≥тичне красномовство.

” еп≥диктичних промовах зм≥ст часто в≥дступав перед формою, ≥ де¤к≥ з≥ зразк≥в, що д≥йшли до нас, ви¤вл¤ютьс¤ ¤скравим прикладом мистецтва заради мистецтва. ќднак далеко не вс≥ еп≥диктичн≥ мови були беззм≥стовними.

≤сторик ‘ук≥д≥д включив у св≥й тв≥р надгробне слово над т≥лами полеглих аф≥нських воњн≥в, вкладений у вуста ѕер≥кла. ÷¤ мова, що ‘ук≥д≥д з таким мистецтвом впл≥в у тканину своЇњ величезноњ ≥сторичноњ полотнини, ¤вл¤Ї собою викладену у високомистецьк≥й форм≥ пол≥тичну програму аф≥нськоњ демократ≥њ епохи розкв≥ту. ¬она Ї безц≥нним ≥сторичним документом, не говор¤чи вже про њњ естетичне значенн¤ ¤к пам'¤тника мистецтва.

ќсобливо розповсюдженим жанром у стародавност≥ були судов≥ мови. ” житт≥ древнього грека суд займав дуже велике м≥сце, але дуже мало походив на сучасний. ≤нституту прокурор≥в не ≥снувало, обвинувачем м≥г виступити кожний. ќбвинувачуваний захищавс¤ сам: виступаючи перед судд¤ми, в≥н прагнув не ст≥льки переконати њх у своњй невинност≥, ск≥льки розжалобити, залучити њхньоњ симпат≥њ на свою сторону. ƒл¤ ц≥Їњ мети застосовувалис¤ сам≥ неспод≥ван≥, на наш погл¤д, прийоми. якщо обвинувачуваний був обт¤жений родиною, в≥н приводив своњх д≥тей, ≥ т≥ благали судд≥в пощадити њхнього батька. якщо в≥н був воњномЧ в≥н оголював груди, показуючи шрами в≥д раней, отриманих у бо¤х за батьк≥вщину. якщо в≥н був поетомЧ в≥н читав своњ в≥рш≥, демонструючи своЇ мистецтво (так≥ випадки в≥дом≥ у б≥ограф≥њ —офокла). ѕеред величезною на наш погл¤д судд≥вською колег≥Їю (в јф≥нах нормальне число судей було 500, а весь суд прис¤жних, гел≥е¤, нараховував 6000 чолов≥к!) довести до кожного суть лог≥чних довод≥в було справою майже безнад≥йною: набагато виг≥дн≥ше було будь-¤ким способом под≥¤ти на почутт¤. Ђ оли судд≥ й звинувальники Ч т≥ сам≥ особи, необх≥дно проливати р¤сн≥ сльози ≥ вимовл¤ти тис¤ч≥ скарг, щоб бути з доброзичлив≥стю вислуханимї,Ч писав досв≥дчений майстер ≥ знавець проблем риторики ƒ≥он≥с≥й √ал≥карнаський.

¬ умовах заплутаного судового права позивати в древн≥х јф≥нах було справою нелегким, до того ж не ус≥ волод≥ли даром слова, щоб розташувати до себе слухач≥в. “ому т≥, хто судивс¤, приб≥гали до послуг ос≥б досв≥дчених, а головне, що волод≥ли ораторським талантом. ÷≥ люди, ознайомивши з ≥стотою справи, складали за плату виступу своњх кл≥Їнт≥в, що т≥ заучували напам'¤ть ≥ вимовл¤ли на суд≥. “аких автор≥в мов називали логографами. Ѕували випадки, коли логограф складав одночасно мову ≥ дл¤ позивача ≥ дл¤ в≥дпов≥дача Ч тобто в одн≥й мов≥ спростовував те, що затверджував в ≥нш≥й (ѕлутарх пов≥домл¤Ї, що один раз так над≥йшов нав≥ть ƒемосфен).

Ќайб≥льшим теоретиком ≥ вчителем красномовства в V стол≥тт≥ до н.е. був √орг≥й ≥з с≥цилийського м≥ста Ћеонт≥н≥. ” 427 роц≥ в≥н прибув в јф≥ни, ≥ його митецьк≥ промови привернули загальну увагу. ѕ≥зн≥ше в≥н об'њздив усю √рец≥ю, усюди виступаючи перед слухачами. Ќа зборах грек≥в в ќл≥мп≥њ в≥н звернувс¤ до тих, що з≥бралис¤ з закликом до Їдност≥ в боротьб≥ проти варвар≥в. ќл≥мп≥йська промова √орг≥¤ надовго прославила його ≥м'¤ (йому була поставлена стату¤ в ќлимпии, основа ¤коњ знайдена в минулому стол≥тт≥ п≥д час археолог≥чних розкопок).

≤стор≥¤ зберегла дещо з творчоњ спадщини √орги¤. «бер≥глас¤, наприклад, порада оратору: Ђ—ерйозн≥ доводи супротивника спростовуй жартом, жарт - серйозн≥стюї. ÷≥лком збереглис¤ лише дв≥ мови, приписуван≥ √оргию,Ч Ђѕохвала ќлен≥ї ≥ Ђ¬иправданн¤ ѕалам≥даї, написан≥ на сюжети м≥ф≥в про “ро¤нську в≥йну. ќраторське мистецтво √орг≥¤ укладало в соб≥ багато нововведень: симетрично побудован≥ фрази, реченн¤ з однаковими зак≥нченн¤ми, метафори ≥ пор≥вн¤нн¤; ритм≥чне членуванн¤ мови ≥ нав≥ть рима наближали його мову до поез≥њ. ƒе¤к≥ з цих прийом≥в надовго зберегли назву Ђгорг≥анськ≥ ф≥гуриї. √орг≥й писав своњ промови на атичному д≥алект≥, що служить ¤скравим св≥дченн¤м зрослоњ рол≥ јф≥н у л≥тературному житт≥ древньоњ ≈ллади.

√орг≥й був одним з перших оратор≥в нового типу Ч не т≥льки практиком, але ≥ теоретиком красномовства, за плату юнаком, що навчав, з багатих родин говорити ≥ лог≥чно мислити. “ак≥ вчител≥ називалис¤ соф≥стами, Ђфах≥вц¤ми з мудрост≥ї. Ђћудр≥стьї њх була скептичною: вони вважали, що абсолютноњ ≥стини не ≥снуЇ, щирим Ї те, що може бути доведене досить переконливим образом. «в≥дси њхн¤ турбота про переконлив≥сть доказу ≥ виразност≥ слова: вони зробили слово об'Їктом спец≥ального досл≥дженн¤. ќсобливо багато вони займалис¤ походженн¤м значенн¤ слова (етимолог≥Їю), а також синон≥м≥кою. ќсновним полем д≥¤льност≥ соф≥ст≥в були јф≥ни, де процв≥тали вс≥ жанри красномовно-дорадчий, еп≥диктиний ≥ судовий.

Ќайвидатн≥шим аф≥нським оратором класичноњ епохи в област≥ судового красномовства був, безсумн≥вно, Ћ≥с≥й (б≥л¤. 415Ч380 р. до н.е.). Ѕатько його був метеком (в≥льним, але не мав цив≥льних прав людиною) ≥ волод≥в майстерн≥, у ¤к≥й виготовл¤лис¤ щити. ћайбутн≥й оратор разом ≥з братом учивс¤ в южно-италийском м≥ст≥ ‘ур≥њ, де слухав курс риторики у в≥домих соф≥ст≥в. ѕриблизно в 412 роц≥ Ћ≥с≥й повернувс¤ в јф≥ни. јф≥нська держава в цей час знаходилос¤ в скрутному стан≥ Ч йшла ѕелопоннесска¤ в≥йна, невдала дл¤ јф≥н. ” 405 роц≥ јф≥ни потерп≥ли нищ≥вну поразку. ѕ≥сл¤ висновку принизливого св≥ту до влади прийшли ставленики перем≥гшоњ —парти, Ђ30 тиран≥вї, що проводили пол≥тику жорстокого терору стосовно демократичного ≥ просто безправним елементам аф≥нського сусп≥льства. ¬еликий стан, ¤ким волод≥ли Ћ≥с≥й ≥ його брата, було причиною розправи над ними. Ѕрат Ћ≥с≥¤ був страчений, самому оратору довелос¤ р¤туватис¤ втечею в сус≥дню ћегару. ѕ≥сл¤ перемоги демократ≥њ Ћ≥с≥й повернувс¤ в јф≥ни, але одержати цив≥льн≥ права йому так ≥ не удалос¤. ѕершою судовою мовою, вимовленоњ Ћ≥с≥Їм, була мова проти одного з тридц¤ти тиран≥в, винного в смерт≥ його брата. Ќадал≥ в≥н писав мови ≥ дл¤ ≥нших облич, зробивши це своЇю головною профес≥Їю. ”сього йому приписувалос¤ в стародавност≥ до 400 мов, але до нас д≥йшло т≥льки 34, причому не ус≥ з них справжн≥. ѕереважна б≥льш≥сть збережених в≥днос¤тьс¤ до жанру судових, але в зб≥рнику ми знаходимо ≥ пол≥тичн≥, ≥ нав≥ть урочист≥ мови Ч наприклад, надгробне слово над т≥лами воњн≥в, що упали в  оринфской в≥йн≥ 395 Ч 386 рок≥в. ’арактерн≥ риси стилю Ћ≥с≥¤ ч≥тко в≥дзначаютьс¤ древн≥ми критиками. ¬иклад його простий, лог≥чно ≥ виразно, фрази коротк≥ ≥ побудован≥ симетрично, ораторськ≥ прийоми вишукан≥ ≥ витончен≥. Ћ≥с≥й заклав основу жанру судовоњ мови, створивши своЇр≥дний еталон стилю, композиц≥њ ≥ сам≥й аргументац≥њ Ч наступн≥ покол≥нн¤ оратор≥в багато в чому йому випливали. ќсобливо велик≥ його заслуги в створенн≥ л≥тературноњ мови атичноњ прози. ћи не знайдемо в нього н≥ архањзм≥в, н≥ заплутаних оборот≥в, наступн≥ критики (ƒ≥он≥с≥й √ал≥карнасський) визнавали, що н≥хто згодом не перевершив Ћ≥с≥¤ в чистот≥ атичноњ мови. ∆ивим ≥ наочноњ робить розпов≥дь оратора окресленн¤ характеру (етопе¤) Ч причому не т≥льки характер≥в зображуваних облич, але ≥ характеру обличч¤, що говорить, (наприклад, суворого ≥ простодушного ≈вфилета, у вуста ¤кого вкладена мова Ђѕро убивство ≈ратосфенаї).

1	2	3

Ќазва: ƒревн¤ √рец≥¤ ≥ риторика
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (4784 прочитано)