–иторика, ораторське мистецтво > ƒревн¤ √рец≥¤ ≥ риторика

ўо в жанр≥ судового красномовства зробив Ћ≥с≥й, то в жанр≥ урочистого красномовства зробив ≤сократ (ок. 436Ч 338 р.), що в≥дбувавс¤ з заможноњ колись, але аф≥нськоњ родини, що розорилас¤. «молоду в≥н теж був змушений обрати соб≥ профес≥ю логографа, згодом в≥дкрив ораторську школу з високою платою за навчанн¤, з ¤коњ вийшли багато пол≥тик≥в, оратори ≥ письменники. Ўкола ≤сократа була одночасно чимось начебто пол≥тичного кружка з ≥де¤ми ≥ настро¤ми, ворожими аф≥нськоњ демократ≥њ (чому чимало спри¤в аристократичний склад учн≥в), тому глава школи неодноразово обвинувачувавс¤ в Ђрозбещенн≥ юнацтваї.

Ћ≥тературна д≥¤льн≥сть ≤сократа за часом зб≥глас¤ з пол≥тичною кризою грецького сусп≥льства ≥ запеклою класовою боротьбою в грецьких м≥стах, де поперем≥нно брали верх те демократичн≥, те ол≥гарх≥чн≥ елементи. Ќасл≥дком њњ було зб≥льшенн¤ числа безроб≥тних ≥ людей, що розорилис¤. Ќеск≥нченн≥ м≥жусобн≥ воњни не привели до ст≥йкоњ гегемон≥њ ¤кого-небудь одного з грецьких держав ≥ т≥льки виснажили њхн≥й економ≥чний ≥ пол≥тичний потенц≥ал. —користавшись положенн¤м, що створилос¤, македонський цар ѕилип зум≥в у 338 роц≥ завдати нищ≥вноњ поразки пол≥сам, що об'Їдналис¤ проти його, ≥ установити над √рец≥Їю пол≥тичний контроль.

” так≥м складному переплетенн≥ пол≥тичних ≥ соц≥альних протир≥ч ≤сократ висунув у своњх мовах, що поширювалис¤ в письмовому вид≥, пол≥тичну програму пор¤тунку ≈ллади. ”перше в≥н виступив з нею у своњй мов≥ Ђѕанег≥рикї) у 380 роц≥; суть њњ пол¤гала в т≥м, щоб об'Їднати сили грек≥в дл¤ боротьби проти варвар≥в Ч тобто дл¤ завоюванн¤ ѕерс≥њ. Ќадал≥ в≥н звертавс¤ з ц≥Їю ≥деЇю до р≥зних монарх≥в ≥ тиран≥в √рец≥њ. ќстанн≥й, до ¤кого в≥н звернувс¤, ѕилип II, д≥йсно почав готувати цей пох≥д, завершити ¤кий йому не удалос¤(це виконав його син, ќлександр ћакедонський). ≤сократ практично став ≥деологом промакедонской парт≥њ в јф≥нах, навколо ¤коњ групувалис¤ в основному громад¤ни з заможних к≥л.

ѕрийоми ораторського мистецтва ≤сократа розвивають принципи, висунут≥ √орг≥Їм. ќсоблив≥стю стилю ≤сократа Ї складн≥ пер≥оди, що волод≥ють, однак, ¤сною ≥ ч≥ткою конструкц≥Їю ≥ тому легкодоступн≥ дл¤ розум≥нн¤. ƒл¤ його стилю характерно також ритм≥чне членуванн¤ мови, плавн≥сть ¤коњ дос¤галас¤ ретельним уникненн¤м так званого стику голосних наприк≥нц≥ слова ≥ на початку ≥ншого.

” школ≥ ≤сократа були вироблен≥ основн≥ принципи композиц≥њ ораторського добутку, що повинне було м≥стити наступн≥ частини: 1) уведенн¤, метою ¤кого було привернути увагу ≥ доброзичлив≥сть слухач≥в; 2) виклад предмета виступу, зроблений з можливою переконлив≥стю; 3) спростуванн¤ довод≥в супротивника з аргументац≥Їю на користь власних; 4) висновок, що п≥дводить п≥дсумок усьому сказаний.

як майстер красномовства, ≤сократ вважавс¤ в стародавност≥ вищим авторитетомЧ про попул¤рн≥сть його добутку говорить велику к≥льк≥сть уривк≥в з його мов, знайдених на пап≥русах. …ого л≥тературна спадщина ближче усього коштуЇ до того, що ми зараз називаЇмо публ≥цистикою. Ѕезперечна заслуга ≤сократа складаЇтьс¤ в удосконалюванн≥ стилю письмовоњ мови, в≥дм≥нност≥ ¤коњ в≥д усноњ п≥дкреслюЇ јристотелю: Ђќдин склад дл¤ мови письмовоњ, ≥нший дл¤ мови в суперечц≥, один дл¤ мови в зборах, ≥ншоњ дл¤ мови в суд≥. “реба волод≥ти обомаї. јле найб≥льший римський теоретик красномовства  винтилиан усв≥домлював недол≥ки, властив≥ л≥тературн≥й творчост≥ ≤сократа, про що говорить його оц≥нка:Ђ—тиль ≤сократа повний численних прикрас ≥ в≥др≥зн¤Їтьс¤ великою гладк≥стю в р≥зних жанрах ораторського мистецтва... ¬≥н тренований скор≥ше дл¤ арени, чим дл¤ полючи бою...ї якоюсь м≥рою це розум≥в ≥ сам оратор, коли писав у мов≥ Ђѕилипї: Ђƒл¤ мене не залишилос¤ схованим, наск≥льки б≥льшою переконуючою силою волод≥ють мови вимовн≥ в пор≥вн¤нн≥ з мовами, призначеними дл¤ читанн¤...ї

Ќайб≥льшим майстром усноњ, по переваз≥ пол≥тичноњ, мови став великий аф≥нський оратор ƒемосфен (385Ч 322 р.). ¬≥н походив ≥з заможноњ родина-батько його волод≥в майстерн¤ми, у ¤ких виготовл¤лис¤ збро¤ ≥ мебл≥. ƒуже рано ƒемосфен осирот≥в, маЇток його потрапив в руки оп≥кун≥в, ¤к≥ ви¤вилис¤ нечесними людьми. —амост≥йне житт¤ в≥н почав ≥з процесу, у ¤кому виступив проти розкрадач≥в (вимовлен≥ њм у зв'¤зку з цим мови збереглис¤). ўе до цього в≥н став готуватис¤ до д≥¤льност≥ оратора й учивс¤ у в≥домого аф≥нського майстра красномовства ≤се¤. ѕростота складу, стисл≥сть ≥ значущ≥сть зм≥сту, стругаючи лог≥ка доказу, риторичн≥ питанн¤ - все це було запозичено ƒемосфеном у ≤се¤.

« дитинства ƒемосфен мав слабкий голос, до того ж в≥н гаркавив. ÷≥ недол≥ки, а також нер≥шуч≥сть, з ¤ким в≥н тримавс¤ на трибун≥, привели до провалу його перших виступ≥в. ќднак завз¤тою працею (≥снуЇ легенда, що, коштуючи на берез≥ мор¤, в≥н годинник декламував в≥рш≥, заглушаючи звуками свого голосу шум прибережних хвиль) в≥н зум≥в перебороти недол≥ки своЇњ вимови. ≤нтонац≥йному фарбуванню голосу оратор надавало особливого значенн¤, ≥ ѕлутарх у б≥ограф≥њ оратора приводить характерний анекдот: Ђ–озпов≥дають, що до нього прийшов хтось ≥з проханн¤м сказати мову на суд≥ в його захист, скаржачись на те, що його поколобродили. ЂЌ≥, з тобою н≥чого под≥бного не булої,Ч сказав ƒемосфен. ѕ≥дн¤вши голос, в≥дв≥дувач закричав: Ђяк, ƒемосфен, цього з мною не було?!їЧ Ђѕ–ќ, тепер ¤ ¤сно чую голос скривдженого ≥ постраждалогої,Ч сказав оратор...ї

Ќа початку свого творчого шл¤ху ƒемосфен виступав ≥з судовими мовами, але надал≥ в≥н усе б≥льше вт¤гувавс¤ в бурхливе пол≥тичне житт¤ јф≥н. Ќезабаром в≥н став ведучим пол≥тичним д≥¤чем, часто виступаючи з трибуни Ќародних збор≥в. ¬≥н очолив патр≥отичну парт≥ю, боровшуюс¤ проти македонського цар¤ ѕилипа, невпинно призиваючи вс≥х грек≥в до Їдност≥ в боротьб≥ проти Ђп≥вн≥чного варвараї. јле, под≥бно м≥ф≥чн≥й пророчиц≥  асандр≥, йому призначено було спов≥щати ≥стину, не зустр≥чаючи розум≥нн¤ чи нав≥ть сп≥вчутт¤.

ƒемосфен широко застосовував тропи, зокрема метафору. ƒжерелом метафори нер≥дко ви¤вл¤Їтьс¤ мова палестри, г≥мнастичного стад≥ону. ƒуже доб≥рно використовуЇтьс¤ протиставленн¤, антитеза Ч наприклад коли пор≥внюЇтьс¤ Ђстол≥тт¤ нин≥шн≥й ≥ стол≥тт¤ минулийї. ѕрийом, що застосовувавс¤ ƒемосфеном, уособленн¤ здаЇтьс¤ незвичайним дл¤ сучасного читача: в≥н пол¤гаЇ в т≥м, що нежив≥ чи предмети абстрактн≥ пон¤тт¤ виступають ¤к особи, що захищають доводи оратора, що спростовують. «'Їднанн¤ синон≥м≥в у пари:Ђдивитес¤ ≥ спостер≥гайтеї, Ђзнайте ≥ розум≥йтеїЧ спри¤ло ритм≥чност≥ ≥ п≥днесеност≥ складу. ≈фектним прийомом, що зустр≥чаЇтьс¤ в ƒемосфена, Ї Ђф≥гура умовчанн¤ї: оратор св≥домо замовчуЇ про те, що в≥н неодм≥нно повинний був би сказати по ходу викладу, ≥ слухач≥ неминуче доповнюють його сам≥. «авд¤ки такому прийому потр≥бний оратору висновок зробл¤ть сам≥ слухач≥, ≥ в≥н тим самим значно виграЇ в переконливост≥.

„ас, що наступив п≥сл¤ пад≥нн¤ в≥льноњ пол≥сноњ √рец≥њ, прийн¤то називати епохою елл≥н≥зму. ѕол≥тичному красномовству залишалос¤ усе менше м≥сц¤ в сусп≥льному житт≥, ≥нтерес до зм≥сту мов поступавс¤ м≥сцем ≥нтересу до форми. ” риторських школах вивчали мови колишн≥х майстр≥в ≥ намагалис¤ рабськи насл≥дувати њх стилю. ѕоширенн¤ одержують п≥дробки мов ƒемосфена, Ћ≥с≥¤ й ≥нших великих оратор≥в минулого (так≥ п≥дробки д≥йшли до нас, наприклад, у склад≥ зб≥рника мов ƒемосфена). ¬≥дом≥ ≥мена аф≥нських оратор≥в, що жили в пер≥од раннього елл≥н≥зму ≥ св≥домо складала мови в дус≥ старих зразк≥в: так, ’ар≥с≥й складав судов≥ мови в стил≥ Ћ≥с≥¤, тод≥ ¤к його сучасник ƒемохар був в≥домий ¤к насл≥дувач ƒемосфена. “ака традиц≥¤ насл≥дуванн¤ одержала пот≥м назву Ђаттицизмаї. ” той же час одноб≥чний ≥нтерес до словесноњ форми красномовства, що став особливо пом≥тним у нових грецьких культурних центрах па —ход≥Ч јнт≥ох≥њ, ѕергаме й ≥нших, породив протилежну крайн≥сть, захопленн¤ навмисною ман≥рн≥стю: цей стиль красномовства одержав назву Ђаз≥анськогої. Ќайв≥дом≥шим його представником став √егес≥й з малоаз≥атськоњ ћагнесии (середина III в. до н.е.). Ќамагаючись перехизуватис¤ оратор≥в класичноњ епохи, в≥н рубав пер≥оди на коротк≥ фрази, уживав слова в сам≥й незвичайн≥й ≥ протиприродн≥й посл≥довност≥, п≥дкреслював ритм, нагромаджував тропи.  в≥тчастий, пишномовний ≥ патетичний склад наближав його мови до мелодекламац≥њ. Ќа жаль, про ораторське мистецтво ц≥Їњ епохи можна судити т≥льки по де¤ким збереженим цитатам Ч ц≥лих добутк≥в до нас майже не д≥йшло. ќднак до нас д≥йшли у велик≥й к≥лькост≥ добутку оратор≥в римського часу, в основному традиц≥њ красномовства, що продовжували, елл≥н≥стичноњ ≈похи.

ѕ≥сл¤ поразки в≥йськ ахейського союзу в 146 роц≥ до н.е., що нан≥с йому римський полководець ћумм≥й, √рец≥¤ стаЇ пров≥нц≥Їю –имськоњ середземноморськоњ держави: з 27 року до н.е. ц¤ пров≥нц≥¤ одержуЇ назву јхай¤. √рец≥¤ стаЇ м≥сцем, куди римська молодь в≥дправл¤Їтьс¤ дл¤ одержанн¤ утворенн¤, в≥д≥граЇ роль ун≥верситету ≥ музею образотворчих мистецтв. ќсобливою попул¤рн≥стю користаютьс¤ јф≥ни, а також остр≥в –одос ≥ м≥ста ћалоњ јз≥њ. « I стол≥тт¤ н.е. прац¤ ведучих вчител≥в у риторських школах оплачуЇтьс¤ державою.

ѕрофес≥¤ мандр≥вного ритора виступаючого в грецьких м≥стах з демонстрац≥Їю свого мистецтва, стаЇ наст≥льки розповсюдженоњ, що II стол≥тт¤ н.е. звичайно називаЇтьс¤ стол≥тт¤м Ђдругоњ соф≥стикиї (у нагадуванн¤ про соф≥ст≥в V. стол≥тт¤ до н.е., що також роз'њжджали по м≥стах з мовами ≥ лекц≥¤ми). ¬ умовах утрати греками пол≥тичноњ вол≥ ораторське мистецтво звернулос¤ до Їдино можливого в тих умовах жанру, а саме до еп≥диктичному, урочистому. ѕеред оратором ставилас¤ задачаЧ експромтом, без п≥дготовки, прославити героњчне минуле чи ≈ллади геро¤ древнього м≥фу, вимовити похвальне слово великому оратору, пол≥тичному д≥¤чу чи минулого нав≥ть самому √омеру. —оф≥ст ≥ ритор у цю епоху вит≥сн¤ють поета, проза стаЇ ч≥льноњ, але, вигадливим ≥ раф≥нованим, пронизаним ритмом ≥ прикрашена складними риторичними ф≥гурами ≥ тропами, вона здобуваЇ риси поез≥њ.

1	2	3

Ќазва: ƒревн¤ √рец≥¤ ≥ риторика
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (4784 прочитано)