јрх≥тектура > ѕамТ¤тки арх≥тектури  ињвськоњ –ус≥

ѕамТ¤тки арх≥тектури  ињвськоњ –ус≥

ќкинувши оком збережен≥ до нас памТ¤тки арх≥тектури Ц деревТ¤ноњ у мурованоњ, р≥зьби, мал¤рства й т.зв. ужиткового мистецтва, переконуЇмос¤, що, незважаючи на дуже корисн≥ гопел≥тичн≥ умови нашого ≥сторичного житт¤, були ми народом творчим ≥ самобутн≥м, а р≥вночасно незвичайно чутливим на сторонн≥ культурн≥ випливи. „уж≥ зразки сприймали, не хапаючись за Уостанн≥ крик модиФ, але з розвагою пристосовували до своњх культурних вимог ≥ естетичних потреб т≥ з них, що не були запереченн¤м нашоњ мистецькоњ вол≥, природи й традиц≥њ.

¬же задовго до оф≥ц≥йного прийн¤тт¤ христи¤нства процв≥тала в нас самобутн¤ культура, в ¤к≥й образотворчост≥ визначено роль й вагу. ”крањнське деревТ¤не буд≥вництво, ¤ке своњми праформами й конструктивними ≥де¤ми с¤гаЇ в глибину нашоњ пра≥стор≥њ, не те що витворило вињмково ориг≥нальн≥, а разом ≥з тим й незвичайно монументальн≥ зразки, але в зустр≥ч≥ ≥з зах≥дно-Ївропейським бароко створило синтетичне Уукрањнське барокоФ. ƒос¤гненн¤, ¤ким не може похвалитис¤ жоден ≥з слов'¤нських народ≥в.

—ловТ¤нськ≥ земл≥ лежали у в≥ддал≥ в≥д центр≥в старовинноњ культури, й тому розвиток словТ¤н йшов значно пов≥льн≥ше. ѕерш≥ памТ¤тки словТ¤нськоњ культури знаход¤ть на т.зв пол¤х поховальних  ињвщини, ¬олин≥ й √аличини. Ќа територ≥њ цих пол≥в знаход¤ть посуд, ¤кий вже виробл¤вс¤ на гончарному круз≥, ще можна знайти прикраси Ц коралики ≥ ≥н.

 р≥м поховальних пол≥в, ѕ≥в. ”крањна зас≥¤на високими могилами, найб≥льше ¤ких знаход¤ть на „ерн≥г≥вщин≥. ¬ самому „ерн≥гов≥ збер≥гс¤ найб≥льший з тих курган≥в Ц „орна могила.  р≥м зброњ та прикрас в цьому курган≥ знайдено два велик≥ тур¤ч≥ роги з р≥зьбленим ср≥бним окутт¤м. Ќа одному окутт≥ Ї мотив л≥лей, на ≥ншому Ц складне зображенн¤ лев≥в з лицар¤ми, собаками.

¬ нашому черн≥г≥вському курган≥ Ц Ућогила кн¤жни „еркиФ Ц теж знайдене ср≥бне окутт¤ тур¤чого рога Ц р≥зьблене й цизельоване, прот¤гом зак≥нченн¤ рога прикрашене ср≥бною орлиною гол≥вкою.

Ќа знайдених у черн≥г≥вських курганах тур¤чих рог≥в на б≥жутер≥њ ≥ зброњ, вкрит≥й фантастичними рисунками, сл≥дний вплив арабськоњ та грецькоњ культур.

—ловТ¤нськ≥ храми та ≥доли.

ѕро ≥снуванн¤ в нас поганських ≥дол≥в Ї в≥домост≥ арабського подорожника ≤бн-‘адлана. У оли УрусиФ допливали до ц≥л≥ й виходили на берег, то приносили жертви своњм богам, п≥дход¤чи до високого деревТ¤ного стовпа, ¤кий мав обличч¤, под≥бне до людського. «а тим головним ≥долом столи менш≥, ¤к висловлювалис¤ про них УрусиФ Ц Усини й дочки нашого панаФ. ¬ 954р. ≤гор, переговорюючи з греками, кл¤вс¤ на бога ѕеруна, а коли його онук ¬олодимир зас≥в на великокн¤жому стол≥ в  иЇв≥, то Упостави кумури на холму вн≥ двора теремного: ѕеруна деревТ¤на, а главу Їго серебр¤ную, а ус злат, ≥ ’орса, ≥ ƒажбожа, ≥ —трибога, ≥ —имаргла, ≥ ћокоглиФ. ¬ цей спос≥б було запроваджено т.зв державну рел≥г≥ю.

«бручанський —в≥товид. ” 1848р. д≥дич с. оцюбичник над «бручем вит¤гнув ≥з р≥чки поблизу Ћичковець ≥ гори —околихи камТ¤ний людинопод≥бний ставник. ¬≥дкривець звавс¤ гр. ћечислав ѕотоцький, був в≥н археологом-аматором ≥ охрестив ставник У—в≥товидомФ. ” 1851 р. пожертвував свою знах≥дку  рак≥вськ≥й јкадем≥њ наук, а њњ г≥псовий в≥длив Ц льв≥вському музеЇв≥ Ћюбомирських.

У—в≥товидФ Ц це високий, на 2,7м, монол≥т ≥з м≥сцевого вапн¤ка, покритий з ус≥х бок≥в р≥зьбою. ÷≥л≥сть под≥лена поземними смугами натри нер≥вн≥ кондигнац≥њ, на кожн≥й з ¤ких зображен≥ людськ≥ образи, злучен≥ м≥ж собою. як памТ¤тка мистецтва —в≥товид не Ї м≥рилом техн≥чноњ досконалост≥ й засобу форм тогочасноњ р≥зьби на наших земл¤х. …ого варварський прим≥тив≥зм у пор≥вн¤нн≥ з тогочасною р≥зьбою й пластичного орнаментикою видаЇтьс¤ св≥домою арх≥њзац≥Їю, зумовленою вимогами культу.

 р≥м збручанського —в≥товида, Ї в≥домост≥ ще про дв≥ аналог≥чн≥, але дос≥ неопрацьован≥ науково, знах≥дки. “ак, у 1850 р. з р≥ки в с.Ћипиц¤ б≥л¤ –огатина був здобутий камТ¤ний ≥дол з чотирма головами ≥ ст≥лькома ж ногами. ћ≥сцевий парох звел≥в перекувати його на хрест, що й донин≥ стоњть б≥л¤ –огатина.

” ст≥ни дрогобицького костьолу вмурован≥ фрагменти (голова й руки) ¤когось поганського ≥дола, що, ¤к ≥ лопушанська знах≥дка, дос≥ не обстежений ¤к годитьс¤.

’ристи¤нство. ќф≥ц≥йне прийн¤тт¤ христи¤нства ”крањною за ¬олодимира було зворотною точкою в пол≥тичному й культурному житт≥ нашоњ Ѕатьк≥вщини. “а оск≥льки в поганську добу ”крањна не встигла виробити й ут≥снити н≥ м≥фолог≥њ, н≥ богослужебного, рел≥г≥йного культу, ост≥льки й р≥шенн¤ ¬олодимира на прийн¤тт¤ христи¤нства й п≥днесенн¤ його до р≥вн¤ оф≥ц≥йноњ, загально зобов'¤зуючоњ рел≥г≥њ мало естетичне п≥дложж¤. ¬имовно св≥дчить про це опов≥данн¤ Ќачального Ћ≥топису. ¬исланники ¬олодимира, повернувшись ≥з пошуконок за найв≥дпов≥дн≥шим дл¤ ”крањни в≥роспов≥данн¤м, засудили його в болгар ≥ н≥мц≥в, бо не знаходили в них УкрасотиФ. «ате захопила њх грецька в≥ра, бо Ун≥сть на земл≥ такого вида, н≥ красоти тако¤Ф, ¤ к у грецьких церквах. “ому-то запал, з ¤ким новохрещен≥ украњнц≥ кинулис¤ будувати й розмальовувати своњ церкви, зродивс¤ з одного непереможного бажанн¤ Ц ¤комога дор≥вн¤ти крас≥ грецьких церков ≥ р≥внев≥ в≥зант≥йськоњ образотворчост≥ взагал≥. ¬ самому  иЇв≥ в кн¤жих часах зросло б≥льш ¤к 80 мурованих церков та ц≥лий л≥с деревТ¤них. ћерзебурзький Їпископ “итмар нарахував у 1018р. аж 400, саксонець јдам Ѕреглинський Ц 300, а наш л≥тописець начислюЇ њх аж 700!

ƒес¤тинна церква. Ќайран≥шою ≥з церков, що њх збудував ¬олодимир ¬еликий у  иЇв≥, була деревТ¤на ¬асил≥вська. “а вже в≥д 989р. ¬олодимир уз¤вс¤ за будову великоњ мурованоњ церкви, ¤ку Удоручив Ќастас≥Їв≥ корсун¤нинов≥ й приставив служити в н≥й корсунських поп≥в, та в≥нчував ус≥м, що вз¤в був у  орсун≥, - ≥конами, посудом, хрестамиФ. Ѕула це славна Ѕогородицька церква, прозвана ƒес¤тинною, бо на нењ призначив ¬олодимир дес¤тину своњх доход≥в.

ѕрототип ƒес¤тинноњ церкви сл≥д шукати в церкв≥ абобського городища в Ѕолгар≥њ. Ѕо за час≥в правл≥нн¤ ¬олодимира й ярослава украњнська церква п≥дл¤гала болгарському патр≥архов≥ на п≥востров≥ ќхрид≥. ¬≥дс≥л¤ прийшли в ”крањну перш≥ богослужебн≥ книжки, система кладенн¤ фундамент≥в на деревТ¤н≥й п≥дмостц≥, тут же треба шукати прототипи поземного плану й елевац≥њ ƒес¤тинноњ церкви.

«будована в 996-998 р.р., вона вже в 1017 р. впала жертвою пожеж≥ й була оновлена при ярослав≥. ¬ 1230р. сколихнув њњ основи землетрус, а в 1240р. вона завалилас¤ в≥д напору народу, що ховавс¤ в≥д навали татар. ¬ руњнах вона просто¤ла до час≥в митрополита ћогили, ¤кий в њњ пд-зх кут≥ збудував церкву —в. ћиколи. ¬ 1824р. московський арх≥тектор —тасов роз≥брав њњ румовища й на тому м≥сц≥ збудував зовс≥м нову, Ув≥зант≥сько-руськуФ буд≥влю. «ах≥дну й п≥вденну ст≥ни новоњ буд≥вл≥ —тасов опер на старих фундаментах, але характеристичну дл¤ кн¤жоњ доби кладку ст≥н нищив ущент. Ѕ≥льшовики остаточно роз≥брали цей н≥би в≥зант≥йський дивоглад ≥ до решти затерли сл≥д по церкв≥ ¬олодимира ¬еликого.

Ќа щаст¤, перед будовою —тасова довкола старих ст≥н були проведен≥ археолог≥чн≥ розкопки, ¤к≥ зберегли дл¤ науки останки наст≥нних мозањк, шматки фрескового ст≥нопису ≥ фрагмент грецького напису на камТ¤них плитах, вмурованих у п≥вденну ст≥ну буд≥вл≥.  р≥м його в румовищах староњ церкви знайдено багато в≥дламк≥в декоративноњ р≥зьби. Ќа особливу увагу пом≥ж ними заслуговують т≥, що покрит≥ загадковими тризубами, в≥домими нам ≥з монет ¬олодимира.

 ≥лькадес¤ть р≥знобарвних золотих ≥ ср≥бних кубиках, що залишилис¤ по мозањках ƒес¤тинноњ церкви, дали змогу досл≥дников≥ јйналову висловити думку, що т≥ мозањки Убули виконан≥ з великим майстерством ≥ досконал≥стю, що њм не дор≥внюють соф≥йськ≥ мозањкиФ. “ак само шматок фрескового ст≥нопису, на ¤кому вц≥л≥ла гор≥шн¤ частина обличч¤ ¤когось молодого св¤тц¤, прив≥в досл≥дника —ичова до таких висновк≥в: У–озбираючи стиль цього шматка, дивуЇмос¤ його глибок≥й старовинност≥, що переносить нас далеко поза меж≥ в≥зант≥йськоњ мистецькоњ культури ’-го в≥ку. ¬итворюЇтьс¤ окреслене враженн¤, що творцев≥ тоњ фрески не були чуж≥ традиц≥њ ≥ прийоми енкаустичного мал¤рства, що своЇњ мистецькоњ осв≥ти набравс¤ в≥н у тому середовищ≥, в ¤кому ще не втратилис¤ традиц≥њ Їгипетського-елл≥н≥стичного портрета. ≤ тут пол≥тичн≥ сл≥ди в≥зант≥йського ≥конописного ригоризму, але нема ще того трафарету, що запанував у в≥зант≥йському ≥конопис≥ ’≤ в≥куФ.

 ињвська —оф≥¤. ¬елич ÷аргородськоњ —оф≥њ ц≥сар¤ ёстин≥ана миновал≥ була натхненн¤м дл¤ кн¤з¤ ярослава ћудрого, котрий ставши в  иЇв≥ твердою ногою, вже в 1037р. беретьс¤ до будови своЇњ кафедри. Ѕудова тривала довго, аж до 1061 чи нав≥ть 1067р., та коли ярослав Уприкрасив њњ золотом ≥ ср≥блом, посудом та многоц≥нними ≥конамиФ, то Уне було дл¤ нењ пари на вс≥й п≥вноч≥, в≥д сходу до заходуФ.

 ињвська —оф≥¤ перв≥сно мала пТ¤ть нав ≥ ст≥льки в≥втарних апсид в≥д сходу. ¬ ц≥лому  ињвська —оф≥¤ виповнювала пр¤мокутник 39х34м. ¬нутр≥шню конструкц≥ю склеп≥нь ≥ лук≥в, над ¤кими зд≥ймалос¤ 9, а може й 13 бань, п≥дпирали 12 стовп≥в- п≥лон≥в. ” противенств≥ до базил≥чного заложенн¤ ƒес¤тинноњ церкви —оф≥¤ мала синтетичний, центро-базил≥чний характер ¤к у поземному план≥, так ≥ в побудов≥ (елевац≥њ).

ѕ≥сл¤ сучасного стану науки треба погодитис¤ з погл¤дом, що  ињвська —оф≥¤, за вс≥Їњ своЇњ нотор≥йноњ в≥зант≥йськост≥, була не результатом механ≥чного перенесенн¤ на кињвський грунт котрогось з готових в≥зант≥йських зразк≥в, а твором наст≥льки ориг≥нальним, наск≥льки нев≥зант≥йськими були грунт ≥ атмосфера њњ украњнського оточенн¤. ј треба ще т¤мити й це, що будував њњ володар, ¤кий хоч жив у живих звТ¤зках ≥з ¬≥зант≥Їю, але мав у своњх жилах норманську кров, а сам був Утестем ™вропиФ.

1	2	3

Ќазва: ѕамТ¤тки арх≥тектури  ињвськоњ –ус≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (2296 прочитано)