–озм≥щенн¤ продуктивних сил > ƒинам≥ка населенн¤ земноњ кул≥

«а даними ќќЌ, частка людей у в≥ц≥ 65 рок≥в та б≥льше в населенн≥ св≥ту зросла з 5,1% 1950 р. до 6% 1990 р. ¬ окремих частинах св≥ту процес стар≥нн¤ в≥дбуваЇтьс¤ по-р≥зному. ¬≥н найч≥тк≥ше про¤вивс¤ в ™вроп≥ (частка ос≥б старшого в≥ку зб≥льшилас¤ з 8,7% 1950 р. до 13,5% 1990 р.). ¬ ≥нших рег≥онах св≥ту становить: Ћатинська јме≠рика Ч 5%, ќкеан≥¤ Ч 9, јвстрал≥¤ та Ќова «еланд≥¤ Ч 10,9, јфри≠ка Ч 3,0, јз≥¤ Ч 5,0% .

—татево-в≥кова структура населенн¤ ¾ важливий економ≥ко-демограф≥чний показник, ¤кий даЇ змогу прогнозувати к≥льк≥сть населенн¤ ≥, в≥дпов≥дно, тру≠дов≥ ресурси.

≈тн≥чний склад населенн¤ св≥ту ¾ результат довготривалого ≥сторично≠го процесу.

≈тнос (етн≥чна сп≥льн≥сть) ¾ ст≥йкий соц≥альний вид угрупованн¤ людей, що виник ≥сторично ≥ представлений плем'¤м, народн≥стю, нац≥Їю.

™дност≥ етносу надають так≥ сп≥льност≥, ¤к мова, територ≥¤, господарюванн¤, культура й побут, рел≥г≥йна, расова, державна приналежн≥сть, ≥сторична дол¤. «ро≠зум≥ло, що розвиток цив≥л≥зац≥њ, взаЇмод≥¤ етнос≥в зм≥нюють ц≥ ознаки. «алежно в≥д нац≥онального складу населенн¤ крањни под≥л¤ютьс¤ на однонац≥ональн≥ та багато≠нац≥ональн≥. ѕереважають багатонац≥ональн≥ крањни, з-пом≥ж ¤ких найб≥льшими Ї ≤нд≥¤,  итай, ѕакистан, ≤ндонез≥¤, —Ўј, –ос≥¤. —кладну етн≥чну структуру мають б≥льш≥сть крањн јфрики. ƒо однонац≥ональних належать ѕольща, ”горщина, јр≠гентина, япон≥¤, арабськ≥ крањни ѕ≥вденно-«ах≥дноњ јз≥њ, јвстрал≥¤ тощо. ™ також двонац≥ональн≥ держави ¾Ѕельг≥¤,  анада.

” св≥т≥ нал≥чуЇтьс¤ близько 3 тис. народ≥в (етнос≥в). «-пом≥ж них вир≥зн¤ютьс¤ 18 найчисленн≥ших, що становл¤ть б≥льшу частину населенн¤ «емл≥. ÷е так≥ наро≠ди, ¤к китайц≥, х≥ндустанц≥, американц≥ —Ўј, бенгальц≥, рос≥¤ни, бразильц≥, ¤понц≥. ¬ ™вроп≥ найчисельн≥шими народами Ї н≥мц≥, ≥тал≥йц≥, французи, англ≥йц≥, украњнц≥, ≥спанц≥. ¬сього ж на планет≥ 2,5 тис. р≥зних мов, а з р≥зновидами ¾6 тис¤ч. ”с≥ мови об'Їднан≥ в 20 мовних с≥мей, що под≥л¤ютьс¤ на мовн≥ групи. Ќайпоширен≥ш≥ серед них ¾ ≥ндоЇвропейська, китайсько-тибетська, сем≥то-хам≥тська, н≥геро-кордофанська, алтайська мовн≥ с≥м'њ.

ћовами ≥ндоЇвропейськоњ с≥м'њ сп≥лкуютьс¤ 150 народ≥в, ¤к≥ живуть на вс≥х континентах ≥ становл¤ть б≥льш≥сть в ™вроп≥, ѕ≥вн≥чн≥й јмериц≥, јвстрал≥њ. ¬ ™вроп≥ 9/10 населенн¤ належить до трьох великих мовних груп: германськоњ (н≥мц≥, австр≥йц≥, шведи, англ≥йц≥), романськоњ (≥тал≥йц≥, французи, ≥спанц≥, руму≠ни), слов'¤нськоњ (рос≥¤ни, украњнц≥, серби, болгари, пол¤ки).

–ел≥г≥¤ Ч нев≥д'Їмна складова духовного житт¤ людства, значною м≥рою ос≠нова нормуванн¤ повс¤кденного житт¤. “ой чи ≥нший рел≥г≥йний св≥тогл¤д в≥ддзеркалюЇтьс¤ в елементах матер≥альноњ (культов≥ споруди) ≥ духовноњ (п≥сн≥, музика, обр¤дов≥сть тощо) культури кожного народу, визначаЇ не т≥льки культурно-побутов≥ в≥дм≥нност≥ та особливост≥ демограф≥чних процес≥в, а й впливаЇ на пол≥тичне та соц≥ально-економ≥чне становище крањн ≥ рег≥он≥в.

Ќайб≥льш поширен≥ в св≥т≥ три рел≥г≥њ, ¤к≥ через це д≥стали назву св≥тових: хри≠сти¤нство, ≥слам, буддизм.  р≥м того, значна частина людства спов≥дуЇ ≥ндуњзм, синтоњзм, конфуц≥анство, даосизм.

’ристи¤нство поширене на вс≥х материках. ¬оно включаЇ три г≥лки Ч католиць≠ку, православну та протестантську. …ого спов≥дуЇ понад 1/4 людства, з них 3/5 Ч ка≠толики, 1/3 Ч протестанти, 1/10 ¾ православн≥.  атолицизм поширений у крањнах ѕ≥вденноњ ™вропи, а також у ‘ранц≥њ, ѕольщ≥, крањнах Ћатинськоњ јмерики, окре≠мих крањнах заходу та п≥вдн¤ јфрики, на ‘≥л≥пп≥нах. ѕротестантизм ¾ в англо-американських крањнах та в јвстрал≥њ. ѕравослав'¤ дотримуютьс¤ греки, народи п≥вдн¤ ÷ентральноњ ™вропи, крањн —Ќƒ (рос≥¤ни, украњнц≥, грузини тощо) та ≈ф≥оп≥њ.

ѕосл≥довники ≥сламу становл¤ть близько 20 % населенн¤ «емл≥. ≤слам пошире≠ний переважно в крањнах ÷ентральноњ, ѕ≥вденно-«ах≥дноњ јз≥њ, јфрики, в ≤ндонез≥њ.

Ѕуддизм та синтоњзм спов≥дують понад 11 % людства, трохи менше прихиль≠ник≥в ≥ндуњзму, конфуц≥анства й даосизму ¾ 7,5 %. Ѕуддизм поширений у —х≥дн≥й, ѕ≥вденно-—х≥дн≥й та ѕ≥вденн≥й јз≥њ. Ќароди ѕ≥вденноњ јз≥њ спов≥дують також ≥ндуњзм.  онфуц≥анство та даосизм розповсюджен≥ переважно в  итањ. (ƒив. дод. ст. мал.).

—еред рел≥г≥й, ¤к≥ Ї етн≥чною ознакою певного народу, найб≥льш поширен≥ ≥удањзм (Їврењ), синтоњзм (¤понц≥), с≥кх≥зм (с≥кхи в ≤нд≥њ), джайн≥зм (маратхи на п≥вноч≥ ≤нд≥њ) та ≥нш≥.

ћ≥ське розселенн¤, урбан≥зац≥¤ ≥ типи м≥ст.

ћ≥ське розселенн¤ Ч форма територ≥альноњ орган≥зац≥њ житт¤ населенн¤ у вигл¤д≥ м≥ст, розвиток ¤ких пов'¤заний з розм≥щенн¤м промислових п≥дприЇмств, об'Їкт≥в буд≥вництва, транспорту, з пост-≥ндустр≥альними видами д≥¤льност≥.  ритер≥њ в≥днесенн¤ до м≥ст у р≥зних крањнах неоднаков≥. “ак, у ƒан≥њ м≥стами вважають поселен≠н¤ з к≥льк≥стю жител≥в понад 250, ћалайз≥њ Ч 1 тис.ї Ќепал≥ Ч 5 тис., —Ўј Ч 2,5 тис., япон≥њ Ч 50 тис.  р≥м людност≥, в япон≥њ та Ѕельг≥њ при цьому беретьс¤ до уваги критер≥й середньоњ щ≥льност≥ населенн¤. ¬ ≤ндонез≥њ, «амб≥њ, ѕеру введено критер≥й так званих м≥ських ознак, п≥д ¤кими розум≥ють р≥вень благоустрою та на¤вн≥сть певних зручностей (електрика, канал≥зац≥¤, мережа культурно-побу≠тових заклад≥в).

ƒо категор≥њ м≥ст в ”крањн≥ в≥днос¤ть населен≥ пун≠кти з людн≥стю понад 10 тис. ос≥б, серед ¤ких не менше двох третин становл¤ть роб≥тники, службовц≥ та члени њхн≥х с≥мей. ¬≥дсутн≥сть Їдиних критер≥њв дл¤ визначенн¤ м≥ст св≥дчить про те, що вони на≠вр¤д чи доц≥льн≥, оск≥льки ≥снують велик≥ в≥дм≥нност≥ в р≥зних рег≥о≠нах в освоЇнн≥ територ≥й та њх заселенн≥, у природних умовах прожи≠ванн¤ та ≥н.

ћ≥ське розселенн¤ характеризуЇтьс¤ такими властиво≠ст¤ми: високою щ≥льн≥стю мереж≥ та ≥нтенсивн≥стю розвитку м≥ських поселень; великою насичен≥стю й т≥сними зв'¤зками м≥ж поселен≠н¤ми ≥ всередин≥ њх; р≥зноман≥тн≥стю вибору (м≥сць роботи, вид≥в сп≥лкуванн¤, в≥дпочинку тощо) ≥ великою щ≥льн≥стю контакт≥в; ускладненн¤м форм розселенн¤. ”рбан≥зац≥йному розселенню властив≥ динам≥чн≥сть (зм≥на розселенн¤ в простор≥ й час≥), ≥Їрарх≥чн≥сть (сп≥вп≥дпор¤дкован≥сть р≥зних форм розселенн¤), багатофункц≥ональн≥сть (виконанн¤ р≥зних функц≥й; м≥сць проживанн¤ людини, концентрац≥њ р≥зних вид≥в д≥¤льност≥).

”рбан≥зац≥¤ (англ. urbanization, в≥д лат. urbanus Ч м≥ський, urbs Ч м≥сто) Ч процес п≥двищенн¤ рол≥ м≥ст у розвитку сусп≥льства. ¬и¤вл¤Їтьс¤ у зростанн≥ м≥ських поселень, концентрац≥њ населенн¤ в них, особливо у великих м≥стах, у поширенн≥ м≥ського способу житт¤ на всю мережу поселень. –уш≥йними силами урбан≥зац≥њ Ї розвиток продуктивних сил, техн≥чний ≥ соц≥альний прогрес, розширенн¤ ра≠мок сусп≥льного под≥лу прац≥, зростанн¤ продуктивност≥ прац≥ в с≥льському господарств≥, зб≥льшенн¤ територ≥альноњ та соц≥альноњ рухливост≥ населенн¤. ѕор≥вн¤льний анал≥з демограф≥чних аспект≥в розвитку урбан≥зац≥њ в р≥зних крањнах св≥ту прийн¤то базувати на даних про р≥вень урбан≥зованост≥ населенн¤ Ч частки м≥ського на≠селенн¤ в загальн≥й його чисельност≥.

ƒинам≥ка урбан≥зац≥њ вигл¤≠даЇ так. ” 1800 p. частка м≥ського населенн¤ становила близько 3%, 1850 p. Ч 6,4, 1900 p. Ч 19,6, 1992 p. Ч 43%. ¬ јвстрал≥њ, ѕ≥вн≥чн≥й јмериц≥, ™вроп≥, Ћатинськ≥й јмериц≥ та ќкеан≥њ 1990 p. переважало м≥ське населенн¤. Ќаселенн¤ афро-аз≥атських крањн завд¤ки своњй велик≥й чисельност≥ створюЇ перевагу села над м≥стом у середньому в св≥т≥. Ќайвищий процент м≥ського населенн¤ мають розвинен≥ крањни (1990 p.): в ™вроп≥ Ч ¬еликобритан≥¤ (89,1%), Ўвец≥¤ (84%), Ѕельг≥¤ (96,9%) та ≥н.; у ѕ≥вн≥чн≥й јмериц≥ Ч —Ўј (75%),  анада (77,1%); в Ћатинськ≥й јмериц≥ Ч ¬енесуела (90,5%), јргентина (86,3%); в јз≥њ Ч ≤зрањль (91,6%),  увейт (95,6%), япон≥¤ (77%); јвстрал≥¤ (85,5%); в јфриц≥ Ч ѕј– (59,5%), “ун≥с (54,3%).  оли частка м≥ського населенн¤ перевищуЇ 70%, темпи урбан≥зац≥њ зазви≠чай спов≥льнюютьс¤. (ƒив. дод. ст. мал.).

 онтрурбан≥зац≥¤ Ч соц≥ально-економ≥чн≥ процеси, протилежн≥ урбан≥зац≥њ. “еоретичн≥ концепц≥њ та практичн≥ заходи, спр¤мован≥ на обмеженн¤ урбан≥зац≥йних процес≥в, виход¤ть з у¤вленн¤ про можлив≥сть регулюванн¤ сусп≥льного розвитку, зокрема й росту м≥ст. ѕеревага в≥ддаЇтьс¤ економ≥чним методам, скерованим на рац≥ональ≠н≥ше розм≥щенн¤ галузей економ≥ки, зм≥ну напр¤м≥в м≥грац≥йних поток≥в, розвиток прим≥ських зон. «аходи з контрурбан≥зац≥њ т≥сно пов'¤зан≥ з рег≥ональною пол≥тикою.  онтрурбан≥зац≥¤ характерна т≥льки дл¤ розвинених крањн ≥ Ї процесом, що сл≥дуЇ за урбан≥зац≥Їю. Ѕ≥льш≥сть учених схильна вважати контрурбан≥зац≥ю новою фазою м≥ського розвитку. ƒл¤ де¤ких крањн, що розвиваютьс¤, характерни≠ми Ї зм≥ни пол¤ризац≥њ урбан≥зац≥њ, коли прискорено ростуть середн≥ м≥ськ≥ агломерац≥њ та спов≥льнено Ч велик≥ процеси.  онтрур≠бан≥зац≥¤ в розвинених крањнах ≥ зм≥на пол¤ризац≥њ в крањнах, що розвиваютьс¤, пов'¤зан≥ з≥ зм≥нним характером поток≥в м≥грац≥њ.

–урбан≥зац≥¤ (в≥д англ. rural Ч с≥льський та урбан≥зац≥¤) Ч про≠цес поширенн¤ м≥ських форм ≥ умов житт¤ на с≥льську м≥сцев≥сть. –урбан≥зац≥¤ може супроводжуватис¤ м≥грац≥Їю м≥ського населенн¤ в с≥льськ≥ поселенн¤, перенесенн¤м у с≥льську м≥сцев≥сть форм гос≠подарськоњ д≥¤льност≥, характерних дл¤ м≥ст, у тому числ≥ промисло≠вост≥, сфери обслуговуванн¤ та ≥н. «д≥йснюЇтьс¤, з одного боку, залу≠ченн¤м с≥льських жител≥в до м≥ськоњ культури, а з ≥ншого Ч з допо≠могою вт¤гуванн¤ с≥льських поселень пров≥дними м≥ськими центра≠ми у сферу своЇњ д≥¤льност≥, перетворенн¤ с≥льськоњ м≥сцевост≥ на функц≥ональну складову виробничо-територ≥альних систем, що фор≠муютьс¤ на баз≥ великих м≥ст.

ћ≥сто Ч населений пункт, в≥днесений зг≥дно з законодавством держави до категор≥њ м≥ст ≥ маЇ, ¤к правило, значну (пор≥вн¤но з с≥льськими поселенн¤ми) чисельн≥сть населенн¤, зайн¤того переважно у промисловост≥, торг≥вл≥, сфер≥ обслуговуванн¤, науц≥, культур≥. ћ≥ста мають свою територ≥ю, обмежену так званою м≥ською межею, зде≠б≥льшого досить ст≥йкою. Ќаселенн¤ м≥ст 1992 p. складало 43% всього населенн¤ св≥ту. ¬еликих м≥ст, ¤к≥ мають б≥льше 100 тис. жител≥в, у св≥т≥ близько 2,4 тис., у тому числ≥ понад 200 з них мають б≥льше 1 млн.. жител≥в (в ”крањн≥ Ч 5). ѕерш≥ м≥ста виникли в IVЧIII тис. до н. е. в ћесопотам≥њ, ™гипт≥, —ир≥њ, ≤нд≥њ,  итањ в басейнах та побли≠зу великих р≥к. Ќа територ≥њ ”крањни м≥ста в≥дом≥ з ≤ тис. до н. е. на узбережж≥ „орного мор¤ (античн≥ м≥ста Ч держави ѕ≥вн≥чного ѕри≠чорномор'¤). ћ≥ста Ї надзвичайно складним соц≥альним орган≥змом, економ≥ко-географ≥чним, арх≥тектурним, ≥нженерно-буд≥вельним, куль≠турним комплексом. ” них зосереджено адм≥н≥стративно-пол≥тичн≥, промислов≥, транспортн≥, в≥йськов≥ (м≥ста-фортец≥), культурн≥, науков≥, рекреац≥йн≥ (м≥ста-курорти), рел≥г≥йн≥ (м≥ста Ч рел≥г≥йн≥ центри, на≠приклад, ћекка) та ≥нш≥ функц≥њ. (ƒив. дод. ст. мал.).

—в≥тов≥ м≥ста Ч т≥, функц≥њ ¤ких мають планетарне значенн¤. ” них концентруЇтьс¤ виробництво не ст≥льки товар≥в, ск≥льки ≥нформац≥њ, ¤ка поширюЇтьс¤ в глобальному масштаб≥. —в≥товими м≥стами Ї також транспортн≥ вузли з≥ зручним географ≥чним положенн¤м, велик≥ морськ≥ порти, значн≥ м≥жнародн≥ центри з рекреац≥йними функц≥¤ми. √оловн≥ ознаки св≥тових м≥ст, окр≥м великоњ людност≥, Ч спец≥ал≥зац≥¤ в галуз≥ ф≥нансово-управл≥нських операц≥й та д≥ло≠вих послуг, ≥нтенсивн≥сть р≥зноман≥тних ≥нтернац≥ональних зв'¤зк≥в, концентрац≥¤ штаб-квартир транснац≥ональних корпорац≥й, банк≥в, юридичних ф≥рм, рекламних агентств.  онцепц≥¤ св≥тових м≥ст, ви≠сунута ƒж. ‘р≥дманом ≥ ”олффом у прац¤х 1982 ≥ 1986 pp., ув≥≠йшла до числа класичних. ƒо св≥тових м≥ст можна в≥днести Ћондон, ѕариж, Ѕерл≥н, Ќью-…орк, “ок≥о, —≥нгапур тощо. ¬ ”крањн≥ ознаки св≥тових м≥ст притаманн≥  иЇву, ’аркову, ќдес≥ та Ћьвову.

—убурбан≥зац≥¤ (в≥д лат. sub Ч л≥д, б≥л¤ та urbanus Ч м≥ський) Ч процес зростанн¤ ≥ розвитку прим≥ськоњ зони великих м≥ст, унасл≥≠док чого формуютьс¤ м≥ськ≥ агломерац≥њ. ’арактеризуЇтьс¤ вищими темпами зб≥льшенн¤ к≥лькост≥ жител≥в прим≥ських поселень ≥ м≥ст-супутник≥в пор≥вн¤но з м≥стами Ч центрами агломерац≥й. ѕ≥д впливом урбан≥зац≥њ формуютьс¤ м≥ськ≥ агломерац≥њ. јгломерац≥¤ м≥ська (в≥д лат. agglomero Ч приЇдную, накопичую, нагромаджую) Ч форма розселенн¤, п≥д ¤кою сл≥д розум≥ти терито≠р≥альне утворенн¤, що: виникаЇ на баз≥ великого м≥ста (або к≥лькох компактно розташо≠ваних м≥ст Ч конурбац≥¤) ≥ створюЇ значну зону урбан≥зац≥њ, погли≠наючи сум≥жн≥ населен≥ пункти; вир≥зн¤Їтьс¤ високим ступенем територ≥альноњ концентрац≥њ р≥зноман≥тних виробництв, насамперед промисловост≥, ≥нфраструктурних об'Їкт≥в, наукових навчальних заклад≥в, а також значною чисельн≥стю населенн¤; справл¤Ї вир≥шальний перетворювальний вплив на навколишнЇ середовище, зм≥нюючи економ≥чну структуру територ≥њ та соц≥альн≥ аспекти житт¤ населенн¤; маЇ високий р≥вень комплексност≥ господарства ≥ територ≥альну ≥нтеграц≥ю його елемент≥в.

«а основними характеристиками агломерац≥њ бувають р≥зн≥: ве≠лик≥ й мал≥, сформован≥ й так≥, що перебувають у стад≥њ формуванн¤, моно- ≥ пол≥центричн≥, м≥ськ≥, с≥льськ≥, зм≥шан≥ тощо. ¬ агломерац≥¤х, розм≥щених у розвинених крањнах, чисельн≥сть населенн¤ зб≥льшуЇть≠с¤ незначними темпами або нав≥ть потроху зменшуЇтьс¤ (Ћондон, ѕариж, ќсака, “ок≥о, Ќью-…орк та ≥н.). јгломерац≥њ крањн, що розви≠ваютьс¤, продовжують швидкими темпами зб≥льшувати населенн¤.

ћ≥грац≥њ населенн¤.

ћ≥грац≥¤ населенн¤ (в≥д лат. migratio Ч переселенн¤) Ч пере≠м≥щенн¤ людей (м≥грант≥в) через кордони тих чи ≥нших територ≥й з≥ зм≥ною м≥сц¤ проживанн¤ назавжди або на б≥льш чи менш трива≠лий пер≥од. ќдн≥Їю з основних ознак м≥грац≥њ населенн¤ Ї перети≠нанн¤ адм≥н≥стративного кордону територ≥њ (держави, област≥, насе≠леного пункту ≥ т. д.). Ќа ц≥й основ≥ вир≥зн¤ють насамперед зовн≥ш≠ню м≥грац≥ю (ем≥грац≥¤ та ≥мм≥грац≥¤) ≥ внутр≥шню м≥грац≥ю. «овн≥ш≠н¤ м≥грац≥¤ пов'¤зана з перетинанн¤м державного кордону, њњ ще називають м≥жнародною м≥грац≥Їю населенн¤ та под≥л¤ють на м≥ж- та внутр≥континентальну. ¬нутр≥шн¤ м≥грац≥¤ Ч це перем≥щенн¤ з одного поселенн¤ до ≥ншого. Ќ≥¤к≥ перем≥щенн¤ в межах того само≠го населеного пункту не розгл¤даютьс¤ ¤к м≥грац≥¤ населенн¤. –оз≠р≥зн¤ють м≥грац≥ю с≥льського населенн¤ ≥ м≥ського, м≥жм≥ську м≥гра≠ц≥ю та м≥грац≥ю в с≥льську м≥сцев≥сть Ч м≥грац≥йн≥ потоки Ђсело Ч м≥стої, Ђм≥сто Ч м≥стої, Ђм≥сто Ч селої, Ђсело Ч селої.

«а способом реал≥зац≥њ м≥грац≥ю населенн¤ под≥л¤ють на орган≥зовану м≥грац≥ю, зд≥йснювану з участю держави або громадських орган≥зац≥й та њхньою допомогою, ≥ неорган≥зовану м≥грац≥ю, що проводитьс¤ силами й за≠собами самих м≥грант≥в.

√оловн≥ причини м≥грац≥њ населенн¤ Ч со≠ц≥ально-економ≥чн≥, пол≥тичн≥, воЇнн≥, еколог≥чн≥. ћ≥грац≥¤ населен≠н¤ з≥грала велику роль у розвитков≥ людства. «начний вплив на походженн¤ багатьох народ≥в ™вропи та јз≥њ справило велике пере≠селенн¤ народ≥в (масов≥ м≥грац≥њ гунських, н≥мецьких, слов'¤нських, аланських та ≥нших племен переважно в IVЧVII ст.). ¬елик≥ географ≥чн≥ в≥дкритт¤ мали насл≥дком ≥нтенсивн≥ м≥грац≥йн≥ потоки з≥ —тарого —в≥ту до јмерики. «начн≥ м≥грац≥йн≥ потоки були спричи≠нен≥ першою та другою св≥товими в≥йнами, а нещодавно Ч розпадом —–—–. Ќин≥шн≥ перем≥щенн¤ людей мають насамперед соц≥ально-економ≥чн≥, пол≥тичн≥ та рел≥г≥йн≥ причини. Ќабула поширенн¤ м≥гра≠ц≥¤ спец≥ал≥ст≥в до розвинених крањн ≥з менш розвинених (Ђв≥дплив ≥нтелект≥вї). (ƒив. дод. ст. мал.).

ћ≥жнародна м≥грац≥¤ робочоњ сили Ч це перем≥щенн¤ ос≥б най≠маноњ прац≥ м≥ж нац≥ональними господарствами, що виражаЇ процес перерозпод≥лу трудових ресурс≥в м≥ж ланками всесв≥тнього госпо≠дарства. ќсновн≥ потоки роб≥тник≥в-м≥грант≥в спр¤мован≥ до «ах≥д≠ноњ ™вропи ≥ —Ўј. ¬ «ах≥дн≥й ™вроп≥ ≥ноземних роб≥тник≥в ≥ член≥в њхн≥х с≥мей Ч близько 14 млн. ос≥б, що становить в≥д 5 до 25% ус≥х працюючих за наймом у розвинених зах≥дноЇвропейських крањнах. ” ‘ранц≥њ ≥ноземц≥ Ч це 80% ус≥х роб≥тник≥в¾буд≥вельник≥в, у Ѕельг≥њ Ч 50% шахтар≥в, у ‘–Ќ Ч 40% роб≥тник≥в автомоб≥льних завод≥в.

Ѕ≥женц≥ Ч вимушен≥ м≥гранти, переселенн¤ ¤ких було спричине≠не загрозою втратити житт¤ чи здоров'¤, зазнати обмежень у життЇ≠д≥¤льност≥. ƒо б≥женц≥в в≥днос¤ть ≥ноземних громад¤н чи ос≥б без громад¤нства, ¤к≥ стали жертвою пересл≥дувань ≥з причин расовоњ, нац≥ональноњ, конфес≥йноњ, соц≥альноњ належност≥ або пол≥тичних переконань ≥ вимушен≥ покинути територ≥ю держави, громад¤нами ¤коњ вони Ї (або територ≥ю крањни свого пост≥йного проживанн¤). Ѕ≥женц≥ можуть бути ≥ всередин≥ крањни, коли в≥дбуваЇтьс¤ грома≠д¤нська в≥йна (воЇнн≥ конфл≥кти в республ≥ках колишньоњ ёгослав≥њ, чеченськ≥ под≥њ в –ос≥њ тощо). –озр≥зн¤ють так≥ типи б≥женц≥в: еко≠лог≥чн≥ (п≥сл¤ техногенних ≥ природних катастроф), воЇнн≥ (в раз≥ воЇнних конфл≥кт≥в), рел≥г≥йн≥ (внасл≥док конфл≥кт≥в на рел≥г≥йному ірунт≥), нац≥ональн≥ Ч етн≥чн≥ (за м≥жнац≥ональних конфл≥кт≥в). ћасов≥ м≥грац≥њ б≥женц≥в спостер≥галис¤ в роки другоњ св≥товоњ в≥йни та п≥сл¤ нењ, а також починаючи з 1970 p. в багатьох районах св≥ту Ч на —ередньому та Ѕлизькому —ход≥, в ≤нд≥њ, р¤д≥ район≥в јфрики; в 1990-х pp. Ч в ёгослав≥њ, –ос≥йськ≥й ‘едерац≥њ, «акавказз≥, ћолдов≥, “аджикистан≥ та ≥н.  ≥льк≥сть б≥женц≥в, за даними ќќЌ, 1974 p. ста≠новила 1,8 млн.. душ (без палестинц≥в), 1981 р. Ч 6,8 млн.. (кр≥м того, палестинц≥в Ч 1,9 млн..), 1993 p. Ч 18 млн..

“рудов≥ ресурси та зайн¤т≥сть населенн¤.

ƒо трудових ресурс≥в належить частина населенн¤, що дос¤гла працездатного в≥ку, ¤кий у кожн≥й крањн≥ визначаЇтьс¤ законодавче (в —Ўј, –ос≥њ, ”крањн≥ ¾ 16-60 рок≥в,  анад≥ ¾ 15-66, в ћексиц≥ ≥ ѕортугал≥њ ¾ 12-65). ” м≥жнародн≥й статистиц≥ працездатним вважаЇтьс¤ населенн¤ в≥ком в≥д 15 до 65 рок≥в.

” багатьох крањнах, особливо тих, що розвиваютьс¤, пенс≥йний в≥к взагал≥ не визначено, оск≥льки немаЇ пенс≥йного забезпеченн¤. „астина трудових ресурс≥в, що безпосередньо залучена в сусп≥льне виробництво, на даний час становить економ≥чно активне населенн¤. Ќа нього припадаЇ в св≥т≥ майже 3/4 трудових ресурс≥в. ¬≥дм≥нн≥сть м≥ж економ≥чно активним населенн¤м ≥ зайн¤тим у виробництв≥ визначаЇтьс¤ ¤к р≥вень безроб≥тт¤. ÷ей показник зм≥≠нюЇтьс¤ в час≥ ≥ не однаковий у р≥зних крањнах. ¬≥н залежить в≥д р≥вн¤ розвитку крањни, характеризуЇ стан економ≥ки та певною м≥рою р≥вень житт¤ населенн¤.

—труктура зайн¤тост≥ в≥ддзеркалюЇ структуру господарства крањни, р≥вень роз≠витку окремих галузей, функц≥ональну структуру поселень. ” розвинутих крањнах зайн¤т≥сть у промисловост≥ становить 25-40 %, а к≥льк≥сть зайн¤тих у с≥льському господарств≥ пост≥йно зменшуЇтьс¤. ¬одночас до 35-50 % зростаЇ к≥льк≥сть зайн¤≠тих у невиробнич≥й сфер≥, що представлена не т≥льки такими традиц≥йними вида≠ми д≥¤льност≥, ¤к осв≥та, охорона здоров'¤ та в≥дпочинок, а й торговельно-ф≥нансо≠вою д≥¤льн≥стю. ¬ крањнах, що розвиваютьс¤, близько половини населенн¤ зайн¤то в аграрному сектор≥ економ≥ки. „астка зайн¤тих в промисловост≥ тут не перевищуЇ 15 %. «начний в≥дсоток становл¤ть зайн¤т≥ у невиробнич≥й сфер≥, переважно в сфер≥ послуг. ” постсоц≥ал≥стичних крањнах основна частина населенн¤ зайн¤та в матер≥альному виробництв≥ (майже 40 % ¾ у промисловост≥ й 20 % ¾ в с≥льсько≠му господарств≥). Ќа невиробничу сферу припадаЇ близько 30 %, причому 2/3 за≠йн¤т≥ в осв≥т≥, охорон≥ здоров'¤, культур≥.

“аким чином, простежуЇтьс¤ законом≥рний зв'¤зок м≥ж структурою з¤йн¤тост≥, структурою виробництва та типом крањни

(ƒив. дод. ст. мал.).

ѕост≥ндустр≥альним та ≥ндустр≥альним крањнам притаманний значний розвиток галузей невиробничоњ сфери на баз≥ високорозвинутоњ промисловост≥, особливо њњ обробноњ ланки. „им нижчий р≥вень промислового розвитку, тим менша частка на≠селенн¤ зайн¤та у невиробнич≥й сфер≥. ÷ей загальний баланс галузевоњ структури зайн¤тост≥ може мати вар≥ац≥њ, пов'¤зан≥ з нац≥ональними традиц≥¤ми або пол≥тичними умовами на певний час. ” цьому можна впевнитись нав≥ть пор≥вню≠ючи —Ўј та япон≥ю, ≤нд≥ю та  итай за даними. јле загалом за ди≠нам≥кою галузевоњ структури зайн¤тост≥ можна простежити зм≥ни в галузев≥й структур≥ виробництва та переб≥г в напр¤м≥ розвитку господарства окремоњ крањни.

¬исновок.

ƒемограф≥чна проблема Ч сукупн≥сть соц≥ально-демограф≥чних
проблем сучасност≥, що зач≥пають ≥нтереси всього людства. Ќайважлив≥ш≥ проблеми народонаселенн¤, ¤к≥ загрожують вкрай негативними насл≥дками: стр≥мке зростанн¤ населенн¤, або демограф≥чний вибух у крањнах, що розвиваютьс¤, ≥ загроза депопул¤ц≥њ, або демограф≥чна криза, в економ≥чно розвинених крањнах. ƒо проблем народонаселенн¤ сл≥д в≥днести також неконтрольовану урбан≥зац≥ю в крањнах, що розвиваютьс¤, кризу великих м≥ст у де¤ких розвинених крањнах, стих≥йну внутр≥шню й зовн≥шню м≥грац≥ю, ¤ка ускладнюЇ пол≥тичн≥ в≥дносини м≥ж державами.

Ќер≥вном≥рне зростанн¤ населенн¤ в р≥зних рег≥онах супроводжуЇтьс¤ ≥нтенсивним процесом перерозпод≥лу св≥тового населенн¤ м≥ж ними. „астка населенн¤ економ≥чно розвинених рег≥он≥в неухильно знижуЇтьс¤ (33,1% 1950 p., 27% 1975 p.) ≥, зг≥дно з прогнозами ќќЌ, зменшитьс¤ до 2000 р. до 20,5%, тод≥ ¤к частка рег≥он≥в јз≥њ, јфрики та Ћатинськоњ јмерики, що розвиваютьс¤, в≥дпов≥дно зростаЇ (1950 p. Ч 66,9%, 1975 p. Ч 72,9% ≥ за оц≥нкою до 2000 p. Ч
79,5%). ¬ажлив≥сть даноњ проблеми пол¤гаЇ в тому, що такий розвиток негативно позначаЇтьс¤ на м≥жнародних в≥дносинах. ѕодоланн¤ економ≥чноњ в≥дсталост≥ рег≥он≥в, що розвиваютьс¤, необх≥дне дл¤ нормальних в≥дносин м≥ж державами ≥ дл¤ прогресу людства в ц≥лому.

” крањнах «ах≥дноњ ™вропи, ѕ≥вн≥чноњ јмерики та япон≥њ в 70 Ч
на початку 90-х pp. посилилас¤ тенденц≥¤ до р≥зкого пад≥нн¤ народжуваност≥ Ч значно нижче в≥д р≥вн¤, ¤кий забезпечуЇ просте в≥дтворенн¤ населенн¤. ¬ майбутньому це загрожуЇ депопул¤ц≥Їю населенн¤ з њњ негативними соц≥альними насл≥дками.

—тр≥мке зростанн¤ населенн¤ в крањнах јз≥њ, јфрики та Ћатинськоњ јмерики, що розвиваютьс¤, призводить до подвоЇнн¤ його чисельност≥ кожн≥ 20Ч30 рок≥в ≥ ускладнюЇ вир≥шенн¤ соц≥ально-економ≥чних проблем. ” сучасному св≥т≥ спостер≥гаЇтьс¤ ц≥ла низка Ђпарадокс≥в в≥дсталост≥ї:

1. ¬насл≥док значних в≥дм≥нностей у темпах приросту населенн¤
розрив у р≥вн¤х нац≥онального доходу на душу населенн¤ м≥ж розвиненими ≥ тими крањнами, що розвиваютьс¤, .зб≥льшивс¤ з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприк≥нц≥ 70-х pp. ≥ може дос¤гнути 1:15 до 2000р.

2. Ѕезпрецедентна за масштабами урбан≥зац≥¤ та випереджувальн≥
темпи зростанн¤ м≥ського населенн¤ супроводжуютьс¤ одночасним
швидким зб≥льшенн¤м чисельност≥ с≥льського населенн¤ в крањнах,
що розвиваютьс¤ (млрд. ос≥б): 1950 p. Ч 1,4; 1980 p. Ч 2,2 ≥, за
прогнозами ќќЌ, Ч 2,8 у 2000 р.

3. ѕор¤д ≥з значним зб≥льшенн¤м зайн¤тост≥, особливо в промисловост≥, росте потреба в нових робочих м≥сц¤х дл¤ працездатного
населенн¤. ƒо к≥нц¤ 80-х pp. число безроб≥тних, а також ос≥б, що не
знаход¤ть пост≥йного зароб≥тку, в крањнах, що розвиваютьс¤, перевищило 500 млн..

4. ѕопри значне зб≥льшенн¤ частки письменного населенн¤ в св≥т≥ Ч з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. ≥, за прогнозом ёЌ≈— ќ, до
85% до к≥нц¤ XX ст., к≥льк≥сть неписьменних на земн≥й кул≥
(б≥льш≥сть ≥з них живе в крањнах, що розвиваютьс¤) в≥дпов≥дно виросла з 700 млн. до 800 млн. душ ≥ може дос¤гнути 950 млн. у 2000 p.
ѕотенц≥йна небезпека розвитку сучасноњ св≥товоњ демограф≥чноњ ситуац≥њ пол¤гаЇ в тому, що населенн¤ земноњ кул≥, чисельн≥сть ¤кого
до 2000 p. перевищить 6 млрд. ос≥б (а в 2025 p. Ч 8 млрд.), входить у
XXI ст. з 1 млрд. голодуючих, 1 млрд. неписьменних, 1 млрд. безроб≥тних, 1,5 млрд. знедолених, ¤к≥ знаход¤тьс¤ за межею б≥дност≥.

ƒе¤к≥ зах≥дн≥ демографи (ƒ.-ƒж. Ѕоуг, ƒ. ћедоус, я. “≥нберген та
≥н.) звод¤ть проблеми народонаселенн¤ до демограф≥чного вибуху ≥
Їдиним засобом њх вир≥шенн¤ вважають дос¤гненн¤ нульового
приросту населенн¤ до 2000 p. або 2025Ч2050 pp. завд¤ки скороченню народжуваност≥ в крањнах, що розвиваютьс¤. ѕрихильники ц≥Їњ
концепц≥њ тверд¤ть, що технолог≥чними засобами контролю над народжуван≥стю можна регулювати демограф≥чну ситуац≥ю. Ќа њхню
думку, крањни, що розвиваютьс¤, здатн≥ проводити ефективну демограф≥чну пол≥тику, залишаючись пор≥вн¤но в≥дсталими в економ≥чному, соц≥альному й культурному в≥дношенн¤х. ≤з критикою концепц≥њ нульового приросту виступило чимало вчених (ј. —ов≥,  .  ларк, ѕ.  уус≥, ƒж. —аймон та ≥н.), ¤к≥ в≥дзначають, що стаб≥л≥зац≥¤ чисельност≥ св≥тового населенн¤, ¤к одна з умов вир≥шенн¤ проблем народонаселенн¤, ¤вл¤Ї собою природно-≥сторичний процес: нульовий р≥ст населенн¤ Ї не причиною, а насл≥дком його поступового переходу до стац≥онарного стану. ѕри цьому крањни, що розвиваютьс¤, можуть
зд≥йснити перех≥д в≥д демограф≥чного вибуху до простого в≥дтворен-
н¤ населенн¤ або його пом≥рного зростанн¤ т≥льки в процес≥ одно-
часного економ≥чного, соц≥ального та культурного розвитку.

«агостренн¤ проблем народонаселенн¤ поставило перед наукою
нов≥ проблеми: визначенн¤ допустимих меж чисельност≥ народона-
селенн¤ «емл≥ (з урахуванн¤м низки обмежувальних чинник≥в Ч
продовольчого, енергетичного, економ≥чного, соц≥ально-психолог≥чного
Ч називають цифри в≥д 10 млрд. до 20 млрд. ос≥б); строки дос¤гненн¤
стаб≥л≥зац≥њ чисельност≥ населенн¤ планети (за прогнозами Ч сере-
дина XXI ст.); найактуальн≥ша проблема науки й демограф≥чноњ
пол≥тики Ч стримуванн¤ зростанн¤ населенн¤ в крањнах, що розвиваютьс¤.

Ќезначне зниженн¤ темп≥в приросту народонаселенн¤ в де¤ких
крањнах, що розвиваютьс¤, стало пом≥тним ≥з другоњ половини
80-х pp. ”р¤ди 125 крањн за¤вили про схваленн¤ програм плануванн¤ с≥м'њ, хоча 14 крањн (Ѕол≥в≥¤, Ѕутан, √абон, ƒж≥бут≥, ≤рак,  амбоджа,
 атар,  ен≥¤,  увейт, Ћаос, Ћ≥ван, ќј≈, ќман, ≈кватор≥альна √в≥не¤) не
погодилис¤ на так≥ кроки.

≤сторичний досв≥д св≥дчить про можлив≥сть вир≥шенн¤ проблем народонаселенн¤ в розвиненому ≥ндустр≥альному ≥ пост≥ндустр≥альному сусп≥льствах.

ƒ ќ ƒ ј “ ќ  

—учасна галузева структура зайн¤тост≥ в крањнах р≥зних тип≥в, %

1	2	3	4	5	6	7

Ќазва: ƒинам≥ка населенн¤ земноњ кул≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-23 (9633 прочитано)