—оц≥олог≥¤ > —труктура особистост≥ ≥ повед≥нков≥ типи

¬ даний час ≥снують дв≥ основн≥ концепц≥њ особистост≥: особист≥сть ¤к функц≥ональна (рольова) характеристика людини й особист≥сть ¤к його сутн≥сна характеристика. ѕерша концепц≥¤ спираЇтьс¤ на пон¤тт¤ соц≥альноњ функц≥њ людини, а точн≥ше сказати, на пон¤тт¤ соц≥альноњ рол≥. ѕри вс≥й значимост≥ цього аспекту розум≥нн¤ особистост≥ (в≥н маЇ велике значенн¤ в сучасн≥й прикладн≥й соц≥олог≥њ) в≥н не дозвол¤Ї нам розкрити внутр≥шн≥й, глибинний св≥т людини, ф≥ксуючи т≥льки зовн≥шнЇ поводженн¤ його, що у цьому випадку не завжди ≥ не обов'¤зково виражаЇ д≥йсну сутн≥сть людини. Ѕ≥льш глибока ≥нтерпретац≥¤ пон¤тт¤ особистост≥ розкриваЇ останню вже не у функц≥ональному, а в сутн≥сному план≥: вона тут Ч згусток њњ регул¤тивно - духовних потенц≥й. центр самосв≥домост≥, джерело вол≥ ≥ ¤дро характеру, суб'Їкт в≥льних д≥й ≥ верховноњ влади у внутр≥шн≥м житт≥ людини. ќсобист≥сть Ч ≥ндив≥дуальний осередок ≥ вираженн¤ сусп≥льних в≥дносин ≥ функц≥й людей, суб'Їкт п≥знанн¤ ≥ перетворенн¤ св≥ту, прав ≥ обов'¤зк≥в,, етичних, эстетических ≥ вс≥х ≥нших соц≥альних норм. ќсобист≥сн≥ ¤кост≥ людини в такому випадку Ї пох≥дне в≥д його соц≥ального способу житт¤ ≥ розуму, що самоусв≥домить. ќсобист≥сть тому Ї завжди сусп≥льно розвита людина. ќсобист≥сть Ї сукупн≥сть трьох њњ основних складових: б≥огенетичних задатк≥в, впливу соц≥альних фактор≥в (середовище, умови, норми, регул¤тивы) ≥ њњ психосоциального ¤дра Ч Ђ¤ї. ¬оно ¤вл¤Ї собою ¤к би внутр≥шнЇ соц≥альне особистост≥, що стало феноменом псих≥ки, що визначаЇ њњ характер, сферу мотивац≥њ, що ви¤вл¤Їтьс¤ у визначен≥й спр¤мованост≥, спос≥б сп≥вв≥днесенн¤ своњх ≥нтерес≥в ≥з сусп≥льними, р≥вень домагань, основу формуванн¤ переконань, ц≥нн≥сних ориентаций, св≥тогл¤ду. Ћюдина ¤к особист≥сть не Ї де¤ка зак≥нчена дан≥сть. "¬≥н Ч процес, що вимагаЇ безустанноњ щиросердечноњ роботи. √оловним результуючим властив≥стю особистост≥ виступаЇ св≥тогл¤д. ¬оно ви¤вл¤Ї собою прив≥лей людини, що подн¤лись до високого р≥вн¤ духовност≥. ќдночасно з формуванн¤м св≥тогл¤ду складаЇтьс¤ ≥ характер особистост≥ Ч психолог≥чний стрижень людини, що стаб≥л≥зуЇ його соц≥альн≥ форми активност≥. Ђ“≥льки в характер≥ ≥ндив≥дуум здобуваЇ свою пост≥йну визначен≥стьї. ¬изнаЇтьс¤, що великим характером волод≥Ї той, хто своњми вчинками домагаЇтьс¤ великих ц≥лей, в≥дпов≥даючи вимогам об'Їктивних, розумно обірунтованих ≥ соц≥ально значимих ≥деал≥в, служачи ма¤ком дл¤ ≥нших. якщо ж характер людини утрачаЇ свою об'Їктивн≥сть, роздр≥бнюючи у випадкових, др≥бних, порожн≥х ц≥л¤х, то в≥н переходить в уперт≥сть, стаЇ деформовано суб'Їктивним. ”перт≥сть Ч це вже не характер, а парод≥¤ на нього. ѕерешкоджаючи сп≥лкуванню людини з ≥ншими, воно маЇ в≥дразливу силу. ќсобливим компонентом особистост≥ Ї њњ моральн≥сть. “≥льки високоморальн≥ ≥ глибоко ≥нтелектуальн≥ особистост≥ випробують гостре почутт¤ траг≥зму в≥д св≥домост≥ своЇњ Ђне - особистост≥ї, тобто нездатност≥ робити те, що диктуЇ таЇмний зм≥ст Ђ¤ї. “аким чином, особист≥сть Ч це м≥ра ц≥л≥сност≥ людини, без внутр≥шньоњ ц≥л≥сност≥ немаЇ особистост≥. ¬ особистост≥ важливо бачити не т≥льки Їдине ≥ загальне, але й ун≥кальне, своЇр≥дне. «аглиблене збагненн¤ сутност≥ особистост≥ припускаЇ розгл¤д њњ не т≥льки ¤к соц≥ального, але й ≥ндив≥дуально-самобутньоњ ≥стоти. јле разом з тим особист≥сть Ї щось ун≥кальне, що зв'¤зано, по-перше, з њњ спадкоЇмними особливост¤ми ≥, по-друге, з неповторними умовами м≥кросередовища, у ¤ких вона вирощуЇтьс¤. “аким чином, пон¤тт¤ людськоњ ун≥кальност≥ маЇ ≥стотне значенн¤ в соц≥альному п≥знанн≥, у збагненн≥ соц≥альних ¤вищ, под≥й, у з'¤суванн≥ механ≥зму функц≥онуванн¤ ≥ розвитку сусп≥льства, ефективного керуванн¤ ≥м. ќднак особист≥сть не розчин¤Їтьс¤ в сусп≥льств≥: збер≥гаючи значенн¤ неповторноњ ≥ самост≥йноњ ≥ндив≥дуальност≥, вона вносить свою лепту в житт¤ сусп≥льного ц≥лого.

ѕовед≥нков≥ типи

—оц≥альне поводженн¤

C терм≥ном Ђповодженн¤ї у науц≥ зв'¤зуЇтьс¤ активн≥сть, система д≥й, що складаЇтьс¤ в адаптац≥њ, у пристосуванн≥ до вже на¤вного на¤вного середовища, прит≥м у тварин т≥льки до природного, а в людини Ч ≥ до соц≥ального. ÷¤ адаптац≥¤ зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ визначених чи б≥олог≥чно соц≥ально заданих програм, вих≥дн≥ п≥дстави ¤ких не п≥ддаютьс¤ чи перегл¤ду перебудов≥. “иповим прикладом соц≥ального поводженн¤ Ї, скажемо, адаптац≥¤, пристосуванн¤ до навколишнього соц≥альному середовищу шл¤хом проходженн¤ прийн¤тим у цьому середовищ≥ звича¤м, правилам ≥ нормам. јдаптивне поводженн¤ ¤вл¤Ї собою Ђзакритуї систему в≥дносини до д≥йсност≥, меж≥ ¤кого обмежен≥ даним соц≥альним чи природним середовищем ≥ заданим "набором можливих д≥й у цьому середовищ≥, визначеними життЇвими стереотипами ≥ програмами. ¬ластив≥й т≥льки людин≥ формою в≥дносини до д≥йсност≥ Ї д≥¤льн≥сть, що, на в≥дм≥ну в≥д поводженн¤, не обмежуЇтьс¤ пристосуванн¤м до ≥снуючого умовам Ч природним чи соц≥альноњ,Ч а перебудовуЇ, перетворить њх. ¬≥дпов≥дно така д≥¤льн≥сть припускаЇ здатн≥сть до пост≥йного перегл¤ду й удосконалюванн¤ лежачих у њњ п≥дстав≥ програм. Ћюди виступають при цьому не просто виконавц¤ми заданоњ програми поводженн¤ Ч хоча б ≥ активними, що знаход¤ть нов≥ ориг≥нальн≥ р≥шенн¤ в рамках њњ зд≥йсненн¤,Ч а творц¤ми, творц¤ми принципово нових програм д≥й. ” випадку адаптивного поводженн¤ при вс≥й його можлив≥й активност≥ й ориг≥нальност≥ мети д≥й у к≥нцевому рахунку задан≥, визначен≥; активн≥сть же зв'¤зана з пошуком можливих засоб≥в дос¤гненн¤ цих ц≥лей. ≤ншими словами, пристосувальне поводженн¤ ц≥леспр¤моване, доц≥льно. ¬ол¤ означаЇ подоланн¤ тиску заданих людин≥ умов Ч будь те зовн≥шн¤ природа, соц≥альн≥ норми, оточуюч≥ чи люди внутр≥шн¤ обмежен≥сть,Ч ¤к фактор≥в, що детерм≥нують його поводженн¤, припускаЇ здатн≥сть будувати власну програму д≥й, що дозвол¤ла б вийти за рамки наказува на¤вною ситуац≥Їю, розширити обр≥й свого в≥дношенн¤ до св≥ту, вписатис¤ в б≥льш широкий контекст бутт¤. ¬заЇмод≥¤ ≥ндив≥да ≥ сусп≥льства з погл¤ду соц≥ального контролю ви¤вл¤Ї його внутр≥шню суперечлив≥сть. “ак, з одного боку, людина не може знайти свою ≥ндив≥дуальн≥сть, придбати соц≥альн≥ ¤кост≥ ≥ властивост≥ поза чи кр≥м сусп≥льства. якщо ≥ндив≥да не можна вважати продуктом соц≥ального ≥ соц≥ально-культурного середовища, то його не можна вважати ≥ людиною. « ≥ншого боку, особист≥сть не може знайти, розвити свою ≥ндив≥дуальн≥сть, ¤кщо буде сл≥по, автоматично пристосовуватис¤ до зразк≥в культури. якщо людини вважати простим зл≥пком социокультурной середовища, то його не можна визнати особист≥стю. ≤ндив≥дуальна ≥ соц≥альна д≥њ сп≥вв≥днос¤тьс¤ ¤к контрольоване ≥ контролююче. јкт соц≥ального (групового) д≥њ, виступаючи в систем≥ соц≥ального контролю у вид≥ реакц≥њ на ≥ндив≥дуальне поводженн¤, сам виконуЇ функц≥ю соц≥ального стимулу (позитивного чи негативного), що визначаЇ характер наступних ≥ндив≥дуальних акт≥в, у силу чого ц≥ акти Ї реакц≥Їю на соц≥альн≥ д≥њ. ÷≥ акти закр≥плюютьс¤ в чи поводженн≥ усуваютьс¤ з нього в залежност≥ в≥д реакц≥њ соц≥ального середовища (групи, класу, сусп≥льства в ц≥лому). ” свою чергу реакц≥¤ соц≥ального середовища на ≥ндив≥дуальну д≥ю залежить в≥д об'Їктивно ≥снуючоњ (у морал≥, у прав≥, в ≥деолог≥њ ≥ т.д.) соц≥альноњ шкали оц≥нок, пох≥дноњ в≥д системи ц≥нностей, ≥деал≥в, життЇвих ≥нтерес≥в ≥ устремл≥нь соц≥альноњ групи, класу, сусп≥льства в ц≥лому. ≤ндив≥дуальна д≥¤, вступаючи в соц≥альний св≥т, одержуЇ своЇ визначенн¤ ззовн≥, його сутн≥сть, соц≥альний зм≥ст ≥ значенн¤ визначаютьс¤ соц≥альними ц≥л¤ми. —оц≥альна оц≥нка ≥ндив≥дуальних д≥й визначаЇтьс¤ об'Їктивно ≥снуючим набором њхн≥х стереотип≥в, включених у систему норм, ц≥нностей, ≥деал≥в ≥ т.д. ѕод≥бн≥, хоча ≥ не формал≥зованих шкалах оц≥нок ≥снують у морал≥, профес≥йн≥й етиц≥ ≥ т.д., утворити нормативну структуру в≥дпов≥дних соц≥альних груп.

–ольова концепц≥¤ особистост≥

 ожна людина, що живе в сусп≥льств≥, включений у безл≥ч р≥зних соц≥альних груп (родина, навчальна група, дружн¤ компан≥¤ ≥ т.д.). ” кожн≥й з цих груп в≥н займаЇ визначене положенн¤, маЇ де¤кий статус, до нього пред'¤вл¤ютьс¤ визначен≥ вимоги. “аким чином, той самий людина повинна поводитис¤ в одн≥й ситуац≥њ ¤к батько, в ≥нш≥й Ч ¤к друг, у третьоњ Ч ¤к начальник, тобто виступати в р≥зних рол¤х.

—оц≥альна роль Ч в≥дпов≥дний прийн¤тим нормам спос≥б поводженн¤ людей у залежност≥ в≥д њхнього чи статусу позиц≥њ в сусп≥льств≥, у систем≥ м≥жособист≥сних в≥дносин. ќсвоЇнн¤ соц≥альних ролей Ч частина процесу соц≥ал≥зац≥њ особистост≥, неодм≥нна умова Ђвростанн¤ї людини в сусп≥льство соб≥ под≥бних. —оц≥ал≥зац≥Їю називаЇтьс¤ процес ≥ результат засвоЇнн¤ й активного в≥дтворенн¤ ≥ндив≥дом соц≥ального досв≥ду, зд≥йснюваний у сп≥лкуванн≥ ≥ д≥¤льност≥. «асвоюючи соц≥альн≥ рол≥, людина засвоюЇ соц≥альн≥ стандарти поводженн¤, учитьс¤ оц≥нювати себе з боку ≥ зд≥йснювати самоконтроль. “аким чином, розвита особист≥сть може використовувати рольове поводженн¤ ¤к ≥нструмент адаптац≥њ до визначених соц≥альних ситуац≥й, у теж час не зливаючи, не ≥дентиф≥куючи з роллю. –ольова концепц≥¤ особистост≥ виникла в американськ≥й соц≥альн≥й психолог≥њ в 30-х роках XX в. („. Ћантухи, ƒж. ћид) ≥ одержала поширенн¤ в р≥зних соц≥олог≥чних плинах, насамперед у структурно-функц≥ональному анал≥з.

—оц≥альне поводженн¤ в представленн≥ психолог≥в ≥ соц≥олог≥в

„арлз Ћантухи вважав, що особист≥сть формуЇтьс¤ на основ≥ безл≥ч≥ взаЇмод≥й людей з навколишн≥м св≥том. ” процес≥ цих интеракций люди створюють своЇ Ђдзеркальне яї, що складаЇтьс¤ складаЇтьс¤ з трьох елемент≥в:

1	2	3	4

Ќазва: —труктура особистост≥ ≥ повед≥нков≥ типи
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-23 (5908 прочитано)