—оц≥олог≥¤ > ’ристи¤нство в соц≥осинергетичному контекст≥

’ристи¤нство в соц≥осинергетичному контекст≥

ѕочаток нового тис¤чол≥тт¤ став знаковим дл¤ христи¤нськоњ сп≥льноти ”крањ≠ни, оск≥льки саме цей пер≥од був ознаменований прињздом на територ≥ю крањни одного ≥з духовних пров≥дник≥в сучасност≥ ѕапи –имського ≤оана ѕавла ≤≤, а також св¤ткуванн¤м 950-р≥чч¤ ≥з дн¤ заснуванн¤  иЇво-ѕечерськоњ Ћаври.

¬≥дзначенн¤ цих знаменних под≥й не може бути повним без нового усв≥домленн¤, ≥нтерпретац≥њ адекватно знакам сучасност≥ м≥сц¤, рол≥ христи¤нства в сусп≥льному поступ≥ людства, адже по¤ва та розвиток ц≥Їњ рел≥г≥њ ознаменувало собою формуванн¤ новоњ соц≥окультурноњ д≥йсност≥.

«Т¤суванн¤ причин, ≥н≥ц≥ювавших виникненн¤, формуванн¤ та розвиток христи¤нства передбачаЇ вир≥шенн¤ б≥льш загального питанн¤, повТ¤заного ≥з розум≥нн¤м процес≥в народженн¤, ускладненн¤, занепаду соц≥альних структур, джерел, вектор≥в њх потенц≥йного розвитку, пошуком ефективних механ≥зм≥в, що забезпечують њх ≥нтеграц≥ю в соц≥альне середовище.

ѕроблеми розвитку макросоц≥альних систем, п≥дтриманн¤ та забезпеченн¤ соц≥ального пор¤дку, ≥нтеграц≥њ р≥зних частин соц≥ального ц≥лого ≥з самого початку виникненн¤ соц≥олог≥њ знаходились в еп≥центр≥ уваги вчених. —оц≥альний пор¤док у засновника соц≥олог≥њ ќ. онта ототожнювавс¤ ≥з процесом розвитку науки, поширенн¤м рац≥онального, лог≥чного мисленн¤, позбавленого впливу рел≥г≥йних в≥рувань; у √.—пенсера Ц ≥з по¤вою нових соц≥альних ≥нститут≥в, регулюючих складну мережу соц≥альних взаЇмозвТ¤зк≥в, ≥з зростаючою складн≥стю соц≥альних систем та њх пол≥функц≥ональн≥стю; у ћ.¬ебера Ц ≥з тенденц≥Їю до рац≥онал≥зац≥њ, що буквально УпронизуЇФ вс≥ Ун≥шиФ соц≥ального бутт¤, зумовлюючи п≥двищенн¤ ефективност≥ соц≥альноњ д≥¤льност≥, а значить, ≥ п≥двищенн¤ балансу соц≥альних сил; у ≈.ƒюркгейма зпоглибленн¤м сусп≥льного под≥лу прац≥, диференц≥ац≥Їю людей по роду виконуваних зан¤ть, соц≥альних ролей та статус≥в; у “.ѕарсонcа Ч ≥з збалансуванн¤м механ≥зм≥в диференц≥ац≥њ соц≥альних в≥дносин, що про¤вл¤Їтьс¤ в зб≥льшенн≥ числа, р≥зноман≥тност≥ спец≥ал≥зованих одиниць всередин≥ системи та ≥нтеграц≥њ через розвиток нових форм кооперац≥њ, сп≥впрац≥, тобто, через ц≥нн≥сний консенсус.

”загальнюючи погл¤ди класик≥в соц≥олог≥њ щодо шл¤х≥в формуванн¤ та забезпеченн¤ соц≥ального пор¤дку, сл≥д в≥дм≥тити, що, не зважаючи на р≥зноман≥тн≥сть њх п≥дход≥в, вони розгл¤дали соц≥альний св≥т ¤к певний матер≥альний, жорсткий обТЇкт, ¤к рац≥ональну статичну структуру, розвиток ¤коњ можна передбачати, корегувати, спр¤мовувати в певне русло.

—оц≥альна практика ’’ стол≥тт¤ п≥ддала жорстк≥й критиц≥ погл¤д на соц≥альний пор¤док ¤к на забезпеченн¤ ст≥йкоњ р≥вноваги, ¤к на насл≥док певних детерм≥н≥зм≥в у сусп≥льств≥, та ≥н≥ц≥ювала пошуки соц≥ологами нового альтернативного образу сусп≥льства.

ѕогл¤ди на сусп≥льство ¤к на модель плинного соц≥окультурного пол¤, розум≥нн¤ його ¤к безмежного потоку соц≥альних взаЇмод≥й, ¤к певного сп≥вв≥дношенн¤ пор¤дку та дез≥нтеграц≥њ знайшли своЇ концептуальне оформленн¤ в 70-80 рр. ’’ стор≥чч¤ в м≥ждисципл≥нарному науковому напр¤мку Ц синергетиц≥. —инергетика покликана в≥дшукати ун≥версальн≥ закони спонтанного пор¤дкоутворенн¤, самоорган≥зац≥њ, що властив≥ системам р≥зноњ природи ( осмосу, соц≥уму, людин≥). “аким чином, проблема самоструктуруванн¤, самоорган≥зац≥њ соц≥ального св≥ту стаЇ одн≥Їю ≥з ключових в сучасн≥й соц≥олог≥чн≥й думц≥.

—учасний соц≥олог ј.≈тц≥он≥ в≥дпов≥дь на це питанн¤ даЇ в своњй теор≥њ Уактивного сусп≥льстваФ, вбачаючи джерело соц≥альних трансформац≥й в моб≥л≥зац≥њ сил колективу, сусп≥льства, здатност≥ останн≥х творчо, адекватно реагувати на зм≥ни в навколишньому середовищ≥, зм≥нюючи власну структуру, набуваючи нових орган≥зац≥йних форми. Ѕританець ≈.√≥денс, акцентуючи на активн≥й, конструктивн≥й сторон≥ соц≥ального бутт¤, в науковий об≥г вводить динам≥чне пон¤тт¤ Уструктурац≥¤Ф, п≥д ¤ким розум≥Ї безперервний процес соц≥альних взаЇмод≥й, трансформац≥й, що зд≥йснюЇтьс¤ в рамках ≥снуючих соц≥альних можливостей та ресурс≥в. ≤нший британський соц≥олог ћ.јрчер в теор≥њ морфогенезу п≥дкреслюЇ ун≥версальну здатн≥сть соц≥альних систем, на в≥дм≥ну в≥д систем ≥ншоњ природи, радикально трансформуватись, а також принципову онтолог≥чну в≥дм≥нн≥сть м≥ж д≥¤ми соц≥альних субТЇкт≥в по створенню певних структур ≥ результатом њх д≥й; наголошуЇ увагу на емерджентному характер≥ соц≥альних структур, ¤к≥ одночасно постають ≥ ¤к зас≥б зд≥йсненн¤ соц≥альноњ практики, ≥ ¤к њњ результат.

≈кстраполюючи теоретико-методолог≥чн≥ принципи процесу самоорган≥зац≥њ (самосуперечливост≥, ≥манентност≥-спонтанност≥, активност≥, в≥дкритост≥, нел≥н≥йност≥, нер≥вноважност≥ тощо), розгл¤немо христи¤нство з точки зору синергетичноњ перспективи, ¤к самоорган≥зований процес у час≥ та в простор≥, що охоплюЇ вс≥ можлив≥ етапи структуруванн¤ соц≥ального ¤вища: його виникненн¤, розвиток, самоускладненн¤, занепад, руйнуванн¤ тощо.

як в≥домо ≥з ф≥лософськоњ традиц≥њ, пор¤док св≥тобудови не Ї ун≥версальним, в≥чно даним. —оц≥альна матер≥¤ не ≥нертна, њй притаманн≥ джерела саморуху, зовн≥шньоњ та внутр≥шньоњ активност≥. ¬ процес≥ своЇњ динам≥ки вона здатна стимулювати спонтанне зародженн¤ нових соц≥альних систем, структур. “ому не будемо сперечатись ≥з ≈.√≥денсом, ¤кий вважав, що наше соц≥альне житт¤ зазнаЇ пост≥йних трансформац≥й, а його основний зм≥ст пол¤гаЇ в безперервному творенн≥ та в≥дтворенн≥ сусп≥льства.

јнал≥з процес≥в структуруванн¤ христи¤нства через призму процес≥в самоорган≥зац≥њ даЇ можлив≥сть одночасно розгл¤дати його ≥ ¤к орган≥зац≥йно оформлену структуру, виникненн¤ ¤коњ зумовлено потребами макросоц≥альноњ системи, тобто, ¤к адаптац≥йний результат соц≥альних процес≥в, що мали м≥сце в минулому, ≥, одночасно, ¤к динам≥чний процес, що передбачаЇ на¤вн≥сть у нього здатност≥ пристосовуватись до впливу низки фактор≥в середовища. ¬ так≥й площин≥ христи¤нство не можна вважати жорстким матер≥альним обТЇктом, що набув остаточно оформлених орган≥зац≥йних форм. —инергетична перспектива дозвол¤Ї розгл¤нути христи¤нство одночасно ≥ ¤к соц≥альну структуру, ≥ ¤к процес, що зумовлюЇ в≥дтворенн¤ ц≥Їњ структури. ¬ ¤кост≥ звТ¤зуючого ланцюжка, ¤кий може репрезентувати взаЇмозвТ¤зок м≥ж сталим процесом, що намагаЇтьс¤ заф≥ксувати, закарбувати автентичн≥сть соц≥ального обТЇкту та живою динам≥кою навколишнього св≥ту, розгл¤немо механ≥зм адаптац≥њ.

—оц≥альний св≥т, ¤к ≥ св≥т природи, складаЇтьс¤ в основному ≥з в≥дкритих систем, ¤к≥ активно постачають одна одн≥й Убуд≥вельний матер≥алФ (енерг≥ю, ресурси, ≥нформац≥ю), необх≥дн≥ дл¤ њх виживанн¤. Ѕез насиченн¤ зовн≥шньою енерг≥Їю в систем≥ розпочинаЇтьс¤ Укисневе голодуванн¤Ф, що може зумовити дифуз≥ю системи.  оли запас зовн≥шньоњ енерг≥њ в систем≥ вичерпуЇтьс¤, њњ здатн≥сть п≥дтримувати ефективно внутр≥шн≥ та зовн≥шн≥ звТ¤зки суттЇво знижуЇтьс¤. як св≥дчить ≥стор≥¤ розвитку тотал≥тарних крањн, жорстка боротьба ≥з ≥деолог≥чними, економ≥чними флуктуац≥¤ми, в≥дсутн≥сть ефективного адаптац≥йного механ≥зму, ¤кий дозвол¤Ї п≥дтримувати баланс м≥ж внутр≥шн≥ми та зовн≥шн≥ми детерм≥нантами, зумовлюЇ б≥льш швидке настанн¤ ентроп≥йноњ смерт≥ системи.

ќтже, дос¤гненн¤ р≥вноваги м≥ж соц≥альною системою та навколишн≥м ≥ њњ власним, внутр≥шн≥м середовищем може зд≥йснюватись через адаптац≥йний механ≥зм. Ќа еластичн≥сть ¤к ун≥версальну властив≥сть соц≥альноњ матер≥њ, що дозвол¤Ї забезпечувати соц≥альний пор¤док, ≥нтеграц≥ю р≥зних частин Їдиного ц≥лого, звертали увагу ще класики соц≥олог≥њ, але адаптац≥ю вони ототожнювали ≥з ст≥йкою р≥вновагою, детерм≥н≥змом, спец≥ал≥зац≥Їю по окремим видам прац≥ ( .ћаркс), видам д≥¤льност≥ (≈.ƒюркгейм), сферам соц≥ального житт¤ (√.—пенсер).  в≥нтесенц≥Їю соц≥олог≥чноњ теор≥њ “.ѕарсонса були у¤вленн¤ про ≥нтеграц≥ю ¤к адаптивну властив≥сть системи, що забезпечуЇ баланс м≥ж њњ ст≥йк≥стю та нестаб≥льн≥стю. —воЇр≥дною адаптивною формою, що забезпечуЇ дос¤гненн¤ динам≥чноњ р≥вноваги в широкому соц≥альному контекст≥ ≥ дозвол¤Ї позбавитись неефективних соц≥альних структур, Ї соц≥альн≥ цикли, в основ≥ ¤ких лежать ритм≥чн≥ рухи: зародженн¤ пор¤дку Ц руйнуванн¤ пор¤дку - в≥дновленн¤ пор¤дку (¬.ѕарето, ¬.—орок≥н, ќ Ўпенглер ).

¬ ¤кост≥ акс≥оми приймемо постулат про те, що по¤ва та розвиток христи¤нства Ї складовою б≥льш загального процесу спонтанноњ самоорган≥зац≥њ соц≥альноњ матер≥њ, повТ¤заного ≥з певним структурним впор¤дкуванн¤м соц≥альних взаЇмозвТ¤зк≥в, формуванн¤м соц≥ального пор¤дку ≥з хаосу.

як в≥домо, будь-¤ке сусп≥льство дл¤ забезпеченн¤ ц≥л≥сност≥ свого виживанн¤ передбачаЇ консенсус, згоду м≥ж своњми структурними частинами, Їднанн¤ вс≥х його член≥в. –имська ≥мпер≥¤ в пер≥од зародженн¤ христи¤нства представл¤ла собою строкату соц≥альну систему, ¤ка силою зброњ, примусу обТЇднувала в своЇму склад≥ велику к≥льк≥сть народ≥в ≥з р≥зноман≥тними соц≥окультурними особливост¤ми, звича¤ми. ÷¤ соц≥альна система на рубеж≥ епох знаходилась в стан≥ нест≥йкоњ р≥вноваги. —оц≥ально -контролюючий потенц≥ал владних структур, що опиравс¤ на апарат примусу, був недостатньо ефективним, оск≥льки не позбавл¤в сусп≥льства небезпеки бунт≥в та дез≥нтеграц≥њ. «а под≥бних умов в соц≥альн≥й систем≥ обТЇктивно постаЇ питанн¤ про необх≥дн≥сть п≥дтриманн¤ достатнього р≥вн¤ соц≥альноњ ≥нтеграц≥њ ≥ пошуку механ≥зм≥в, що езпечують триманн¤ гармон≥йних взаЇмов≥дносин м≥ж його частинами. “о ж, и на окрањнах –имськоњ ≥мпер≥њ в лон≥ ≥удањзму виникла нова секта, державна влада б≥льш-енш терпимо в≥днеслась до цього факту.

«г≥дно ≥з синергетичним п≥дходом виникненн¤ нового соц≥ального пор¤дку зумовлюЇтьс¤ потребами зовн≥шнього середовища ≥ повТ¤зано ≥з локал≥зац≥Їю соц≥альних процес≥в у вузьк≥й сфер≥, з тенденц≥Їю до розчленуванн¤, диференц≥ац≥њ на¤вних соц≥альних елемент≥в, њх взаЇмосп≥вв≥днесеним розташуванн¤м навколо енергетичного центру Ц нос≥¤ новоњ ≥нформац≥њ, ресурс≥в, ≥нновац≥й.

1	2	3

Ќазва: ’ристи¤нство в соц≥осинергетичному контекст≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-23 (1170 прочитано)