јрх≥тектура > –еконструкц≥¤  ињвського житла ’≤-’≤≤≤ стол≥ть

¬иноси гор≥шн≥х поверх≥в.
÷е питома риса середньов≥чного фахверкового буд≥вництва, њњ призначенн¤ - максимально використати площу всередин≥ м≥ських фортиф≥кац≥й. ¬инос¤чи гор≥шн≥ поверхи по вуличному фасаду за меж≥ цокол¤, буд≥вельники ≥стотно зб≥льшували внутр≥шню площу коштом вулиц≥, не заважаючи при цьому рухов≥ п≥шоход≥в ≥ вершник≥в. ћожемо припустити, що ≥ дл¤  ињвськоњ –ус≥ (зокрема  иЇва) застосуванн¤ консольних конструкц≥й не було чужим.

≤мов≥рн≥сть цього п≥дтверджують знов-таки м≥н≥атюри –адзив≥лл≥вського л≥топису. “ак, на малюнку поверненн¤ ћстислава ≤з¤славича 1152 року п≥сл¤ перемоги над половц¤ми видно дуже ц≥каву фахверкову споруду з характерним консольним виносом. Ќа ≥нш≥й м≥н≥атюр≥ (арк.230) зображена досить складна буд≥вл¤ з к≥лькома консол¤ми.

ƒах.
∆итлов≥ будинки в  ињвськ≥й –ус≥ покривали нетривкими матер≥алами, що в земл≥ не збер≥гаютьс¤. „ерепиц¤, незважаючи на значний в≥зант≥йський вплив, не закр≥пилас¤ тут. ѕ≥д час розкоп≥в часом трапл¤ютьс¤ череп'¤н≥ уламки, але так р≥дко, що доводитьс¤ говорити радше про вин¤ток, ан≥ж про традиц≥ю. Ћише найвизначн≥ш≥ буд≥вл≥ мали дорогу металеву (оливо) покр≥влю.

—пираючись на етнограф≥чну традиц≥ю, можна припустити, що основними покр≥вельними матер≥алами в середньов≥чн≥й –ус≥ були солома, очерет ≥ дерево (іонт). —оломою покривали переважно сел¤нськ≥ хати; у м≥ст≥ вона менш п≥дходила, передус≥м з м≥ркувань пожежноњ безпеки, а ще тому, що дл¤ давн≥х м≥щан хл≥боробство було лише другор¤дною справою, тож своЇњ соломи вони мали обмаль. ќчерету по берегах швидкоплинного ƒн≥пра росло не густо. «алишалос¤ дерево, ¤ке мало в нас, можна сказати, ун≥версальне застосуванн¤. ќтож іонт був найчаст≥ше уживаним у м≥ст≥ покр≥вельним матер≥алом. Ќа м≥н≥атюрах часто бачимо дахи, густо покреслен≥ лусочками пр¤мокутноњ форми. “о не черепиц¤, а дерев'¤н≥ дощечки - іонтини.

ћатер≥ал покритт¤ визначав конструкц≥ю ≥ кут нахилу покр≥вл≥. •онт потребуЇ досить крутого схилу, щоб забезпечувалос¤ швидке ≥ повне ст≥канн¤ дощовоњ води та сповзанн¤ сн≥гу. —аме так≥ іонтов≥ покритт¤ на замкових вежах, дерев'¤них церквах та ≥нших буд≥вл¤х п≥зн≥ших час≥в.

¬исокий греб≥нь у поЇднанн≥ з шириною буд≥вл≥ визначав на¤вн≥сть великого горища, ¤ке, поза сумн≥вом, використовувалос¤ мешканц¤ми здеб≥льшого з господарською метою, а часом - ≥ ¤к житло. ÷≥ прим≥щенн¤ мали слухов≥ в≥конц¤ або, ¤к часто бачимо на м≥н≥атюрах, ≥ звичайн≥ в≥кна.

ќпаленн¤.
„ерез досить суворе п≥дсонн¤  иЇва проблема опаленн¤ належала до найважлив≥ших.  ожна осел¤ ≥ кожний њњ поверх мали свою п≥ч.  онструкц≥¤ ≥ розм≥ри давньоруських печей добре в≥дом≥ археологам. ƒовжина черен¤ звичайно становила 0,6-1,0 м, хоч були ≥ б≥льш≥, переважно в печах виробничого призначенн¤.

”с≥ печ≥ мали, комин. ” п≥днеб≥нн≥ залишавс¤ круглий отв≥р дл¤ виходу диму, кр≥зь ¤кий в≥н вит¤гувавс¤ у димар. –ештки димар≥в ≥нод≥ щастить ви¤вити п≥д час археолог≥чних розкоп≥в, наприклад - у ¬щиж≥ (досл≥дженн¤ Ѕ.–ибакова). ƒобре видно два димар≥ над гребенем будинку на одн≥й з м≥н≥атюр –адзив≥лл≥вського л≥топису.

≈тнограф≥чний матер≥ал уможливлюЇ реконструкц≥ю найпрост≥шого ≥, очевидно, найпоширен≥шого димоходу. “о був комин - плетений з лози канал, обмазаний глиною. ƒим виходив у встановлений над п≥ччю ковпак ≥ п≥дносивс¤ вгору т¤гою гар¤чого пов≥тр¤. ” сучасн≥й украњнськ≥й хат≥ такий пристр≥й використовують дл¤ суш≥нн¤ й вудженн¤ продукт≥в. ¬трата тепла в процес≥ опаленн¤ надолужувалас¤ приступн≥стю й дешевиною палива.

ќчевидно, глин¤н≥ печ≥ ставили на вс≥х ¤русах будинку - одну над одною ≥ сполучали одним сп≥льним димовив≥дним каналом.  ожний поверх, ¤к правило, мав одну п≥ч, розм≥щену так, щоб одночасно об≥гр≥вати к≥лька прим≥щень.

ќсв≥тленн¤.
¬≥конне скло за доби  ињвськоњ –ус≥ вже було. як встановили археологи, шибка мала круглу форму поперечником близько 20-30 см. « таких кружалець на рам≥ складалос¤ в≥кно. ј що скло за тих час≥в було дуже дороге, то особливо великих в≥кон бути не могло - вони нал≥чували чотири, ш≥сть, дев'¤ть, щонайб≥льше, мабуть, дванадц¤ть шибок. –озк≥ш мати скл¤н≥ в≥кна могли дозволити соб≥ лише найбагатш≥ родини. «вичайний м≥щанин мусив шукати ¤когось зам≥нника, здатного хоч ¤кось пропускати св≥тло. Ќайпопул¤рн≥шим з давн≥х-давен до пор≥вн¤но недавн≥х час≥в був бичачий м≥хур. ѕ≥сл¤ належноњ обробки його нат¤гували на дерев'¤ну обичайку (¤к сито), котру вставл¤ли в раму з круглими отворами. Ќе виключено, що кругла форма тогочасних шибок по¤снюЇтьс¤ давньою традиц≥Їю використанн¤ м≥хура ¤к матер≥алу, що пропускаЇ св≥тло.

—полученн¤ м≥ж поверхами.

” пропонован≥й реконструкц≥њ вжито кручен≥ сходи; ц¤ конструкц≥¤ найб≥льш економна й довершена з погл¤ду використанн¤ внутр≥шньоњ площ≥. якоюсь м≥рою обгрунтуванн¤м вибраного вар≥анту може бути традиц≥¤ у сфер≥ мурованого буд≥вництва. –анн≥ пам'¤тки мали кручен≥ сходи (—оф≥¤  ињвська, ≤рининська церква, собор —паса в „ерн≥гов≥, церква —паса на Ѕерестов≥, ћихайл≥вський «олотоверхий собор, ћихайл≥вський собор у ¬идубицькому монастир≥ тощо). ѕр¤м≥ сходи з'¤вилис¤ згодом.

1	2

Ќазва: –еконструкц≥¤  ињвського житла ’≤-’≤≤≤ стол≥ть
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (1016 прочитано)