”крањнознавство > ƒол¤ украњнського заграничч¤, Ѕерестейщина та ѕ≥дл¤шш¤

ƒол¤ украњнського заграничч¤, Ѕерестейщина та ѕ≥дл¤шш¤

ѕитанн¤ нац≥ональноњ та культурноњ самовизначеност≥ украњнц≥в на питом≥й територ≥њ ”крањни п≥сл¤ здобутт¤ њњ незалежност≥ дещо втратило свою актуальн≥сть, проте воно глибоко актуальне донин≥ на украњнських марг≥нальних теренах, котр≥ в≥др≥зан≥ в≥д основноњ територ≥њ. ћова йтиме про зах≥дне заруб≥жж¤ Ц Ѕерестейщину та ѕ≥дл¤шш¤.

я, д¤куючи своњй профес≥њ, мала можлив≥сть побачити, оц≥нити та пор≥вн¤ти етнокультурну та етнопол≥тичну ситуац≥ю даних терен≥в зсередини, безпосередньо у сп≥лкуванн≥ з простими сел¤нами, а також ≥нтел≥генц≥Їю Ц кор≥нними жител¤ми п≥вдн¤ Ѕерестейськоњ област≥ Ѕ≥лорус≥ та Ѕ≥льського ≥ √айн≥вського пов≥т≥в ѕ≥дл¤ського воЇв≥дства ѕольщ≥ Ц земель, що мають украњнську етн≥чну приналежн≥сть, проте в силу пол≥тичних обставин знаход¤тьс¤ на територ≥њ сус≥дн≥х ”крањн≥ держав. ўо ж, у ситуац≥њ, ¤ка склалас¤ на теренах цих двох марг≥нал≥й Ї багато сп≥льного, що зумовлено, насамперед, державною пол≥тикою у в≥дношенн≥ до нац≥ональних меншин. Ќасл≥дком такоњ пол≥тики Ї майже повна в≥дсутн≥сть нац≥ональноњ само≥дентиф≥кац≥њ в сел¤нському середовищ≥. ”мови ≥снуванн¤ украњнського етносу прот¤гом останн≥х дес¤тил≥ть на територ≥њ Ѕ≥лорус≥ та ѕольщ≥ були майже одинаковими: заборона в≥дкривати украњнськ≥ школи, в≥дсутн≥сть у селах нац≥онально-культурних осередк≥в, попул¤ризац≥¤ ≥ншоетн≥чноњ культури, або ж п≥дтасовка питомоњ п≥д так званий Дд≥алектФ (¤к це в≥дбувалось на терен≥ Ѕерестейщини) на державному р≥вн≥ призвело по повноњ розгубленост≥ народу в питанн≥ нац≥ональноњ приналежност≥. Ќа Ѕерестейщин≥, в кращому випадку, люди ≥дентиф≥кують себе по територ≥альному признаку, називаючис¤ тутейш≥, мЇсн≥, р≥дше Ц пол≥шуки. ƒуже часто на запитанн¤: ’то вони Ї? респонденти не знають ¤к в≥дпов≥сти, вони губл¤тьс¤, вагаютьс¤, несм≥ло в≥дпов≥дають: “а н≥би б≥лоруси, але в нас тут д≥алект, так, що б≥льше до ”крањниЕ а взагал≥ Ц хто його знаЇЕ

ƒл¤ жител≥в Ѕерестейщини украњнц≥ Ц це вже ДзакордонФ, хоча ≥ недалекий. Ќа запитанн¤ „и у вас сп≥вають? сел¤ни розц≥нювали свою п≥сенну культуру своЇр≥дно, пор≥внюючи њњ з сус≥дньою закордонною територ≥Їю ≥ тому часто доводилось чути: “а у нас не дуже, так щоб сп≥вали, от там на ”крањн≥ Ц от там вже сп≥вають хорошеЕ ¬ одному сел≥, зайшовши до магазину, розговорилас¤ з продавщицею. ƒ≥знавшись, зв≥дки ¤ та чим займаюсь, вона пожвав≥шала: ќй, ¤ так люблю украњнську мову та украњнськ≥ п≥сн≥, там так гарно сп≥вають. Ѕула ¤ в Ћюбеш≥вському район≥1 [¬олинська область Ћ. Ћ.] на вес≥лл≥ (в мене чолов≥к зв≥дти), то так мен≥ сподобалось! √овор¤чи це, вона нав≥ть не зауважила, що сп≥лкуЇтьс¤ з≥ мною мовою, ¤кою ¤ до нењ звернулась, тобто, украњнською.  оли ж звертаЇш на цей факт увагу своњх сп≥врозмовник≥в, вони замислюютьс¤, проте р≥дко погоджуютьс¤ з твердженн¤м, що розмовл¤ють украњнською. ƒумаю, це зумовлено обережн≥стю: а хто зна, що за людина прињхала, ≥ чому вона допитуЇтьс¤. “а й стал≥нськ≥ та брЇжн≥вськ≥ часи, коли за одне необережне слово людина потрапл¤ла за ірати, не так далеко ув≥йшли в минуле, щоб њх забути. јле вс≥ моњ сп≥врозмовники стверджували, що б≥лоруською у них не говор¤ть, х≥ба у школ≥ учать, а так Ц або по-мЇсному, або по-рос≥йському. –≥дко у селах зустр≥чались люди ≥з визначеною нац≥ональною св≥дом≥стю, переважно ≥з прошарку с≥льськоњ ≥нтел≥генц≥њ. ѕроте таких людей надзвичайно мало, тому що намаганн¤ в≥дродити украњнську культуру на територ≥њ Ѕ≥лорус≥ за рад¤нських час≥в сприймались ¤к ви¤ви нац≥онал≥зму, а вс≥ нац≥онал≥сти, ¤к правило, п≥ддавались репрес≥¤м, отож бо мало хто ≥ лишивс¤.

—оц≥о-культурне становище украњнських с≥л на п≥дл¤шш≥ невт≥шне: вони часто наполовину а то й зовс≥м сполон≥зован≥, а там, де лишились украњнц≥ Ц переважно л≥тн≥ та стар≥ люди, молодь Ц у м≥стах. —творенн¤ украњнських шк≥л та культурних осередк≥в Ц справа невд¤чна, оск≥льки це хоча ≥ не заборонено, але й не заохочуЇтьс¤, та й д≥тей у селах негусто. Ѕагато садиб сто¤ть порожн≥, або ж функц≥онують у ¤кост≥ дач, куди прињжджають з м≥ста на вих≥дн≥.

ўодо нац≥ональноњ самовизначеност≥ п≥дл¤шук≥в, то тут ц≥ла ≥стор≥¤, оск≥льки вони здавна вважаютьс¤ нац≥ональною меншиною, алеЕ б≥лоруською. “а нема нещаст¤ без добра, адже саме це вберегло њх в≥д славнозв≥сного п≥сл¤воЇнного переселенн¤, отак ≥ лишивс¤ шмат украњнц≥в на своњй р≥дн≥й земл≥ у ѕольщ≥. ќтож на запитанн¤: ’то ви Ї? люди в≥дпов≥дають ≥з сумн≥вом: “а нам кажуть, що ми б≥лоруси, але б≥лоруси там, п≥вн≥чн≥ше, б≥л¤ Ѕ≥лостоку, там уже Ћитва, а хто ми? ЦЕ ѕроте, вс≥, з ким ¤ сп≥лкувалас¤ в≥дзначають ч≥тку р≥зницю м≥ж культурними традиц≥¤ми б≥лоруського та украњнського етносу та слушно провод¤ть кордон м≥ж цими територ≥¤ми, але ч≥ткоњ нац≥ональноњ само≥дентиф≥кац≥њ в украњнц≥в немаЇ. “ак≥й ситуац≥њ багато в чому спри¤Ї значне пожвавленн¤ за останнЇ дес¤тил≥тт¤ руху нац≥онально-культурного в≥дродженн¤ б≥лоруськоњ меншини на територ≥њ ѕольщ≥.

ƒ≥¤льн≥сть б≥лоруських товариств захопила ≥ украњнську територ≥ю шл¤хом впливу рад≥о, телебаченн¤, та й добров≥льних м≥с≥онер≥в, котр≥ њзд¤чи по селах, втовкмачують в голови сел¤н б≥лоруськ≥ ≥дењ. –адуЇ той факт, що рух за в≥дродженн¤ украњнськоњ нац≥ональноњ меншини почавс¤ в колах нового, молодого покол≥нн¤ ≥нтел≥генц≥њ ѕ≥дл¤шш¤. ƒивуЇ та разом з тим т≥шить заповз¤т≥сть молодих людей на фон≥ вже майже перервaноњ культурноњ традиц≥њ, негласноњ пол≥тики полон≥зац≥њ та непопул¤рност≥ украњнц≥в та православТ¤ у ѕольщ≥.

Ѕ≥льш глибоко цей процес можна зрозум≥ти на приклад≥ розпов≥д≥ молодого украњнц¤ з ѕ≥дл¤шш¤, ¤кий говорить, що в≥н не знав, ким в≥н був, адже батьки, хоча ≥ розмовл¤ли м≥сцевою гов≥ркою, проте н≥коли не заводили мови про нац≥ональну приналежн≥сть, були Дм≥сцевимиФ православними людьми, ¤к ≥ ус≥, а вц≥лому Ц Дпол¤камиФ, адже жили на територ≥њ ѕольщ≥. «добуваючи осв≥ту, хлопець почав замислюватись над своњм походженн¤м, ≥ прийшов до думки, що в≥н украњнець. ѕочав сп≥лкуватись з такими ж однодумц¤ми Ц от ≥ утворилась, майже з попелу нова украњнська генерац≥¤, що трепетно в≥дноситьс¤ до всього р≥дного Ц вивчаЇ украњнську мову, звичањ, п≥сн≥, намагаЇтьс¤ вивчити та продовжити м≥сцеву культурну традиц≥ю. —тародавн≥ обр¤ди, ¤к≥ вийшли з активного вжитку ≥ збер≥гаютьс¤ лише у памТ¤т≥ людей старшого покол≥нн¤ стають предметом наукового досл≥дженн¤ молодих, осв≥дчених людей, ¤ких ц≥кавить р≥дна культура.

я, та мо¤ сп≥вроб≥тниц¤, √алина ѕохилевич, були присутн≥ на сучасному украњнському вес≥лл≥ в околиц¤х Ѕ≥льська ѕ≥дл¤ського. ’оча традиц≥йних обр¤дових п≥сень там звучало негусто, та група молод≥ ≥з завз¤тт¤м розсп≥вували звичайн≥ украњнськ≥ п≥сн≥, ¤к≥ вони по власн≥й ≥н≥ц≥атив≥ вивчили ≥ не т≥льки ≥з уст своњх батьк≥в, але й ≥з друкованих зб≥рок та касет, переважно виданих в ”крањн≥. —л≥д в≥ддати належне ≥ робот≥ —оюзу украњнц≥в ѕ≥дл¤шш¤, котрий культивуЇ украњнську культуру на осв≥тньо-наукових засадах. ќтож, здаЇтьс¤, що нац≥онально-культурне в≥дродженн¤ украњнства на ѕ≥дл¤шш≥, безпосередньо втрачаючи народну традиц≥ю, переходить у сферу опосередковано осв≥тнього функц≥онуванн¤. Ќове покол≥нн¤, будучи пр¤мими нащадками нос≥њв усноњ культури, перескочивши умовну пр≥рву, стали вивчати цю культуру на осв≥тньому р≥вн≥.

¬ результат≥ Ц з наполовину розчиненого у ≥ншому етнос≥ народу, з народу, ¤кий представлений переважно сел¤нами, з народу, культурна традиц≥¤ ¤кого перебуваЇ на гран≥ розриву утворивс¤ новий нац≥онально-св≥домий прошарок ≥нтел≥генц≥њ, що вивчаЇ та культивуЇ украњнську культуру. Ќатом≥сть, осв≥чена молодь Ѕерестейщини, з ¤кою доводилось сп≥лкуватись п≥д час експедиц≥й, (а були це, переважно, студенти ун≥верситету в Ѕерест≥ й уродженц≥ украњнських марг≥нал≥й) частково а то й повн≥стю несв≥дома того, що вони Ї украњнц¤ми, хоча були серед них ≥ ≥сторики, ¤к≥ досить непогано знали ≥стор≥ю свого краю, ≥ ф≥лологи-фольклористи та етнографи, ¤к≥ вивчали етнокультурний спадок м≥сцевого населенн¤. ћало хто з них волод≥в м≥сцевим д≥алектом, х≥ба вих≥дц≥ ≥з с≥л. ѕроте б≥лоруською тут теж мало користувались. –≥дна украњнська та державна б≥лоруська мови в науковому процес≥ та повс¤кденному побутовому вжитку з усп≥хом зам≥н¤лись рос≥йською.

÷≥кавий випадок, що ставс¤ в одн≥й ≥з експедиц≥й, ≥люструЇ вищесказане. ¬вечер≥ першого дн¤, коли ¤ ≥з своЇю сп≥вроб≥тницею т≥лько-но прињхали, на вигон≥ за школою, в ¤к≥й ми мешкали, було орган≥зовано вогнище. Ќавколо нього сид≥ли учасники експедиц≥њ Ц викладач≥ та студенти Ѕрестського ун≥верситету, розмова точилас¤ рос≥йською мовою. „ерез де¤кий час на вогник п≥д≥йшло ≥ к≥лька м≥сцевих хлопц≥в. ¬они примостилис¤ коло нас, та почали щось питати. я в≥дпов≥ла украњнською ≥ у в≥дпов≥дь прочула здивоване запитанн¤: ј ¤к оце ви т≥льки прињхали ≥ вже так добре по-мЇсному говорите? Ќа в≥дм≥ну в≥д нас, мало хто ≥з студент≥в м≥г говорити м≥сцевою гов≥ркою. ÷¤ мова живе лише в сел≥, в усному об≥гу, вважаЇтьс¤ б≥лоруським Дд≥алектомФ ≥ цим фактично н≥велюЇтьс¤ њњ ц≥нн≥сть. ћало хто з молодих людей замислювавс¤ над тим, що цей Дд≥алектФ Ї показником њх нац≥ональноњ приналежност≥, та становить величезну культурну ц≥нн≥сть.

“а що говорити про молодь, коли вчен≥ муж≥, њхн≥ наставники, котр≥ напевне не сумн≥ваютьс¤ де проход¤ть етн≥чн≥ кордони ”крањни, не мають см≥ливост≥ сказати правду, бо¤чись пол≥тичних пересл≥дувань з боку держави, устр≥й ¤коњ, на жаль, ще дуже далекий в≥д демократичного. ќтож державна пол≥тика –ад¤нського —оюзу щодо злитт¤ ус≥х нац≥й, а згодом Ѕ≥лорус≥, ¤ка пересл≥дуЇ вперте невизнанн¤ земель Ѕерестейщини етн≥чно украњнськими, дали своњ пишн≥ результати. ќф≥ц≥йно жител≥ Ѕерестейщини назван≥ б≥лорусами, науковц≥ в≥днос¤ть њх до пол≥шук≥в ≥з окремим д≥алектом, а берест¤ни, визначаючи свою нац≥ональну приналежн≥сть, сам≥ не знають, хто вони Ї.

1	2

Ќазва: ƒол¤ украњнського заграничч¤, Ѕерестейщина та ѕ≥дл¤шш¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-24 (729 прочитано)