‘≥лософ≥¤ > ћонадолог≥чне розум≥нн¤ цив≥л≥зац≥й

ћонадолог≥чне розум≥нн¤ цив≥л≥зац≥й

” чому ж пол¤гаЇ специф≥чн≥сть монадного тлумаченн¤ цив≥л≥зац≥њ? ѕередус≥м Ч в урахуванн≥ т≥Їњ обставини, що будь-¤ка жива

≥стота не Ї чимось одиничним, а постаЇ ¤к певна множинн≥сть; нав≥ть т≥Їю м≥рою, ¤кою вона нам видаЇтьс¤ ≥ндив≥думом, вона все ж залишаЇтьс¤ з≥бранн¤м живих самост≥йних ≥стот, ¤к≥ за ≥деЇю, за сутн≥стю однаков≥, в ¤вищ≥ ж, однак, можуть бути однаковими або схожими, неоднаковими або несхожими.

—аме нерозум≥нн¤ ц≥Їњ ≥мпл≥цитноњ атрибутивноњ "гомеомеричност≥" цив≥л≥зац≥й ¤к живих ≥ндив≥д≥в ≥сторичного процесу не дало змоги трьом китам цив≥л≥зац≥йного п≥дходу Ч ƒанилевському, Ўпенглеру й “ойнб≥ Ч зрозум≥ти ≥, тим б≥льше, посл≥довно провести цей п≥дх≥д ¤к принципово нел≥н≥йний, а сам≥ цив≥л≥зац≥њ Ч ¤к монади ≥стор≥њ.

ѕодоланн¤ означеноњ одноб≥чност≥ в розум≥нн≥ цив≥л≥зац≥й ¤к монад ≥стор≥њ ≥ адекватне ос¤гненн¤ њхньоњ своЇр≥дност≥ потребуЇ, ¤к уже зазначалос¤, усв≥домленн¤ ≥ посл≥довного зд≥йсненн¤ в ход≥ вивченн¤ ≥сторичного процесу цив≥л≥зац≥йного п≥дходу ¤к п≥дходу саме нел≥н≥йного.

«розум≥ло, ф≥ксац≥¤ т≥Їњ сторони монадност≥ цив≥л≥зац≥й, ¤ка постаЇ ¤к њхн¤ взаЇмов≥докремлен≥сть, доцентров≥сть, замкнен≥сть, теж Ї важливою складовою сучасного трактуванн¤ цив≥л≥зац≥йного п≥дходу ¤к принципово нел≥н≥йного. —аме на п≥дстав≥ ц≥Їњ ф≥ксац≥њ уможливлюЇтьс¤ така властив≥сть цив≥л≥зац≥йного п≥дходу, ¤к його плюрал≥стичн≥сть, ¤ка Ї атрибутивною рисою цив≥л≥зац≥йного п≥дходу в його не т≥льки некласичному (ƒанилевський, Ўпенглер, “ойнб≥), а й пост-некласичному, сучасному вар≥ант≥. «азначене даЇ можлив≥сть уникнути одноб≥чност≥, "центризму" Ч ¤к Ївропо-, так ≥ сходоцентризму, ¤к центризму п≥вденного, так ≥ п≥вн≥чного. ƒл¤ цив≥л≥зац≥йного п≥дходу основний ≥нтерес становить не ранжуванн¤ цив≥л≥зац≥й за принципом в≥д нижчого до вищого, а розгл¤д њх ¤к р≥вноц≥нних, хоч ≥ самобутн≥х, ви¤в≥в ≥сторичного ≥снуванн¤ людей. “ому цив≥л≥зац≥йний п≥дх≥д на в≥дм≥ну в≥д формац≥йного, ¤кий постаЇ не генерал≥зуючим, ун≥версал≥стським, а Ч ≥ндив≥дуал≥зуючим, у контекст≥ неповторного, ун≥кального ≥ндив≥да ≥сторичного масштабу. ≤сторичний же процес в≥дпов≥дно, Ч ¤к сп≥льнота таких ≥ндив≥д≥в, своЇр≥дн≥сть ¤ких зумовлюЇ багатство форм ≥ ви¤в≥в розвитку людства.

÷ив≥л≥зац≥¤, визначена ¤к самобутн≥й соц≥окультурний ≥ндив≥д, виникаЇ, що добре показав ј.“ойнб≥, ¤к певна в≥дпов≥дь на виклик середовища, того чи ≥ншого глобального етноб≥огеоценозу. ¬же в процес≥ становленн¤ цив≥л≥зац≥њ, в ход≥ в≥дпов≥д≥ на цей первинний виклик закладаЇтьс¤ њњ геном, сукупн≥сть детерм≥нант, що впливатимуть на њњ ≥ндив≥дуальн≥сть ≥ розвиток. ≤ спроможна прогресувати цив≥л≥зац≥¤ доти, доки реал≥зуЇтьс¤ њњ геном, доки вона може сприймати все нов≥ виклики довк≥лл¤ ≥ адекватно реагувати на них.

"Ѕ≥хев≥ористичний" механ≥зм ≥ основн≥ етапи ≥снуванн¤ цив≥л≥зац≥њ через взаЇмод≥ю "виклик Ч в≥дпов≥дь" з'¤совано ј.“ойнб≥.

ќднак при цьому поза увагою залишаЇтьс¤ зм≥стова сторона даного процесу, зокрема, Ч сп≥вв≥дношенн¤ сусп≥льних ц≥лей та ≥деал≥в з реальн≥стю. ћ≥ж тим, саме цив≥л≥зац≥йний п≥дх≥д даЇ можлив≥сть розгл¤нути цю проблему по-новому.

«а формац≥йного п≥дходу сусп≥льний ≥деал тлумачитьс¤ ¤к щось трансцендентне щодо реального ≥сторичного процесу. ј реал≥зац≥¤ сусп≥льного ≥деалу Ч ¤к ф≥нальний акт майбутн≥х глобальних л≥н≥йно-поступальних сусп≥льних зм≥н всесв≥тньо-≥сторичного р≥вн¤.

÷ив≥л≥зац≥йний же п≥дх≥д уможливлюЇ розгл¤д сусп≥льного ≥деалу не ¤к чогось трансцендентного, а ¤к внутр≥шньоњ, ≥манентноњ складовоњ переб≥гу самого реального цив≥л≥зац≥йного процесу. ѕричому, не щодо однол≥н≥йноњ посл≥довност≥ на р≥вн≥ розвитку людства в ц≥лому, а в контекст≥ ≥ з урахуванн¤м своЇр≥дност≥ в≥дпов≥дного культурно-≥сторичного типу. ‘ормуванн¤ ж ≥ реал≥зац≥¤ сусп≥льного ≥деалу з неминучим подальшим розходженн¤м м≥ж ним ≥ д≥йсн≥стю та потребою в новому сусп≥льному ≥деал≥ з повторенн¤м циклу постають тут теж передус≥м ¤к внутр≥цив≥л≥зац≥йн≥ характеристики Ч ритму само≥дентиф≥кац≥њ т≥Їњ чи ≥ншоњ цив≥л≥зац≥њ. “ака концептуальна спр¤мован≥сть ставить перед необх≥дн≥стю цив≥л≥зац≥йного анал≥зу проблем ментальност≥. "≤сторик, Ч констатуЇ ћ.Ѕлок, Ч н≥коли не виходить за рамки часу, але змушений рухатис¤ всередин≥ нього то вперед, то назад... в≥н то розгл¤даЇ велик≥ хвил≥ спор≥днених феномен≥в, що мандрують у час≥ з к≥нц¤ в к≥нець, то зосереджуЇтьс¤ на ¤комусь момент≥, де ц≥ теч≥њ сход¤тьс¤ потужним вузлом у св≥домост≥ людей". «'¤суванн¤ сутност≥ й рол≥ ментальност≥ в ≥сторичному процес≥ ¤краз ≥ уможливлюЇ ос¤гненн¤ своЇр≥дност≥ таких вузл≥в, а отже, Ч ≥ монадних утворень ≥стор≥њ.

≤ не т≥льки нел≥н≥йност≥ њхньоњ природи, а й нел≥н≥йност≥ поступального руху ≥стор≥њ ¤к множини таких монад. ” цьому план≥ проникненн¤ в суть нел≥н≥йност≥ усього розмањтт¤ монадних ви¤в≥в ≥ витвор≥в ≥стор≥њ з необх≥дн≥стю призводить ≥ до зм≥ни погл¤ду на ≥сторичний прогрес. ќдин ≥з засновник≥в цив≥л≥зац≥йного п≥дходу ћ.я. ƒанилевський зазначав, що прогрес пол¤гаЇ не в тому, щоб ≥ти весь час в одному напр¤м≥, а в тому, щоб сходити все поле, ¤ке Ї ареною ≥сторичноњ д≥¤льност≥ людства, в ус≥х напр¤мках.

« позиц≥й цив≥л≥зац≥йного п≥дходу ¤к п≥дходу посл≥довно нел≥н≥йного, ≥сторичний прогрес Ч не в неухильному рус≥, поступальний характер ¤кого визначаЇтьс¤ через позиц≥њ "нижче Ч вище", "г≥рше Ч краще", а в тому, щоб кожна цив≥л≥зац≥¤ в процес≥ самовизначенн¤ ≥ самоствердженн¤ в≥дтворила, в≥дкрила дл¤ себе заново ≥ збагатила своњм, т≥льки њй притаманним екзистенц≥альним досв≥дом неминущ≥ ≥нвар≥антн≥ структури ≥ ц≥нност≥ загальнолюдського характеру.

«'¤совуючи своЇр≥дн≥сть цих ц≥нностей ≥ структур, њхню роль у ритм≥ц≥ цив≥л≥зац≥йних процес≥в, не можна об≥йтис¤ без урахуванн¤ не т≥льки досв≥ду ≥сторико-типолог≥чних пор≥вн¤нь ќ.Ўпенглера, а й праць, присв¤чених анал≥зу архетипних утворень (ёнга, ƒюркгейма тощо). јдже, так≥ ц≥нност≥ ≥ структури мають характер своЇр≥дних архетип≥в ≥ не п≥дл¤гають зовн≥шньому експортно-≥мпортному обм≥ну.  ожна цив≥л≥зац≥¤ може њх засвоњти лише самост≥йно ≥ бути чутливою до конген≥альних, спор≥днених щодо нењ на той час структур ≥ ц≥нностей, вже створених ран≥ше ≥ншими цив≥л≥зац≥¤ми.

“ому в≥дтворенн¤ таких ≥нвар≥антних загальнолюдських ц≥нностей у контекст≥ певноњ цив≥л≥зац≥њ маЇ св≥й ритм ≥ реал≥зуЇтьс¤ через орган≥чне поЇднанн¤ засвоЇнн¤ ≥ творенн¤. ” такому зр≥з≥ кожна цив≥л≥зац≥¤ в своЇму онтогенез≥ проходить основн≥ ступен≥ ф≥логенетичного шл¤ху людства. ≤ критер≥Їм прогресу виступаЇ в даному раз≥ не ¤кесь абстрактне зовн≥шнЇ м≥рило, а ступ≥нь розвиненост≥, само≥дентиф≥кац≥њ ≥ самореал≥зац≥њ в≥дпов≥дноњ цив≥л≥зац≥њ, умовно кажучи, Ч в≥дстань, пройдена саме нею по шл¤ху опредметненн¤ свого геному ≥ водночас по шл¤ху в≥дтворенн¤ та збагаченн¤ загальнолюдських ц≥нностей ≥ ≥нвар≥антних структур культури.

“аке розум≥нн¤ ≥сторичного прогресу маЇ .не протисто¤ти ≥ншим, наприклад формац≥йному, а доповнювати њх. ќднак у даному раз≥ вже не цив≥л≥зац≥¤ припасовуЇтьс¤ ≥з зовн≥ до, скаж≥мо, формац≥йноњ посл≥довност≥. Ќавпаки, формац≥йн≥ особливост≥ постають ¤к внутр≥шн≥, ≥нвар≥антн≥, архетипн≥ характеристики певноњ цив≥л≥зац≥њ, притаманн≥ њй лише тою чи ≥ншою м≥рою ≥ в контекст≥ ≥нших архетип≥в.

ќс¤гненн¤ найзагальн≥ших ≥ найглибинн≥ших тенденц≥й ≥сторичного процесу, його своЇр≥дност≥, сп≥вв≥дношенн¤ Їдност≥ та розмањтт¤, повторюваност≥ й неповторного, ун≥версального ≥ локального в ≥стор≥њ, проблема њњ сенсу, початку, спр¤мованост≥ й к≥нц¤ Ч завданн¤ т≥Їњ галуз≥ людських знань, що носить назву ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ. ≤сторичний процес багатом≥рний ≥ м≥нливий, в≥дпов≥дно й осмисленн¤ його зд≥йснювалос¤ в р≥зних ракурсах, у русл≥ р≥зних напр¤мк≥в, призводило до формуванн¤, утвердженн¤ та зм≥ни основоположних парадигм ≥сторичноњ св≥домост≥.

ќсновних напр¤мк≥в ф≥лософського тлумаченн¤ ≥стор≥њ три: про-гресистський, регресистський ≥ цикл≥чний; основних парадигм дв≥:

класична ≥ некласична. ¬ершиною розум≥нн¤ ≥сторичноњ реальност≥ в рамках класичноњ, л≥н≥йноњ парадигми ≥ водночас першим контурним абрисом некласичноњ парадигми ≥сторичноњ рефлекс≥њ Ї марксистська ≥нтерпретац≥¤ ≥стор≥њ ¤к природно-≥сторичного процесу зм≥ни сусп≥льно-економ≥чних формац≥й. «'¤суванн¤ своЇр≥дност≥ цив≥л≥зац≥й ¤к ц≥л≥сних, в≥дносно автономних ≥ локал≥зованих у соц≥альному хронотип≥ культурних утворень, њхньоњ рол≥ й м≥сц¤ в ≥сторичному процес≥ Ї одн≥Їю з в≥дм≥нних рис некласичноњ парадигми ф≥лософсько-≥сторичного мисленн¤. ¬оно Ї одним з д≥Ївих засоб≥в розробки, обгрунтуванн¤ ≥ реал≥зац≥њ нел≥н≥йного п≥дходу до ос¤гненн¤ та адекватного в≥дображенн¤ розмањтт¤ людськоњ ≥стор≥њ.

«апроваджений у середин≥ XVIII ст. французькими гуман≥тар≥¤ми терм≥н "цив≥л≥зац≥¤" вживавс¤ досить тривалий час у контекст≥ традиц≥йно-класичного, л≥н≥йного тлумаченн¤ ≥стор≥њ. —початку Ч дл¤ позначенн¤ процесу переходу в≥д варварського до культурного, цив≥л≥зованого сусп≥льства. ѕ≥зн≥ше Ч вже дл¤ найменуванн¤ самого цього сусп≥льства, уособленн¤м ¤кого поставало дл¤ ф≥лософ≥в та ≥сторик≥в ™вропи до другоњ половини XIX ст. сусп≥льство зах≥дноЇвропейське. Ћише з цього часу започатковуютьс¤ Ч спершу поодинок≥, а з плином часу й дедал≥ чисельн≥ш≥ Ч спроби подоланн¤ моноцентричного (байдуже прогресистського чи регресистького, Ївропо- чи аз≥ацентричного) розум≥нн¤ всесв≥тньо≥сторичного процесу ≥ розробки принципово ≥ншого, нел≥н≥йного осмисленн¤ ≥стор≥њ.  ласичними представниками такого, некласичного розум≥нн¤ ≥сторичноњ реальност≥ ≥ Ї передус≥м приб≥чники цив≥л≥зац≥йного напр¤му в св≥тов≥й ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ к≥нц¤ XIX Ч першоњ половини XX ст.: ћ.я.ƒанилевський, ќ.Ўпенглер та ј.“ойнб≥.

1	2

Ќазва: ћонадолог≥чне розум≥нн¤ цив≥л≥зац≥й
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (1664 прочитано)