‘≥лософ≥¤ > “ворч≥сть ¤к конструктивний принцип п≥знанн¤

“ворч≥сть ¤к конструктивний принцип п≥знанн¤

ѕоставити проблему людини Ч це означаЇ в той же час поставити проблему творчост≥, особистост≥, духу ≥ ≥стор≥њ

ћ.ј.Ѕерд¤Їв

‘≥лософська концепц≥¤ творчост≥

Ћюдська пам'¤ть збер≥гаЇ ≥ проносить через в≥ки ≥ тис¤чол≥тт¤ лише так≥ соц≥ально-духовн≥ ц≥нност≥, без ¤ких народ не може мати своЇњ ментальност≥, неповторност≥, можливост≥ сходженн¤ до найвищих вершин прогресу. —еред них так≥ феномени сучасност≥, ¤к свобода, гуман≥зм, мир, ≥стина, добро, справедлив≥сть. « повним правом до них можна в≥днести ≥ феномен творчост≥. ¬ ньому закладена життЇстверджуюча, зор≥Їнтована на майбутнЇ енерг≥¤. јдже сусп≥льний, науковий ≥ духовний прогрес породжуЇтьс¤ д≥¤льн≥стю тис¤ч ≥ м≥льйон≥в творчих особистостей. Ћюди творчого злету порушують ≥нертн≥сть сусп≥льства, зд≥йснюють реформуванн¤, а то ≥ злом того, з чим сусп≥льство зжилос¤, що дл¤ нього стало звичним, стаб≥льним. –еформатори-особистост≥ творчого гатунку, провидц≥ бачать нов≥ шл¤хи розвитку сусп≥льства, науки, культури, виступають за реал≥зац≥ю своњх ≥дей, план≥в.  ожний наступний виток людського прогресу Ч це згусток енерг≥њ, розуму, почутт¤, вол≥ творчих особистостей.

” сучасному св≥т≥, ¤кий вийшов на грань третього тис¤чол≥тт¤, в≥дбуваютьс¤ складн≥, багатогранн≥ процеси в соц≥альному, економ≥чному ≥ духовному житт≥ крањн, нац≥й, етнос≥в, народ≥в. ѕеред людством все наст≥йн≥ше постають завданн¤ ос¤гнути таЇмниц≥ св≥ту, природи, бутт¤, вир≥шити проблеми творчого, планетарного масштабу Ч еколог≥чн≥, ¤дерноњ безпеки, боротьби з хворобами стол≥тт¤ (рак, —Ќ≤ƒ), формуванн¤ Їдиного ≥нформац≥йного пол¤, виходу на р≥вень сучасного дос¤гненн¤ цив≥л≥зац≥њ та культури.

«азначен≥ об'Їктивн≥ процеси гостро обумовлюють необх≥дн≥сть глибинних трансформац≥й стилю та форм мисленн¤, переходу в≥д корпоративноњ, блоковоњ св≥домост≥ людства до розум≥нн¤ Їдност≥ житт¤ на «емл≥, системного, ≥нтеграц≥йно-синтетичного анал≥зу соц≥альноњ та духовно-культурноњ практики ≥ на основ≥ цього прогнозуванн¤ та творенн¤ майбутнього. ћетодолог≥чною парадигмою сучасноњ д≥¤льност≥ людини маЇ стати творч≥сть. —аме ж м≥сце творчост≥ в структур≥ д≥¤льност≥ буде зростати в м≥ру перетворенн¤ середовища ≥снуванн¤ людей ≥з природного в створюване, техногенне. ћожна з упевнен≥стю стверджувати, що формуванн¤ новоњ соц≥ально-економ≥чноњ та пол≥тико-≥деолог≥чноњ реальност≥ перебуваЇ в пр¤м≥й залежност≥ в≥д того, ¤кою м≥рою ц≥ процеси будуть пронизан≥ стратег≥Їю творчо-синтезуючоњ д≥¤льност≥, наск≥льки в них будуть панувати принципи гуман≥зму, здоровоњ критичност≥, соц≥альноњ свободи, плюрал≥стичност≥ думок, високоњ моральноњ в≥дпов≥дальност≥.

Ќин≥ особливо актуальною Ї об'Їктивна потреба в активному розвитку творчого, ≥нтелектуального потенц≥алу кожноњ особи, нац≥њ, сусп≥льства в ц≥лому. ¬ реал≥зац≥њ цього завданн¤ пров≥дна роль належить осв≥т≥, навчанню, вихованню. ѕроте практика св≥дчить, що процес навчанн¤ творчост≥ ще не став нормою в осв≥тн≥х закладах. ÷е означаЇ, що людинознавчому аспекту навчанн¤ ≥ вихованн¤ не завжди в≥дводитьс¤ належне м≥сце.

“ворч≥сть своЇю сутн≥стю, внутр≥шньою лог≥кою перепл≥таЇтьс¤ з такими проблемами, ¤к св≥дом≥сть, мисленн¤, п≥знанн¤, критика, практика, передбаченн¤, соц≥альний ≥деал.

“аЇмниц¤ феномена творчост≥ с¤гаЇ своњм кор≥нн¤м у сиву давнину становленн¤ та розвитку людських знань, культури, цив≥л≥зац≥њ. ѕерш≥ п≥дходи, спроби силою розуму ос¤гнути проблему творчост≥ знаходимо вже в ф≥лософ≥њ —тародавньоњ √рец≥њ. ѕлатон (427-347 ст. до н.е.) вважав, що в основ≥ творчост≥ Ї св≥това ƒуша. ¬≥н зазначав, що творч≥сть Ч пон¤тт¤ широке. ¬се, що викликаЇ перех≥д в≥д небутт¤ в бутт¤ Ч творч≥сть, ≥, таким чином, створенн¤ будь-¤ких твор≥в мистецтва ≥ ремесла можна назвати творч≥стю, а вс≥х створювач≥в Ч творц¤ми. «г≥дно з ѕлатоном, Ї два "роди" творчост≥: людська ≥ божа. Ѕожа творч≥сть створюЇ в≥чн≥ ц≥нност≥. “ворч≥сть людинки залежить в≥д божоњ ≥скринею визначаЇтьс¤ ≥ обмежуЇтьс¤ в≥дпов≥дно часовими рамками, про¤вл¤Їтьс¤ в творчих справах ф≥лософа, цар¤-правител¤, державного д≥¤ча, л≥кар¤, пророка, поета, рем≥сника або землероба ≥ т.д.

√либоке усв≥домленн¤ когн≥тивних процес≥в, тобто всього того, що в≥дбуваЇтьс¤ в сфер≥ ≥деального, знаходимо в теоретичн≥й спадщин≥ јр≥стотел¤. ¬ "ћетаф≥зиц≥" в≥н висловлював так≥ думки щодо знанн¤: будь-¤ке мисленн¤ спр¤моване або на д≥¤льн≥сть, або на творч≥сть, або носить теоретичний характер. ћисленн¤, ¤ке безпосередньо пов'¤зане з д≥¤льн≥стю, це "емпейр≥¤" (досв≥д), "праксис" (д≥¤нн¤), "фронезис" (розсудлив≥сть). ÷е насамперед знанн¤ рем≥сник≥в на основ≥ матер≥ально-виробничоњ д≥¤льност≥, ¤к≥ јр≥стотель мало ц≥нував. Ѕ≥льш високим типом знанн¤, за јр≥стотелем, Ї "техие" (мистецтво, майстерн≥сть); знанн¤ загального з'¤вл¤Їтьс¤ п≥сл¤ досл≥дженн¤ ≥ спр¤моване на творч≥сть. ÷е-знанн¤ хоч ≥ загального, але необх≥дного, тому в "техне" немаЇ аподиктичного знанн¤, а Ї лише знанн¤ "д≥алектичне". "“ехне" хоч ≥ наближаЇтьс¤ до теор≥њ, але не дос¤гаЇ вищого теоретичного р≥вн¤.

¬ античност≥ творч≥сть розгл¤даЇтьс¤ ¤к насл≥дуванн¤ природи. “ворч≥сть була вплетена безпосередньо в предметно-практичну д≥¤льн≥сть. ѕрац¤ рем≥сника п≥дн≥малась на р≥вень творчост≥.

” середньов≥чн≥й ф≥лософ≥њ до творчост≥ нам≥тилось два д≥аметрально протилежних п≥дходи: теолог≥чний ≥ лог≥ко-гносеолог≥чний. ” першому творч≥сть Ч це прерогатива Ѕога, ¤кий творить св≥т ≥з небутт¤. јвгустин так тлумачив боже твор≥нн¤: "¬ол¤ Ѕога, властива Ѕогу, випереджаЇ будь-¤ке творенн¤. ∆одного творенн¤ не могло б бути, ¤кби йому не передувала в≥чна вол¤ творц¤". «авд¤ки божому с¤йву (¤ке "≥скритьс¤" в душах людей) зд≥йснюЇтьс¤ п≥знанн¤ св≥ту. ‘≥лософському п≥знанню ≥ творчост≥ в≥дводилась функц≥¤ зближенн¤ п≥днесених почутт≥в людини, ¤к≥ звернен≥ н≥бито до божого твор≥нн¤ та його розуму.

ƒругий напр¤м Ч лог≥ко-гносеолог≥чний Ч представлений такими мислител¤ми, ¤к ј. ентербер≥йський (1033-1109 pp.), ѕ.јбел¤р (1079-1142 pp.), –аймонд Ћулл≥¤ (1234-1315 pp.), –оджер Ѕекон (1214-1293 pp.). ѕредставники цього напр¤му висунули багато пл≥дних ≥дей щодо творчост≥, серед них Ч про лог≥ку оц≥нки аргумент≥в за њхньою ≥стинн≥стю ≥ не≥стинн≥стю, а також, перш≥, хоч ще й невиразн≥, передбаченн¤ можливост≥ математичноњ лог≥ки (в≥дома "Ћог≥чна машина" –.Ћулл≥¤), вид≥ленн¤ способ≥в п≥знанн¤ через доведенн¤ ≥ досв≥д (–. Ѕекон).

ѕрорив у сфер≥ наукового досл≥дженн¤ механ≥зм≥в мисленн¤ пов'¤заний з наукою ≥ ф≥лософ≥Їю Ќового часу ≥ насамперед з д≥¤льн≥стю ћ.ћонтен¤, ‘.Ѕекона, –.ƒекарта, √.¬.Ћейбн≥ца, √оббса, Ћокка. «окрема, в ф≥лософ≥њ –.ƒекарта обстоювалась ≥де¤ про необх≥дн≥сть перегл¤ду традиц≥њ минулого; його метод сумн≥ву покликаний в≥д≥гравати важливу роль у п≥дготовц≥ грунту дл¤ рац≥ональноњ культури. Ћейбн≥ц висунув ориг≥нальн≥ ≥дењ щодо формуванн¤ лог≥ки в≥дкритт¤, концепц≥њ символ≥чноњ науки (мови), ун≥версального анал≥зу ≥ синтезу тощо.

Ќеперес≥чн≥ ≥дењ з проблеми творчост≥ знаходимо в н≥мецьк≥й класичн≥й ф≥лософ≥њ ≤. анта, ‘≥хте, Ўелл≥нга, ‘.¬.√.√егел¤, Ћ.‘ейЇрбаха. «  анта починаЇтьс¤ нова стор≥нка не лише в ф≥лософ≥њ, а й у п≥дходах до проблеми творчост≥. ќсновн≥ ≥дењ щодо п≥знанн¤, творчост≥ та розвитку науки викладен≥  антом у " ритиц≥ чистого розуму", " ритиц≥ практичного розуму", " ритиц≥ зд≥бност≥ суджень", "“рансцендентальн≥й анал≥тиц≥" та ≥н.  ант перший зрозум≥в неспроможн≥сть п≥дходу, ¤кий вбачав в≥дпов≥дн≥сть м≥ж у¤вленн¤м ≥ р≥ччю, що знаходитьс¤ поза у¤вленн¤м. ¬≥н прагнув розкрити природу знанн¤ через примиренн¤, об'Їднанн¤ суб'Їкта ≥ об'Їкта (хоч у нього цей п≥дх≥д носить половинчастий характер). ” теор≥њ п≥знанн¤ в≥н виходив з ≥дењ, що п≥знанн¤ починаЇтьс¤ з досв≥ду. Ќайб≥льш рельЇфно в ф≥лософ≥њ  анта ставитьс¤ ≥ вир≥шуЇтьс¤ проблема про перех≥д в≥д в≥дчутт¤ до розуму. —пираючись на анал≥з чуттЇвого спогл¤данн¤, розсудку, зд≥бностей, судженн¤ та розуму,  ант розкриваЇ творчу самод≥¤льн≥сть через продуктивну у¤ву та трансцендентальну аперцепц≥ю, ¤к≥ Ї з'Їднувальними ланками м≥ж чуттЇвим ≥ рац≥ональним ступен¤ми п≥знанн¤.  ант розкриваЇ субординац≥ю м≥ж такими п≥знавальними здатност¤ми, ¤к розсудок, судженн¤ та розум, показуЇ роль розуму у виведенн≥ загальних пон¤ть, його здатн≥сть до творчоњ продуктивноњ у¤ви. ¬≥н доходить висновку, що нове знанн¤ виникаЇ на основ≥ ун≥версального в≥дношенн¤ д≥¤льност≥ ≥ духовноњ культури людства. Ќезважаючи на те, що творчий процес у  анта Ч це синтез апр≥орно заданих категор≥альних структур та чуттЇвого спогл¤данн¤, в≥н своЇю ф≥лософ≥Їю дав значний поштовх розвитку ф≥лософськоњ думки.  ант≥вськ≥ ≥дењ були розвинен≥ в ф≥лософ≥њ ‘≥хте, Ўелл≥нга, особливо √егел¤.

Ќайб≥льш глибоку розробку проблем творчост≥ знаходимо в прац¤х √.¬.‘.√егел¤ (1770-1831 pp.). ѕ≥дх≥д √егел¤ до творчост≥ можна умовно розд≥лити на два, хоч ≥ т≥сно взаЇмозв'¤заних, але, до певноњ м≥ри, окремих зр≥зи: а) розробка проблем св≥домост≥, гносеолог≥њ, д≥алектичноњ лог≥ки, д≥алектики взагал≥; б) безпосередн≥й анал≥з теоретико-творчоњ проблематики в його лекц≥¤х з естетики. √егель у "‘еноменолог≥њ духу", "Ћекц≥¤х з ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ", "Ќауц≥ лог≥ки" та ≥н. розкриваЇ культурно-≥сторичн≥ основи творчоњ рефлекс≥њ, процес творенн¤ нового знанн¤, в ¤кому кожний новий етап Ч новий категор≥альний р≥вень ("бутт¤" Ч "сутн≥сть" Ч "пон¤тт¤"), анал≥зуЇ стад≥њ формуванн¤ духовноњ культури: ≥ндив≥дуальну св≥дом≥сть (св≥дом≥сть, самосв≥дом≥сть, розум); сусп≥льну св≥дом≥сть (мораль, осв≥чен≥сть, моральн≥сть), форми абстрактноњ св≥домост≥ (рел≥г≥¤, абсолютне знанн¤). “ворчу силу, здатн≥сть до творенн¤ √егель переносить у сферу абстрактного, позасв≥домого, надприродного. “акою властив≥стю в≥н над≥лив јбсолютну ≥дею, ¤ка Ї "в≥чною творч≥стю, в≥чною життЇв≥стю". јбсолютна ≥де¤ Ч це творче начало природи та людини, ≥ ¤к така вона Ї суб'Їктом творчост≥. “воренн¤ Ч це д≥¤льн≥сть јбсолютноњ ≥дењ, в≥д ¤коњ залежить ≥ ¤кою спр¤мовуЇтьс¤ вс¤ творч≥сть людини запевн¤Ї √егель.

1	2	3

Ќазва: “ворч≥сть ¤к конструктивний принцип п≥знанн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (2542 прочитано)