‘≥лософ≥¤ > “ворч≥сть ¤к конструктивний принцип п≥знанн¤

√егель ототожнюЇ пон¤тт¤ "розвиток" ≥ "творч≥сть". –азом з тим в≥н звертаЇ увагу на суттЇв≥ характеристики творчост≥: примат ≥деального над матер≥альним у культурно-творч≥й д≥¤льност≥ людини та обмежен≥сть свободи творчоњ д≥¤льност≥ об'Їктивною необх≥дн≥стю. √егель розгл¤даЇ творч≥сть ¤к д≥¤льн≥сть, що народжуЇ св≥т. ƒ≥¤льн≥сть про¤вл¤Їтьс¤ ¤к самод≥¤льн≥сть, тобто ¤к д≥¤льн≥сть, що виникла на грунт≥ внутр≥шн≥х протилежностей.

¬еликий потенц≥ал дл¤ творчост≥, усв≥домленн¤ њњ механ≥зму маЇ формулюванн¤ √егелем закон≥в ≥ категор≥й д≥алектики, практичне застосуванн¤ њх до анал≥зу ≥сторико-ф≥лософського процесу, освоЇнн¤ ф≥лософського знанн¤ взагал≥. ¬ гегел≥вськ≥й д≥алектиц≥ розвинуто вченн¤ про д≥алектичне запереченн¤, д≥алектику розуму ≥ розсудку, "зн¤тт¤", "збереженн¤" ≥ "становленн¤" (¤к насл≥док суперечностей м≥ж знанн¤м ≥ предметом, суб'Їктом ≥ об'Їктом), про в≥дчуженн¤ ≥ свободу, в≥дношенн¤ м≥ж формальною ≥ д≥алектичною лог≥кою, методолог≥чне ≥ св≥тогл¤дне мисленн¤. √егель у "‘еноменолог≥њ духу" зробив п≥дх≥д до розкритт¤ сутност≥ прац≥. ¬≥н в≥дзначив, що ≥стинне бутт¤ людини Ї њњ д≥¤ ≥ прац¤ р≥вною м≥рою Ч ¤к результат роздвоЇнн¤, так ≥ його подоланн¤. ѕрацю в≥н розгл¤даЇ ¤к ви¤в сутност≥ людини. ћ≥ж тим в≥н бачив лише позитивну сторону прац≥ ≥ зовс≥м не показував њњ негативних аспект≥в.

ѕроблема творчост≥ перебуваЇ в центр≥ уваги √егел¤ в його лекц≥¤х з естетики. ¬ них, зокрема, ставл¤тьс¤ так≥ проблеми, ¤к свобода художньоњ творчост≥, соц≥альн≥ функц≥њ мистецтва, стимулююч≥ фактори мистецтва; потреба в творч≥й д≥¤льност≥ ¤к у сфер≥ мистецтва, так ≥ в сфер≥ будь-¤коњ д≥њ та знанн¤ вит≥каЇ з прагненн¤ людини духовно усв≥домити внутр≥шн≥й ≥ зовн≥шн≥й св≥т, у¤вити його ¤к предмет, у ¤кому вона вп≥знаЇ своЇ власне "¤". √егель под≥л¤Ї погл¤ди своњх попередник≥в Ўелл≥нга, јвг.Ўлегел¤ та ≥н. на природу ген≥¤, таланту. ¬изначальною характеристикою таланту Ї творча фантаз≥¤, ¤ка маЇ характер ≥нстинктопод≥бноњ д≥¤льност≥. √егель заперечуЇ природний талант до науковоњ д≥¤льност≥, стверджуючи, що немаЇ специф≥чно наукового таланту.

ѕор¤д з ц≥нними ≥де¤ми, положенн¤ми щодо творчоњ д≥¤льност≥ ф≥лософ≥¤ √егел¤ маЇ також ≥ принципов≥ недол≥ки. √егель не вид≥лив т≥Їњ основи, завд¤ки ¤к≥й з'¤вл¤лис¤ т≥ або ≥нш≥ системи, ≥дењ, завд¤ки чому ≥де¤м надавалось те або ≥нше соц≥альне забарвленн¤. ≤гноруючи економ≥чн≥, соц≥альн≥, пол≥тичн≥ фактори, √егель прагнув розкрити творч≥сть ¤к ≥манентну властив≥сть людського бутт¤.

ѕовною протилежн≥стю ф≥лософ≥њ  анта, ‘≥хте, Ўелл≥нга, √егел¤ в п≥дход≥ до проблем творчост≥ Ї антрополог≥чна ф≥лософ≥¤ Ћ.‘ейербаха. ¬изначальним у концепц≥њ Ћ.‘ейербаха Ї зор≥Їнтован≥сть творчост≥ на реальне буденне житт¤ людини. Ћ.‘ейербах розгл¤даЇ творч≥сть не лише в лог≥ко-гносеолог≥чному аспект≥, а й прагне охопити њњ в Їдност≥ духовних (чутт¤, розум, душа) ≥ життЇвих ¤вищ (вол¤, самозд≥йсненн¤, потреба, енерг≥¤, пот¤ги ≥ т.д.). ќсновою творчоњ самод≥¤льност≥ Ї матер≥ально-чуттЇва д≥¤льн≥сть людини ≥ природи. ѕроцес творчост≥ зд≥йснюЇтьс¤ через синтез чуттЇвого бутт¤, безпосередньо предметного св≥ту, мисленн¤, розуму. —интезуючим началом, об'Їднуючим ун≥версальним фактором розуму ≥ чуттЇвого св≥ту Ї людина.

” процес≥ творчост≥ Ћ.‘ейербах вид≥л¤Ї два взаЇмопов'¤заних напр¤мки: предметно-чуттЇве бутт¤ людини та сп≥лкуванн¤ м≥ж людьми. ¬загал≥, проблема д≥алогу в концепц≥њ творчост≥ Ћ.‘ейербаха пос≥даЇ пом≥тне м≥сце. Ћише через д≥алог "я" ≥ "“и", з допомогою людського сп≥лкуванн¤, через сп≥втворч≥сть зд≥йснюЇтьс¤ певний розвиток та розкритт¤ талант≥в, творчих сил людини. ѕринципи людського сп≥лкуванн¤ Ћ.‘ейербах ор≥Їнтував на необх≥дн≥сть перегл¤ду взагал≥ концепц≥њ творчост≥. ¬казуючи на продуктивн≥сть, пл≥дн≥сть ≥дей про сп≥лкуванн¤ м≥ж людьми, доречно зауважити, що саме в цьому питанн≥ Ћ.‘ейербах залишивс¤ на р≥вн≥ ≥деал≥стичного розум≥нн¤ сусп≥льних в≥дносин та психолого-≥ндив≥дуально-чуттЇвих в≥дносин м≥ж людьми. Ћ.‘ейербах надавав особливого значенн¤ розвитку ≥ндив≥дуальних творчих сил людини, створив концепц≥ю сутн≥сних сил людини. ” в≥дпов≥дност≥ до нењ Ћ.‘ейербах вбачав процес самореал≥зац≥њ людини в ун≥версальному, ц≥л≥сному розвитку њњ, всеб≥чному розгортанн≥ вс≥х сутн≥сних сил. “аким чином, Ћ.‘ейербах по-новому п≥д≥йшов до проблеми творч≥сть, зробив особливий акцент на ≥дењ ун≥версальност≥ людських сутн≥сних сил, обстоював ≥дею про орган≥чний зв'¤зок творчост≥ з д≥алоговою формою стосунк≥в м≥ж людьми. ѕодальший розвиток проблеми теор≥њ творчост≥ д≥стали в д≥алектико-матер≥ал≥стичн≥й ф≥лософ≥њ.

ѕл≥дн≥ ≥дењ в ≥стор≥њ теоретичноњ думки, ¤ка охоплюЇ досл≥дженн¤ питань творчост≥, залишили представники украњнськоњ ф≥лософ≥њ. ƒосить звернутис¤ хоча б до ф≥лософсько-л≥тературноњ спадщини √.—.—ковороди (1722-1794) та ≤.я.‘ранка (1856-1916). —коворода обстоював безмежн≥ можливост≥ людського п≥знанн¤, силу людського розуму, самоп≥знанн¤. —амоп≥знанн¤ Ч це шл¤х до "≥стини" ≥ "правди". якими ж шл¤хами маЇ розвиватис¤ ≥нтелект? Ќа думку ф≥лософа-гуман≥ста, джерелом людського мисленн¤ Ї реальна д≥йсн≥сть. ” листах до ћ. овалинського в≥н даЇ поради не залишати розум без д≥ла;

наш розум н≥коли не залишаЇтьс¤ безд≥¤льним; ¤кщо в≥н не буде мати доброго, чим м≥г би зайн¤тис¤, то звертаЇтьс¤ до поганого. ƒавай йому те, над чим в≥н м≥г би добре працювати, але прекрасне ≥ не занадто багато. —коворода закликаЇ до самоудосконаленн¤, самоосв≥ти, до вихованн¤ розуму ≥ ц≥нуванн¤ часу, бо загублений той час, ¤кий не використано на навчанн¤. ¬≥д природи в людин≥ закладен≥ велик≥ творч≥ можлиивост≥. ѕотр≥бно створити умови дл¤ њхнього розкв≥ту. Ќаука маЇ бути доступною дл¤ вс≥х. ¬ основ≥ концепц≥њ вихованн¤ —ковороди лежить принцип "спор≥дненост≥". «авданн¤ пол¤гаЇ в тому, щоб ви¤вити "спор≥днен≥сть", забезпечити умови дл¤ розвитку внутр≥шн≥х зд≥бностей людини, њњ творчоњ самореал≥зац≥њ в будь-¤к≥й прац≥. ѕрац¤ Ї головним чинником розвитку розуму.

ќсоблива роль у становленн≥ ≥ вир≥шенн≥ проблеми творчост≥ належить ≤.я.‘ранков≥. «окрема, в≥н зосереджуЇ своњ досл≥дженн¤ на питанн¤х психолог≥њ в≥дкритт¤, рол≥ св≥домого ≥ неусв≥домленого у творчому процес≥, асоц≥ативноњ д≥¤льност≥ ¤к творчост≥, м≥сц¤ науковоњ критики в мистецьких процесах. ќриг≥нальне вир≥шуЇтьс¤ концепц≥¤ творчост≥ в його трактат≥ "≤з секрет≥в поетичноњ творчост≥".

≤.я.‘ранко привертаЇ увагу до рол≥ суб'Їктивного фактора в становленн≥ творчого таланту. ўира, доброзичлива п≥дтримка, профес≥йний п≥дх≥д, запаленн¤ вогню творчоњ наснаги в душ≥ ≥ серц≥ початк≥вц≥в Ї тими чинниками, ¤к≥ скорочують час становленн¤ творчих ≥ндив≥дуальностей. ¬≥н з тугою згадуЇ, що саме таких людей ≥ бракувало на початку його л≥тературноњ д≥¤льност≥, коли зам≥сть щироњ поради ≥ науки в≥н надто часто зазнавав болючих удар≥в, наштовхувавс¤ на цин≥чне ставленн¤ ≥ тупий ≥ндиферентизм та грубе незнанн¤.

јнал≥зуючи суть критики, ≤.я.‘ранко наголошуЇ на значенн≥ нав≥юванн¤ в творчост≥. “ворча особист≥сть через науков≥ аргументи, поетичн≥ форми, критику сугестуЇ ≥ншим певн≥ думки, почутт¤, зображенн¤. ’оча шл¤хи дос¤гненн¤ сугестуванн¤ в кожному вид≥ творчост≥ р≥зн≥, проте об'ЇднуЇ њх творчий синтез. ѕисьменник у своЇму творенн≥ маЇ п≥дн¤тис¤ до глибокого узагальненн¤, синтезу в найвищому розум≥нн≥ цього слова.

≤дењ ≤.я.‘ранка щодо рол≥ ≥нтуњц≥њ, сп≥вв≥дношенн¤ св≥домого ≥ неусв≥домленого псих≥чного в творчому акт≥ до останнього часу недооц≥нювалис¤, не знаходили наукового висв≥тленн¤. ÷е була своЇр≥дна реакц≥¤ з боку в≥тчизн¤них психолог≥в, ф≥лософ≥в, л≥тератор≥в на фрейдизм.

ѕров≥дне м≥сце в творах ≤.я.‘ранка пос≥даЇ проблема нац≥онального ≥деалу, нац≥ональноњ самост≥йност≥. ¬≥н з особливою пристрасн≥стю стверджуЇ: " оли ж ≥деал Ч житт¤ ≥ндив≥дуального Ч треба прийн¤ти головним двигачем у сфер≥ матер≥альноњ продукц≥њ, тим, що попихаЇ людей до в≥дкрить, пошукувань, надсильноњ прац≥, служби, сп≥лок ≥ т.д., то не менше, а ще б≥льше значенн¤ маЇ ≥деал у сфер≥ сусп≥льного ≥ пол≥тичного житт¤. ј тут синтезом ус≥х ≥деальних змагань, будовою, до ¤коњ повинн≥ йти вс≥ цеглини, буде ≥деал повного, н≥чим не в'¤заного ≥ не обмежуваного (кр≥м добров≥льних концес≥й, ¤ких вимагаЇ дружнЇ житт¤ з сус≥дами) житт¤ ≥ розвою нац≥њ. ¬се, що йде поза рами нац≥њ, се або фарисейство людей, що ≥нтернац≥ональними ≥деалами рад≥ би прикрити своњ змаганн¤ до пануванн¤ одноњ нац≥њ над другою, або хворобливий сентиментал≥зм фантаст≥в, що рад≥ би широкими "вселюдськими" фразами покрити своЇ духовне в≥дчуженн¤ в≥д р≥дноњ нац≥њ". (‘ранко ≤.я. «≥бр.тв.: в 50 т. Ч  ., 1986. Ч “, 45. - —. 294).

«начну увагу проблем≥ творчост≥ прид≥л¤ли представники рел≥г≥йноњ ф≥лософськоњ думки –ос≥њ другоњ половини XIX Ч початку XX ст. (¬.—.—оловйов, ћ.ќ.Ѕерд¤ев). ¬они утверджували ≥дею про людину ¤к творц¤. Ћюдська сутн≥сть про¤вл¤Їтьс¤ лише в творчост≥. ‘≥лософ≥ю вони п≥дн≥мали до творчост≥. "“ворча ф≥лософ≥¤" не може бути ф≥лософ≥Їю академ≥чною, державною, буржуазною. ‘≥лософ Ч в≥льний, незалежний в≥д "св≥ту", людина, ¤ка н≥ до чого не пристосовуЇтьс¤.

—тавленн¤ до проблеми творчост≥ в р≥зн≥ часи мало неоднозначний характер. ¬же на початку нашого стол≥тт¤ була зроблена спроба створити окрему науку про творч≥ процеси мисленн¤ Ч еврилог≥ю. ” њњ започаткуванн¤ зробили значний внесок ћ.Ѕерд¤ев, —.√рузенберг, Ѕ-Ћез≥н, ¬.≈нгельмейЇр, “.–айнов, Ћ.‘ерсман та ≥н. ѕ≥сл¤ революц≥њ був створено ≤нститут еврилог≥њ, ¤кий л≥кв≥довно в 30-т≥ роки. ¬ рад¤нськ≥й марксистськ≥й ф≥лософ≥њ тридц¤ть рок≥в тому про творч≥сть майже не йшлос¤, а панувала лен≥нська теор≥¤ в≥дображенн¤, ¤ка була парадигмою тод≥шньоњ гносеолог≥њ. ¬ останнЇ дес¤тир≥чч¤, у зв'¤зку з соц≥альними процесами, що в≥дбувалис¤ в сусп≥льств≥, ставленн¤ до проблеми творчост≥ зм≥нилось, ≥ це знайшло в≥дображенн¤ в переор≥Їнтац≥њ досл≥джень на особист≥сний св≥т, духовн≥ процеси.

1	2	3

Ќазва: “ворч≥сть ¤к конструктивний принцип п≥знанн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (2542 прочитано)