‘≥лософ≥¤ > ‘≥лософський анал≥з сусп≥льства

‘≥лософський анал≥з сусп≥льства

ћи боњмос¤ всього на св≥т≥, ¤к смертн≥, але прагнемо всього на св≥т≥, ¤к безсмертн≥

‘рансуа де Ћарошфуко

—усп≥льство Ч надзвичайно складний ≥ суперечливий предмет п≥знанн¤. ¬оно пост≥йно зм≥нюЇтьс¤, набуваючи все нових ≥ нових форм. Ќа зор≥ ≥стор≥њ виникло перв≥сне сусп≥льство мисливц≥в ≥ збирач≥в. ѕ≥зн≥ше його зм≥нило рабовласницьке, згодом Ч феодальне, кап≥тал≥стичне, соц≥ал≥стичне сусп≥льство. ™ й ≥нш≥ класиф≥кац≥њ тип≥в ≥ форм сусп≥льства (до≥ндустр≥альне, ≥ндустр≥альне, пост≥ндустр≥альне та ≥н.).

” межах одн≥Їњ й т≥Їњ ж крањни в р≥зн≥ пер≥оди ≥снували р≥зн≥ типи сусп≥льства.

“ерм≥н "сусп≥льство" у ф≥лософськ≥й, економ≥чн≥й та ≥сторичн≥й л≥тератур≥ маЇ щонайменше чотири р≥зних значенн¤.

1. ќкреме конкретне сусп≥льство, що Ї самост≥йною одиницею ≥сторичного розвитку. ѕрикладом можуть бути сусп≥льства стародавн≥х јф≥н, середньов≥чноњ ¬енец≥њ, сучасноњ Ѕолгар≥њ, ”крањни тощо.

 ожне таке сусп≥льство Ї не просто сукупн≥стю людей, а Їдиною системою соц≥альних в≥дносин, ц≥л≥сним соц≥альним орган≥змом, що розвиваЇтьс¤ певною м≥рою незалежно в≥д ≥нших соц≥альних орган≥зм≥в. ÷е даЇ п≥дстави вживати дл¤ означенн¤ таких одиничних конкретних сусп≥льств терм≥н "соц≥альний орган≥зм".

2. “а чи ≥нша конкретна сукупн≥сть соц≥альних орган≥зм≥в.

3. —укупн≥сть ус≥х соц≥альних орган≥зм≥в, що ≥снували й ≥снують на земн≥й кул≥, тобто все людство в ц≥лому.

4. —усп≥льство певного типу взагал≥, наприклад, феодальне, ≥ндустр≥альне.

Ќадзвичайна складн≥сть ≥ високий динам≥зм сусп≥льного житт¤ створюють дл¤ сусп≥льствознавц≥в чимало труднощ≥в. Ќе випадково велика група вчених вважаЇ за неможливе п≥знанн¤ його закон≥в, пропонуЇ в≥дмовитись в≥д законопошуковост≥ й перейти до опису факт≥в, з≥ставленн¤ њх м≥ж собою, по¤сненн¤ сусп≥льства чи системи, фактор≥в, що взаЇмод≥ють. ≤ хоч теор≥¤ фактор≥в (–.јрон, ћ.¬ебер, ћ. о-валевський, ”.–остоу та ≥н.) квал≥ф≥куЇтьс¤ в наш≥й л≥тератур≥ ¤к антинаукова, все ж ми схильн≥ вбачати в н≥й досить пом≥тну долю науковост≥, зокрема в анал≥з≥ таких фактор≥в сусп≥льного житт¤, ¤к техн≥ка, культура, соц≥альн≥ групи, пол≥тика, масова св≥дом≥сть тощо. –азом з тим сусп≥льство не може бути зведене до простоњ суми фактор≥в, нав≥ть до њхньоњ взаЇмод≥њ. ќдн≥ з них Ї визначальними, ≥нш≥ Ч пох≥дними, одн≥ квал≥ф≥куютьс¤ ¤к матер≥альн≥, друг≥ Ч ¤к ≥деальн≥; одн≥ вважаютьс¤ об'Їктивними, ≥нш≥ Ч суб'Їктивними. —оц≥альна ф≥лософ≥¤ маЇ упор¤дкувати суперечливу систему фактор≥в, визначити первинн≥ й вторинн≥ р≥вн≥ сусп≥льного житт¤, њхн≥ функц≥њ, не допускаючи при цьому будь-¤коњ абсолютизац≥њ.

–≥зн≥ у¤вленн¤ про соц≥ум ¤к систему сусп≥льного сп≥вжитт¤ людей формувались з найдавн≥ших час≥в розвитку ≥нтелектуальноњ культури людства. ќдними з перших вагоме слово в ц≥й галуз≥ сказали китайський ф≥лософ  онфуц≥й, античн≥ мислител≥ ѕлатон та јр≥стотель, њхн≥ талановит≥ сп≥вв≥тчизники. —оц≥ум у теоретично-ф≥лософськ≥й у¤в≥ стародавн≥х мислител≥в у буквальному розум≥нн≥ цього слова ототожнювавс¤ з державою. —усп≥льне житт¤ не мислилось ≥накше, ¤к державне. Ћюдина трактувалась ¤к пол≥тична (державна) ≥стота (јр≥стотель). «аконом≥рност≥ розвитку сусп≥льства ≥ держави ототожнювалис¤. ћожна сказати, що теоретики "донульового часу" (часу до народженн¤ ’риста) ви¤вили й описали майже вс≥ основн≥ елементи сусп≥льного сп≥вжитт¤ людей ¤к державного. ≤ хоч њхнЇ вченн¤ маЇ ≥сторично обумовлений характер, сл≥д п≥дкреслити те велике значенн¤, ¤ке воно мало дл¤ розвитку п≥зн≥ших теоретичних конструкц≥й.

ћислител≥ середньов≥чч¤ заприм≥тили р≥зницю м≥ж соц≥умом ≥ державою, але приховували це в рел≥г≥йних м≥стиф≥кац≥¤х. ≤ т≥льки у творах Ќ.ћак≥авелл≥ держава постаЇ у вигл¤д≥ одн≥Їњ ≥з складових соц≥уму ¤к б≥льш широкого ≥ фундаментального утворенн¤.

ƒержавобуд≥вники Ч так можна означити вс≥х соц≥альних ф≥лософ≥в домак≥авелл≥вського пер≥оду Ч ви¤вили майже вс≥ елементи соц≥уму, однак не змогли скласти про нього б≥льшмен≥њњ адекватного теоретичного у¤вленн¤. ћислител≥ епохи Ќового часу започаткували справу, все ж не завершили њњ. як ≥ ран≥ше, б≥льше уваги прид≥л¤лось державницьким п≥дрозд≥лам ≥ структурам. ѕро соц≥ум ¤к специф≥чне утворенн¤ ≥ форму людського сп≥вжитт¤ говорилос¤ в приглушеному тон≥, пошепки, з острахом. ¬насл≥док цього склалас¤ парадоксальна ситуац≥¤: про головний об'Їкт Ч соц≥ум ¤к ц≥л≥сну систему Ч соц≥альна ф≥лософ≥¤ могла сказати надзвичайно мало. як п≥дкреслюЇ ≥спанський ф≥лософ ’.ќртега-≤-√асет, у книгах ≥з соц≥олог≥њ н≥чого певного не говоритьс¤ про те, що ж таке соц≥ум, сусп≥льство. Ѕ≥льше того, зазначив вчений, ви не т≥льки не знайдете точного визначенн¤ соц≥ального, сусп≥льного, а й ви¤вите, що њхн≥ автори нав≥ть не спробували б≥льш-менш серйозним чином про¤снити соб≥ природу елементарних ¤вищ соц≥ального, не кажучи вже про його внутр≥шню природу ≥ сутн≥сть.

ѕошук теоретичних моделей, ¤к≥ б адекватно в≥дтворювали природу ≥ сутн≥сть соц≥ального, ≥стор≥ю його розвитку ≥ механ≥зми функц≥онуванн¤, триваЇ ≥ дос≥.

ѕон¤тт¤ соц≥ального в ф≥лософ≥њ. —оц≥ум ¤к ≥сторичний процес

Ћюдство ще не знайшло б≥льш-менш прийн¤тноњ ≥ обгрунтованоњ в≥дпов≥д≥ на питанн¤, що ж таке соц≥альне. “ому нин≥, ¤к ≥ дв≥ тис¤ч≥ рок≥в тому, над визначенн¤м ¤кост≥ феномена соц≥ального треба м≥ркувати, розпочинаючи ≥з встановленн¤ елементарно незаперечних факт≥в ≥ п≥дн≥маючись до вершин ос¤гненн¤ глибинних ¤костей його природи й сут≥.

ѕервинна ¤к≥сть соц≥ального ос¤гаЇтьс¤ через усв≥домленн¤ докор≥нноњ в≥дм≥нност≥ даного феномена в≥д природно-тваринного св≥ту. “аку в≥дм≥нн≥сть в≥дзначали майже вс≥ ф≥лософи: в≥д  онфуц≥¤ до наших сучасник≥в. ¬она пост≥йно п≥дкреслюЇтьс¤ в художн≥й л≥тератур≥, публ≥цистиц≥, ≥сторичних, етносоц≥альних та ≥нших наукових досл≥дженн¤х. ’арактерно, що в б≥олог≥чному розр≥з≥ принциповоњ р≥зниц≥ м≥ж людиною ≥ тваринним св≥том немаЇ. “варина ≥ людина "зроблен≥" з одного й того ж "матер≥алу", за однаковою "технолог≥Їю" та аналог≥чними зразками: голова, к≥нц≥вки, внутр≥шн≥ органи тощо. ѕроте р≥зниц¤ м≥ж ними принципова. Ћюдина ≥ тварина Ч це зовс≥м р≥зн≥ ≥стоти, ¤к небо ≥ земл¤. ћ≥ж будовою к≥нц≥вок чи внутр≥шн≥х орган≥в людини ≥ тварини, конституц≥Їю т≥ла чи його сп≥вв≥дносними розм≥рами з науковою точн≥стю можна знайти безл≥ч принципових в≥дм≥нностей. ќднак головна в≥дм≥нн≥сть пол¤гаЇ в ≥ншому: в способ≥ житт¤. “варинне житт¤ зд≥йснюЇтьс¤ природним чином, тобто ¤к ≥снуванн¤. Ћюдське Ч сусп≥льним, соц≥альним ¤к життЇд≥¤льн≥сть.

—усп≥льне житт¤ Ч це реальний життЇвий процес людини (особи, соц≥альноњ групи, класу, сусп≥льства), що в≥дбуваЇтьс¤ в конкренто-≥сторичних умовах ≥ характеризуЇтьс¤ певною системою вид≥в ≥ форм д≥¤льност≥ ¤к способу св≥домого перетворенн¤ д≥йсност≥.

¬с¤ ф≥лософська традиц≥¤ пронизана думкою про те, що най≥стотн≥шою ознакою людськоњ життЇд≥¤льност≥ Ї њњ св≥домий характер. —в≥домий не т≥льки в план≥ осмисленн¤ життЇвоњ ситуац≥њ й п≥знанн¤ довколишньоњ д≥йсност≥ Ч такий р≥вень св≥домост≥ притаманний нав≥ть тваринному св≥ту, Ч а й у здатност≥ розм≥рковувати над зовн≥шн≥ми обставинами, над своњми зв'¤зками з ними та з ≥ншими людьми, над собою ≥ своњм духом, заглиблюватись у себе (’.вртега-≤-√асет) з метою усв≥домленн¤ сут≥ природно-сусп≥льного й сенсу власного бутт¤ в св≥т≥. —аме "здатн≥сть розм≥рковувати, здатн≥сть заглиблюватись у себе, щоб дос¤гнути злагоди з собою й зрозум≥ти, у що ж вона д≥йсно в≥рить, що вона справд≥ ц≥нуЇ ≥ що ненавидить", Ч на думку ’.ќртеги-≥-√асета, постають у ¤кост≥ тих фундаментальних дом≥нант, ¤к≥ в≥др≥зн¤ють людину ¤к особливу ≥стоту в≥д ≥ншого живого св≥ту.

Ћюдська властив≥сть самозаглибленн¤ Ч саморефлекс≥њ, ¤к усв≥домленн¤ свого в≥дм≥нного, особливого ≥снуванн¤, маЇ д≥¤льний сусп≥льний характер ≥ джерело виникненн¤. ѕро людський характер життЇд≥¤льност≥ можна говорити з того моменту, коли людинопод≥бна ≥стота виготовила перше знар¤дд¤ прац≥. —аме це, власне, ≥ постаЇ передумовою вид≥ленн¤ людинопод≥бноњ ≥стоти з природно-тваринного св≥ту й вих≥дним пунктом розбудови нею власного св≥ту Ч соц≥ального. «м≥ст ≥ характер людського житт¤ визначаЇтьс¤, зрештою, способом людськоњ д≥¤льност≥, одним з головних чинник≥в ¤кого Ї засоби виробництва Ч знар¤дд¤ д≥¤льност≥. ÷е перше й головне чуттЇво-практичне ≥ духовно-абстрактне усв≥домлене узагальненн¤ в≥дм≥нност≥ людини в≥д ≥ншого природного св≥ту. ≤ншим, не менш важливим чинником, стало сп≥лкуванн¤ людей засобами мови та ≥нших символ≥чних форм культури.

“аким чином, соц≥ум Ї особливий спос≥б житт¤ особливих ≥стот Ч людей, головними чинниками ¤кого Ї св≥дом≥сть, д≥¤льн≥сть ≥ сп≥лкуванн¤, генетично-функц≥ональний зв'¤зок м≥ж ¤кими спричин¤Ї до створенн¤ в≥дм≥нного в≥д природного предметно-духовного св≥ту культури. якщо тварина живе в природ≥, то людина Ч в соц≥ум≥. ” цьому зв'¤зку соц≥ум постаЇ ¤к надприродний св≥т, що надбудовуЇтьс¤ над природою. √оловною його ознакою Ї предметн≥сть. —оц≥ум Ч це предметне бутт¤ людини, њњ ≥снуванн¤ в предметному середовищ≥, культур≥. «вичайно, предметн≥сть вибудовуЇтьс¤ людською д≥¤льн≥стю з природного матер≥алу. ” цьому вим≥р≥ предметн≥сть Ї продовженн¤м природи. ¬ предметах, що оточують людину ¤к культурне середовище, немаЇ н≥чого надприродного. ≤, разом з тим, предмети докор≥нно в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д природи саме тим, що в них засобами д≥¤льност≥ опредметнюЇтьс¤ внутр≥шнЇ, притаманне лише людин≥ усв≥домленн¤ довколишнього св≥ту ≥ заглибленн¤ в себе.

” процес≥ життЇд≥¤льност≥ люди вступають у певн≥ стосунки м≥ж собою. —п≥лкуванн¤ (взаЇмод≥¤, сусп≥льн≥ в≥дносини), ¤к ≥ д≥¤льн≥сть, Ї необх≥дною ≥ всезагальною умовою формуванн¤ ≥ розвитку соц≥альност≥. Ќа запитанн¤, що таке соц≥ум, можна в≥дпов≥сти: це д≥¤льне сп≥лкуванн¤ людей. ¬оно орган≥чно вплетене в людську д≥¤льн≥сть, в≥дпов≥даЇ р≥зноман≥тним видам д≥¤льност≥ ≥ постаЇ ¤к њњ передумова, бо саме через сп≥лкуванн¤ налагоджуютьс¤ ≥ осмислюютьс¤ необх≥дн≥ дл¤ д≥¤льност≥ зв'¤зки, обм≥н ≥нформац≥Їю, ф≥ксац≥¤ набутого досв≥ду, передача його в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤.

1	2

Ќазва: ‘≥лософський анал≥з сусп≥льства
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (1794 прочитано)