јстроном≥¤, ав≥ац≥¤, космонавтика > «акони природи ≥ астроном≥¤

«акони природи ≥ астроном≥¤

ѕричинн≥сть ≥ законом≥рн≥сть. Ќавколишн≥й св≥т Ї Їдиним у своњй матер≥альност≥. ÷е означаЇ, що в ньому немаЇ н≥чого, кр≥м матер≥њ, не ≥снуЇ н≥¤ких потойб≥чних, надприродних сил, таких, що не залежать в≥д матер≥њ ≥ сто¤ть над нею. ѕринцип матер≥альноњ Їдност≥ св≥ту Ч основоположний принцип матер≥ал≥зму.

« цього принципу випливаЇ, що будь-¤ке ¤вище при≠роди повинне мати природну причину ≥ п≥дпор¤дковува≠тис¤ природним законом≥рност¤м.  ожне ¤вище в на≠сл≥дком ¤когось ≥ншого чи ¤кихось ≥нших ¤вищ ≥ вод≠ночас Ї причиною нових ¤вищ.

ѕод≥бно до того ¤к ус¤ка сила, що надаЇ ¤комусь т≥лу прискоренн¤, завжди пов'¤зана з реальним т≥лом, так ≥ вс¤ка зм≥на у рус≥ матер≥њ у вс≥х без вин¤тку ви≠падках маЇ матер≥альну причину.

« цього випливаЇ фундаментальний висновок про можлив≥сть п≥знанн¤ св≥ту. якщо будь-¤ке ¤вище маЇ т≥льки природн≥ причини ≥ п≥дпор¤дковуЇтьс¤ т≥льки природним законам, то не може ≥снувати н≥¤ких принци≠пових перешкод, ¤к≥ б не дали змогу людин≥ ви¤вити ц≥ причини ≥ вивчити њх. ≤нше питанн¤: ск≥льки часу дл¤ цього знадобитьс¤ ≥ ¤ких зусиль це коштуватиме? јле в принцип≥ будь-¤ке ¤вище може бути п≥знане людиною.

≤снуванн¤ причинно-насл≥дкових ланцюг≥в Ч одна з найб≥льш загальних властивостей навколишнього св≥ту. ѕри цьому, однак, треба мати на уваз≥, що посл≥довне чергуванн¤ ¤вищ у час≥ ще не означаЇ причинно-насл≥д≠кових в≥дносин м≥ж ними.

“е, що одне ¤вище настаЇ п≥сл¤ ≥ншого, ще не дово≠дить, що друге Ї причина першого. Ќеобгрунтовано поставивши так≥ ¤вища в причинний зв'¤зок одного з одним без в≥дпов≥дного вивченн¤ њх природи, можна д≥йти помилкових висновк≥в, ¤к≥ майже неминуче ведуть до рел≥г≥йних тлумачень.

—аме так, наприклад, народжувались марнов≥рн≥ у¤вленн¤ про небесн≥ знаменн¤. якщо сл≥дом за незви≠чайним ¤вищем на неб≥ в≥дбувалос¤ ¤кесь лихо: еп≥де≠м≥¤, землетрус, пов≥нь, ураган, то такий зб≥г набирав в очах наших предк≥в м≥стичного зм≥сту. ¬≥н надовго запам'¤товувавс¤, ≥, коли таке ж незвичне небесне ¤вище повторювалось, марнов≥рн≥ люди були переконан≥ в тому, що за ним мають настати й т≥ ж сам≥ нещаст¤.

Ќеправом≥рне з≥ставленн¤ небесних ≥ земних ¤вищ в≥д≥грало далеко не останню роль ≥ у виникненн≥ лже≠науки астролог≥њ...

¬ивченн¤ природних причин р≥зних ¤вищ Ч одне з найважлив≥ших завдань науки. ѕри цьому сл≥д зазна≠чити, що пр¤ме сп≥вв≥дношенн¤ причини ≥ насл≥дку: з ј випливаЇ ¬, взагал≥ кажучи, в ≥деал≥зац≥Їю д≥йсного ходу под≥й. ” природ≥ под≥бний зв'¤зок м≥ж ¤вищами в чистому вигл¤д≥ не реал≥зуЇтьс¤ практично н≥коли. Ќа≠в≥ть найпрост≥ш≥ ¤вища пов'¤зан≥ м≥ж собою ≥ з ≥ншими ¤вищами неск≥нченно складними й р≥зноман≥тними вза≠Їмозв'¤зками.

≤ все ж у процес≥ наукового досл≥дженн¤ в б≥льшост≥ випадк≥в вдаЇтьс¤ вид≥лити пров≥дне сп≥вв≥дношенн¤, ¤ке е визначальним, переважаЇ над ≥ншими. —аме така ≥деа≠л≥зац≥¤ й забезпечуЇ можлив≥сть практичного вивченн¤ тих чи ≥нших ¤вищ природи.

 оли ми говоримо, що матер≥¤ рухаЇтьс¤ (а матер≥¤ нев≥дд≥льна в≥д руху), то розум≥Їмо п≥д цим не т≥льки найпрост≥ший механ≥чний рух, а й будь-¤к≥ складн≥ш≥ його форми. –ух у широкому розум≥нн≥ слова Ч це будь-¤ка зм≥на взагал≥.

—учасна наука вивчаЇ р≥зн≥ форми руху. ќсновн≥ з них: ф≥зична, х≥м≥чна, геолог≥чна, географ≥чна, б≥оло≠г≥чна ≥ соц≥альна.

–ух матер≥њ п≥дпор¤дкований певним об'Їктивним законам Ч законам природи, тобто законам, ¤к≥ не зале≠жать в≥д людини. ѕ≥знаючи њх, людина формулюЇ за≠кони науки, ¤к≥ ц≥ об'Їктивн≥ закони природи в≥добра≠жають.

ўе стародавн≥ ф≥лософи на основ≥ спостережень за р≥зними ¤вищами природи висловлювали думки про загальну необх≥дн≥сть, повторюван≥сть ≥ гармон≥йн≥сть св≥тових процес≥в. “им самим вони намагалис¤ зрозум≥ти д≥йсний х≥д природних процес≥в, зв≥льнитис¤ в≥д м≥фоло≠г≥чних у¤влень про причини ¤вищ.

јле т≥льки у XVIIЧXVIII стор≥чч¤х у результат≥ розвитку точних наук Ч механ≥ки, математики, астроно≠м≥њ Ч пон¤тт¤ закону природи почало набувати конкрет≠но-наукового зм≥сту. ÷ей пер≥од пов'¤заний з ≥менами –. ƒекарта, III. ћонтеск'Ї ≥ ѕ. √ольбаха. ѕроте в епоху механ≥стичних у¤влень про природу, коли вс≥ ¤вища зво≠дились до механ≥чного руху, закони природи фактично ототожнювались ≥з законами механ≥ки.

Ќаступний крок був зроблений ≤.  антом ≥ особливо √. √егелем, ¤кий п≥д≥йшов до питанн¤ про закони при≠роди з позиц≥й д≥алектики. «окрема, √егелев≥ належить визначенн¤ закону природи ¤к суттЇвого в≥дношенн¤.

јле найб≥льш глибоко пон¤тт¤ про закони природи ≥ њх в≥дображенн¤ в процес≥ п≥знавальноњ д≥¤льност≥ людей було розроблене в прац¤х багатьох матер≥ал≥ст≥в, що спиралис¤ при цьому на нов≥тн≥ до≠с¤гненн¤ природознавства.

«акони науки в≥дображають найб≥льш ≥стотн≥, ст≥й≠к≥, потр≥бн≥, головн≥ зв'¤зки м≥ж ¤вищами, що визнача≠ють њх взаЇмозалежн≥сть ≥ взаЇмообумовлен≥сть, њх посл≥≠довн≥сть, характер њх переб≥гу. “ак, закон всесв≥тнього т¤ж≥нн¤ визначаЇ силу взаЇмод≥њ м≥ж р≥зними т≥лами залежно в≥д њх мас ≥ в≥дстан≥ м≥ж ними.

Ѕудь-¤кий об'Їкт, ¤вище, процес, будь-¤ка зм≥на маЇ п≥дпор¤дковуватис¤ певним природним законам. ўоразу, коли в природ≥ складаютьс¤ т≥ чи ≥нш≥ умови, подальший х≥д под≥й в≥дбуватиметьс¤ певним чином, залежно в≥д тих закон≥в, ¤к≥ цим умовам в≥дпов≥дають.

“е, що реальний св≥т доступний науковому п≥знанню, переконливо св≥дчить на користь ≥снуванн¤ об'Їктивних закон≥в, а також Ї одним з важливих аргумент≥в на ко≠ристь матер≥альноњ Їдност≥ св≥ту.

ј в принципу матер≥альноњ Їдност≥ св≥ту випливаЇ принцип Їдност≥ закон≥в природи. ѕринцип цей, однак, не сл≥д розум≥ти буквально. ™дн≥сть закон≥в природи не означаЇ, що вс≥ об'Їктивн≥ законом≥рност≥ е ун≥версаль≠ними ≥ д≥ють завжди, скр≥зь та за будь-¤ких обставин. ≤нколи доводитьс¤ чути твердженн¤ про те, що ≥снуЇ Ђх≥м≥чнаї, Ђф≥зичнаї або Ђб≥олог≥чнаї Їдн≥сть св≥ту.  а≠жуть, наприклад, що на¤вн≥сть у зор¤х та ≥нших косм≥ч≠них об'Їктах тих самих х≥м≥чних елемент≥в, ¤к≥ в≥дом≥ нам на «емл≥, доводить Ђх≥м≥чнуї Їдн≥сть св≥ту. јле таке твердженн¤ неправильне. Ќ≥¤коњ Ђх≥м≥чноњ Їдност≥ св≥туї насправд≥ не ≥снуЇ. ’≥м≥чний склад р≥зних косм≥чних об'Їкт≥в далеко не однаковий Ч в≥н визначаЇтьс¤ кон≠кретними умовами. “е ж саме стосуЇтьс¤ й Ђф≥зичноњї, Ђб≥олог≥чноњї та ≥нших ЂЇдностейї св≥ту. —правжн¤ Їд≠н≥сть св≥ту, ¤к наголошував ще √ольфбах, пол¤гаЇ в його матер≥альност≥.

ўо ж до Їдност≥ закон≥в природи, то й вона пол¤гаЇ в тому, що ц≥ закони властив≥ сам≥й матер≥њ, самому матер≥альному св≥ту. Ќе ≥снуЇ закон≥в, що сто¤ть над матер≥Їю, в≥д≥рван≥ в≥д нењ, встановлен≥ надприродними силами.  онкретним виразом ц≥Їњ Їдност≥ Ї всезагаль≠н≥сть закон≥в природи. ÷е означаЇ, що за однакових умов рух матер≥њ в широкому розум≥нн≥ цього слова п≥дпо≠р¤дковуЇтьс¤ одним ≥ тим самим законам.

ЂЌайглибший фундамент науки,Ч зазначав знамени≠тий датський ф≥зик Ќ. Ѕор,Ч це впевнен≥сть у тому, що в природ≥ однаков≥ ¤вища настають при однакових умовахї .

÷ей висновок справедливий ≥ щодо ¬сесв≥ту: в одна≠кових умовах д≥ють одн≥ й т≥ сам≥ закони. ћожна говорити про однор≥дн≥сть ¬сесв≥ту на р≥вн≥ закон≥в.  оли б це було не так, то опис ¬сесв≥ту в межах сучасноњ ф≥зики взагал≥ був би неможливий. —аме однор≥дн≥сть ¬сесв≥ту на р≥вн≥ закон≥в забезпечуЇ застосовн≥сть фундаменталь≠них ф≥зичних теор≥й до ¤вищ великих косм≥чних мас≠штаб≥в, у тому числ≥ до таких ¤вищ, що њх ми на даному етап≥ розвитку науки не можемо безпосередньо спосте≠р≥гати.

ќск≥льки вс≥ ¤вища навколишнього св≥ту п≥дпор¤д≠ковуютьс¤ певним законом≥рност¤м, можуть виникнути помилков≥ у¤вленн¤ про те, що закони природи сто¤ть над матер≥Їю, що вони ≥снують сам≥ по соб≥, незалежно в≥д нењ.

Ќа небезпеку такого хибного висновку вказував у св≥й час ≥ ‘. ≈нгельс: Ђ...закони, абстрагован≥ в≥д ре≠ального св≥ту,Ч писав в≥н,Ч на певному ступен≥ роз≠витку в≥дриваютьс¤ в≥д реального св≥ту, протиставл¤тьс¤ йому ¤к щось самост≥йне, ¤к закони, що з'¤вились ≥ззов≠н≥, з ¤кими св≥т повинен узгоджуватисьї :.

Ћюдина не може встановлювати за своњм бажанн¤м закони природи под≥бно до того, ¤к вона встановлюЇ закони юридичн≥, зм≥нювати њх або керувати ними. ѕро≠те, п≥знаючи об'Їктивн≥ законом≥рност≥, людина може певною м≥рою впливати на х≥д ¤вищ природи. —творю≠ючи певн≥ початков≥ умови, можна д≥ставати наперед запланован≥ результати. ѕо сут≥ вс¤ технолог≥чна д≥¤ль≠н≥сть людства Ї св≥домим створенн¤м ≥ комб≥нуванн¤м тих чи ≥нших початкових умов, що грунтуютьс¤ на знанн≥ р≥зних об'Їктивних законом≥рностей.

«наючи, скаж≥мо, закон всесв≥тнього т¤ж≥нн¤, лю≠дина може створити так≥ умови, за ¤ких т¤ж≥нн¤ почне виконувати корисну роботу. «мушуючи потоки води за допомогою штучно споруджених гребель спадати з певноњ висоти п≥д д≥Їю сили земного т¤ж≥нн¤, людина при≠мушуЇ њњ обертати турб≥ни й приводити в д≥ю генератори, що виробл¤ють електричну енерг≥ю.

як ще один приклад можна навести запуск косм≥ч≠ного апарата до ћ≥с¤ц¤ чи планет —он¤чноњ системи. «д≥йснивши в≥дпов≥дн≥ обрахунки, що грунтуютьс¤ на знанн≥ закон≥в руху т≥л у косм≥чному простор≥, вчен≥ надають косм≥чному апарату визначену за модулем ≥ напр¤мом початкову швидк≥сть у певн≥й точц≥ ≥ тим самим забезпечують його рух по обран≥й траЇктор≥њ.

ѕ≥дтверджена вс≥м колосальним досв≥дом природо≠знавства, а також ≥сторичним досв≥дом людства переко≠нан≥сть у природн≥й законом≥рност≥ вс≥х без вин¤тку ¤вищ навколишнього св≥ту вступав в непримиренну су≠перечн≥сть з рел≥г≥йно-м≥стичним у¤вленн¤м про чуде≠са Ч можливост≥ порушенн¤ закон≥в природи надпри≠родною силою.

≤стор≥¤ рел≥г≥њ Ч це багато в чому ≥стор≥¤ чудес. ¬≥ра в чудеса живила рел≥г≥йн≥ настроњ мас, сковувала волю й св≥дом≥сть людей. –озум≥ючи це, церква завжди п≥д≠тримувала таку в≥ру. Ђ“ой, хто стверджуЇ,Ч записано у постанов≥ ¬ат≥канського собору 1870 p.Ч н≥би чудес не може бути, отже, вс≥ опов≥д≥ про чудеса, нав≥ть т≥, що м≥ст¤тьс¤ у св¤тому письм≥, сл≥д розгл¤дати ¤к байки ≥ м≥фи; що в ≥стинност≥ чудес не можна з певн≥стю переконатис¤, ≥ походженн¤ христи¤нськоњ рел≥г≥њ не може бути достатньо переконливо доведено,Ч хай буде п≥дданий анафем≥!ї 1.

1	2

Ќазва: «акони природи ≥ астроном≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (1060 прочитано)