Гроші і кредит > Правове регулювання вексельного обігу в Україні
Правове регулювання вексельного обігу в УкраїніСторінка: 1/4
В Україні практика використання суб'єктами підприємницької діяльності векселів у господарській діяльності нараховує вже не один рік. Особливо значні «обороти» вексельний обіг набрав після введення заборони на здійснення операцій по поступці вимоги і перекладу боргу й на багатьох підприємствах по фактичних обсягах використання переступило грошову і навіть бартерну форми розрахунків. Як показує час, вексель й надалы не збирається поступатися «пальмою першості». Такому становищу речей сприяють багато чинників. Насамперед - це простота обігу векселів. Будучи цінним папером, вексель проте випускається (а отже, і обертається) винятково в паперовій формі, а отже, для здійснення розрахунків із їхнім використанням немає необхідності звертатися до реєстратора. Дотепер не створений також єдиний державний реєстр векселів, що у свою чергу значно утрудняє здійснення контролю за їхнім випуском і обігом. Крім обслуговування товарних операцій, векселя в Україні сьогодні застосовуються й у тих сферах, де їхнє використання ніяк, не відповідає класичним принципам вексельного права, а іменно: у бюджетних і податкових правовідносинах (наприклад, податкові векселя по ПДВ, пенсійні векселя, акцизні векселя і т.д.). Але, незважаючи на настільки широке їхнє використання, законодавче регулювання вексельного обігу одночасно страждає протиріччями і недосказанністью. Насамперед це стосується сфери оподатковування, де скупі формулювання законів ставлять у безвихідь навіть дуже досвідчених бухгалтерів і фахівців з оподатковування. Це, у свою чергу, дає велике поле для роз'яснень податкових органів, що за останні декілька років неодноразово змінювали свою позицію по ключових проблемах оподатковування вексельних операцій. Правове регулювання вексельного обіг в Україні Основним документом, що визначає умови і порядок випуску й обіг цінних паперів, є Закон України «ПРО цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201-ХII (далі - Закон про ЦП), статтею 3 якого вексель віднесений до цінних паперів. У відповідності зі статтею 21 цього Закону вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачу). Законом про ЦП визначені також види векселів (простий і перекладний) і приведений перелік їхніх обов'язкових реквізитів, серед котрих (для простого векселя): - найменування - «вексель»; - просте і нічим не обумовлену обіцянку сплатити певну суму; - указівка строку платежу; - указівка місця, у якому повинний здійснюватися платіж; - найменування того, кому або за наказом кого платіж повинний бути здійснений; - дата і місце упорядкування векселя; - підпис того, хто видає документ (векселедавця). Перекладний вексель замість обіцянки сплатити повинний містити пропозицію сплатити певну суму, а також найменування особи, що повинна сплатити за векселем (платника). У відповідності зі статтею 21 Закону про ЦП Кабінет Міністрів України уповноважений визначати порядок випуску й обіг векселів. Використовуючи це право, КМУ видав постанову «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків» від 10.09.92 р. № 528 (далі - Правила № 528). Зазначений документ по значимості став чи ледве не основним нормативним актом (зрозуміло, після податкових законів), спрямованим на стримування розвитку вексельного обіг в Україні. Так, розділом II Правил № 528 визначено, що використання вексельних бланків здійснюється, з урахуванням таких, особливостей: 1. Використовувати векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до чинного законодавства України. 2. Векселя можуть видаватися тільки для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банки і комерційних банків України. 3. У господарському обігу можуть використовуватися прості і перекладні векселя. 4. Вексельний бланк може заповнюватися друкарським і недрукованим засобами. 5. Сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами і прописом. 6. Вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи і завіряється печаткою. Водночас слід зазначити, що для України з 6 січня 2000 року набрали сили Женевскі вексельні конвенції 1930 р., як-от: Конвенція, якою введений Уніфікований закон про перекладні векселі і прості векселі (далі – ЄВЗ), Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про перекладні векселі і прості векселі, Конвенція про гербовий збір. До зазначених конвенцій Україна приєдналася 6 липня 1999 року на підставі законів України № 826-Х1У, № 827-Х1У і № 828-Х1У. Проте виходячи з того, що Правила № 528 не скасовані, у даний час в Україні одночасно діють ЄВЗ і Положення № 104/1341 (що практично є дослівним перекладом ЄВЗ) у частині, що не суперечить ЄВЗ. 1. Податок на прибуток Виявляється, що навіть у податковому законодавстві немає конкретного визначення терміну “вексель”. Вексель являє собою «гримучу суміш», що складається з різних правових категорій і визначень даного поняття, що знайшли відбиток у законодавстві. Тому відразу варто визначити правовий статус векселя в податкових правовідносинах. Саме це питання найчастіше і є «каменем спотикання» у вирішенні багатьох суперечок, пов'язаних із порядком оподатковування вексельних операцій. У Законі України «ПРО оподатковування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (далі - Закон про податок на прибуток) немає однозначного трактування поняття «вексель». Так, п. 1.4 ст. 1 Закону про податок на прибуток зазначено, що цінний папір - це документ, що засвідчує право володіння або відношення позики і відповідають вимогам, установленим законодавством про цінні папери. Той факт, що вексель відповідно до законодавства про цінні папери усе-таки віднесений до них, ми вже розглядали і він не підлягає обговоренню. Щодо «посвідчення права володіння або відношення позики» слід зазначити, що зазначена фраза є дослівним цитуванням загального визначення цінного паперу, приведеного в статті 1 Закону про ЦП, а виходить, цілком відповідає законодавчому визначенню векселя. Але у відповідності, із п.п. 4.2.10 ст. 4 цього ж Закону вексель віднесений до платіжних документів. До речі, платіжним документом вексель названий і в статті 129 ГК, поряд із чеками й акредитивами. У п. 7.9 ст. 7 Закону про податок на прибуток, що визначає порядок оподатковування операцій із борговими зобов'язаннями, вексель виступає у вигляді боргового зобов'язання. Так само характеризується вексель і у пункті 4.8 ст. 4 Закон про ПДВ. У Інструкції № 7 знаходимо перелік форм розрахункових документів, до яких віднесений і вексель. Виходячи з того, що зазначена Інструкція регулює загальні принципи організації безготівкових розрахунків, можна вважати, що розрахунки векселями є однієї з форм безготівкових розрахунків. Той факт, що цінний папір цілком може бути використаний для здійснення розрахунків, підтверджується також і абзацом 4 статті 1 Закону про ЦП. У той же час Інструкцією № 7 визначено, що безготівкові розрахунки між підприємствами і фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів. Виникає питання: як за допомогою векселя, що не є коштами, здійснюються безготівкові розрахунки? Очевидно, безготівковим розрахунком усе-таки буде являтися перерахування коштів на рахунок векселетримача. Вексель, крім всього іншого, є також і валютною цінністю (на підставі статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «ПРО систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 (далі - Декрет № 15-93) і статті 1 Закону України «ПРО зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-ХII (далі - Закон про ЗЄД)). Крім того, зазначеними документами розмежовані поняття векселя (як цінного паперу) і платіжного документа. Пунктом 1.6 статті 1 Закону про податок на прибуток всі цінні папери віднесені до товарів, за винятком тих, що використовуються в операціях по їхньому випуску (емісії) і погашенню. Виходячи з такого визначення, в цілях оподатковування вексель є товаром на всіх етапах його обігу, окрім операцій з його видачі і пред'явленню до платежу. Неможливо однозначно стверджувати, чим же є вексель, не розглянувши конкретну історію операцій, у яких він застосовувався. Отже, аналіз основних положень Закону про податок на прибуток треба проводити із точки зору впливу вексельних операцій на об'єкт оподатковування в кожній конкретній ситуації. Операції з видачі і погашенню є класичним прикладом його використання в якості засобу надання комерційного кредиту. Ці операції (у випадку якщо вони не опосредуються здійсненням індосамента) прості і з погляду відображення їх у податковому обліку. Відповідно до п.п. 4.2.10 ст. 4 Закону про податок на прибуток не включається до складу валового доходу номінальна вартість узятих на облік, але не оплачених (не погашених) цінних паперів, що засвідчують відношення позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку в якості забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів і інших подібних платіжних документів).
Назва: Правове регулювання вексельного обігу в Україні Дата публікації: 2005-01-28 (1967 прочитано) |