ƒержавне регулюванн¤ > ¬ищ≥ органи демократичноњ держави

«начними в≥дм≥нност¤ми в цьому в≥дношенн≥ характеризуютьс¤ пост≥йн≥ ком≥тети палати громад парламенту ¬еликоњ Ѕритан≥њ. „и не Їдиною њх функц≥Їю Ї в≥дпов≥дна участь у законотворчост≥. “≥ п`¤ть-в≥с≥м ком≥тет≥в, що утворюютьс¤ на кожн≥й сес≥њ, не мають спец≥ал≥зованоњ компетенц≥њ, позначаютьс¤ першими л≥терами алфав≥ту. ’арактеристика цих ком≥тет≥в ¤к пост≥йних Ї досить умовною через те, що њх склад зм≥нюЇтьс¤ кожного разу п≥сл¤ передач≥ туди нового законопроекту, а пост≥йними залишаютьс¤ лише голови ком≥тет≥в. ” такий спос≥б забезпечуЇтьс¤ профес≥йний п≥дх≥д до законотворчост≥, адже депутати спец≥ал≥зуютьс¤ з р≥зних питань, ≥ це, звичайно, враховуЇтьс¤ при формуванн≥ конкретного складу пост≥йного ком≥тету.

 ≥льк≥сть пост≥йних ком≥с≥й в парламентах р≥зних крањн пом≥тно р≥знитьс¤: в≥д 6 в кожн≥й з палат парламенту ‘ранц≥њ до 24 в бундестаз≥ Ќ≥меччини. ¬ окремих крањнах число пост≥йних ком≥с≥й заф≥ксовано в конституц≥њ, в ≥нших це зроблено в парламентських регламентах. ѕроте в р¤д≥ крањн ком≥с≥њ створюютьс¤ в такий к≥лькост≥, ¤ку сам парламент ≥ контролююча його парт≥йна б≥льш≥сть вважають доц≥льною.

 омпетенц≥¤ парламент≥в

¬ивершеному анал≥зу парламентаризму спри¤Ї розгл¤д форм закр≥пленн¤ компетенц≥њ представницьких орган≥в, а також зм≥сту в≥дпов≥дних повноважень. «г≥дно з принципом розпод≥лу влад, парламенти визначаютьс¤ ¤к нос≥њ законодавчоњ влади. У¬с≥ встановлен≥ тут (у конституц≥њ - ќ.Ѕ.) законодавч≥ повноваженн¤ належать конгресу —получених Ўтат≥в,Ф - сказано в ст. 1 американськоњ конституц≥њ. ÷¤ ≥де¤ в т≥й чи ≥нш≥й форм≥ викладена в основних законах практично вс≥х розвинутих крањн.

—учасна конституц≥йна теор≥¤ та практика не визнаЇ парламенти верховними органами влади. ѓм не надаЇтьс¤ ¤к≥сть повновладд¤, правомочн≥сть розгл¤дати ≥ вир≥шувати будь-¤ке питанн¤, що належить до в≥данн¤ держави. « огл¤ду на цю теор≥ю це б суперечило ≥дењ установчоњ влади. јдже вс≥ повноваженн¤ парламент≥в належать њм не з ¤когось власного права, а завд¤ки ф≥ксац≥њ в конституц≥¤х, котр≥ ≥ над≥л¤ють представницьк≥ органи в≥дпов≥дною компетенц≥Їю. « ≥ншого боку, оц≥нка парламент≥в ¤к повновладних орган≥в суперечила б зм≥сту принципу розпод≥лу влад. як зазначалось, за цим принципом влади не т≥льки розпод≥лен≥ ≥ вр≥вноважують одна одну, а й р≥вн≥. Ќе в≥дпов≥дала б ц¤ оц≥нка реал≥¤м державно-пол≥тичного житт¤.

’арактеризуючи форму закр≥пленн¤ ≥ зм≥ст парламентськоњ компетенц≥њ, сл≥д в першу чергу зазначити, що вони певною м≥рою пов`¤зан≥ з побудовою представницьких орган≥в. «окрема, б≥камерал≥зм парламент≥в зумовлюЇ на¤вн≥сть повноважень у кожноњ з палат ≥, ¤к правило, нижн≥ палати в≥д≥грають б≥льш значну ≥ нав≥ть дом≥нуючу роль в реал≥зац≥њ цих повноважень. –азом з тим Ї парламенти, де повноваженн¤ палат не т≥льки зр≥вн¤н≥, а й в ц≥лому р≥вн≥. ƒо них сл≥д в≥днести представницьк≥ органи ≤тал≥њ, –умун≥, —Ўј та р¤ду ≥нших крањн. «окрема обидв≥ палати американського конгресу мають, у принцип≥, однаков≥ законодавч≥ повноваженн¤, за вин¤тком того, що б≥л≥ (законопроекти) з ф≥нансових питань можуть бути внесен≥ т≥льки в палату представник≥в.

≤нод≥ кожна з палат маЇ своњ особлив≥, притаманн≥ т≥льки њй повноваженн¤. Ќаприклад, сенату конгресу —Ўј належить виключне право давати Упораду ≥ згодуФ на кандидатури, що пропонован≥ президентом на ц≥лий р¤д посад, а також на ратиф≥кац≥ю м≥жнародних угод. якщо н≥хто з кандидат≥в у президенти не забезпечить соб≥ б≥льшост≥ голос≥в виб≥рник≥в, його обранн¤ зд≥йснюЇтьс¤ палатою представник≥в. «а таких самих обставин сенат обираЇ в≥це-президента. ѕалата представник≥в маЇ право прит¤гувати до в≥дпов≥дальност≥ в пор¤дку ≥мп≥чменту президента та де¤ких ≥нших вищих посадових ос≥б, а правом розгл¤дати справи, порушен≥ в такому пор¤дку, над≥лений сенат. Ќа¤вн≥сть особливих повноважень у кожноњ з палат характеризуЇ ≥ де¤к≥ парламенти з нер≥вноправними палатами.

«м≥ст компетенц≥њ парламент≥в зумовлюЇ характер њх функц≥й, тобто напр¤м≥в њх д≥¤льност≥. ƒо парламентських функц≥й в≥днос¤ть законотворч≥сть, прийн¤тт¤ бюджету ≥ контроль за д≥¤льн≥стю орган≥в виконавчоњ влади. —еред цих функц≥й також називають зовн≥шньопол≥тичну ≥ судову. ќстанн≥ дв≥ функц≥й парламент≥в мають, по сут≥, супутнЇ значенн¤.

 онституц≥њ передбачають лише окрем≥, вузьк≥ форми участ≥ представницьких орган≥в у зовн≥шньопол≥тичн≥й д≥¤льност≥ держави. ѕарламенти, ¤к правило, не беруть участ≥ в оперативному вир≥шен≥ проблем зовн≥шньоњ пол≥тики. јнал≥зуючи њх в≥дпов≥дн≥ повноваженн¤, сл≥д вид≥лити визнане основними законами багатьох крањн право схвалювати укладен≥ м≥жнародн≥ договори ≥ угоди. ѕроте ц≥ повноваженн¤ аж н≥¤к не обмежують м≥жнародно-догов≥рну практику виконавчоњ влади, а саме парламентське схваленн¤ в б≥льшост≥ випадк≥в маЇ суто формальний характер.

Ѕ≥льш суттЇвим Ї право парламент≥в на ратиф≥кац≥ю та денонсац≥ю м≥жнародних договор≥в або на участь в цьому процес≥, закр≥плене в конституц≥¤х ц≥лого р¤ду крањн. ¬≥дпов≥дн≥ процедури, що застосовуютьс¤ до найважлив≥ших м≥жнародних договор≥в, ставл¤ть д≥¤льн≥сть з укладанн¤ таких договор≥в у залежн≥сть в≥д њх сприйн¤тт¤ парламентом. ƒо зовн≥шньопол≥тичних повноважень парламент≥в треба також в≥днести њх право оголошувати в≥йну ≥ укладати мирн≥ угоди. ¬ ц≥лому ж парламенти сто¤ть осторонь активноњ д≥¤льност≥ з формуванн¤ ≥ зд≥йсненн¤ зовн≥шньоњ пол≥тики. ÷ю д≥¤льн≥сть в≥днесено до повноважень вищих орган≥в виконавчоњ влади.

ƒо компетенц≥њ парламент≥в де¤ких крањн вход¤ть певн≥ судов≥ повноваженн¤. ” ¬елик≥й Ѕритан≥њ представницький орган у випадках так званих злочин≥в проти парламенту або порушенн¤ парламентських прив≥лењв та ≥мун≥тет≥в нер≥дко бере на себе пр¤м≥ судов≥ функц≥њ. «окрема, палата громад британського парламенту маЇ право прит¤гувати до в≥дпов≥дальност≥ у в≥дпов≥дних випадках ¤к своњх член≥в, так ≥ сторонн≥х ос≥б. «а њњ р≥шенн¤м дл¤ депутат≥в можуть бути визначен≥ так≥ покаранн¤, ¤к в≥дстороненн¤ на де¤кий час в≥д роботи в парламент≥ або взагал≥ виведенн¤ з його складу.

ќднак найважлив≥шими парламентськими повноваженн¤ми судового характеру Ї повноваженн¤, пов`¤зан≥ з в≥дпов≥дальн≥стю посадових ос≥б у пор¤дку ≥мп≥чменту та ≥нших под≥бних процедур. јктивними учасниками цих процедур Ї представницьк≥ органи.

ƒл¤ характеристики компетенц≥њ парламент≥в важливе значенн¤ маЇ оц≥нка зм≥сту конституц≥йно-правового статусу самих парламентар≥њв. ѕрактично у вс≥х розвинутих крањнах депутати не зв`¤зан≥ юридичними обов`¤зками по в≥дношенню до своњх виборц≥в. ¬они вважаютьс¤ представниками не в≥дпов≥дних виборчих округ≥в, а всього народу (виборчого корпусу) в ц≥лому ≥ не можуть бути в≥дкликан≥ виборц¤ми. “им самим њх мандат не маЇ ≥мперативного характеру, ≥ його прийн¤то називати в≥льним. “акий характер депутатського мандата, ¤к правило ф≥ксуЇтьс¤ в конституц≥¤х.

¬ ц≥лому сл≥д п≥дкреслити, що в≥льний мандат в заруб≥жн≥й конституц≥йн≥й теор≥њ, розгл¤даЇтьс¤ ¤к такий, що найб≥льш повно забезпечуЇ дл¤ депутат≥в можливост≥ займатис¤ справами, в≥днесеними до компетенц≥њ загальнонац≥онального представницького органу. ¬≥н надаЇ њх д≥¤льност≥ пол≥тичного характеру ≥ не зводить њњ до р≥вн¤ роботи уповноважених з м≥сцевих справ. « ≥ншого боку, в умовах прийн¤тт¤ ≥мперативного мандата зовн≥ встановлюЇтьс¤ б≥льш т≥сний зв`¤зок м≥ж парламентар≥¤ми та њх виборц¤ми.

”–яƒ

—труктура ≥ орган≥зац≥¤ ур¤д≥в.

 онституц≥йна теор≥¤ ≥ практика сучасних крањн знаЇ дв≥ основн≥ модел≥ структури ур¤д≥в. ” багатьох крањнах до складу ур¤д≥в вход¤ть вс≥ пол≥тичн≥ кер≥вники м≥н≥стерств ≥ в≥домств ≥з загальнонац≥ональною компетенц≥Їю. ” сукупност≥ вони ≥ становл¤ть ур¤дову колег≥ю. ÷е зумовлюЇ досить велику чисельн≥сть ур¤ду, що ≥нод≥ може призвести до зниженн¤ ефективност≥ його роботи. “ому в де¤ких крањнах, де запроваджено таку модель, у структур≥ ур¤ду утворюЇтьс¤ б≥льш вузька колег≥¤. ƒо нењ, ¤к правило, вход¤ть глава ур¤ду, його заступники та ≥нш≥ авторитетн≥ м≥н≥стри. ѕрикладом може служити ≤тал≥¤, де в ст. 95 конституц≥њ припускаЇтьс¤ утворенн¤ ур¤ду в межах його презид≥њ.

¬ англомовних та багатьох ≥нших крањнах до складу ур¤ду (каб≥нету) вход¤ть не вс≥ пол≥тичн≥ кер≥вники м≥н≥стерств та в≥домств, а лише т≥, ¤к≥ очолюють найважлив≥ш≥ з них. ”р¤ду ¤к колег≥њ вс≥х цих кер≥вник≥в просто не ≥снуЇ. “ому пон¤тт¤ ур¤ду ≥ каб≥нету зб≥гаютьс¤. „лени каб≥нету н≥чим не в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д ≥нших м≥н≥стр≥в, котр≥ не мають такого статусу, проте реальн≥ њх повноваженн¤ у вир≥шенн≥ питань ур¤довоњ пол≥тики суттЇво р≥зн¤тьс¤. ¬ —Ўј до складу каб≥нету вход¤ть ус≥ особи, котр≥ очолюють м≥н≥стерства. јле це не означаЇ, що в≥н Ї осередком ус≥Їњ в≥дпов≥дальноњ д≥¤льност≥. «начна частина функц≥й у сфер≥ виконавчоњ влади реал≥зуЇтьс¤ ≥ншими органами, кер≥вники ¤ких не вход¤ть до складу каб≥нету. м≥ж каб≥нетом ≥ такими органами, ¤к правило, не ≥снуЇ жодних формальних зв`¤зк≥в, ≥ вс≥ вони д≥ють на основ≥ повноважень, делегованих президентом. характеризуючи структуру ≥ орган≥зац≥ю ур¤д≥в, сл≥д у першу чергу зупинитись на питанн¤х њх складу. ќсновною д≥ючою основою ур¤ду, формальним ≥ неформальним центром Ї його глава. Ќайчаст≥ше в≥н зветьс¤ прем`Їр-м≥н≥стром, хоч у де¤ких крањнах прийн¤то й ≥нш≥ титули: канцлер, президент або голова. ” президентських республ≥ках систему орган≥в виконавчоњ влади очолюЇ президент, а посада прем`Їр-м≥н≥стра в≥дсутн¤. ” ц≥лому р¤д≥ крањн з≥ зм≥шаною республ≥канською формою правл≥нн¤ в силу дуал≥зму виконавчоњ влади роль центру ур¤довоњ орган≥зац≥њ д≥¤льност≥ розпод≥л¤Їтьс¤ м≥ж главою ур¤ду ≥ президентом. ’арактер цього розпод≥лу визначаЇтьс¤ конституц≥йними нормами ≥ державно-пол≥тичною практикою кожноњ конкретноњ крањни. ѕри цьому головн≥ повноваженн¤ можуть бути сконцентрован≥ або у президента, або у прем`Їр-м≥н≥стра.

1	2	3	4	5

Ќазва: ¬ищ≥ органи демократичноњ держави
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (4215 прочитано)