Ћ≥тература св≥това > ‘ранцузький класичний реал≥зм в л≥тератур≥

- роман —ервантеса Уƒон  ≥хотФ породив терм≥н Удонк≥хотствоФ, роман ‘лобера Ућадам Ѕовар≥Ф породив терм≥н УбоваризмФ. Уƒонк≥хотствоФ й УбоваризмФ мають загальн≥ риси: обидва ц≥ ¤вища Ї повТ¤заними ≥з в≥д≥рван≥стю мр≥њ в≥д реальност≥. јле ƒон  ≥хот, не дивл¤чись на вс≥ своњ помилки, викликаЇ у людства глибоку повагу завд¤ки своњй сл≥п≥й в≥р≥ у добро. –еальне житт¤ пост≥йно намагаЇтьс¤ зруйнувати цю в≥ру, але ƒон  ≥хот обираЇ шл¤х добров≥льного божев≥лл¤, ≥ не дивл¤чись на вс≥ перешкоди, йде своЇю дорогою добра, намагаючись зм≥нити житт¤ людей на краще. ћадам Ѕовар≥ теж ≥снуЇ у св≥т≥ мр≥й ≥ в≥двертаЇтьс¤ в≥д реального житт¤. јле вс≥ њњ мр≥й Ї зосередженими на н≥й сам≥й: от вона на троп≥чному остров≥ серед екзотичноњ природи палаЇ палким коханн¤м; а от вона ж у ѕариж≥, у великосв≥тському салон≥, од¤гнена у дуже дорогу кашем≥рову сукню блакитного кольору, сп≥лкуЇтьс¤ ≥з мешканц¤ми —ент-∆ерменського передм≥ст¤ ( аристократичний район у ѕариж≥ ); от вона у шотландському котедж≥ обперлась об перила вишуканим жестом ≥ слухаЇ поетичний шурх≥т лист¤ ≥ чекаЇ свого коханого, ¤кий, од¤гнений бездоганно, п≥шов на полюванн¤. У расиве коханн¤Ф й Увисокодуховне ≥снуванн¤Ф у св≥домост≥ ≈мми Ї переплетеними ≥з англ≥йськими мереживами ≥ дорогими лимонами. ÷ей наб≥р фальшивих красивостей ≥ поЇднанн¤ непоЇднуваного привели до викривленого сприйн¤тт¤ реального св≥ту, ¤кий зараз маЇ назву Укомплексу боваризмуФ. У омплекс боваризмуФ Ц р≥ч небезпечна. ¬≥н не даЇ людин≥ можливост≥ бути щасливою, д¤кувати Ѕогу, за те, що в≥н дав. У омплекс боваризмуФ завжди Ї повТ¤заним ≥з егоњстичним спр¤муванн¤м особистост≥, ¤ка вважаЇ себе кращою за ≥нших, ≥ в≥рить у те, що вона Ї вартою кращого, н≥ж маЇ зараз. ѕод≥бн≥ люди часто перетворюють житт¤ своњх близьких на нестерпне стражданн¤, робл¤ть њх жертвами свого честолюбства. УЅоваризмФ Ї ¤вищем, протилежним христи¤нському погл¤ду на житт¤, тому ≥ попадаЇ ≈мма у пастку ди¤вола, стаЇ жертвою лихвар¤ Ћеру, ¤кий цин≥чно пропонуЇ ж≥нц≥, все житт¤ ¤коњ складалос¤ ≥з служ≥нн¤ Украс≥Ф ≥ Удуховност≥Ф, розплатитис¤ за борг сексом. Ућене можна погубити, але не можна купитиФ, - розпр¤мивши спину в≥дпов≥даЇ ≈мма ≥ в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д пропозиц≥њ. ≤ от тут наступаЇ прозр≥нн¤. јдже цин≥к Ћеру просто назвав реч≥ своњми ≥менами: у маленькому м≥стечку вс≥ давно знають, чому дружина л≥кар¤ так часто њздить до –уану, ≥ давно вже називають реч≥ своњми ≥менами. ≈мма розум≥Ї, що все њњ житт¤ вже давно перетворилос¤ на злиту неправду, що низькопробному життю вона протиставила низькопробн≥ ≥деали, не розум≥ючи њхньоњ низькопробност≥. ≤ тому вона йде ≥з житт¤. …де хаотично, задихаючись в≥д неправди, в≥д образи, в≥д розчаруванн¤. —цену смерт≥ ≈мми було сприйн¤то сучасниками на р≥вн≥ естетизац≥њ безобразного. ѕубл≥кац≥ю роману вир≥шено було заборонити. ‘лобера звинуватили у тому, що в≥н намагавс¤ представити французьк≥й публ≥ц≥ тв≥р, ¤кий тримав в соб≥ Убездну хтивост≥Ф пор¤д з Убездною неподобстваФ. —уд в≥дбувс¤ у ѕариж≥. ѕрава ‘лобера захищав адвокат —енар. “ому роман, ¤кий все ж таки вийшов у св≥т п≥сл¤ юридичноњ перемоги ‘лобера, отримав присв¤ченн¤ захиснику —енару. ѕроцес мав п≥дтекст: де¤к≥ читач≥ зрозум≥ли, що в образ≥ не в≥рноњ дружини ‘лобер вив≥в власне розум≥нн¤ французькоњ ≥стор≥њ. «винувачували його ≥ в надм≥рно безобразному зображенн≥ образу сл≥пого жебрака, в ¤кому бачили естетизац≥ю неподобства. ќбраз кал≥ки, насправд≥, л¤каЇ буквально ф≥з≥олог≥чним зображенн¤м потворност≥. јле в роман≥ ‘лобера кал≥ка-сл≥пець набуваЇ символ≥чного значенн¤. ≈мма зустр≥чаЇтьс¤ з ним по дороз≥ ≥з –уану, коли повертаЇтьс¤ п≥сл¤ зустр≥ч≥ з черговим коханцем. —л≥пець сп≥ваЇ народну п≥сню про д≥вчинку та њњ мр≥ю. ј пот≥м вже вмираюча ≈мма почуЇ ту ж саму п≥сню п≥д в≥кнами свого будинку ≥ розсм≥Їтьс¤ на смертному л≥жку таким страшним см≥хом, що перел¤каЇ оточуючих.  ал≥ка буде судитис¤ ≥з учнем просв≥тник≥в аптекарем ќме, ¤кий безсоромно обдурить його, пооб≥ц¤вши вил≥кувати, але кал≥ка залишитьс¤ сл≥пим. ≤ от що дивно: пронирливий ќме виграЇ процес, тому що людина, ¤ка п≥дробила результати вибор≥в у демократичн≥й крањн≥, виграЇ у ц≥й крањн≥ будь ¤кий процес. —л≥пець Ц це ≥ дв≥йник ≈мми, ≥ глибоко песим≥стичний символ, ¤кий вт≥люЇ в≥чний пот¤г людства до пол≥пшенн¤ свого житт¤.

- с≥р≥сть сучасноњ ‘лоберу ‘ранц≥њ наст≥льки втомила письменника, що в≥н вир≥шив поринути у ≤≤≤ ст. до н. е., у час ѕун≥чних в≥йн, коли доживав своњ останн≥ часи дивний народ ф≥н≥к≥йц≥в. ƒоживав красиво й пишно, не чекаючи римського розгрому  арфагену. “ак виник роман У—аламбоФ. ƒл¤ в≥рного зображенн¤ житт¤ ≥ побуту ф≥н≥к≥йц≥в ‘лоберу прийшлось перечитати б≥льш, н≥ж 1000 том≥в спец≥альноњ л≥тератури, ≥ в≥н робив це ≥з насолодою, тому що давно вже не ≥снуючий  арфаген, в≥д ¤кого залишилис¤ т≥льки видатн≥ твори мистецтва, подобавс¤ йому набагато б≥льше, н≥ж час позитив≥зму. –оман в план≥ структури насл≥дуЇ ¬.—котта. ≤стор≥¤ давнього св≥ту, ≥сторичн≥ особистост≥ виступають лише фоном под≥й. ¬ центр≥ стоњть вигадана ≥стор≥¤ двох молодих коханц≥в: —аламбо, дочки карфагенського аристократа, ≥ ћато, воњна-найманц¤. —аламбо виступаЇ повною протилежн≥стю ≈мм≥ Ѕовар≥. ≈мма не ст≥льки любила, ск≥льки хот≥ла мати коханц¤, ≥ чекала такоњ любов≥, про ¤ку прочитала у книжках. —аламбо нав≥ть не називаЇ своЇ почутт¤ до ћато, наст≥льки природним Ї воно. —аламбо просто вмираЇ п≥сл¤ смерт≥ коханого, втрачаючи сенс житт¤.

- в роман≥ У¬ихованн¤ почутт≥вФ ‘лобер знову повертаЇтьс¤ до сучасност≥. ≤ показуЇ духовну спустошен≥сть свого покол≥нн¤. ‘редер≥к ћоро Ї частково автоб≥ограф≥чним персонажем. “акож, ¤к ≥ ‘лобер, в≥н не може робити карТЇру, забуваючи про мораль. Ќай¤скрав≥шою под≥Їю свого житт¤ ‘редер≥к ≥ його товариш≥ вважають той веч≥р, коли вони з≥бралис¤ п≥ти до публ≥чного будинку ≥ не змогли зайти усередину будинку. ѕубл≥чний будинок носив назву Уустанови “урчанкиФ. “екст роману поступово п≥дводить до думки: продажна установа “урчанки виступаЇ символом ‘ранц≥њ. “ому ‘редер≥к ≥ друз≥ згадують н≥бито незначну под≥ю ≥з погордою Ц вони не схот≥ли стати пост≥йними в≥дв≥дувачами сучасноњ меркантильноњ ‘ранц≥њ.

- У—покусу св¤того јнтон≥¤Ф ‘лобер зак≥нчив писати у 1856 р., але довго не наважувавс¤ видати цей тв≥р. ѕоки у 1872 р. ≤.“ургенЇв не примусив його зробити це.  нигу було сприйн¤то на р≥вн≥ скандалу. ћ.√орький назвав њњ Уударом у дзв≥н скептицизмуФ. ѕроте антисоц≥альний, п≥дкреслено естетизований тв≥р був ≥з захопленн¤м зустр≥тий парнасц¤ми, “еном, –енаном.

- у 1876 р. ‘лобер написав пов≥сть Уѕроста душаФ. —ам в≥н писав про нењ: У Уѕроста душа Ц це не б≥льш, н≥ж ≥стор≥¤ непом≥тноњ, б≥дноњ, сел¤нськоњ д≥вчини, богомольноњ ≥ м≥стично настроЇноњ, в≥дданоњ без ус≥л¤коњ екзальтованост≥ ≥ н≥жноњ, ¤к св≥жий хл≥б. ¬она посл≥довно любить чолов≥ка, д≥тей своЇњ господарки, плем≥нника, старц¤, за ¤ким оп≥куЇтьс¤, пот≥м папугу.  оли папуга гине, вона замовл¤Ї його чучело ≥, вмираюч≥, плутаЇ його ≥з св¤тим духом. ¬ цьому немаЇ н≥¤коњ ≥рон≥њ, хоча так можна подумати, навпаки Ц все це дуже сумно в дуже серйозноФ. Уѕросту душуФ ‘лобер створив ¤к памТ¤тник ∆орж —анд, з ¤кою товаришував ≥ ¤ка пост≥йно заохочувала його створити щось дл¤ народу ≥ про народ. —оц≥ально налаштована ∆орж —анд не могла примиритис¤ ≥з тим, що художник такого р≥вн¤ ≥снуЇ т≥льки у св≥т≥ форми, стилю, ≥ запоб≥гаЇ будь ¤ких звернень до проблем нер≥вност≥, несправедливост≥, ¤к≥ панують у сусп≥льств≥. ≤ ‘лобер створив пов≥сть про виключно добру людину з нерозвинутим розумом, показав сумну ≥стор≥ю житт¤ людини ≥з народу. ÷е його баченн¤ проблеми, на ¤ке в≥н мав право. ‘лобер не визнавав дидактизму в л≥тератур≥, ¤ка на його думку повинна бути т≥льки мистецтвом, тому Уѕроста душаФ не ст≥льки налаштовуЇ сусп≥льство на певне ≥дею, ск≥льки надаЇ ≥мпрес≥он≥стичну картину житт¤ ж≥нки з народу. јле за ≥мпрес≥он≥стичн≥стю флобер≥вських картин прогл¤даЇ не оч≥куваний дл¤ утоп≥чних соц≥ал≥ст≥в ( √юіо, ∆орж —анд, ≈.—ю ) погл¤д на природу народу, ¤кий страждаЇ т≥льки в≥д ф≥зичних ( голод, холод ) незручностей, а духовне його житт¤ Ї наст≥льки обмеженим, що проблеми нер≥вност≥ взагал≥ не проникають в його св≥дом≥сть, ≥ страждаЇ в≥н в≥д них набагато менше, н≥ж т≥, хто за ним турбуЇтьс¤.

- останн≥й, незак≥нчений роман ‘лобера, УЅювар ≥ ѕекюшеФ, присв¤чено проблем≥, ¤ку письменник ставив ще у У—покус≥ св¤того јнтон≥¤Ф. ÷е проблема недосконалост≥ людського розуму. УЅювар ≥ ѕекюшеФ присв¤чено дилетантизму в науц≥ ≥ тим траг≥чним насл≥дкам, до ¤ких в≥н може призвести. ÷¤ проблема завжди турбувала ‘лобера, ¤кий, зг≥дно ≥з спогадами ћопассана, розбиравс¤ в медицин≥, математиц≥, ≥стор≥њ на р≥вн≥ професор≥в. ≤з проблемою профанац≥њ науки був повТ¤заний ≥ образ аптекар¤ ќме.

- творч≥сть ‘лобера мала величезний вплив на св≥тову л≥тературу (“ургенЇв, ћопассан, брати √онкури, „ехов, ѕруст ).

- Е Ўарль Ѕодлер починаЇ р¤д Упрокл¤тих поет≥вФ у ‘ранц≥њ. ѕ≥зн≥ше до нього приЇднаютьс¤ ¬ерлен ≥ –ембо. ќстанн≥й, ¤кий взагал≥ не визнавав н≥¤ких авторитет≥в ≥ попередник≥в скаже: УЅодлер Ц король поет≥в, справжн≥й ЅогФ. ѓх називали Ужахливими д≥тьмиФ, цих нап≥вбожев≥льних людей, ¤к≥ л¤кали сучасну њм ‘ранц≥ю антисоц≥альн≥стю ≥ аморальн≥стю своњх книжок ≥ дивувала св≥т силою своЇњ поез≥њ.

- творч≥сть Ѕодлера не можна розгл¤дати у в≥дрив≥ в≥д д≥¤льност≥ групи УѕарнасФ. ѕ≥сл¤ революц≥њ 1848 р. французький романтизм розд≥ливс¤ на Уромантизм дл¤ людейФ, лозунгом ¤кого став принцип, сформульований ¬.√юіо: Ућистецтво заради ѕрогресуФ, ≥ Учисте мистецтвоФ або Ућистецтво заради ћистецтваФ. ƒо другого напр¤мку примикали поети Ћеконт де Ћ≥ль, “еоф≥ль •отьЇ, ∆озе-ћар≥¤ де ≈ред≥а. ¬они ≥ створили обТЇднанн¤ УѕарнасФ ≥ почали випускати альманах У—учасний ѕарнасФ (1866, 1871, 1876 ). —ама назва угрупуванн¤ ( ѕарнас Ц гора в √рец≥њ, де за легендами жили н≥мфи на чол≥ ≥з покровителем мистецтв јполлоном ) говорить про бажанн¤ поет≥в в≥докремитис¤ в≥д життЇвоњ метушн≥ ≥ в≥д проблем буденност≥. ≈поху прагматизму, ¤ка прийшла на зм≥ну епос≥ революц≥њ, вони вважали ворогом мистецтва ≥ стверджували абсолютну свободу художника в≥д потреб натовпу, не виключаючи морал≥ ≥ рел≥г≥й. Ѕудь ¤ка тенденц≥йн≥сть, на њхню думку, Ї протилежною природ≥ мистецтва, тому вони р≥шуче в≥двертались в≥д будь ¤ких соц≥альних проблем, не бажаючи перетворювати тањнство поез≥њ на плакат. ‘ундатор Учистого мистецтваФ, “еоф≥ль √отТЇ, стверджував: Уѕрекрасним Ї т≥льки те, що н≥кому ≥ н≥чому не служить; все корисне Ц потворнеФ. …ого зб≥рка У≈мал≥ й камењФ ( 1852 ) п≥дтверджуЇ цей лозунг. ¬ажко сказати, про що вона; можна т≥льки ствердити - про щось прекрасне. ѕоез≥¤ "—имфон≥¤ у б≥лому мажор≥Ф передаЇ гру п≥втон≥в, обТЇднуЇ в Їдине ц≥ле музику, кол≥р ≥ слово ≥ створюЇ ун≥кальний поетичний живопис. Ћеконт де Ћ≥ль у У¬арварських поемахФ ( 1878 ) реальну д≥йсн≥сть ≥накше, ¤к Утемне ≥снуванн¤Ф не називав, а земну кулю пор≥внював ≥з тупим ≥ ненаситним зв≥ром, ¤кий кружл¤Ї своЇю безглуздою орб≥тою. Ћеконт де Ћ≥ль прославивс¤ ¤к письменник-ан≥мал≥ст. —творювати скульптурн≥ портрети екзотичних тварин ( У—лониФ ) йому подобалось набагато б≥льше, н≥ж мати справи з людьми.

1	2	3	4	5	6

Ќазва: ‘ранцузький класичний реал≥зм в л≥тератур≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (4852 прочитано)