≈коном≥ка п≥дприЇмства > ѕ≥дприЇмництво

ѕ≥дприЇмництво

«ћ≤—“

ћета роботи

ѕостановка проблеми

јнал≥з проблеми

ѕропозиц≥њ до розвТ¤занн¤ проблеми

ќбгрунтуванн¤ пропозиц≥й та виб≥р альтернатив

«д≥йсненн¤ пропозиц≥й ур¤довими та неур¤довими орган≥зац≥¤ми

Ќеобх≥дн≥ ресурси та умови

¬исновки

Ћ≥тература

ћета роботи

ѕ≥дприЇмство займаЇ центральне м≥сце в хаз¤йновитому-господарчому-народно-господарському комплекс≥ будь-¤коњ крањни. ÷е первинна ланка сусп≥льного под≥лу прац≥. —аме тут створюЇтьс¤ нац≥ональний доход. ѕ≥дприЇмство виступаЇ ¤к виробник ≥ забезпечуЇ процес в≥дтворенн¤ на основ≥ самооплатност≥ ≥ самост≥йност≥.

¬≥д усп≥ху окремих п≥дприЇмств залежить обс¤г створюваного валового нац≥онального продукту, соц≥ально-економ≥чний розвиток сусп≥льства, ступ≥нь задоволеност≥ в матер≥альних ≥ духовних благах населенн¤ крањни.

ѕ≥дприЇмство ¤к самост≥йна господарська одиниц¤ волод≥Ї правами юридичноњ особи, тобто воно маЇ право в≥льного розпор¤дженн¤ майном, одержувати кредит, входити в догов≥рн≥ в≥дносини з ≥ншими п≥дприЇмствами. ¬оно маЇ в≥льний розрахунковий рахунок у банку, де знаход¤тьс¤ кошти, що використовуютьс¤ дл¤ розрахунк≥в з ≥ншими п≥дприЇмствами, на зарплату.

ѕрийн¤то вважати, що оптимальними Ї так≥ розм≥ри, що забезпечують найб≥льш спри¤тлив≥ умови дл¤ використанн¤ дос¤гнень науки ≥ техн≥ки при м≥н≥мальних витратах виробництва ≥ при цьому дос¤гаЇтьс¤ ефективне виробництво високо¤к≥сноњ продукц≥њ.

ѕ≥дприЇмство ¤вл¤Ї собою таку форму орган≥зац≥њ господарства, при ¤к≥й ≥ндив≥дуальний споживач ≥ виробник взаЇмод≥ють за допомогою ринку з метою р≥шенн¤ трьох основних економ≥чних проблем: що, ¤к ≥ дл¤ кого робити.

ѕри цьому н≥хто з п≥дприЇмц≥в ≥ орган≥зац≥й св≥домо р≥шенн¤м ц≥Їњ тр≥ади економ≥чних проблем не зайн¤тий (кожний вир≥шуЇ в стих≥њ ринку на ≥ндив≥дуальному р≥вн≥).

ћета ц≥Їњ роботи Ц спроба анал≥зу реальноњ конкурентноздатност≥ ”крањни в галуз≥ п≥дприЇмництво.

ѕостановка проблеми

” ход≥ нового етапу економ≥чноњ реформи, що почавс¤, в ”крањн≥ особливо важливим стаЇ вишукуванн¤ додаткових резерв≥в п≥двищенн¤ ефективност≥ господарського механ≥зму, уживанн¤ кардинальних заход≥в по створенню умов дл¤ виходу крањни з кризовоњ ситуац≥њ. ѕошук же найб≥льш прийн¤тних дл¤ ”крањни метод≥в оздоровленн¤ економ≥ки в першу чергу приводить до необх≥дност≥ звернутис¤ до св≥тового досв≥ду р≥шенн¤ цих проблем.

—еред ц≥лого р¤ду р≥зноман≥тних фактор≥в економ≥чного росту найб≥льш значним вважають ум≥лу реал≥зац≥ю п≥дприЇмницького потенц≥алу громад¤н крањни, ефективне використанн¤ в економ≥чному механ≥зм≥ самост≥йноњ господарськоњ ≥н≥ц≥ативи людини, визнанн¤ п≥дприЇмництва незам≥нною силою господарськоњ динам≥ки, конкурентноздатност≥ ≥ сусп≥льного процв≥танн¤.

ƒл¤ актив≥зац≥њ зусиль у цьому напр¤мку ≥ б≥льш повного розум≥нн¤ всього комплексу на¤вних проблем насамперед необх≥дно зупинитис¤ на теоретичному аспект≥ проблеми п≥дприЇмництва. Ќезважаючи на велику к≥льк≥сть роб≥т з даноњ теми, дотепер ч≥ткого, заснованого на науков≥й теор≥њ, однозначного визначенн¤ пон¤тт¤ п≥дприЇмництва ще не склалос¤. ≤снуюч≥ на сьогодн≥ концепц≥њ характеризують п≥дприЇмництво в трьох напр¤мках:

1) приступн≥сть р≥зних вид≥в ресурс≥в ≥ можлив≥сть ними розпор¤джатис¤ з метою одержанн¤ прибутку при пост≥йн≥й на¤вност≥ фактора ризику ≥ невизначеност≥ к≥нцевого результату д≥¤льност≥;

2) ефективне керуванн¤ й орган≥зац≥¤ виробничого процесу з пост≥йним ≥ широким використанн¤м нововведень;

3) особливе новаторське, творче поводженн¤ суб'Їкта, що хаз¤юЇ, його заповз¤тлив≥сть, що Ї руш≥йною силою економ≥чного процесу.

ќсновна ж умова можливост≥ ≥снуванн¤ п≥дприЇмництва вчен≥ ≥ практики бачать у створенн≥ конкурентного середовища ≥ наданн¤ економ≥чноњ вол≥ суб'Їкту господарюванн¤. ”же таке розум≥нн¤ сут≥ проблеми дозвол¤Ї по¤снити важливу особлив≥сть розвитку сучасноњ св≥товоњ економ≥ки ( усе б≥льш зростаючу роль малого б≥знесу. …ого ¤к≥сними критер≥¤ми Ї:

- перевага приватноњ власност≥ на засоби виробництва;

- юридична й економ≥чна незалежн≥сть у прийн¤тт≥ р≥шень;

- спрощена система керуванн¤;

- профес≥йна взаЇмозам≥нн≥сть прац≥вник≥в;

- особиста участь власника в керуванн≥ п≥дприЇмством;

- ≥н≥ц≥ативний, пошуковий характер д≥¤льност≥.

Ќеважко пом≥тити, що принципи д≥¤льност≥ цих ф≥рм близьк≥ характеристиц≥ п≥дприЇмництва. ƒ≥йсно, практично повсюдно в≥дбуваЇтьс¤ ототожненн¤ п≥дприЇмництва з малим б≥знесом, широке використанн¤ у в≥тчизн¤н≥й науц≥ ≥ практиц≥ терм≥на Умале п≥дприЇмництвоФ.

ќчевидна ≥ причина цього ¤вища ( широке поширенн¤ п≥дприЇмництва в сферах малого б≥знесу. —аме цей сектор економ≥ки представл¤Ї найб≥льш ефективну систему добору талановитих ≥ заповз¤тливих людей, дозвол¤Ї створювати необх≥дну атмосферу конкуренц≥њ, спри¤Ї швидкому р≥шенню ц≥лого р¤ду проблем, що не можуть бути дозволен≥ б≥льш великими господарськими структурами.

 онкуренц≥¤ ( ц¤ основна умова, при ¤кому працюють ринков≥ механ≥зми, що генерують ц≥нов≥ сигнали, що породжують стимули, що формують ринковий достаток, розмањт≥сть асортименту ≥ висока ¤к≥сть товар≥в ≥ послуг.

”крањн≥, ¤к ≥ ≥ншим крањнам з перех≥дною економ≥кою, у спадщину в≥д рад¤нськоњ державно-монопол≥стичноњ системи д≥сталас¤ сукупн≥сть в≥дносин м≥ж п≥дприЇмствами, не сум≥сна з конкурентним середовищем. ” систем≥, заснованоњ на загальному одержавленн≥ власност≥ ≥ сверхцентрализации, значно переважали велик≥ ≥ найб≥льш≥ п≥дприЇмства. ” колишньому —–—– п≥дприЇмства з чисельн≥стю працюючих понад 1000 чел. робили майже 3/4 ус≥Їњ промисловоњ продукц≥њ, концентрували 80% основних промислово-виробничих фонд≥в, споживали б≥льш 90% вс≥Їњ електроенерг≥њ. “акий р≥вень концентрац≥њ був адекватний планово-директивн≥й систем≥, теор≥¤ ≥ практика ¤коњ виходила з представленн¤ про економ≥ку ¤к Їдиному комплекс≥. ћалою к≥льк≥стю великих п≥дприЇмств зручно керувати, установлювати њм планов≥ завданн¤ ≥ нормативи, розпод≥л¤ти м≥ж ними ресурси, призначати ≥ зм≥щати кер≥вник≥в ≥ т.д.

ћонопол≥зм планово-директивноњ системи ( це, головним чином, в≥домчий монопол≥зм, природа ¤кого, по сут≥, не зв'¤зана з розм≥рами п≥дприЇмств ≥ њхньою к≥льк≥стю. “им часом, руйнуванн¤ в≥домчого монопол≥зму саме по соб≥ аж н≥¤к не формуЇ конкурентного —ередовища, оск≥льки в б≥льш≥й частин≥ галузей залишаЇтьс¤ високий р≥вень концентрац≥њ виробництва, тобто перевага невеликоњ к≥лькост≥ великих п≥дприЇмств. ¬≥дбуваЇтьс¤ лише де¤к зрушенн¤ в структур≥ монопол≥зму ( монопол≥зм в≥домчий вит≥сн¤Їтьс¤ монопол≥змом п≥дприЇмств. ѕо своњх негативних насл≥дках останн≥й н≥трохи не краще в≥домчого монопол≥зму. Ќавпроти, ¤кщо в≥домчий монопол≥зм залишаЇ де¤к≥ можливост≥ контролю над надм≥рними УапетитамиФ п≥дприЇмств-монопол≥ст≥в, то монопол≥зм п≥дприЇмств у його чистому вид≥ породжуЇ ц≥новий беспредел, створюЇ можлив≥сть Упригорнути до ст≥нкиФ покупц≥в у зм≥ст≥ асортименту продукц≥њ ≥ њњ ¤костей, в≥дкладати на невизначений час технолог≥чне в≥дновленн¤ виробництва.

«вичайно, конкурентне середовище може бути створена ≥ при цих умовах на основ≥ л≥берал≥зац≥њ зв'¤зк≥в ≥з зовн≥шн≥м ринком, зокрема за рахунок ослабленн¤ митних обмежень дл¤ закордонних товар≥в, що надход¤ть на внутр≥шн≥й ринок, з одночасним посиленн¤м контролю за њх ¤к≥стю. јле такий шл¤х формуванн¤ конкурентного середовища при найглибш≥й економ≥чн≥й криз≥ надзвичайно небезпечний. —творена в такий спос≥б конкурентне середовище здатне лише п≥дсилити д≥ю сил, що руйнують нац≥ональну економ≥ку. Ќе можна не враховувати, що товари, вироблен≥ на б≥льш≥й частин≥ украњнських п≥дприЇмств, у пор≥вн¤нн≥ з товарами св≥тового ринку неконкурентоспроможн≥. Ѕ≥льш≥сть украњнських п≥дприЇмств ц≥Їњ конкуренц≥њ не витримаЇ, що може зб≥льшити ≥ без того њхн≥й скрутний стан.

≤снуЇ думка, що р≥шенн¤ даноњ проблеми лежить у технолог≥чному в≥дновленн≥ виробництва, що повинне зробити продукц≥ю п≥дприЇмств конкурентноздатноњ. ќднак ≥ це р≥шенн¤ представл¤Їтьс¤ сумн≥вним насамперед через умови його виконанн¤. √алопуюча ≥нфл¤ц≥¤ робить ≥нновац≥ю малоймов≥рноњ, оск≥льки нормальна п≥дприЇмницька д≥¤льн≥сть не здатна дати необх≥дн≥ засоби дл¤ ≥нвестиц≥й. —умн≥вно також одержанн¤ засоб≥в дл¤ ц≥Їњ мети ззовн≥, оск≥льки умови т≥Їњ ж ≥нфл¤ц≥њ ≥ нестаб≥льност≥ економ≥ки ”крањни змушують ≥нвестор≥в шукати так≥ прим≥щенн¤ кап≥талу, що здатн≥ давати негайну в≥ддачу, тим часом ¤к вкладенн¤ у виробництво завжди сполучен≥ з≥ значним пер≥одом часу ≥ ризиком.

јле нав≥ть ¤кщо великим п≥дприЇмствам ≥ вдаЇтьс¤ обновити технолог≥ю, у багатьох випадках вони приречен≥ залишатис¤ неконкурентоспроможними на св≥товому ринку. ÷е обумовлено не в останню чергу особливост¤ми њхньоњ структури, що склалас¤ в умовах командно-адм≥н≥стративноњ системи.

јнал≥з проблеми

ѕ≥дприЇмства (у першу чергу велик≥, але не т≥льки вони) створювалис¤ за принципом максимально замкнутого комплексу п≥дрозд≥л≥в. ÷е диктувалос¤ реальними умовами д≥¤льност≥ п≥дприЇмств ≥ було узаконено нормативними актами, що регулюють њхн≥ типов≥ структури. —клад п≥дрозд≥л≥в основного виробництва формувавс¤ таким чином, щоб звести до м≥н≥муму залежн≥сть п≥дприЇмств в≥д постачальник≥в. Ќа кожн≥м п≥дприЇмств≥ створювалас¤ широка номенклатура п≥дрозд≥л≥в допом≥жного й обслуговуючого виробництв. јпарат керуванн¤, ¤к правило, уключав численн≥ в≥дд≥ли, групи, бюро, лаборатор≥њ.

“акий п≥дх≥д до формуванн¤ структури п≥дприЇмств диктувавс¤ не т≥льки прагненн¤м максимально обмежити зв'¤зку через м≥жв≥домч≥ бар'Їри, але ≥ тим, що оплата послуг сторонн≥х орган≥зац≥й, ¤к правило, обходилас¤ дорожче в пор≥вн¤нн≥ з витратами на зм≥ст своњх в≥дпов≥дних п≥дрозд≥л≥в.  р≥м того, такому п≥дходу до формуванн¤ структури п≥дприЇмств спри¤в ≥ прийн¤тий пор¤док оплати прац≥ кер≥вник≥в у залежност≥ в≥д категор≥њ п≥дприЇмств.

1	2	3

Ќазва: ѕ≥дприЇмництво
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-15 (1787 прочитано)