≈коном≥ка п≥дприЇмства > ‘орми власност≥

‘орми власност≥

ѕлан

¬ступ

ѕон¤тт¤ про функц≥ональн≥ форми власност≥

≈волюц≥¤ в≥дносин власност≥

ќбТЇкт власност≥. «емл¤ та ≥нформац≥¤ ¤к обТЇкти власност≥

 орпоративна форма власност≥

¬исновки

—писок використаноњ л≥тератури

¬ступ

‘ундаментом ус≥Їњ системи економ≥чних в≥дносин Ї в≥дноcини власност≥.

–озр≥зн¤ють економ≥чну та юридичну трактовки власност≥.

« економ≥чноњ точки зору власн≥сть в≥дображаЇ, з одного боку, в≥дносини м≥ж людьми з приводу присвоЇнн¤ засоб≥в виробництва, та з ≥ншого Ч спос≥б поЇднанн¤ робочоњ сили з засобами вироб≠ництва.

¬ економ≥чному житт≥ ≥снують р≥зн≥ форми в≥дносин, тому на¤вн≥сть р≥зних форм власност≥ Ц законом≥рне ¤вище.

 ожна з форм власност≥ маЇ своњ особливост≥, своњ плюси та м≥нуси. “ому досл≥дженн¤ даного питанн¤ У‘орми власност≥Ф Ї вкрай важливим ≥ необх≥дним. ќсобливо актуальним його досл≥дженн¤ Ї в ”крањн≥, де природа власност≥ мала ≥ маЇ складний характер. ќсобливо малодосл≥дженою Ї така форма власност≥ ¤к приватна.

1. ѕон¤тт¤ про функц≥ональн≥ форми власност≥

« юридичноњ точки зору власн≥сть характеризуЇ в≥дносини щодо присвоЇнн¤, волод≥нн¤ та використанн¤ людиною р≥зних ц≥нностей (матер≥альних, духовних).

¬ласн≥сть реал≥зуЇтьс¤ в р≥зних функц≥ональних формах (рис. 1).

–ис. 1. ‘орми власност≥

 онституц≥Їю ”крањни визначено приватну, державну та кому≠нальну форми власност≥. ¬ окремих випадках вид≥л¤Їтьс¤ колектив≠на (кооперативна, акц≥онерна) форма власност≥. ” ст. 41  онституц≥њ ”крањни записано: Ђ√ромад¤ни дл¤ задоволенн¤ своњх потреб можуть користуватис¤ об'Їктами права державноњ та комунальноњ власност≥ в≥дпов≥дно до «акону.

Ќ≥хто не може бути протиправне позбавлений права власност≥. ѕраво приватноњ власност≥ Ї непорушнимї.

¬≥дносини власност≥ виконують системоутворювальну функц≥ю в структур≥ економ≥чних в≥дносин. ¬они визначають:

Х спос≥б поЇднанн¤ робочоњ сили та засоб≥в виробництва;

Х соц≥альну структуру сусп≥льства, його под≥л на класи;

Х характер використанн¤ та споживанн¤ створеного в процес≥ ви≠робництва продукту;

Х специф≥ку обм≥ну та розпод≥лу створюваного продукту;

Х мету виробництва та характер управл≥нн¤ економ≥чними про≠цесами.

2. ≈волюц≥¤ в≥дносин власност≥

ўе не так давно сама постановка питанн¤ про ≥сторизм в≥дносин власност≥, можлив≥сть њхнього еволюц≥йного розвитку, при≠стосуванн¤ до умов виробництва, що пост≥йно зм≥нюютьс¤, вважа≠лас¤ помилковою. ¬ економ≥чн≥й л≥тератур≥ пан≥вною була точка зору, що ¤к≥сн≥ зм≥ни у визначальн≥й структур≥ економ≥чноњ системи сус≠п≥льства Ч в≥дносинах власност≥ Ч можлив≥ лише на революц≥йн≥й основ≥, методом Ђекспропр≥ац≥њї. “ак було п≥д час революц≥њ 1917р. в –ос≥њ, коли в≥дносини власност≥ було зм≥нено силою: приватна власн≥сть була знищена. Ќа њњ основ≥ було утворено загальнодержав≠ну власн≥сть. Ќин≥ все б≥льш очевидним стаЇ недостатн¤ коректн≥сть такого п≥дходу. ¬ласн≥сть розвиваЇтьс¤ за власними законами.

” зв'¤зку з цим постаЇ ц≥лком природне питанн¤: у чому смисл  процесу ≥сторичноњ еволюц≥њ власност≥, на ¤к≥й основ≥ в≥н розвиваЇтьс¤, ¤к≥ чинники його зумовлюють?

—труктурна складн≥сть в≥дносин власност≥ визначаЇ багатоаспектн≥сть процесу њњ ≥сторичного розвитку.

¬ласн≥сть характеризуЇ спос≥б взаЇмод≥њ людини з природою.

¬изначити сутн≥сть еволюц≥йного розвитку в≥дносин власност≥ можна лише з урахуванн¤м загальноњ спр¤мованост≥ цив≥л≥зац≥йного прогресу, ¤кий п≥дпор¤дкований ≥нтересам людини.  ожний новий, вищий за своњм зм≥стом ступ≥нь у розвитку в≥дносин власност≥ маЇ розгл¤датис¤, виход¤чи з ¤к≥сних зм≥н у способ≥ взаЇмод≥њ людини з природою, характер≥ присвоЇнн¤ засоб≥в та результат≥в њњ прац≥ в ≥нте≠ресах розвитку багатства особистост≥. « цих позиц≥й маЇ анал≥зува≠тись ≥ розвиток р≥зних форм власност≥, конкретно ≥сторична су≠купн≥сть ¤ких визначаЇ структуру ≥ зм≥ст виробничих в≥дносин того чи ≥ншого сусп≥льства.  ожна функц≥ональна форма власност≥ маЇ оц≥нюватис¤ з позиц≥й закладених у њњ структур≥ можливостей ство≠ренн¤ з урахуванн¤м р≥вн¤ розвитку продуктивноњ сили прац≥ люди≠ни, оптимальних умов дл¤ п≥дпор¤дкуванн¤ виробничого процесу ц≥л¤м “а ≥нтересам њњ всеб≥чного розвитку.

3. ≤ндив≥дуальна власн≥сть Ц ¤к вих≥дна форма власност≥

ядром сукупност≥ в≥дносин власност≥, њхньою вих≥дною структурою Ї в≥дносини ≥ндив≥дуальноњ власност≥. ѕри цьому власн≥сть на засоби виробництва розгл¤даЇтьс¤ з позиц≥й розвитку людськоњ особистост≥, њњ сусп≥льноњ природи.

≤ндив≥дуальна власн≥сть людини характеризуЇ продуктивну силу њњ прац≥.

” цьому розум≥нн≥ засоби виробництва розгл¤даютьс¤ не т≥льки ¤к результат вт≥ленн¤ минулоњ прац≥ людини, а ≥ ¤к продуктивна сила ≤ њњ прац≥. ћаЇтьс¤ на уваз≥ те, що матер≥ально-уречевлен≥ засоби виробництва у процес≥ продуктивного споживанн¤ њх працею люди≠ни набувають ¤к≥сно нових ознак. ¬они втрачають своњ суто при≠родн≥ характеристики ≥ перетворюютьс¤ на робоч≥ органи людини, сусп≥льну продуктивну силу њњ прац≥ та специф≥чний об'Їкт њњ ≥ндив≥≠дуальноњ власност≥.

ќтже, специф≥чн≥сть продуктивноњ сили прац≥ ¤к об'Їкта ≥нди≠в≥дуальноњ власност≥ пол¤гаЇ у тому, що вона Ї нев≥д'Їмною лан≠кою сусп≥льноњ природи людини, структурноњ ц≥л≥сност≥ њњ особи.

÷им зумовлюЇтьс¤ виключне право кожноњ людини не т≥льки в≥льно користуватис¤, а й розпор¤джатис¤ своЇю продуктивною силою, ви≠користовувати њњ ц≥нност≥ у власних ≥нтересах.

≤ндив≥дуальна власн≥сть людини на сусп≥льно-виробничу силу њњ особистоњ прац≥ ¤к з ≥сторичноњ, так ≥ лог≥чноњ точки зору характери≠зуЇ сутн≥сну основу власност≥ взагал≥, њњ ¤к≥сну природу, те, без чого в≥дносини власност≥ взагал≥ не ≥снують. ¬одночас у ц≥й ≥нтерпре≠тац≥њ в≥дносини власност≥ ще не розгл¤даютьс¤ у орган≥чн≥й Їдност≥ зм≥сту ≥ форми. “ут ще в≥дсутн≥ т≥ ланцюги, ¤к≥ пов'¤зують власн≥сть з ус≥Їю системою економ≥чних в≥дносин, на основ≥ ¤коњ вона реал≥≠зуЇтьс¤. Ќа цьому р≥вн≥ власн≥сть розгл¤даЇтьс¤ поза специф≥чними характеристиками, ¤к Ђр≥ч у соб≥ї.

—усп≥льна природа особи, структурним елементом ¤коњ Ї ≥ндив≥≠дуальна власн≥сть, конституюЇтьс¤ лише у процес≥ продуктивноњ прац≥ людини.

≤ндив≥дуальна власн≥сть людини на њњ продуктивну силу не може бути в≥докремленою в≥д продуктивноњ прац≥. ¬она фор≠муЇтьс¤ ≥ реал≥зуЇ себе лише у цьому процес≥. ќтже, тотожн≥сть прац≥ та власност≥ характеризуЇтьс¤ ¤к ви¤в одного з фундамен≠тальних закон≥в економ≥чноњ теор≥њ.

÷ей закон визначаЇ, по-перше, одне з найб≥льш принципових положень економ≥чноњ теор≥њ Ч положенн¤ про трудовий характер власност≥ та ¤к насл≥док цього об'Їктивну обумовлен≥сть поЇднанн¤ в одн≥й особ≥ прац≥вника ≥ власника; по-друге Ч виключне право кожного прац≥вника на присвоЇнн¤, користуванн¤ ≥ розпор¤≠дженн¤ результатами своЇњ прац≥.

ƒ≥¤ економ≥чного закону, ¤кий характеризуЇ тотожн≥сть прац≥ та власност≥, визначаЇ загальноцив≥л≥зац≥йну лог≥ку розвитку виробничого процесу, його п≥дпор¤дкуванн¤ безпосередн≥м ≥нтере≠сам виробника ≥ власника. ќднак у цьому раз≥ йдетьс¤ лише про за≠гальний стрижень еволюц≥йного процесу, ¤кий на кожному ≥сторич≠ному етап≥ розвитку маЇ своЇ специф≥чне вт≥ленн¤. ќстаннЇ реал≥≠зуЇтьс¤ через процес формоутворенн¤ власност≥. “ому говорити про конкретний механ≥зм функц≥онуванн¤ в≥дносин власност≥ на тому чи ≥ншому в≥др≥зку ≥стор≥њ можна лише, проанал≥зувавши всю сукупн≥сть функц≥ональних форм власност≥, що д≥ють у в≥дпов≥дн≥й структур≥ економ≥чних в≥дносин.

4. ѕринципи формоутворенн¤ основних форм власност≥

ўо ж Ї вих≥дною основою розвитку процесу формоутво≠ренн¤ власност≥, ¤к≥ об'Їктивн≥ чинники визначають структуру ≥ принципи утворенн¤ њњ окремих функц≥ональних форм та вид≥в?

” принциповому план≥ в≥дпов≥дь на поставлен≥ запитанн¤ Ї до≠сить очевидною.

 ожна функц≥ональна форма власност≥ маЇ в≥дбивати насамперед р≥вень зр≥лост≥ сусп≥льного под≥лу прац≥, бути адекватною структур≥ та ступеню складност≥ сусп≥льноњ продуктивноњ сили, що використовуЇтьс¤ у виробництв≥.

‘орма власност≥ визначаЇтьс¤ специф≥кою сусп≥льноњ продуктивноњ сили прац≥ ¤к об'Їкта ≥ндив≥дуальноњ власност≥ людини. ѕокликана створювати найоптимальн≥ш≥ умови дл¤ реал≥зац≥њ ц≥Їњ сили, вона не може бути вищою чи нижчою, н≥ж ступ≥нь розвитку останньоњ. Ѕудь-¤к≥ Ђзаб≥ганн¤ї вперед (так само, ¤к ≥ в≥дставанн¤) у процес≥ формоутворенн¤ власност≥ в≥д дос¤гнутого р≥вн¤ продуктивноњ сили сусп≥льноњ прац≥ негативно в≥д≥б'ютьс¤ на розвитку њњ та у к≥нцевому п≥дсумку стримуватимуть економ≥чний прогрес.

¬ умовах товарного виробництва ≥ ринкових в≥дносин лише конкуренц≥¤ здатна ви¤вити ефективн≥сть певноњ форми власност≥ пор≥вн¤но з ≥ншими та перспективи њњ економ≥чного в≥дтво≠ренн¤.

¬одночас положенн¤ про об'Їктивну обумовлен≥сть процесу формоутворенн¤ власност≥ р≥внем та характером розвитку сусп≥льноњ продуктивноњ сили прац≥ людини не повинно абсолютизуватис¤. ≈коном≥чн≥ ¤вища ≥ процеси завжди ¤вл¤ють собою багатом≥рну структуру. “акими ж багатом≥рними Ї й причинно-насл≥дков≥ зв'¤зки, що "визначають лог≥ку њхнього розвитку. ¬≥дношенн¤ власност≥ не Ї тут вин¤тком. ѕеребуваючи в пост≥йн≥й динам≥ц≥, вони зазнають на соб≥ впливу не ¤когось окремого чинника, а широкого спектру соц≥ально-економ≥чних, пол≥тичних, внутр≥шн≥х та зовн≥шн≥х чинник≥в, а також культурно-нац≥ональних умов ≥ традиц≥й того чи ≥ншого сусп≥льства. ўо, у к≥нцевому п≥дсумку, визначаЇ не лише структурну множинн≥сть, а й можливу альтернативн≥сть процесу формоутворенн¤.

1	2	3	4

Ќазва: ‘орми власност≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-15 (4057 прочитано)