∆урнал≥стика > —труктура публ≥цистичного тексту, загальн≥ п≥дходи до текстолог≥чного анал≥зу

—труктура публ≥цистичного тексту, загальн≥ п≥дходи до текстолог≥чного анал≥зу

“екст та п≥дходи до його досл≥дженн¤. “екст ¤к самост≥йний, автономний, ц≥л≥сний та завершений тв≥р мовленнЇвотворчоњ д≥¤льност≥ людини став об'Їктом уваги ц≥лоњ низки наук: мовознавства, психолог≥њ та психол≥нгв≥стики, методики викладанн¤ мов, л≥тературознавства та л≥нгвостил≥стики.

“еоретичне значенн¤ цих досл≥джень пол¤гаЇ в тому, що завд¤ки њм формуЇтьс¤ повн≥ше, а отже, б≥льш наближене до ≥стини у¤вленн¤ про мову ¤к про складну багатопластову ≥Їрарх≥чну структуру ≥ про њњ "вершину" Ч текст, в ¤кому на найвищому мовному р≥вн≥ взаЇмод≥ють ус≥ нижч≥. ѕрактичне ж значенн¤ цих студ≥й Ч у по¤в≥ нових можливостей рац≥онал≥зац≥њ текстового матер≥алу, що особливо важливо дл¤ тих, хто творить текст, хто його обробл¤Ї, ≥, звичайно, дл¤ тих, хто цей текст сприймаЇ. “аким чином, текстолог≥чн≥ досл≥дженн¤ мають неперес≥чне значенн¤ ≥ дл¤ фах≥вц≥в масовоњ комун≥кац≥њ Ч журнал≥ст≥в, редактор≥в «ћ≤.

¬ останн≥ роки все б≥льшого поширенн¤ набуваЇ новий п≥дх≥д до досл≥дженн¤ проблем тексту Ч вже не вузькоспец≥альний, одноаспектний, а глобальний Ч що не лише даЇ змогу глибше ос¤гнути суть ≥ зм≥ст тексту, а й спонукаЇ до перегл¤ду сформованих положень про будову та характер зм≥сту тексту; в≥дкриваЇ нов≥ перспективи дл¤ подальшого розвитку теоретичних та прикладних галузей науки.

Ќовий п≥дх≥д дозвол¤Ї розгл¤дати текст ¤к з погл¤ду анал≥зу його складових, так ≥ з погл¤ду синтезу њх на вищому мовному р≥вн≥, тобто ¤к ¤вище, що займаЇ самост≥йне м≥сце в ≥Їрарх≥чно орган≥зован≥й мовн≥й структур≥, функц≥њ ¤коњ пов'¤зан≥ з≥ зд≥йсненн¤м мовленнЇвоњ комун≥кац≥њ.

ѕростеживши за зм≥ною погл¤д≥в щодо метод≥в роботи над текстом, ви¤вимо, що залежно в≥д того, ¤к розв'¤зувалос¤ питанн¤ про складов≥ тексту, залежав ≥ п≥дх≥д до його розгл¤ду.

ѕри вербальному Ч лексикоцентричному Ч п≥дход≥ текст анал≥зувавс¤ насамперед ¤к лексичне утворенн¤ з настановою, що смисл мовних утворень механ≥чно складаЇтьс¤ ≥з значень њх окремих одиниць.

“≥ досл≥дники, що сто¤ть на ц≥й позиц≥њ, неспроможн≥ розр≥знити пон¤тт¤ "смисл" та "значенн¤", а також зрозум≥ти законом≥рност≥ переходу одних мовних одиниць в ≥нш≥.

ѕодальший розвиток мовознавства прив≥в до виникненн¤ молодограматизму, що звернув увагу на живе, усне мовленн¤. ѕри такому п≥дход≥ головним об'Їктом л≥нгв≥стичного анал≥зу стало реченн¤, ¤ке, на в≥дм≥ну в≥д окремих сл≥в, передаЇ зак≥нчену думку завд¤ки своњй смислов≥й, граматичн≥й та ≥нтонац≥йн≥й оформленост≥.

« огл¤ду на це, при викладанн≥ мов текст почав розгл¤датис¤ ¤к низка взаЇмопов'¤заних речень, ¤ка л≥н≥йно розгортаЇтьс¤. √оловним методолог≥чним прийомом став лексико-граматичний анал≥з реченн¤, котрий грунтувавс¤ на розкритт≥ його внутр≥шн≥х залежностей, без врахуванн¤, однак, взаЇмозв'¤зку речень, що випливало з у¤влень про њх "л≥н≥йн≥сть" (св≥домо-пор≥вн¤льний метод).

“аким чином, виходило, що проанал≥зувавши граматичн≥ норми й зрозум≥вши зм≥ст кожного реченн¤, можна ос¤гнути зм≥ст ц≥л≥сного тексту, завд¤ки п≥дсв≥домому сумуванню окремих сентенц≥йних смисл≥в. Ќа цьому грунт≥ виникла ≥де¤ "пасивноњ граматики", що прагнула розкрити зм≥ст реченн¤ через ≥нтерпретац≥ю його граматичних ознак, не враховуючи, однак, граматичн≥ та ≥нш≥ ознаки зв'¤зност≥ м≥ж реченн¤ми.

—труктурал≥зм поклав в основу своЇњ концепц≥њ пон¤тт¤ "sentence". «усилл¤ структурал≥ст≥в, а також њхн≥х прихильник≥в були спр¤мован≥ на створенн¤ модел≥ мови, що в≥дображала б типов≥ особливост≥ структури реченн¤, на вид≥ленн¤ "дом≥нантних" моделей речень та утворенн¤ з них р≥зних вар≥ант≥в Ч трансформ.

ѕ≥дх≥д до мовленн¤ ¤к комун≥кативноњ д≥¤льност≥ дов≥в, що мовленнЇве сп≥лкуванн¤ треба розгл¤дати не ¤к обм≥н окремими знаками (словами, реченн¤ми), а ¤к обм≥н ц≥л≥сними висловлюванн¤ми та пов≥домленн¤ми.

ƒ≥¤льн≥сний п≥дх≥д до природи сп≥лкуванн¤ спонукав учених до досл≥дженн¤ зм≥сту, типолог≥њ й структури мовленнЇвого пов≥домленн¤. “акий п≥дх≥д в≥дразу поставив пов≥домленн¤, тобто текст, у самий центр наукових ≥нтерес≥в л≥нгв≥ст≥в, психолог≥в ≥ психол≥нгв≥ст≥в, що у свою чергу спричинило необх≥дн≥сть перегл¤ду та подальшого обгрунтуванн¤ методичних концепц≥й.

—труктура публ≥цистичного тексту: суть ≥ властивост≥. ѕон¤тт¤ "структура тексту" нин≥ перебуваЇ у центр≥ уваги текстолог≥в. јдже в≥д результативност≥ досл≥дженн¤ структури тексту залежить розв'¤занн¤ ц≥лоњ низки проблем анал≥зу тексту ¤к засобу комун≥кац≥њ, проблем його розум≥нн¤ й текстотворенн¤.

ѕроцес формуванн¤ пон¤тт¤ "структури тексту" ще не завершено. ≤ це при тому, що структура Ї природною властив≥стю тексту. —тосовно тексту це означаЇ, що будь-¤ка теор≥¤, ¤ка прагне адекватно його описати, повинна в≥добразити його структурн≥сть.

ќсновними ознаками структури, ¤к в≥домо, Ї ц≥л≥сн≥сть ≥ зв'¤зн≥сть. ѕон¤тт¤ "зв'¤зност≥" ¤к основноњ ознаки структури було розроблено в галуз≥ математичних наук. ÷¤ ознака даЇ змогу окреслити смислове поле тексту, тому дл¤ досл≥дженн¤ тексту Ї досить прийн¤тною.

’оч пон¤тт¤ "ц≥л≥сност≥" об'Їкта теоретично розроблене природничими науками, проте його також можна продуктивно використати при анал≥з≥ тексту, оск≥льки суттЇвою ознакою цього пон¤тт¤ Ї нова властив≥сть об'Їкта (у нашому випадку Ч смисловий зм≥ст тексту), ¤ка не виводитьс¤ безпосередньо лише ≥з властивостей окремих елемент≥в чи з в≥дносин м≥ж ними ≥ не дор≥внюЇ сум≥ њхн≥х властивостей.

ќтже, структура тексту Ч це зв'¤зний тип орган≥зац≥њ смислового зм≥сту тексту на р≥вн≥ його повноњ ц≥л≥сност≥.

ѕри вивченн≥ структури тексту треба враховувати три аспекти: матер≥альн≥ складов≥ структури, в≥дношенн¤ м≥ж ними та ц≥л≥сн≥сть об'Їкта.

√либинна й поверхнева структури. “екст утворюЇтьс¤ певною глобальною структурою, що включаЇ в себе глибинну й поверхневу структуру. ћи розгл¤даЇмо публ≥цистичний текст, тому попередн≥ визначенн¤ терм≥н≥в "поверхнева" та "глибинна" структура стосуютьс¤ насамперед цього виду текст≥в. √либинну структуру м≥стить ≥дейно-тематичний зм≥ст тексту Ч текст постаЇ тут ¤к складне сплет≥нн¤ сусп≥льних в≥дносин навколо певноњ глибинноњ проблеми, що Ї системоутворюючим началом. √либинна структура тексту, таким чином, утворюЇтьс¤ певною сукупн≥стю нам≥р≥в, що перебувають п≥д дом≥нуючим впливом певноњ прагматичноњ настанови.

ѕоверхнева структура тексту Ч це л≥нгв≥стична форма вираженн¤ глибинноњ структури тексту. ” публ≥цистиц≥ вона Ї формально-зм≥стовою.

ѕон¤тт¤ "глибинна та поверхнева структури", що вже ув≥йшли в л≥нгв≥стику тексту, характеризуютьс¤ досл≥дниками по-р≥зному1. “ак, скаж≥мо, одн≥ л≥нгв≥сти в≥днос¤ть ц≥ структури до реченн¤ та словосполученн¤, ≥нш≥ ж вважають, що поверхнева структура Ї доступною безпосередньому спостереженню, а глибинна виводитьс¤ на основ≥ сукупних даних.

ѕ≥д глибинною структурою розум≥Їтьс¤ певне семантичне утворенн¤, ¤ке Ї в≥дправним пунктом при формуванн≥ поверхневих структур. ќдн≥й глибинн≥й структур≥ в≥дпов≥даЇ лише одна поверхнева структура. ѓх утворенн¤ Ї результатом складних, р≥знонаправлених зв'¤зк≥в, певного сп≥вв≥дношенн¤ ≥деального зм≥сту та матер≥ального нос≥¤.

—емантичний аспект тексту. —емантичний аспект мовних одиниць ви¤вл¤Їтьс¤ на трьох р≥вн¤х Ч в≥ртуальному (значенн¤ мовних одиниць), контекстуальному (в≥дносно завершений смисл синтагм ≥ речень) ≥ текстуальному (завершений автономний смисл ц≥л≥сного тексту).

“екст будуЇтьс¤ з матер≥алу мови в≥дпов≥дно до њњ норм ≥ сам збер≥гаЇ статус одиниц≥ мови, що завершуЇ його структурну ≥Їрарх≥ю. “ак, в≥н маЇ плани зм≥сту й вираженн¤, структурн≥ складов≥, до суми ¤ких не зводитьс¤ пон¤тт¤ тексту, бо в≥н виникаЇ ¤к ≥нтегральна Їдн≥сть.

ќск≥льки текст Ї Їдиним засобом реал≥зац≥њ соц≥ально значимого акту мовного сп≥лкуванн¤ (мети комун≥кац≥њ), то в≥н набуваЇ також статусу твору мовленн¤, що маЇ ц≥л≥сний ≥ завершений характер.

јспекти анал≥зу тексту мають ¤к л≥нгв≥стичну, так ≥ методичну значим≥сть:

1. јнал≥з ≥ типолог≥¤ текст≥в з погл¤ду њхньоњ належност≥ до певних мовленнЇвих жанр≥в, а також досл≥дженн¤ лог≥ко-смислових, композиц≥йних та структурних особливостей р≥зних тип≥в текст≥в (художн≥х, публ≥цистичних, науково-техн≥чних, розмовно-побутових; розпов≥дей, опис≥в, м≥ркувань; пов≥стей, опов≥дань, байок; статей, зам≥ток, огл¤д≥в, фейлетон≥в та ≥н.).

2. јнал≥з композиц≥йних особливостей р≥зних вид≥в тексту: заголовка, вступу (по¤сненн¤ на¤вност≥ чи в≥дсутност≥, визначенн¤ характеру); основноњ частини тексту, узагальненн¤, висновк≥в ≥ т.д.

3. јнал≥з структури: членуванн¤ тексту на субтексти (абзаци, фразов≥ одиниц≥, ансамбл≥) ≥ на лексико-тематичн≥ л≥н≥њ; конф≥гурац≥њ дуги ст¤гненн¤ тексту, що в≥дображаЇ динам≥ку зм≥ни текстовоњ напруги залежно в≥д зростанн¤ та спаданн¤ ≥нтенсивност≥ м≥жфразових зв'¤зк≥в (траЇктор≥¤ п≥дйому г≥лки дуги, положенн¤ кульм≥нац≥йноњ точки, траЇктор≥¤ спадноњ г≥лки).

4. јнал≥з особливостей текстосприйн¤тт¤, особливостей розгортанн¤ текстового стереотипу залежно в≥д характеру даного тексту; р≥вн≥в розум≥нн¤ тексту; критичних точок текстосприйн¤тт¤.

ѕеренесенн¤ центру ваги на лексико-граматичну ор≥Їнтац≥ю допомагаЇ розкриттю лексичних ≥ граматичних взаЇмов≥дношень у текст≥, що забезпечуЇ високий р≥вень п≥знанн¤ закон≥в текстотворенн¤, ви¤вленню структурних складових тексту, особливостей його мовленнЇвоњ форми та композиц≥њ.

ћовленнЇвий аспект тексту. «м≥ст тексту Ч це функц≥онуюче в ньому смислове поле. ‘орму тексту утворюють взаЇмов≥дношенн¤ м≥ж його компонентами, матер≥альними об'Їктами Ч фразовими Їдност¤ми, та об'Їднуючими њх комплексними Їдност¤ми Ч фразовими ансамбл¤ми.

1	2	3	4

Ќазва: —труктура публ≥цистичного тексту, загальн≥ п≥дходи до текстолог≥чного анал≥зу
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-17 (2260 прочитано)