≤стор≥¤ ¬сесв≥тн¤ > ”крањна в умовах дестал≥н≥зац≥њ

„есн≥, талановит≥ письменники, по≠ети, художники, юристи, представни≠ки ≥нших категор≥й ≥нтел≥генц≥њ, неза≠лежно мисл¤ч≥ роб≥тники та сел¤ни гостро в≥дчували наростанн¤ неблагополучч¤ в сусп≥льств≥, засилл¤ центру, його дискрим≥нац≥йну пол≥тику щодо ”крањни. ¬они в≥дкрито висловлюва≠ли своњ погл¤ди, вимагали в≥д властей зм≥ни пол≥тики.

ѕом≥тний вплив на формуванн¤ ≥на≠кодумства в ”крањн≥ справл¤ли зовн≥шн≥ фактори. ѕередус≥м це стосуЇть≠с¤ антикомун≥стичних виступ≥в у крањнах так званого Ђсоц≥ал≥стичного та≠боруї, зокрема 1956 р. в ”горщин≥, пот≥м ѕольщ≥, —х≥дн≥й Ќ≥меччин≥, „ехословаччин≥, розпаду св≥товоњ колон≥альноњ системи на рубеж≥ 50-60-х рр., розгортанн¤ св≥тового правозахисного руху, стимульованого прийн¤тою 1948 р. та з 1963 р. розповсюдженою в ”крањн≥ Ђ«агальною декларац≥Їю прав людиниї.

ƒисидентський рух в ”крањн≥ неми≠нуче набув нац≥онально-демократичного забарвленн¤. ¬≥н за¤вив про себе ще в середин≥ 50-х - на початку 60-х рок≥в, нав≥ть ран≥ше, н≥ж у Ћен≥нград≥, ћоскв≥ та ≥нших м≥стах –ос≥њ.

як форма нац≥онально-визвольного руху, украњнське дисидентство в≥дзначалос¤ притаманними йому рисами.

ѕо-перше, це була мирна, опозиц≥й≠на ненасильницька форма боротьби, боротьби за розум ≥ душу людей. ѕ≥д≠тримуючи ≥деали нац≥онально-виз≠вольноњ боротьби, дисиденти прагнули дос¤гти мети конституц≥йними мето≠дами, шл¤хом проведенн¤ аг≥тац≥йно-пропагандистських акц≥й.

ѕо-друге, цей рух уже мав своњ ч≥тко визначен≥ орган≥зац≥йн≥ форми (гурт≠ки, сп≥лки, об'Їднанн¤, ком≥тети).

ѕо-третЇ, дисидентство було загаль≠ноукрањнським ¤вищем ≥ про¤вл¤лос¤ в ус≥х рег≥онах ”крањни: в центр≥ ≥ на сход≥ ( ињв, ’арк≥вщина, ƒонеччина, Ћуганщина); в зах≥дн≥й частин≥ (Ћьв≥в≠щина, ≤вано-‘ранк≥вщина, “ерноп≥льщина, Ѕуковина); на п≥вдн≥ (ќде≠са, ћиколањв, ’ерсон).

ѕо-четверте, дисидентство, ¤к пол≥≠тично-нац≥ональна теч≥¤, охоплювало р≥зн≥ соц≥альн≥ прошарки населенн¤ Ч ≥нтел≥генц≥ю ( письменники, журна≠л≥сти, л≥тературознавц≥, вчител≥, юри≠сти, спец≥ал≥сти р≥зних галузей народ≠ного господарства), студентство, роб≥т≠ництво тощо.

” травн≥ 1961 р. у Ћьв≥вському обла≠сному суд≥ в≥дбувс¤ судовий процес над ”крањнською роб≥тничо-сел¤н≠ською сп≥лкою (”–——), орган≥зованою у 1959 р. Ћевком Ћук'¤ненком. ”–—— ставила за мету домогтис¤ виходу ”к≠рањни з≥ складу —–—–, це право було

заф≥ксовано конституц≥йними поло≠женн¤ми. ќрган≥затор сп≥лки Ћ.Ћук'¤ненко був засуджений-до страти, зго≠дом зам≥неноњ 15-р≥чним ув'¤зненн¤м у таборах та 10-р≥чним засланн¤м. ƒо р≥зних строк≥в були засуджен≥ й ≥нш≥ члени сп≥лки.

√рупа Ћ.Ћук'¤ненка була не Їдиною самост≥йницькою орган≥зац≥Їю ”крањ≠ни. ѕод≥бн≥ позиц≥њ обстоювали ќб'Їд≠нана парт≥¤ визволенн¤ ”крањни, що ≥снувала у 1953-1959 рр., створен≥ у 60-х роках ”крањнський нац≥ональний ком≥тет (”Ќ ), ”крањнський нац≥ональ≠ний фронт (”Ќ‘) та ≥нш≥ орган≥зац≥њ. —удов≥ процеси над ≥накодумц¤ми в≥д≠бувалис¤ у р≥зних рег≥онах республ≥≠ки. ” 1961 р. в ƒонецьку засуджено групу громад¤н, ¤ку очолював журна≠л≥ст √ригор≥й √айовий. ” 1962 роц≥ в «апор≥жж≥ пройшов суд над групою з шести ос≥б, до ¤коњ входили ¬олодимир —авченко, ¬олодимир „ернишов та ≥нш≥. јналог≥чн≥ пол≥тичн≥ процеси в≥дбувалис¤ в –≥вному, “ернопол≥, „ерн≥вц¤х, Ћуганську,  иЇв≥. Ќа ос≠нов≥ судових р≥шень б≥льш≥сть п≥дсуд≠них була репресована. ≤ при цьому ра≠д¤нський ур¤д без к≥нц¤ лицем≥рно за¤вл¤в, що в —–—– немаЇ випадк≥в прит¤гненн¤ до судовоњ в≥дпов≥да≠льност≥ з пол≥тичних мотив≥в, що в —–—– немаЇ пол≥тичних в'¤зн≥в. ” числ≥ дисидент≥в ви¤вилос¤ чимало Ђш≥стдес¤тник≥вї.

” 1962 ≥ 1963 рр. ћ.’рущов пров≥в широко розрекламован≥ зустр≥ч≥ з д≥¤чами л≥тератури ≥ мистецтва. Ќа них в≥н роздратовано, сердито, вживаючи нав≥ть нецензурну лайку, засудив ¤к Ђв≥дступи в≥д соц≥ал≥стичного реа≠л≥змуї, так ≥ Ђпро¤ви формал≥зму ≥ аб≠стракц≥он≥змуї.

—л≥д сказати, що парт≥йний вождь, м'¤ко кажучи, слабенько ор≥Їнтувавс¤ у мистецтв≥. «годом, вже перебуваючи в опал≥, в≥н це визнав. Ђя ничего не понималї, Ч так охарактеризуЇ в≥н не≠задовго до смерт≥ своЇ тод≥шнЇ ро≠зум≥нн¤ процес≥в, що в≥дбувалис¤ у мистецькому житт≥.

ќдн≥Їю з жертв критиканства ћ.’ру≠щова був талановитий рос≥йський скульптор ≈рнст ЌЇ≥звЇстний. јле, ¤к в≥домо, дол¤ часто кепкуЇ над людьми. “рапилось так, що пам'¤тник на мо≠гил≥ ћ.’рущова на Ќовод≥вочому кладовищ≥ в ћоскв≥ виготовив розкрити≠кований ним той-таки ≈.ЌЇ≥звЇстний.

—л≥дом за московськими Ђпроробкамиї в≥дбулас¤ рев≥з≥¤ Ђв≥дхиленьї у творчост≥ митц≥в ”крањни. ѕроходила вона п≥д вигл¤дом Ђзадушевнихї бе≠с≥д у в≥дпов≥дних сп≥лках у  иЇв≥, Ћьво≠в≥, ’арков≥, в≥дв≥дин майстерень ху≠дожник≥в, розмов у державних та парт≥йних каб≥нетах. «асоби масовоњ ≥нформац≥њ критикували за Ђформал≥с≠тичн≥ викрутасиї Ћ. остенко, ћ.¬≥нграновського, ≤.ƒрача та ≥нших.

√оловними акц≥¤ми, проведеними украњнськими дисидентами, стали конференц≥¤ в  ињвському ун≥вер≠ситет≥ з питань культури мови, що перетворилас¤ в масову антирусиф≥каторську акц≥ю, виступи ≥нтел≥генц≥њ б≥л¤ пам'¤тник≥в “.Ўевченков≥ в  иЇв≥ та  анев≥.

Ўироку хвилю протест≥в у середо≠вищ≥ прогресивноњ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ викликала пожежа у фонд≥ ук≠рањнських рукопис≥в  ињвськоњ публ≥чноњ б≥бл≥отеки јкадем≥њ наук ”–—–. ’арактерно, що п≥дпалили б≥бл≥отеку п≥д час шевченк≥вських св¤т 24 травн¤.

Ќе вс≥ дисиденти в≥дкидали ≥деоло≠г≥чн≥ основи ≥снуючоњ системи. Ѕ≥льше того, де¤к≥ з них звинувачували вла≠ду у в≥дход≥ в≥д Ђсправжньогої мар≠ксизму. «рештою, вони сам≥ були про≠дуктом системи ≥ в њњ Ђпокращенн≥ї, Ђвдосконаленн≥ї вбачали сенс свого житт¤. ƒисиденти-Ђш≥стдес¤тникиї прагнули Ђсоц≥ал≥зму з людським об≠личч¤мї, ¤к вони говорили. “а, незважаючи на це, вс≥ вони потрапили в поле зору каральних орган≥в режиму.

«алежно в≥д Ђпровиниї ≥ Ђвпертост≥ї (сто¤в чи не сто¤в Ђна своЇмуї; засуд≠жував чи не засуджував свою поперед≠ню д≥¤льн≥сть) визначалас¤ ≥ м≥ра по≠каранн¤. ќдних було Ђпроф≥лактованої в  ƒЅ чи каб≥нетах парт≥йних функц≥онер≥в, ≥нших прит¤гли до су≠довоњ в≥дпов≥дальност≥.

ѕ≥сл¤ усуненн¤ в≥д влади ћ.’рущо≠ва стала швидко про¤вл¤тис¤ тенденц≥¤ до посиленн¤ репрес≥й щодо диси≠дент≥в. ” серпн≥Чвересн≥ 1965 р. було проведено арешти близько двох дес¤т≠к≥в правозахисник≥в. —еред них були л≥тературний критик ≤ван —в≥тличний, художник ќпанас «аливаха, ≥сторик ¬алентин ћороз, поет-перекладач —в¤тослав  араванський.

–епрес≥¤м п≥ддано ≥ одного з л≥дер≥в украњнського дисидентського руху ге≠нерала ѕетра √ригоренка. ” в≥дпов≥дь на правозахисну д≥¤льн≥сть, виступу на п≥дтримку справедливоњ боротьби кримських татар за поверненн¤ на ≥сто≠ричну батьк≥вщину його спочатку було запроторено до псих≥атричноњ л≥карн≥, а вл≥тку 1964 р. позбавлено генеральсь≠кого званн¤.  оли у кв≥тн≥ 1965 р. його припинили примусово Ђл≥куватиї ≥ то≠д≥шн≥й √олова –ади ћ≥н≥стр≥в —–—– ќ. осиг≥н дав вказ≥вку поновити ѕ.√ригоренка в генеральському званн≥, Ћ.ЅрежнЇв за¤вив: Ђ÷ього генерала ¤ знаю... –ано його в≥дпустили. ∆альї. јрешти св≥дчили про початок р≥шучо≠го наступу системи, к≥нець Ђв≥длигиї. ќднак реакц≥¤ на це украњнських ди≠сидент≥в засв≥дчила њхнЇ непохитне ба≠жанн¤ продовжувати боротьбу.

—воЇр≥дним п≥дсумком д≥¤льност≥ дисидент≥в час≥в Ђв≥длигиї була пра≠ц¤ л≥тературного критика з  иЇва ≤ва≠на ƒзюби Ђ≤нтернац≥онал≥зм чи руси≠ф≥кац≥¤?ї, перекладена пот≥м на к≥ль≠ка Ївропейських мов.  нига була своЇ≠р≥дним протестом проти проведених у 1965 р. арешт≥в украњнських дисиден≠т≥в, звинуваченн¤ њх в антирад¤нськ≥й д≥¤льност≥. —в≥й тв≥р ≤.ƒзюба адресу≠вав ѕ.Ўелесту, тод≥шньому першому секретарев≥ ÷   ѕ ”крањни. јвтор см≥ливо засуджував практику нехту≠ванн¤ громад¤нськими правами укра≠њнського народу. √остр≥й критиц≥ була п≥ддана нац≥ональна пол≥тика  ому≠н≥стичноњ парт≥њ в ”крањн≥. ѕрац¤, хоч ≥ базувалас¤ на ≥деолог≥чних засадах нац≥онал-комун≥зму, дала могутн≥й поштовх подальшому розгортанню правозахисного руху. Ќе випадково письменник Ѕ.јнтоненко-ƒавидович назвав працю ≤.ƒзюби референдумом покол≥нн¤. ¬устами молодого публ≥≠циста найактивн≥ша частина укра≠њнськоњ молод≥ за¤вила про св≥й розрив з тотал≥тарною системою.

Ѕагатьом цей розрив коштував кар'Ї≠ри; когось в≥н пов≥в страдницьким шл¤хом в'¤зн≥в сумл≥нн¤; де¤к≥ по≠платилис¤ за нього найвищою платою -власним житт¤м. јле то не були да≠ремн≥ жертви. Ђ¬≥ра виникаЇ тод≥, коли Ї мученикиї, а Ђзнищен≥ стають прапоромї, Чписав про украњнських ди≠сидент≥в ¬алентин ћороз.

” цьому ≥стинне значенн¤ њхньоњ д≥≠¤льност≥.

1	2	3

Ќазва: ”крањна в умовах дестал≥н≥зац≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (2577 прочитано)