≤стор≥¤ економ≥чних вчень > ¬иникненн¤ класичноњ пол≥тичноњ економ≥њ у ‘ранц≥њ

¬иникненн¤ класичноњ пол≥тичноњ економ≥њ у ‘ранц≥њ

” XVII ст. у ‘ранц≥њ ще пануЇ феодал≥зм, хоч починаЇтьс¤ вже становленн¤ ≥ зм≥цненн¤ абсолютистськоњ держави. ” держав≥ пере≠важало с≥льське населенн¤, переобт¤жене численними феодальними податками. ѕромислов≥сть була слабо розвиненою. ¬ економ≥чн≥й теор≥њ та економ≥чн≥й пол≥тиц≥ панував меркантил≥зм.

—пустошлив≥ в≥йни ≥ непом≥рна розк≥ш корол≥вського двору при≠звели до зубож≥нн¤ сел¤нства. ƒо цього спричин¤лас¤ й економ≥чна пол≥тика м≥н≥стра ф≥нанс≥в Ћюдов≥ка XIV Ч  ольбера. ¬≥н розгл¤дав с≥льське господарство т≥льки ¤к джерело покритт¤ витрат держави. Ѕуло встановлено низьк≥ ц≥ни на хл≥б, заборонено його експорт. ÷е мало забезпечити промислов≥сть крањни дешевою робочою силою й п≥двищити конкурентоспроможн≥сть ‘ранц≥њ на зовн≥шн≥х ринках.

” перш≥й половин≥ XVIII ст. з≥ втратою в≥йськовоњ могутност≥ ‘ранц≥¤ втрачаЇ ≥ своњ позиц≥њ у зовн≥шн≥й торг≥вл≥. ¬≥дтак ≥дењ мер≠кантил≥зму також втрачають своЇ значенн¤. ” ‘ранц≥њ формуЇтьс¤ класична пол≥тична економ≥¤ ¤к альтернатива меркантил≥зму.

ѕ'ср де Ѕуаг≥льбер (1646Ч1714) Ч засновник класичноњ пол≥≠тичноњ економ≥њ у ‘ранц≥њ Ч народивс¤ в –уан≥ в двор¤нськ≥й с≥м'њ, здобув гарну осв≥ту, займавс¤ певний час л≥тературною д≥¤льн≥стю, пот≥м юриспруденц≥Їю. « 1689 p. ≥ до останн≥х дн≥в свого житт¤ в≥н займаЇ посаду судд≥ в Pyан≥.

ќсобливост≥ економ≥чного розвитку ‘ранц≥њ позначилис¤ на формуванн≥ економ≥чних погл¤д≥в Ѕуаг≥льбера. ” прац¤х Ђƒоклад≠ний опис становища ‘ранц≥њ...ї (1696), Ђ–оздр≥бна торг≥вл¤ ‘ран≠ц≥њї (1699), Ђћ≥ркуванн¤ про природу багатства, грошей ≥ податк≥вї (1707) та ≥нших Ѕуаг≥льбер виступаЇ з гострою критикою мерканти≠л≥зму. ”супереч останньому в≥н джерелом багатства вважаЇ не об≥г, а виробництво, зокрема с≥льське господарство. ¬≥н оголошуЇ себе Ђадвокатом с≥льського господарстваї ≥ вимагаЇ в≥д ур¤ду вс≥л¤кого спри¤нн¤ аграр≥¤м.

Ѕуаг≥льбер виступаЇ за реформуванн¤ податковоњ системи, проти державного регулюванн¤ ц≥н на зерно. —воњ економ≥чн≥ ≥дењ, спр¤мо≠ван≥ на реформуванн¤ державноњ економ≥чноњ пол≥тики, в≥н викладаЇ в досить р≥зк≥й форм≥, не уникаючи пол≥тичних випад≥в проти ур¤ду, що накликало на нього нав≥ть репрес≥њ.

“еоретично обірунтовуючи питанн¤ реформуванн¤ економ≥чноњ пол≥тики, Ѕуаг≥льбер, ¤к ≥ ѕетт≥, ставить к≥лька проблем: чим визна≠чаЇтьс¤ економ≥чне зростанн¤ крањни, д≥Їю ¤ких закон≥в забезпечуЇ≠тьс¤, що Ї джерелом багатства, що лежить в основ≥ ц≥ни.

Ѕуаг≥льбер розум≥Ї об'Їктивну суть економ≥чних закон≥в, ¤к≥ д≥≠ють ¤к закони природи. ѕрироду в≥н ототожнюЇ з ѕровид≥нн¤м, тобто з Ѕогом. ¬≥н виступаЇ проти втручанн¤ держави в економ≥чне житт¤. ѕрирода, наголошуЇ в≥н, сама встановить пор¤док, пропор≠ц≥йн≥сть ц≥н, в≥дновить торг≥влю.

Ќа противагу меркантил≥стам, ¤к≥ багатство ототожнювали т≥ль≠ки з грошима, Ѕуаг≥льбер доводить, що справжнЇ багатство нац≥њ Ч це р≥зн≥ корисн≥ реч≥, а передовс≥м продукти землеробства. ƒжере≠лом багатства Ї прац¤.

“еор≥¤ вартост≥. Ѕуаг≥льбера, ¤к ≥ ѕетт≥, ћаркс називаЇ заснов≠ником трудовоњ теор≥њ вартост≥. Ѕуаг≥льбер вид≥л¤Ї ринкову ц≥ну ≥ Ђ≥стиннуї, або Ђсправедливуї варт≥сть товару. ¬еличину останньоњ в≥н визначаЇ витратами прац≥. Ѕуаг≥льбер виходить з того, що вс≥ економ≥чн≥ зв'¤зки м≥ж людьми грунтуютьс¤ на обм≥н≥ продуктами прац≥. ÷ей обм≥н, п≥дкреслюЇ в≥н, маЇ в≥дбуватис¤ зг≥дно ≥з витрата≠ми прац≥. ј це означаЇ, що Ѕуаг≥льбер стоњть на позиц≥¤х екв≥валент≠ного обм≥ну.

ƒл¤ нормального економ≥чного розвитку крањни, за Ѕуаг≥льбе-ром, потр≥бен в≥льний обм≥н м≥ж галуз¤ми виробництва й в≥дшкодо≠вуванн¤ витрат виробник≥в. ÷≥ проблеми можуть бути вир≥шен≥ м≥ж≠галузевим под≥лом прац≥ за умов в≥льноњ конкуренц≥њ. –обочий час, ¤кий припадаЇ на одну одиницю товару за умов такого под≥лу, ≥ ста≠новить, на думку Ѕуаг≥льбера, його Ђ≥стинну варт≥стьї.

ћетою товарного виробництва Ѕуаг≥льбер вважаЇ споживанн¤. ќсновну увагу в≥н звертаЇ на споживну варт≥сть.

«аслуговуЇ на увагу думка Ѕуаг≥льбера про необх≥дн≥сть р≥внова≠ги в ринков≥й економ≥ц≥. ѕорушенн¤ р≥вноваги, п≥дкреслював в≥н, задушить усе в держав≥.

“еор≥¤ грошей. ¬≥дсутн≥сть у Ѕуаг≥льбера ч≥ткого розум≥нн¤ при≠роди товарного виробництва ви¤вилась у трактуванн≥ ним самого пон¤тт¤ Ђгрош≥ї. якщо в ѕетт≥ варт≥сть про¤вл¤Їтьс¤ у грошах, то Ѕуаг≥льбер бере за основу пр¤мий товарообм≥н. ¬≥н вважаЇ, що гро≠ш≥ взагал≥ порушують природну р≥вновагу товарного обм≥ну в≥дпо≠в≥дно до Ђ≥стинноњ вартост≥ї. ”супереч меркантил≥стам, ¤к≥ вважали грош≥ Їдиним видом багатства, Ѕуаг≥льбер бачить в них джерело вс≥х нещасть товаровиробник≥в. ™дина корисна функц≥¤ грошей, ¤ку визначаЇ Ѕуаг≥льбер, Ч це полегшенн¤ обм≥ну. —аме тому, на його думку, не маЇ значенн¤, ¤кий товар виконуЇ функц≥ю засобу об≥гу. ќтже, золото ≥ ср≥бло можна зам≥нити паперовими знаками.

≈коном≥чн≥ ≥дењ Ѕуаг≥льбера сприйн¤ли й розвинули дал≥ ф≥з≥о≠крати.

‘≥з≥ократи Ч французьк≥ економ≥сти другоњ половини XVIII ст., представники класичноњ пол≥тичноњ економ≥њ. Ќазва ц≥Їњ науковоњ школи походить в≥д грецьких сл≥в Ђф≥з≥сї Ч природа ≥ Ђкратосї Ч влада. ѕо¤ва школи ф≥з≥ократ≥в зумовлена соц≥ально-економ≥чними умовами тогочасноњ ‘ранц≥њ. ” крањн≥ розвивавс¤ кап≥тал≥зм на його мануфактурн≥й стад≥њ. ” друг≥й половин≥ XVIII ст. крањна наближа≠лась до революц≥њ. ј в економ≥чн≥й пол≥тиц≥ ‘ранц≥њ непод≥льно па≠нував меркантил≥зм.

Ќа цей час ч≥тко визначилис¤ дв≥ проблеми, що гальмували еко≠ном≥чний розвиток: пануванн¤ меркантил≥зму ≥ збереженн¤ фео≠дального режиму на сел≥. ‘≥з≥ократи, виступаючи проти мерканти≠л≥зму, висували на перший план аграрну проблему. —аме тому критика меркантил≥зму набрала у ф≥з≥ократ≥в аграрного характерну Ќа в≥дм≥ну в≥д меркантил≥ст≥в ф≥з≥ократи були прихильниками еко≠ном≥чного л≥берал≥зму.

≤дењ, ¤к≥ проголошували ф≥з≥ократи, у загальних рисах були сформульован≥ ще њхн≥ми попередниками, зокрема Ѕуаг≥льбером. ѕроте не можна говорити про њхню ц≥лковиту тотожн≥сть. ‘≥з≥ократи розробили основи, хоча й суперечливоњ, проте прогресивноњ ре≠форми, суть ¤коњ пол¤гала в кап≥тал≥стичн≥й реорган≥зац≥њ с≥льського господарства.

”творилась школа ф≥з≥ократ≥в наприк≥нц≥ 50-х рок≥в XVIII ст. ѓњ представниками були: ‘рансуа  ене, ƒюпон де Ќемур, марк≥з ћ≥-рабо, ћерсьЇ де Ћа –≥в'Їр, ∆ак “юрго та ≥н. ¬изнаним главою школи ф≥з≥ократ≥в був ‘. ене. ÷ентром, де регул¤рно збирались ф≥з≥о≠крати, став салон марк≥за ћ≥рабо. Ўкола мала великий усп≥х. ѓњ представники опубл≥кували багато праць, видавали журнал. ѕроте про≥снувала школа недовго. Ќаприк≥нц≥ 70-х рок≥в вона припинила своЇ ≥снуванн¤. ќдн≥Їю з причин цього була неможлив≥сть зд≥йс≠ненн¤ програм ф≥з≥ократ≥в за умов абсолютизму.

‘рансуа  ене (1694Ч1774) Ч народивс¤ у передм≥ст≥ ¬ерсал¤, в с≥м'њ др≥бного землевласника. ќдержав диплом х≥рурга ≥ почав практикувати недалеко в≥д ѕарижа. ѕрославивс¤ ¤к л≥кар, а 1749 p. став придворним л≥карем Ћюдов≥ка XV, одержав званн¤ двор¤нина.  ене оселивс¤ на антресол¤х ¬ерсальського корол≥вського палацу, де прожив двадцать п'¤ть рок≥в. ” його помешканн≥ також в≥дбува≠лис¤ зустр≥ч≥ ф≥з≥ократ≥в. “ут бували славетн≥ ф≥лософи ƒ≥дро, д'јламбер, √ельвец≥й.  ≥лька раз≥в зустр≥чавс¤ з  ене й ј. —м≥т.

≈коном≥чними проблемами  ене почав займатись, коли йому бу≠ло 60 рок≥в. ÷ьому спри¤ла його дружба з ф≥лософами ƒ≥дро ≥ д'јламбером, ¤к≥ з 1751 p. почали видавати свою знамениту Ђ≈нци≠клопед≥юї. ” н≥й друкувалось багато статей на економ≥чн≥ теми. —а≠ме тут  ене опубл≥кував своњ перш≥ прац≥ Ђ‘ермериї, Ђ«ерної та ≥н.

1758 p. в≥н видав славетну Ђ≈коном≥чну таблицюї, а згодом ви≠ход¤ть з друку його прац≥: Ђ«агальн≥ принципи економ≥чноњ пол≥ти≠ки державиї, Ђѕро торг≥влюї (1760), Ђјнал≥з економ≥чноњ таблиц≥ї (1766), Ђƒ≥алог про рем≥сничу працюї (1766), Ђ«ауваженн¤ в≥дносно грошового процентаї (1766) та ≥н.

” досл≥дженн≥ економ≥чних процес≥в  ене використав метод природничих наук, що його вперше застосував ѕетт≥. ¬≥н проголо≠сив ≥дею Ђприродного пор¤дкуї, котрий пануЇ ¤к у природ≥, так ≥ в сусп≥льств≥. «акони природного пор¤дку створено Ѕогом, ≥ вони ви≠г≥дн≥ людству. Ђ‘≥зичн≥ закони, Ч писав в≥н, Ч ¤к≥ встановлюють природний пор¤док найб≥льш виг≥дний дл¤ людського роду ≥ з точ≠н≥стю визначають природне право вс≥х людей, Ї в≥чними, незм≥нни≠ми ≥ безумовно найл≥пшими законами, ¤к≥ т≥льки можуть ≥снуватиї. ќсновою природного пор¤дку в  ене Ї право власност≥. ќтже,  ене фактично визнаЇ, що розвиток сусп≥льства в≥дбуваЇтьс¤ за об'Їктив≠ними законами. ” цьому Ч велика заслуга ф≥з≥ократ≥в. ѕроте вони ототожнювали закони природи й закони сусп≥льства, а п≥д Ђприрод≠ним пор¤дкомї фактично розум≥ли кап≥тал≥стичне виробництво, розгл¤даючи його ¤к в≥чне, незм≥нне.

≈коном≥чна програма ф≥з≥ократ≥в формувалась у боротьб≥ проти меркантил≥ст≥в. якщо останн≥ всю увагу концентрували на анал≥з≥ ¤вищ у сфер≥ об≥гу, то ф≥з≥ократи перенесли своњ досл≥дженн¤ у сфе≠ру виробництва.  ене висунув ≥дею щодо екв≥валентност≥ обм≥ну за умов природного пор¤дку. ¬≥н вважав, що товари вступають в обм≥н з наперед заданою ц≥ною. ѕроте, що саме лежить в њњ основ≥, в≥н не розум≥в.  ене розгл¤дав лише Ђринкову ц≥нуї, ¤ка, на його думку, залежить в≥д на¤вност≥ на ринку товар≥в, попиту ≥ пропозиц≥њ за умов в≥льноњ конкуренц≥њ.

якщо обм≥н Ї екв≥валентним, то в≥н, робив висновок  ене, н≥чого не виробл¤Ї, отже, не породжуЇ багатства. ј прибуток, ¤кий одер≠жуЇ торговець, не Ї прибутком держави. “акий висновок спонукав ф≥з≥ократ≥в шукати ≥нших джерел збагаченн¤ держави. Ќа думку  ене, збагаченн¤ крањни зв'¤зане з матер≥альним виробництвом ≥ пе≠редовс≥м ≥з с≥льським господарством. —аме тому ф≥з≥ократи перено≠с¤ть своњ досл≥дженн¤ у сферу безпосереднього виробництва, а са≠ме Ч в с≥льське господарство.

1	2	3

Ќазва: ¬иникненн¤ класичноњ пол≥тичноњ економ≥њ у ‘ранц≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (4180 прочитано)