≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ≤стор≥¤ ≥дењ про правову ≥ соц≥альну державу. ќсоба ≥ держава

≤стор≥¤ ≥дењ про правову ≥ соц≥альну державу. ќсоба ≥ держава

ѕон¤тт¤ Ђсоц≥альна державаї Ї плодом XX стол≥тт¤, тод≥ ¤к пон¤тт¤ Ђправова державаї виникло ран≥ше Ч у XIX стол≥тт≥, хоча витоки обох сл≥д шукати в давнин≥. ¬же в≥дом≥ мислител≥ античност≥ (ѕлатон, јристотель та ≥н.) зверталис¤ до пошук≥в принци≠п≥в, форм ≥ конструкц≥й узгодженоњ взаЇмод≥њ влади ≥ права.

јнтичними авторами було вироблено низку положень про правову державу:

Ч про владу закону ¤к поЇднанн¤ сили ≥ права (јристотель, —олон);

Ч про в≥др≥зненн¤ правильних ≥ неправильних форм прав≠л≥нн¤ (—ократ, ѕлатон);

Ч про в≥др≥зненн¤ природного ≥ позитивного права та њх сп≥в≠в≥дношенн¤ (јристотель, ƒемокрит);

Ч про р≥вн≥сть людей за природним правом (римськ≥ юрис≠ти, стоњки);

Ч про право ¤к м≥рило справедливост≥, що регулюЇ норми сп≥лкуванн¤ (соф≥сти, ÷ицерон та ≥н.);

Ч про державу ¤к правове об'Їднанн¤ людей (÷ицерон);

Ч про сфери приватного ≥ публ≥чного права, про юридичну особу, суб'Їкт права (римськ≥ юристи).

—имвол≥чним вираженн¤м у¤влень про державну владу, що визнаЇ право, тобто про справедливу державну владу, став образ богин≥ правосудд¤ ≥з зав'¤зкою на очах, ≥з мечем ≥ терезами пра≠восудд¤. ¬≥н уособлюЇ Їднанн¤ сили ≥ права: охоронюваний бо≠гинею правопор¤док р≥вною м≥рою Ї обов'¤зковим дл¤ ус≥х. ќбраз правосудд¤ виражаЇ зм≥ст ≥ ≥дею не лише справедливого суду ¤к спец≥ального органу, а й ≥дею справедливоњ, правовоњ, державноњ влади.

ѕрот¤гом ≥стор≥њ рац≥¤ ≥ зм≥ст ≥дењ про правову державу в р≥з≠них мислител≥в, пол≥тичних ≥ сусп≥льних д≥¤ч≥в значно р≥знили≠с¤. ѕоза¤к у одних ≥де¤ такоњ держави пов'¤зувалас¤ з приват≠ною власн≥стю, експлуатац≥Їю чужоњ прац≥ та прив≥лейованим становищем у сусп≥льств≥ певних клас≥в ≥ верств, ≥нш≥ розум≥ли њњ зовс≥м ≥накше. “. ћор, наприклад, ще у XVI ст. констатував, що в умовах приватноњ власност≥ не можна говорити н≥ про справед≠лив≥сть, н≥ про громадський добробут, н≥ про Ђзд≥йснене державне управл≥нн¤ї.

¬ епоху переходу в≥д феодал≥зму до кап≥тал≥зму вир≥шально≠го значенн¤ у прац¤х досл≥дник≥в набувають проблеми под≥лу функц≥й влади, правовоњ орган≥зац≥њ владних в≥дносин, сп≥вв≥дношенн¤ пол≥тичних сил, що виключають монопол≥зац≥ю влади] в руках одного органу, особи або сп≥льноти. «атверджуютьс¤ ≥дењ свободи особи, пануванн¤ права в приватних ≥ публ≥чних в≥дно≠синах. ƒж. Ћокк в јнгл≥њ (XVII ст.) виступив з обгрунтуванн¤м доктрини Ђзаконност≥ опору вс≥л¤ким незаконним ви¤вам вла≠диї. Ў. ћонтеск'Ї у ‘ранц≥њ (XVIII ст.) за¤вл¤в, що дл¤ запоб≥≠ганн¤ зловживанню владою Ї необх≥дним такий пор¤док, де власт≥ могли б взаЇмно себе стримувати.

‘≥лософську основу сучасноњ теор≥њ правовоњ держави заклав н≥мецький ф≥лософ ≤ммануњл  ант, у вченн≥ ¤кого центральне м≥сце пос≥даЇ людина ¤к член сусп≥льства ≥ ¤к особист≥сть. ’оча словосполученн¤ Ђправова державаї в його прац¤х не вживалос¤ (воно звучить у нього ¤к Ђправовий державний устр≥йї).  ант напол¤гав на узгодженн≥ д≥й держави з правом, п≥дкоренн≥ њњ правовим законам.

”перше терм≥н Ђправова державаї було вжито н≥мецькими вченими  .“. ¬елькером (1813), ≤.’. ‘райхер фон јретином (1824). —творенн¤ юридичне завершеного пон¤тт¤ Ђправова дер≠жаваї пов'¤зують з ≥м'¤м –. ћол¤, ¤кий вв≥в його до загального державно-правового ≥ пол≥тичного вжитку. ” 1829 p. в≥н нав≥в визначенн¤ правовоњ держави ¤к конституц≥йноњ держави, що маЇ грунтуватис¤ на закр≥пленн≥ в конституц≥њ прав ≥ свобод гро≠мад¤н, на забезпеченн≥ судового захисту особи.

ќтже, ≥сторично правова держава Ч це конституц≥йна дер≠жава. ¬она виникаЇ ¤к реакц≥¤ на абсолютну монарх≥ю, ¤к ви≠мога обмеженн¤ д≥¤льност≥ центральних державних орган≥в в≥д≠пов≥дними загальними правовими актами, сформульованими представницькими органами.

“еор≥¤ правовоњ держави поширилас¤ на крањни «ах≥дноњ ™в≠ропи, ѕ≥вн≥чноњ јмерики, розвиваючись ≥ збагачуючись прот¤≠гом дес¤тил≥ть. Ќа дом≥нуючу перетворюЇтьс¤ ≥де¤ про те, що в правов≥й держав≥ в≥дносини м≥ж людьми ≥ державою регулюють≠с¤ нормами, ¤к≥ встановлюють пор¤док ≥ виключають безвладд¤ ≥ застосуванн¤ насильства. ÷е означаЇ, що п≥ддан≥, ¤к≥ ран≥ш мали лише обов'¤зки, перетворюютьс¤ на громад¤н, над≥лених, кр≥м обов'¤зк≥в, певними, встановленими законом, правами. ќсновною метою правовоњ держави вважаЇтьс¤ забезпеченн¤ сво≠боди громад¤н, свободи ≥н≥ц≥ативи, п≥дприЇмництва ≥ розвитку особи в≥дпов≥дно до принципу Ђдозволено все, що не забороне≠но закономї.

” XX ст., особливо п≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни, теор≥¤ пра≠вовоњ держави набула нових рис. ¬она пройшла через пер≥од пануванн¤ нацистського вар≥анту теор≥њ Ђправовоњ державиї у фашистськ≥й Ќ≥меччин≥, через етап неприйн¤тт¤ в —–—– ≥дењ правовоњ держави з њњ (≥дењ) напрацьованими за дореволюц≥йних час≥в ц≥нн≥сними елементами-ознаками: верховенство права, под≥л влади, недоторканн≥сть особи, гарант≥њ прав ≥ свобод лю≠дини та ≥н.

ѕоказово, що в конституц≥¤х де¤ких крањн (—Ўј, ‘ранц≥њ, Ўвейцар≥њ та ≥нш≥) в≥дсутн≥ статт≥, ¤к≥ зазначають, що дана кра≠њна Ї правовою. ѕроте правова сутн≥сть держави розкриваЇтьс¤ через закр≥плен≥ в статт¤х ќсновного закону ознаки правовоњ держави: охорона ≥ захист прав людини, п≥дкоренн¤ влади зако≠ну, под≥л влади та ≥н.

” 80-х роках XX ст. ≥де¤ створенн¤ правовоњ держави актуал≥≠зувалас¤ у крањнах колишнього Ђсоц≥ал≥стичного таборуї ¤к реак≠ц≥¤ на тотал≥тарний режим, адм≥н≥стративно-командн≥ методи владарюванн¤, порушенн¤ прав людини. ¬≥тчизн¤на наука прий≠н¤ла формулу Ђправова державаї у результат≥ Ђперебудовиї, про≠голошеноњ в 1985 p. ”крањна, перетворившись на самост≥йну не≠залежну державу, визначила ор≥Їнтац≥ю свого розвитку Ч побу≠дова демократичноњ, соц≥альноњ, правовоњ держави.

—оц≥альна держава (держава соц≥альноњ демократ≥њ) Ч це су≠часна пол≥тико-правова теор≥¤, де слово Ђсоц≥альнаї несе велике значеннЇве навантаженн¤: воно пов'¤зано ≥з соц≥альним житт¤м людей, п≥дкреслюЇ, що держава бере на себе турботу про матер≥≠альний добробут громад¤н, зд≥йснюЇ функц≥ю регулюванн¤ еко≠ном≥ки з обов'¤зковим урахуванн¤м еколог≥чних вимог, забез≠печуЇ захист економ≥чних ≥ соц≥альних прав людини.

«давалос¤ б, Ђправова державаї ≥ Ђсоц≥альна державаї Ї несу≠м≥сними. ѕерша передбачаЇ певну свободу особи в≥д держави, в≥д њњ оп≥ки. ƒруга, навпаки, спираЇтьс¤ на активн≥сть держави в соц≥альному захист≥ особи, особливо соц≥альне ранимоњ (пенс≥≠онер, ≥нвал≥д, безроб≥тний не з≥ своЇњ вини).

ѕроте друга половина XX ст. поЇднала ц≥ пон¤тт¤, збагатив≠ши кожне з них.  оли говор¤ть про побудову соц≥альноњ право≠воњ держави, мають на уваз≥ насамперед вт≥ленн¤ в н≥й: Ч принципу верховенства права (пануванн¤ правового зако≠ну) ¤к головного в правов≥й держав≥;

Ч принципу соц≥альноњ справедливост≥ (забезпеченн¤ дер≠жавою соц≥альноњ безпеки особи) ¤к головного в соц≥альн≥й дер≠жав≥.

ѕон¤тт¤ Ђсоц≥альноњ державиї було висунуто у 1929 p. н≥≠мецьким державознавцем X. ’еллером ≥ згодом поширилос¤ в ™вроп≥. ” —Ўј ≥де¤ соц≥альноњ держави була сприйн¤та п≥зн≥≠ше, н≥ж у крањнах ™вропи, оск≥льки тип св≥домост≥ американсь≠кого сусп≥льства був ор≥Їнтований на принцип ≥ндив≥дуал≥зму.

ѕ≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни концепц≥¤ соц≥альноњ держави одержала закр≥пленн¤ в конституц≥¤х р¤ду крањн «ах≥дноњ ™вро≠пи (‘–Ќ, ≤спан≥¤ та ≥н.). —татт¤ 1  онституц≥њ ≤спан≥њ 1978 p. зазначаЇ, що ≤спан≥¤ Ї соц≥альною, правовою та демократичною державою, вищими ц≥нност¤ми ¤коњ Ї свобода, справедлив≥сть, р≥вн≥сть ≥ пол≥тичний плюрал≥зм. —татт¤ 20  онституц≥њ ‘–Ќ 1949 p. говорить про те, що ‘–Ќ Ї демократичною ≥ соц≥альною федеративною державою. ”  онституц≥њ ‘ранц≥њ записано, що вона Ї демократичною ≥ соц≥альною республ≥кою.

” наш≥ дн≥ соц≥альна держава означаЇ насамперед обов'¤зок законодавц¤ бути соц≥альне активним в ≥м'¤ згладжуванн¤ супе≠речних ≥нтерес≥в член≥в сусп≥льства ≥ забезпеченн¤ г≥дних умов житт¤ дл¤ ус≥х за на¤вност≥ р≥вност≥ форм власност≥ на засоби виробництва. ƒержава стаЇ органом подоланн¤ соц≥альних про≠тир≥ч, урахуванн¤ ≥ координац≥њ ≥нтерес≥в р≥зних груп населенн¤, проведенн¤ до житт¤ таких р≥шень, ¤к≥ б позитивно сприймали≠с¤ р≥зними верствами сусп≥льства, њњ мета Ч за допомогою соц≥≠альноњ пол≥тики, забезпеченн¤ р≥вност≥ та умов пол≥тичноњ сп≥в≠участ≥ об'Їднати населенн¤, стаб≥л≥зувати соц≥альну (утому чис≠л≥ правову) ≥ економ≥чну системи, забезпечити њх прогресивну еволюц≥ю.

ѕон¤тт¤ правовоњ держави усе б≥льш поЇднуЇтьс¤ з концеп≠ц≥Їю так званоњ Ђдержави загального благоденстваї (Ђмаксималь≠ноњї держави), або, ≥накше, Ђсоц≥альноњ державиї. ÷е сум≥щен≠н¤ в≥дбуваЇтьс¤ насамперед на основ≥ гарант≥й системи економ≥≠чних, соц≥альних ≥ культурних прав.

¬чен≥ (√.ј. –≥ттер, –оулз та ≥н.) вид≥л¤ють три модел≥ сучас≠ноњ соц≥альноњ держави.

≤. Ђѕозитивна державаї (—Ўј), у ¤к≥й Ї найменший ступ≥нь невтручанн¤ держави в економ≥ку ≥ соц≥альне забезпеченн¤, ор≥≠Їнтоване на дотриманн¤ ≥ндив≥дуал≥зму та захист корпоратив≠них ≥нтерес≥в (соц≥альна пол≥тика держави виступаЇ ¤к зас≥б конт≠ролю).

2. ¬ласне соц≥альна держава (¬елика Ѕритан≥¤), у ¤к≥й забез≠печуютьс¤ гарантований м≥н≥мальний р≥вень житт¤ ≥ р≥вн≥сть ста≠ртових можливостей (соц≥альна пол≥тика держави ¤к зас≥б забез≠печенн¤ повноњ зайн¤тост≥).

3. Ђƒержава добробутуї (Ќ≥дерланди), у ¤к≥й забезпечуЇтьс¤ м≥н≥мальний р≥вень житт¤ та встановлюЇтьс¤ максимальний р≥≠вень доход≥в, зменшуЇтьс¤ р≥зниц¤ в зарплат≥, гарантуЇтьс¤ пов≠на зайн¤т≥сть (соц≥альна пол≥тика держави ¤к зас≥б забезпечен≠н¤ Ђр≥вност≥, кооперац≥њ та сол≥дарност≥ї).

÷≥ модел≥ мають тенденц≥ю переходу в≥д одн≥Їњ до ≥ншоњ. ¬они н≥де ц≥лком не були реал≥зован≥, що св≥дчить про м≥нлив≥сть со≠ц≥альноњ пол≥тики держав у ход≥ розвитку.

1	2	3

Ќазва: ≤стор≥¤ ≥дењ про правову ≥ соц≥альну державу. ќсоба ≥ держава
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2822 прочитано)