≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ≤стор≥¤ ≥дењ про правову ≥ соц≥альну державу. ќсоба ≥ держава

≤де¤ про ор≥Їнтац≥ю ”крањни на соц≥альну державу м≥ститьс¤ у  онституц≥йному договор≥ м≥ж ¬ерховною –адою ≥ ѕрезиден≠том ”крањни (в≥д 8 липн¤ 1995 р.) Ђѕро основн≥ засади орган≥за≠ц≥њ ≥ функц≥онуванн¤ державноњ влади ≥ м≥сцевого самовр¤дуван≠н¤ на пер≥од до прийн¤тт¤  онституц≥њ ”крањниї. “ут, зокрема, п≥дкреслюЇтьс¤, що ƒогов≥р гарантуЇ соц≥альну спр¤мован≥сть ринковоњ економ≥ки. „≥тке текстуальне вираженн¤ ≥де¤ соц≥аль≠ноњ правовоњ держави знайшла у ст. 1  онституц≥њ ”крањни.

Ѕуло б помилковим вважати, що правова держава ≥ соц≥альна держава добре поЇднуютьс¤ ≥ в змоз≥ ц≥лком злитис¤ в один тип держави. ѕринцип соц≥альноњ безпеки населенн¤ ≥ вимога не лише юридичноњ, а й матер≥альноњ р≥вност≥ (властивост≥ соц≥аль≠ноњ держави} суперечать ≥дењ свободи особи, взаЇмноњ в≥дпов≥да≠льност≥ держави ≥ громад¤нина {властивост≥ правовоњ держави).

ќднак було б неслушним протиставл¤ти правову державу ≥ соц≥альну державу, њх зближенн¤ Ч найспри¤тлив≥ший результат дл¤ громад¤нського сусп≥льства, оптимальний вар≥ант його роз≠витку без класове ворожих конфл≥кт≥в ≥ соц≥альних потр¤с≥нь.

—оц≥альна ≥ правова держави сум≥сн≥ м≥ж собою доти, доки функц≥онуванн¤ державноњ влади буде обмежуватис¤, вр≥внова≠жуватис¤, контролюватис¤ ≥ поширюватис¤ в межах додержанн¤ основних прав людини. ≤ навпаки соц≥альна держава суперечуватиме з правов≥й держав≥ завжди, коли Ђлюдський добробутї, Ђсоц≥альна безпекаї, Ђсоц≥альна справедлив≥стьї вважатимутьс¤ вищими ц≥нност¤ми. –озвиток держави ¤к соц≥альноњ маЇ грунтуватис¤ на такому фундамент≥, ¤к Ђправоваї держава.

«розум≥ло, що до фактичного вт≥ленн¤ в житт¤ ≥дењ соц≥аль≠ноњ правовоњ держави украњнському сусп≥льству треба ще багато чого зробити.

ѕрогнозувати перспективу усп≥шного розвитку ”крањни можна т≥льки на шл¤хах оптимального поЇднанн¤ принцип≥в правовоњ державност≥, демократизму, соц≥альноњ державност≥. ≤де¤ соц≥аль≠ноњ правовоњ держави Ї надбанн¤м усього людства. ÷¤ рац≥ональна ≥де¤ у раз≥ усп≥шн≥й реал≥зац≥њ в змоз≥ вивести ”крањну до числа цив≥л≥зованих держав св≥ту.

ѕон¤тт¤ ≥ ознаки соц≥альноњ правовоњ держави

—оц≥альна правова держава Ч це пол≥тична орган≥зац≥¤ сус≠п≥льства, у ¤кому право пов'¤зуЇ ≥ п≥дкор¤Ї соб≥ державну владу, а основн≥ права особи та њњ соц≥альна безпека складають зм≥ст свободи, заснованоњ на законах, ¤к≥ приймаютьс¤ ≥ п≥ддаютьс¤ зм≥н≥ законним шл¤хом.

 р≥м звичайних ознак, характерних дл¤ будь-¤коњ держави, соц≥альна правова держава, ¤к вища форма пол≥тичного бутт¤, ¤ку виробило людство, маЇ низку специф≥чних ознак (рис).

1. ѕов'¤зан≥сть державноњ влади правом ≥ його пануванн¤ у вс≥х сферах сусп≥льного житт¤: свобода може бути дос¤гнута лише у тому раз≥, ¤кщо державна влада обмежуЇтьс¤ (переборюЇтьс¤) правом, ставитьс¤ п≥д контроль права, функц≥онуЇ у поЇднанн≥ та у взаЇмод≥њ з громад¤нським сусп≥льством у рамках права; у  онституц≥њ ”крањни (ст. 8) записано: Ђ¬ ”крањн≥ визнаЇтьс¤ ≥ д≥Ї принцип верховенства праваї.

2. ¬≥дпов≥дн≥сть закону праву (правовий закон) ≥ його верховенст≠во, тобто право ¤к м≥ра свободи ≥ справедливост≥ набуваЇ в≥дпра≠цьований в закон≥ зм≥ст; конституц≥йний закон маЇ пр¤му д≥ю.

3. ѕов'¤зан≥сть законом р≥вною м≥рою ¤к громад¤н та њх об'Їд≠нань (комерц≥йних ≥ некомерц≥йних), так ≥ державних орган≥в, по≠садових ос≥б. —тосовно громад¤н та њх об'Їднань д≥Ї загально дозв≥льний принцип: Ђдозволено все, кр≥м пр¤мо забороненого закономї.

—тосовно владних державних орган≥в ≥ посадових ос≥б д≥Ї спец≥ально-дозв≥льний принцип: Ђƒозволено лише те, що пр¤≠мо передбачено закономї. ўе давньогрецький мислитель ѕлатон зазначав: Ђя бачу близьку загибель т≥Їњ держави, де закон не маЇ сили ≥ перебуваЇ п≥д ч≥Їюсь владою. ј там, де закон Ч владика над правител¤ми, а вони його раби, ¤ вбачаю пор¤ту≠нок держави...ї

4. «аконодавче закр≥пленн¤ ≥ реальне забезпеченн¤ основних прав людини Ч на¤вн≥сть налагодженого правового механ≥зму њх охо≠рони ≥ захисту (включаючи р≥вень пр¤мого конституц≥йного за≠хисту).

5. ѕобудова в≥дносин особи та держава на основ≥ взаЇмноњ в≥д≠пов≥дальност≥: ¤к особа Ї в≥дпов≥дальною перед державою, так ≥ держава в≥дпов≥даЇ перед особою за невиконанн¤ обов'¤зк≥в.

6. ѕод≥л державноњ влади м≥ж законодавчими, виконавчими ≥ судовими органами: њх незалежн≥сть ≥ Їдн≥сть; недопустим≥сть п≥д≠м≥ни функц≥й один одного; д≥йов≥сть механ≥зму Ђстримувань ≥ противагї.

7. «аконний (легальний) шл¤х прийн¤тт¤ закон≥в та њх зм≥н Ч шл¤х ви¤вленн¤ вол≥ народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). ”с¤ повнота законодавчоњ влади в представницькому орган≥ зд≥йснюЇтьс¤ представниками народу, обраними з його осередку.

8. Ќа¤вн≥сть ефективних форм контролю ≥ нагл¤ду за зд≥йс≠ненн¤м закон≥в та ≥нших нормативно-правових акт≥в Ч налагод≠жена робота прокуратури, м≥л≥ц≥њ, служби безпеки, податковоњ адм≥н≥страц≥њ та ≥нших правоохоронних ≥ контрольно-нагл¤до≠вих орган≥в.

9. ћожлив≥сть особи домагатис¤ конкретного м≥н≥муму соц≥≠альних благ завд¤ки гарантуванню державою њњ соц≥альноњ безпе≠киЧ м≥н≥мальний (достатн≥й) р≥вень житт¤ кожному громад¤≠нину та його п≥двищенн¤.

10. ћожлив≥сть громад¤н домагатис¤ забезпеченн¤ державою њх соц≥ального захисту, п≥дн¤тт¤ р≥вн¤ соц≥ально-економ≥чних прав громад¤н до р≥вн¤ основних прав Ч формуванн¤ соц≥ального сере≠довища, ¤ке створюЇ умови дл¤ спри¤тливого ≥ндив≥дуального розвитку особи, р≥вност≥ стартових можливостей (а не матер≥≠альноњ р≥вност≥) за допомогою державноњ системи просв≥тництва та осв≥ти, податковоњ пол≥тики, регулюванн¤ ринку прац≥ та ко≠нтролю за умовами прац≥ та ≥н.

11. «д≥йсненн¤ державою соц≥альноњ допомоги громад¤нам, не спроможним (не з≥ своЇњ вини) в≥дпов≥дати за св≥й добробут Ч йдетьс¤ про забезпеченн¤ гарантованого життЇвого р≥вн¤ соц≥аль≠не ранимих верств населенн¤ Ч старих, непрацездатних (хво≠рих), безроб≥тних з не залежних в≥д них причин. ÷е право гаран≠туЇтьс¤ загальнообов'¤зковим державним соц≥альним страхуван≠н¤м.

12. «абезпеченн¤ державою соц≥альноњ функц≥њ власност≥ Ч власн≥сть не повинна використовуватис¤ на шкоду людин≥ ≥ су≠сп≥льству: завдавати шкоди правам, свободам ≥ г≥дност≥ грома≠д¤н, ≥нтересам сусп≥льства, пог≥ршувати еколог≥чну ситуац≥ю ≥ природн≥ ¤кост≥ земл≥ (ст.ст. 13, 41  онституц≥њ ”крањни).

13. ѕроведенн¤ державою пол≥тики соц≥альноњ поступки Ч ви≠р≥шенн¤ вс≥х питань на шл¤хах згоди ≥ порозум≥нн¤ р≥зноман≥т≠них соц≥альних груп, глибокоњ поваги до особи незалежно в≥д њњ соц≥ального стану, захисту в≥д ус¤кого пос¤ганн¤ на њњ житт¤, здоров'¤ ≥ особисту г≥дн≥сть.

“аким чином, будучи обмеженою правом, соц≥альна держава ви¤вл¤Ї активн≥сть у регулюванн≥ соц≥ально-економ≥чних про≠цес≥в, соц≥ального аспекту основних прав громад¤н, њх соц≥аль≠ноњ захищеност≥ в≥дпов≥дно до закону.

ƒержава Ї соц≥альною, правовою ост≥льки, оск≥льки вона гаран≠туЇ людин≥ свободу ви¤ву:

Ч ¤к ≥ндив≥ду, ¤кий в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших ф≥зичними ≥ пси≠х≥чними ¤кост¤ми, тобто маЇ ≥ндив≥дуальн≥сть;

Ч ¤к члену соц≥ального орган≥зму, ¤ким Ї громад¤нське сус≠п≥льство, тобто ≥ндив≥ду, ¤кий входить до складу громадських ≥ профес≥йних груп ≥ орган≥зац≥й;

Ч ¤к громад¤нину, ¤кий Ї п≥дданим держави.

ќсоба ≥ держава

¬≥дносини особи ≥ держави будуютьс¤ на встановленн≥ тако≠го балансу, при ¤кому:

Ч особа мала б можлив≥сть безперешкодно розвивати зд≥бно≠ст≥, задовольн¤ти права, свободи ≥ законн≥ ≥нтереси;

Ч держава одержувала б визнанн¤ ≥ п≥дтримку своЇњ д≥¤льно≠ст≥ з боку особи, ¤ка виконуЇ своњ обов'¤зки ≥ несе в≥дпов≥≠дальн≥сть за њх невиконанн¤.

¬с¤ величезна к≥льк≥сть теор≥й ≥ погл¤д≥в, що ≥снували в ≥сто≠р≥њ пол≥тико-правовоњ думки ≥ стосуютьс¤ сп≥вв≥дношенн¤ Ђдер≠жава Ч особаї, можна звести до двох п≥дход≥в:

1) ≥ндив≥дуал≥стичний, особистий, гуман≥стичний (природно-пра≠вовий п≥дх≥д). ÷ей п≥дх≥д випливаЇ ≥з розум≥нн¤ особи ¤к ц≥л≥, держави Ч ¤к засобу дл¤ дос¤гненн¤ мети. …ого зм≥ст Ч права належать людин≥ в≥д природи. ¬она маЇ њх незалежно в≥д держа≠ви. ÷≥ права Ї нев≥д'Їмними. «авданн¤ держави ≥ сусп≥льства пол¤гаЇ в тому, щоб додержуватис¤ цих прав, не допускати њх порушенн¤; створювати умови дл¤ њхньоњ реал≥зац≥њ.  онкретн≥ зм≥ст ≥ обс¤г прав зм≥нюютьс¤ ≥ розширюютьс¤ в м≥ру розвитку сусп≥льства, сам≥ ж фундаментальн≥ права залишаютьс¤ незм≥н≠ними;

2) державний, статичний (юридико-позитив≥стський). ÷ей п≥д≠х≥д випливаЇ ≥з розум≥нн¤ держави ¤к мети, а особи Ч ¤к засо≠бу дл¤ дос¤гненн¤ мети. …ого зм≥ст Ч своњ права людина оде≠ржуЇ в≥д сусп≥льства ≥ держави, природа цих прав патернал≥стична; держава Ч джерело ≥ гарант прав людини завд¤ки закр≥пленню њх у закон≥; право ≥ закон не мають ≥стотних в≥д≠м≥нностей; права особи зм≥нюютьс¤ залежно в≥д державноњ до≠ц≥льност≥ ≥ можливост≥.

« юридико-позитив≥стським п≥дходом багато в чому схожа марксистська теор≥¤, ¤ка схильна п≥дкор¤ти права людини дер≠жавн≥й доц≥льност≥. ¬≥дм≥нн≥сть м≥ж ними пол¤гаЇ у тому, що марксизм ор≥Їнтований на соц≥ально-економ≥чну, класову дете≠рм≥нац≥ю права (право Ч зведена в закон вол¤ пануючого кла≠су), а не на його рац≥ональну самоц≥нн≥сть. ѕри марксистсько≠му п≥дход≥ ставленн¤ питанн¤ про права особи стаЇ зайвим вна≠сл≥док розум≥нн¤ особи ¤к виразника сукупност≥ сусп≥льних в≥дносин.

1	2	3

Ќазва: ≤стор≥¤ ≥дењ про правову ≥ соц≥альну державу. ќсоба ≥ держава
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2822 прочитано)