ультура >  ультура ≥ цив≥л≥зац≥¤

 ультура ≥ цив≥л≥зац≥¤

—усп≥льство ≥ культура Ц це два взаЇмоповТ¤заних компоненти.  ультурна еволюц≥¤, власне, ≥ створила сучасну людську цив≥л≥зац≥ю.  ультурна еволюц≥¤ так само ¤к ≥ б≥олог≥чна ¤вл¤Ї собою форму пристосуванн¤ людини ¤к живоњ ≥стоти до навколишнього середовища й забезпеченн¤ виживанн¤ в ньому й також базуЇтьс¤ на добор≥ та передан≥ життЇво корисноњ ≥нформац≥њ ¤к основи самозбереженн¤ та подальшого пристосовного розвитку. јле за своЇю сутн≥стю, характером ≥ насл≥дками культурна еволюц≥¤ ≥стотно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д б≥олог≥чноњ.

¬ чому ж пол¤гаЇ принципова в≥дм≥нн≥сть культурноњ еволюц≥њ в≥д б≥олог≥чноњ? як в≥дбувавс¤ процес переходу в≥д суто б≥олог≥чних законом≥рностей розвитку людини ¤к виду до культурних законом≥рностей њњ ≥снуванн¤? як≥ основн≥ етапи пройшла культурна еволюц≥¤ в своЇму розвитку?

« одного боку, людина розумна (Homo sapiens) Ц це результат б≥олог≥чноњ еволюц≥њ, њњ ускладненн¤ ≥ видозм≥ненн¤. ќднак в≥дм≥нност≥ людини в≥д тварини досить ≥стотн≥. “варина, народжуючись на св≥т, маЇ певний наб≥р ≥нстинкт≥в, ¤к≥ обумовлюють стереотипи повед≥нки. “обто вона в межах б≥олог≥чних законом≥рностей генетично запрограмована на певну повед≥нку. —труктура орган≥зму тварини, що виробилас¤ в процес≥ б≥олог≥чного розвитку, детерм≥нуЇ ≥ потреби, ≥ повед≥нку, забезпечуючи виживанн¤ за певних умов.

” той же час саме ц¤ запрограмован≥сть обмежуЇ ≥ндив≥дуальн≥ вар≥ац≥њ повед≥нки живоњ ≥стоти. ’оч способом њњ в≥дносин з навколишн≥м середовищем Ї матер≥альна взаЇмод≥¤, однак тварина тут керована ≥нстинктом. „ерез це в њњ розпор¤дженн≥ не вс¤ природа, а т≥льки т≥ окрем≥ Уекон≥ш≥Ф, ¤к≥ наперед задан≥ њй еволюц≥Їю тваринного виду, ¤к засади њњ ≥снуванн¤ та видовоњ в≥дм≥нност≥. ¬икористовуючи природу, тварина радикально не зм≥нюЇ њњ. —поживаючи продукти природи, вона лише користуЇтьс¤ нею, залишаючи сл≥ди своЇњ присутност≥, але не сл≥ди своЇњ вол≥.

” людини ситуац≥¤ зовс≥м ≥нша. Ћюдство розвиваЇтьс¤ на прот¤з≥ 40 тис¤ч рок≥в, в≥дноситьс¤ до одного соц≥ального виду (Homo sapiens), але тим не менше ви¤вл¤Ї значну р≥зноман≥тн≥сть в процес≥ повед≥нки.  .ћаркс прокоментував цю ситуац≥ю так: УЋюдина може вести себе за м≥рками будь-¤кого видуФ.

—еред представник≥в Homo sapiens присутн¤ ≥ндив≥дуальна вар≥ативн≥сть повед≥нки, ¤ка нев≥дома тваринному св≥ту. Ѕ≥олог≥чн≥ передумови повед≥нки тварин заф≥ксован≥ в молекулах ƒЌ  (генетичному код≥). ¬ умовах культурноњ еволюц≥њ ≥нформац≥¤ передаЇтьс¤ наступним покол≥нн¤м шл¤хом насл≥дуванн¤, навчанн¤ ≥ оволод≥нн¤ знанн¤ми ≥ навичками. ѕовед≥нку людей визначають членопод≥льна мова, показ ≥ приклад. ‘ункц≥њ природжених ≥нстинкт≥в, ¤к≥ притаманн≥ тваринам, у людини зам≥нюЇтьс¤ нормами (правилами) ≥ спадкоЇмн≥стю в повед≥нц≥.

Ћюдина радикальна в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д тварини способом в≥дношенн¤ до зовн≥шньоњ природи. ÷е в≥дбито вже в б≥олог≥чн≥й специф≥ц≥ людськоњ ≥стоти, де зТЇднана ¤к тваринна, так ≥ людська природа. ¬она Ї матер≥альним синтезом Уорган≥чного т≥лаФ людини ≥ ≥стор≥њ людськоњ прац≥. “ому ступ≥нь людськоњ своЇр≥дност≥ по в≥дношенню до тварини про¤вл¤Їтьс¤ саме в людськ≥й д≥¤льност≥. якщо тварина не в≥др≥зн¤Ї себе в≥д своЇњ життЇд≥¤льност≥, то людина робить саме свою життЇд≥¤льн≥сть предметом своЇњ вол≥ ≥ своЇњ св≥домост≥. ¬ид≥ленн¤ людини з природи в≥дбулос¤ завд¤ки:

1) вм≥нню виробл¤ти знар¤дд¤ прац≥;

2) волод≥нню членопод≥льною мовою;

3) на¤вност≥ св≥домост≥ ≥ розуму;

4) зд≥бност≥ бути моральною, п≥дн≥матис¤ над своњми природними пот¤гами ≥ зд≥йснювати в≥льний виб≥р.

« ≥ншого боку, людина ≥стота соц≥альна, бо вона перетворюЇ природн≥ обТЇкти, тобто займаЇтьс¤ виробництвом, предметно-практичною д≥¤льн≥стю. —аме в ход≥ ц≥Їњ д≥¤льност≥ людина формуЇтьс¤ ¤к соц≥альна ≥стота.

ѕроцес переходу в≥д суто б≥олог≥чних законом≥рностей розвитку людини ¤к виду до культурних законом≥рностей њњ ≥снуванн¤ окреслюЇтьс¤ досить широкими хронолог≥чними рамками, у межах ¤ких антропогенез, що розпочавс¤ близько 3 млн. рок≥в тому, доповнений соц≥огенезом (близько 1,6 млн. рок≥в тому) завершивс¤ по¤вою Homo sapiens ( 35-40 тис.рок≥в тому). ≤нтенсивний розвиток пралюдини розпочавс¤ у льодовиковому пер≥од≥, що характеризувавс¤ р≥зкою зм≥ною кл≥матичних умов та природними катакл≥змами. ÷е зрозум≥ло, змушувало гом≥н≥д≥в шукати засоби пристосуванн¤ до нових умов ≥, найб≥льшою м≥рою, - ц≥леспр¤мовано зм≥нювати обставини в≥дпов≥дно до потреб житт¤.

¬их≥дними умовами такого типу пристосуванн¤ були: розвинута вища нервова система, достатн¤ дл¤ подальшоњ ≥нтенсиф≥кац≥њ ≥нтелекту, здатн≥сть сп≥лкуватис¤ й використовувати п≥дручн≥ знар¤дд¤ у процес≥ пристосуванн¤, сп≥льний спос≥б ≥снуванн¤. “ривалий груповий в≥дб≥р цього виду гом≥н≥д≥в у подальшому спри¤в розвитков≥ та вдосконаленню цих генетичних властивостей ¤к засоб≥в уже д≥¤льного, а не суто орган≥чного пристосуванн¤ до навколишнього середовища.

ƒ≥¤льне пристосуванн¤ т≥сно повТ¤зане з виникненн¤м виробничоњ д≥¤льност≥ дл¤ створенн¤ засоб≥в такого пристосуванн¤, що квал≥ф≥куЇтьс¤ науковою ¤к початок виходу пралюдей ≥з тваринного стану. ¬иробниче-знар¤ддЇва д≥¤льн≥сть Ц вже людська характеристика, що в≥дпов≥даЇ культурно-еволюц≥йним законом≥рност¤м. ¬она Ї початком формуванн¤ людських рис, бо потребуЇ мисленн¤, знань, мови ¤к засобу переданн¤ життЇво корисноњ ≥нформац≥њ й в≥дпов≥дно Ц специф≥чноњ людськоњ морфолог≥чноњ ≥нформац≥њ.

«а свого виникненн¤ виробнича д≥¤льн≥сть була ще досить тваринною, близькою до умовно-рефлекторноњ повед≥нки. ƒо нењ вдавалас¤ ще зоолог≥чно орган≥зована сп≥льнота. ќсновою вив≥льненн¤ виробничоњ д≥¤льност≥ з тваринноњ оболонки став кооперативний механ≥зм ( суто культурно-еволюц≥йна законом≥рн≥сть) ¤к оптимальна умова приборканн¤ б≥олог≥чних ≥нстинкт≥в ( зокрема, зоолог≥чного ≥ндив≥дуал≥зму) та використанн¤ колективних зусиль дл¤ ≥ндив≥дуального виживанн¤. ÷ей народжуваний культурною еволюц≥Їю механ≥зм взаЇмод≥њ став згодом засобом перетворенн¤ перв≥сного стада в людський соц≥ум ( родову общину), а дал≥ Ц в сусп≥льство ¤к культурну сп≥льноту.

Ќов≥ способи колективного ≥снуванн¤ зумовлювали швидке зростанн¤ ≥нтелектуальних зд≥бностей пралюдей, ускладненн¤ њхн≥х навичок, розширенн¤ кола њхн≥х знань. ¬иживанн¤ виду починало б≥льше залежати не в≥д силовоњ переваги у внутр≥шньовидов≥й боротьб≥, а в≥д волод≥нн¤ життЇво необх≥дною ≥нформац≥Їю. Ѕ≥льше того виробничо-д≥¤льне ≥снуванн¤ пралюдей все очевидн≥ше суперечило механ≥змов≥ б≥олог≥чних в≥дносин. јдже зм≥ст знань ≥ зростанн¤ њхнього обс¤гу потребували нових метод≥в оволод≥нн¤, нагромадженн¤ й переданн¤ њх. Ќагромаджена ≥нтенсивною роботою мозку життЇво необх≥дна ≥нформац≥¤ вже не може бути генетично засвоЇною та переданою, бо ¤к≥сть, к≥льк≥сть ≥ швидк≥сть отриманн¤ ≥нформац≥њ тепер не зб≥гаЇтьс¤ з умовами генетичного кодуванн¤. ¬иникаЇ потреба в памТ¤т≥, ¤ка не повТ¤зана з генетичним механ≥змом.

¬же на р≥вн≥ вищих ссавц≥в пор¤д ≥з генетичним ≥снуЇ насл≥дуванн¤ за принципом Уроби ¤к ¤!Ф ÷ей первинний механ≥зм негенетичного насл≥дуванн¤ дозвол¤Ї передавати наступним покол≥нн¤м спри¤тлив≥ навички повед≥нки, в≥н розрахований на найпрост≥шу ≥нформац≥ю, ¤ку можна засвоњти шл¤хом ≥м≥тац≥њ. Ѕ≥льш складна ≥ розширене ≥нформац≥¤ потребувала винайденн¤ засобу специф≥чно культурного кодуванн¤ Ц мови, системи ц≥леспр¤мованого навчанн¤. “ому культурно-еволюц≥йний розвиток спри¤Ї формуванню б≥льш довершеноњ, б≥льш ун≥версальноњ форми памТ¤т≥.

¬она могла реал≥зувати лише в умовах гарантованоњ безпеки дл¤ нос≥њв знань. ѕостала необх≥дн≥сть докор≥нноњ перебудови вс≥Їњ системи в≥дносин у перв≥сних сп≥льнотах, ¤ка вимагала в≥дмови в≥д суто б≥олог≥чного способу, вдосконаленн¤ виду Цвнутр≥шньовидовоњ боротьби. ѕрот¤гом багатьох сотень рок≥в в≥дбувалос¤ поступове обмеженн¤ б≥олог≥чних ≥нстинкт≥в через формуванн¤ системи заборонних форм повед≥нки дл¤ кожного члена сп≥льноти Ц ¤к вираз вол≥ праобщини стосовно ≥ндив≥дуальних обовТ¤зк≥в у процес≥ сп≥льного виживанн¤. Ќароджувалась ще одна засада культурноњ еволюц≥њ Ц мораль. «авд¤ки цьому в≥дб≥р на б≥олог≥чному р≥вн≥ було вит≥снено в≥дбором на р≥вн≥ орган≥зац≥њ соц≥альних сп≥льнот.

–озвиток людини ¤к б≥олог≥чноњ ≥стоти зак≥нчуЇтьс¤ у к≥нц≥ мезол≥ту Ц на початку неол≥ту. « точки зору морфолог≥чноњ будови вона в≥дпов≥даЇ сучасним стандартам: за способом ≥снуванн¤ повн≥стю вив≥льнилас¤ з б≥олог≥чно-≥нстинктивноњ форми, вс≥ б≥олог≥чн≥ ≥нстинкти вз¤т≥ п≥д соц≥альний контроль. Ћюдина остаточно перейшла у стад≥ю культурно-еволюц≥йного розвитку.

¬изначенн¤ принцип≥в пер≥одизац≥њ 40-тис¤чол≥тньоњ культурноњ еволюц≥њ Ї дуже складною ≥ дискус≥йною проблемою. ≤снуЇ чимало вар≥ант≥в ц≥Їњ пер≥одизац≥њ. ¬они вже давно й активно УпрацюютьФ у науц≥, що не заважаЇ по¤в≥ ≥ апробац≥њ нових п≥дход≥в до проблеми.

Ќаше завданн¤ Ц ознайомитись з найб≥льш поширеними в науц≥ принципами класиф≥кац≥њ культурноњ еволюц≥њ. ÷≥ класиф≥кац≥њ виникали в р≥зних галуз¤х науки, торкаючись ¤кихось особливих стор≥н культурно-≥сторичного процесу. ¬они взаЇмно доповнюють одна одну, а тому дають змогу анал≥зувати культурну еволюц≥ю всеб≥чно.

ўе в античну епоху давньоримський ф≥лософ “≥т Ћукрец≥й  ар (бл. 99-55 рр. до н.е.) у поем≥ Уѕро природу речейФ зробив припущенн¤ про на¤вн≥сть в ≥стор≥њ культури камТ¤ноњ, м≥дноњ та зал≥зноњ епох.  ритер≥Їм такоњ пер≥одизац≥њ в≥н вважав поступову зам≥ну камТ¤них знар¤дь прац≥ м≥дними, а останн≥х Ц зал≥зними.

” пер≥од середньов≥чч¤ б≥блейський м≥ф про створенн¤ богом перших людей, јдама ≥ ™ву, та покол≥нн¤, ¤к≥ п≥шли в≥д них п≥сл¤ вигнанн¤ пращур≥в ≥з раю, був Їдиним ≥ незаперечним джерелом у¤влень про ≥стор≥ю людства ≥ його культуру.

1	2	3	4

Ќазва:  ультура ≥ цив≥л≥зац≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (8713 прочитано)