ультура >  ультурн≥ епохи

 ультурн≥ епохи

”продовж розвитку людства виокремились певн≥ куль≠турн≥ епохи: антична культура, культура середньов≥чна, культура доби ¬≥дродженн¤; окрем≥ форми культури: пол≥≠тична, соц≥альна, правова, економ≥чна, еколог≥чна, ф≥зич≠на, моральна ≥ т.д.

јЌ“»„Ќј  ”Ћ№“”–ј

јнтична культура Ч це культура —тародавньоњ √рец≥њ ≥ –иму, ¤ка заклала п≥двалини Ївропейськоњ культури. "јнтичний" (в≥д лат. antios) означаЇ "давн≥й". ” прац¤х ≥сторик≥в античним св≥том традиц≥йно називають сусп≥льства —тародавньоњ √рец≥њ та —тародавнього –иму з IX ст. до н. е. по V ст. н. е. ” наш час пон¤тт¤ античност≥ поширюЇтьс¤ також ≥ на крито-м≥кенську епоху (IIIЧII тис. до н. е.), так звана егейська культура, ¤ка ≥снувала на о.  рит, островах ≥ узбережж≥ ≈гейського мор¤ та в материков≥й √рец≥њ. –озкв≥т њњ (2100Ч1500 рр. до н. е.) супроводжувавс¤ створенн¤м ви≠сокохудожн≥х арх≥тектурних пам'¤ток, керам≥чних вироб≥в тощо. ƒе¤к≥ елементи ц≥Їњ культури ви¤влено на територ≥њ найдавн≥ших землеробських племен “рип≥лл¤. “аким чином, ≥стор≥¤ античност≥ охоплюЇ пер≥од формуванн¤, розкв≥ту ≥ загибел≥ рабовласницьких держав —ередземномор'¤ з III тис. до н. е. до середини V ст. н. е., коли перестала ≥снувати «ах≥дна –имська ≥мпер≥¤.

јнтична цив≥л≥зац≥¤ межувала з≥ стародавн≥ми цив≥л≥за≠ц≥¤ми —ходу Ч ™гиптом, ‘≥н≥к≥Їю, ѕерс≥Їю та ≥н., п≥дтри≠мувала з ними жвав≥ торговельн≥ та культурн≥ контакти. ’оч антична культура, особливо у початковий пер≥од свого розвитку, чимало запозичила з б≥льш розвинених на той час культур —ходу, вона була ¤вищем глибоко ориг≥нальним. ’арактерною рисою культур —ходу був геоцентризм, обож≠ненн¤ царськоњ влади, безумовна влада авторитету, п≥дкорен≥сть особистост≥ держав≥, монументальн≥сть, симво≠л≥чн≥сть, декоративн≥сть. јнтична ж, особливо елл≥нська, культура звернена до людини, ≥ це природно, бо породило њњ зовс≥м ≥нше сусп≥льство.

ќсновою сусп≥льного житт¤ в античних державах був пол≥с, тобто м≥сто-держава, що об'Їднувала м≥сто ≥ навко≠лишн≥ земл≥ з селами. ѕол≥с був самост≥йною пол≥тичною, господарською, культурною одиницею, об'Їднанн¤м в≥льних громад¤н. —аме з розвитком пол≥с≥в створювались акропол≥, склалас¤ система арх≥тектурних ансамбл≥в, ¤ка знайшла св≥й подальший розвиток у класичний пер≥од. « VI ст. до н. е. в б≥льшост≥ пол≥с≥в встановилась демокра≠тична форма правл≥нн¤, що охорон¤ла права кожного гро≠мад¤нина, робила його активним ≥ св≥домим учасником пол≥тичного житт¤. ћайже вс≥ громад¤ни пол≥с≥в були гра≠мотними. —утн≥стю пол≥сного житт¤ була Їдн≥сть незалеж≠них людей в ≥м'¤ сп≥льного ≥снуванн¤, безпеки та свободи. ÷≥ обставини спри¤ли вихованню в елл≥н≥в та римл¤н пат≠р≥отизму, розвиненого почутт¤ власноњ г≥дност≥, волелюб≠ност≥, мужност≥, допитливост≥, схильност≥ до рац≥онального осмисленн¤ св≥ту.

ѕогл¤д на людину ¤к на ун≥кальне ¤вище природи, повага до особистост≥ громад¤нина пол≥са зумовили таку характерну рису античноњ культури, ¤к антропоморф≥зм, Ч перенесенн¤ властивих людин≥ рис на природу ≥ нав≥ть на бог≥в. ќстанн≥х греки, а п≥зн≥ше ≥ римл¤ни у¤вл¤ли у виг≠л¤д≥ людей Ч безсмертних, прекрасних ≥ в≥чно молодих. ќдв≥чне прагненн¤ до гармон≥йного розвитку людини, Їдн≥сть ф≥зичноњ ≥ духовноњ краси знаходилис¤ в центр≥ античноњ ф≥лософ≥њ, мистецтва, м≥фолог≥њ. ¬се це зумовило неперес≥чне значенн¤ античноњ доби дл¤ людства, його культурного поступу.

 ”Ћ№“”≠–ј —≈–≈ƒЌ№ќ¬≤„„я

ѕрот¤гом ус≥Їњ своЇњ тис¤чол≥тньоњ ≥стор≥њ ¬≥зант≥¤ була центром своЇр≥дноњ культури, ¤ка формувалас¤ п≥д впливом римськоњ, грецькоњ та елл≥н≥стичноњ традиц≥й.

” культурному житт≥ розмањта в≥зант≥йська культуроло≠г≥¤ розмежовуЇтьс¤ на так≥ основн≥ пер≥оди:

1) в≥дмиранн¤ античност≥ ≥ встановленн¤ новоњ середньо≠в≥чноњ культури в дус≥ христи¤нського в≥ровченн¤ (IVЧ VII ст.); 2) культурний спад у зв'¤зку з економ≥чним зане≠падом та аграризац≥Їю м≥ст (к≥нець VIIЧ початок IX ст.); 3) нове культурне п≥днесенн¤  онстантинопол¤ та ≥нших пров≥нц≥йних м≥ст (середина IXЧX ст.); 4) найвищий роз≠виток в≥зант≥йськоњ культури, зумовлений розкв≥том м≥сь≠кого житт¤ (XIЧXII ст.); 5) занепад культури, викликаний пол≥тичним ослабленн¤м ¬≥зант≥њ (к≥нець XIIЧXIII ст.); 6) зародженн¤ обмеженого в≥зант≥йського гуман≥зму, харак≠терною ознакою ¤кого було в≥дновленн¤ античноњ осв≥че≠ност≥ (XIV Ч початок XV ст.).

—л≥д п≥дкреслити, що культура ¬≥зант≥њ Ч це своЇр≥дний м≥ст в≥д античност≥ до середньов≥чч¤. ќдночасно цей м≥ст ЇднаЇ культури «аходу ≥ —ходу, Ї особливим про¤вом њхньо≠го синтезу, зумовленого географ≥чним положенн¤м ≥ багато≠нац≥ональним характером ¬≥зант≥йськоњ держави. ѕере≠плетенн¤ Ївропейських та аз≥атських вплив≥в, греко-римсь-ких ≥ сх≥дних традиц≥й наклало в≥дбиток на сусп≥льне житт¤, рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥ ≥дењ, л≥тературу та мистецтво ¬≥зант≥њ. —воЇр≥дн≥сть в≥зант≥йськоњ цив≥л≥зац≥њ пол¤гаЇ в тому, що вона в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д середньов≥чноњ культури «ах≥дноњ ™вропи елементами сх≥дних цив≥л≥зац≥й ≥ спадкоЇмн≥стю культур —тародавньоњ √рец≥њ та —тародавнього –иму.

” ¬≥зант≥њ ≥снувала мовна та рел≥г≥йна сп≥льн≥сть. ≈тн≥чну основу ц≥Їњ держави становили греки та елл≥н≥зоване насе≠ленн¤ областей, де панували грецька мова й античн≥ зви≠чањ. “ут довго збер≥галас¤ роман≥зац≥¤ адм≥н≥стративного апарату, арм≥њ та судочинства. ƒержавною мовою була ла≠тина, а з VII ст. Ч грецька мова. ¬ духовному житт≥ в≥зан≠т≥йського сусп≥льства панувало христи¤нство, антична куль≠турна спадщина тут була п≥ддана в≥дчутному впливу його греко-православного р≥зновиду.

¬≥дм≥нност≥ православ'¤ в≥д католицизму в≥дбились у своЇр≥дност≥ ф≥лософсько-богословських погл¤д≥в грецько≠го —ходу, в догматиц≥, л≥тург≥њ та обр¤довост≥ православноњ церкви, систем≥ христи¤нських етичних та естетичних ц≥н≠ностей ¬≥зант≥њ.

ќск≥льки в≥зант≥йська культура, на в≥дм≥ну в≥д середньо≠в≥чноњ зах≥дноЇвропейськоњ, спиралас¤ не лише на христи≠¤нство, але й на античну спадщину, це про¤вилос¤ не т≥льки в мистецтв≥, але й в науц≥, зокрема медичн≥й. Ћ≥кар≥ ¬≥зант≥њ були добре знайом≥ з творами медик≥в √рец≥њ ≥ –иму.

Ћ≥кар в≥зант≥йського ≥мператора ёл≥ана ¬≥дступника ќрибаз≥й (326Ч403 рр. н.е.) з≥брав грецьку медичну л≥тера≠туру ≥ створив численну медичну енциклопед≥ю "—инопсис" у 70-ти томах.  р≥м вит¤г≥в з роб≥т р≥зних автор≥в, ќрибаз≥й включив у книгу власн≥ висновки ≥ узагальненн¤.

ѕод≥бно до ќрибаз≥¤, енциклопедистами у ¬≥зант≥йськ≥й ≥мпер≥њ були ќлександир “ральський, јец≥й јм≥д≥йський (VI ст.), ѕавел ≈г≥нський (VII ст.). —творенн¤ таких енци≠клопед≥й стало значним вкладом в≥зант≥йських вчених у збереженн¤ наукових знань стародавнього св≥ту.

” середин≥ IX ст. у ¬≥зант≥њ утворюютьс¤ вищ≥ навчальн≥ заклади, де пор¤д з ф≥лософ≥Їю, математикою, астроном≥Їю, ф≥лолог≥Їю викладалас¤ також медицина.

¬еликою заслугою середньов≥чноњ медицини —ходу стало створенн¤ громадських л≥карень ≥ аптек. Ћ≥карн≥ виникали на основ≥ притулк≥в дл¤ подорожн≥х, цьому спри¤в розвиток торг≥вл≥ ≥ необх≥дн≥сть надавати допо≠могу хворим, ¤к≥ зупин¤лис¤ в зањзних дворах. ”триман≠н¤ л≥карень у ¬≥зант≥њ знаходилось у в≥данн≥ церкви. ¬ статутах в≥зант≥йських монастир≥в м≥стивс¤ детальний опис розпор¤дку л≥карень, орган≥зац≥њ навчанн¤ л≥карськ≥й справ≥, наданн¤ допомоги хворим.

«авд¤ки пост≥йним зв'¤зкам з ¬≥зант≥Їю  ињвська –усь ран≥ше, н≥ж народи «ах≥дноњ ™вропи, ознайомилас¤ з культурними дос¤гненн¤ми античного св≥ту.

ѕ≥сл¤ занепаду –имськоњ ≥мпер≥њ та под≥лу њњ на дв≥ частини центром —х≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ стаЇ  онстантинополь, заснований у 330 р. на м≥сц≥ давньогрецького поселенн¤ ¬≥зант≥й. «в≥дси й походить назва величезноњ наддержави Ч ¬≥зант≥њ, до ¤коњ входили в р≥зн≥ часи ћакедон≥¤, —ир≥¤, ћала јз≥¤, ™гипет. ѕриродно, що на мистецтво ¬≥зант≥њ, ¤ке роз≠вивалос¤ майже прот¤гом тис¤чол≥тт¤ (395Ч1453), вплива≠ли не т≥льки греко-елл≥н≥стичн≥ традиц≥њ, а й художн¤ куль≠тура ѕередньго —ходу, а також варварських держав, у тому числ≥ сус≥д≥в-слов'¤н.

«а епохи —ередньов≥чч¤ христи¤нська ≥деолог≥¤ проникаЇ в ус≥ сфери —усп≥льного житт¤, п≥дкорюючи соб≥ ф≥лософ≥ю, науку, мистецтво. —в≥тська ≥ духовна влади взаЇмно допов≠нюють одна одну: могутн≥ феодали були водночас ≥ всесиль≠ними церковниками. ћистецтво цього пер≥оду мало вираз≠но рел≥г≥йний характер. ‘≥зично й духовно досконала лю≠дина пров≥дний мотив античного мистецтва Ч б≥льше не привертаЇ уваги художник≥в. ¬≥дтепер пропов≥дуютьс¤ аске≠тичн≥ ≥деали, в≥ра у потойб≥чний св≥т стаЇ могутн≥м знар¤д≠д¤м у руках церкви, диктуЇ мистецтву основну тематику.

ћистецтво ¬≥зант≥њ було п≥дпор¤дковане догмам хрис≠ти¤нства. ’удожник повн≥стю залежав в≥д вироблених раз ≥ назавжди, встановлених православною церквою канон≥в. «начн≥ дос¤гненн¤ мистецтва ¬≥зант≥њ пов'¤зан≥ ≥з храмо≠вим буд≥вництвом. Ўедевром ранньов≥зант≥йськоњ арх≥тек≠тури Ї собор св. —оф≥њ в  онстантинопол≥ (532Ч537 рр.). ÷е величезна й масивна споруда заввишки 55 м. ¬ основ≥ њњ композиц≥њ Ч тринефна базил≥ка Ч видовжена, пр¤мокутна буд≥вл¤. ¬исоке склеп≥нн¤ ув≥нчувалос¤ г≥гантським куполом (його д≥аметр Ч 31м), оточеним з обох бок≥в нап≥вкуполами. —орок вузьких в≥кон, розм≥щених в основ≥ центрального ку≠пола, пропускають у внутр≥шнЇ прим≥щенн¤ св≥тло, завд¤ки чому конструкц≥¤ здаЇтьс¤ легкою ≥ просторою.

ѕ≥зн≥ше, у IX ст., пан≥вним в арх≥тектур≥ стаЇ так зва≠ний хрестово-купольний тип церковних споруд. ÷≥ храми ув≥нчувалис¤ бан¤ми-куполами. ѕрикладом пам'¤тник≥в такого типу Ї храм ‘еодора в јф≥нах.

ƒо визначних пам'¤тник≥в в≥зант≥йськоњ арх≥тектури належать храми, побудован≥ в –авенн≥: тринефна базил≥ка —ан јпол≥наре (549 р.) ≥ центральнокупольна церква —ан ¬≥тале (526Ч547 рр.), оздоблен≥ розк≥шними мозањками.

1	2	3	4

Ќазва:  ультурн≥ епохи
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (7256 прочитано)